Лабораторна робота № 11 – 12

Значення кута і повинно збігатися між собою в межах подвійної точності відлікового пристрою. Різниця виміряних значень горизонтального кута, одержаних з двох півприйомів для теодоліта 2Т30, не повинна перевищувати допуск .

Таблиця 1

Журнал вимірювання горизонтальних кутів

Принцип вимірювання кутів нахилу, які знаходяться у вертикальній площині (рис. 2 б) полягає у визначенні кута між горизонтальною лінією і напрямком на точку візування.

У юстированому теодоліті для вертикального круга повинна бути виконана така умова: при суміщенні нуля лімба зі штрихом відлікового мікроскопа візирна вісь труби повинна займати горизонтальне положення (рис. 2 а).

Відлік по вертикальному кругу при горизонтальному положенні візирної осі труби і осі рівня алідади горизонтального круга називається місцем нуля (МО) вертикального круга. Для рис. 2 а МО =0°, а для рис. 6.20б МО = 10°.

Вертикальний кут вимірюють двічі, при КЛ і КП, виконуючи візування і відліки по вертикальному кругу.

При вимірюванні кутів нахилу передовсім приводять теодоліт в робочий стан і вимірюють висоту приладу i висоту візування v. Звільняють закріпні гвинти лімба (алідади) і зорової труби, візують на точку А. Приводять на середину бульбашку установочного рівня обертанням підйомного гвинта підставки, за напрямком якого розміщений рівень, і підправляють візування навідним гвинтом зорової труби.

Рис. 2 Схема визначення кута нахилу за відліками вертикального круга.

Точне суміщення горизонтального штриха сітки ниток з зображенням точки, за якою спостерігають, виконують обертанням за ходом годинникової стрілки (загвинчуванням) навідних гвинтів лімба (алідади) і зорової труби.

З огляду на рис. 2 в,г можна записати такі рівняння:

,

та

.

З розв’язання цих рівнянь відносно і МО отримаємо:

та

Таке вимірювання кута нахилу називають вимірюванням повним прийомом за однією (середньою) ниткою. При візуванні на ціль за допомогою трьох штрихів (верхній, середній та нижній штрихи сітки ниток) спосіб називають повним прийомом трьох ниток.

Результати вимірювання заносять до журналу (рис. 3).

Рис. 3. Журнал вимірювання кута нахилу.

2. Вихідні дані до даних лабораторних робіт подані в табл. 2 і 3.

Ув’язка кутів теодолітного полігону. Із відомості обчислення кутів замкнутого теодолітного полігону обчислюється практична сума кутів теодолітного полігону за формулою:

де – виміряні кути.

Після цього обчислюється теоретична сума кутів теодолітного полігону за формулою:

де n- кількість кутів теодолітного полігону.

Потім обчислюється величина кутової нев’язка за формулою:

Допустимість кутової нев’язки визначається за формулою:

де n- кількість кутів теодолітного полігону.

Якщо кутова нев’язка допустима () то вона розподіляється з оберненим знаком на всі кути порівну. Величина поправки обчислюється за формулою:

Якщо при діленні нев’язки на кількість кутів одержується остача, то деякі поправки будуть більшими і вводитимуться в кути, утворені коротшими сторонами.

Сума поправок у виміряні кути повинна дорівнювати величині нев’язки з оберненим знаком:

Поправки виписуються червоним кольором до 0΄,1 над кожним значенням виміряного кута.

Обчислити значення виправлених кутів алгебраїчним додаванням поправок до виміряних кутів. Сума виміряних кутів повинна дорівнювати теоретичній, що є контролем обчислень.

Обчислення дирекційних кутів і румбів сторін полігону. Для обчислення дирекційних кутів сторін полігону необхідно виписати у відомість обчислення координат дирекційний кут вихідної сторони з таблиці вихідних даних. Дирекційні кути решти сторін теодолітного полігону обчислюються за формулами:

де – дирекційний кут і-ої лінії,

– дирекційний кут попередньої лінії

– внутрішні кути відповідно праві (ліві).

При послідовному обчисленні дирекційних кутів всіх ліній полігону одержимо дирекційний кут вихідної сторони, що є контролем обчислень.

Потім дирекційні кути потрібно перевести в румби. Для контролю необхідно виконати повторне обчислення румбів.

Перехід від дирекційних кутів до румбів здійснюється за формулами:

Обчислення і ув’язка приростів координат. Після обчислення дирекційних кутів та румбів сторін полігону необхідно виписати горизонтальні прокладання ліній із схеми теодолітних ходів і для кожної лінії обчислюються прирости координат за формулами:

де S – горизонтальне прокладання лінії,

а – дирекцій ний кут.

Обчислення приростів координат проводяться з точністю до 0,01 м і записуються із своїми знаками.

Теоретична сума приростів координат у замкненому теодолітному ході дорівнює нулю:

Практична сума приростів координат не дорівнює нулю і становить величину нев’язки.

Таблиця 2

Вихідні дані для обчислення координат точок

замкнутого теодолітного полігону (Варіант 1)

Далі потрібно алгебраїчно додати прирости координат по осі абсцис та осі ординат і визначити значення нев’язки в приростах координат і за формулою:

Абсолютна лінійна нев’язка обчислюється за формулою:

Периметр полігону Р та допустимість лінійної нев’язки в периметрі полігону обчислюються за формулами:

Якщо виконується рівність , лінійна нев’язка допустима, то розподіліть нев’язки в приростах координат ( і ) пропорційно довжинам ліній. Величини поправок обчислюються за формулами:

де – поправки в прирости координат і-ої лінії, Si – довжина і-ої лінії.

Значення поправки заокруглити до 0,01 м. Контролем обчислення поправок є рівність суми поправок по осі абсцис і осі ординат величині нев’язки з оберненим знаком, тобто:

Таблиця 3

Вихідні дані для виконання прив’язки

замкненого полігону до опорних точок (Варіант 2)

Обчислені поправки додаються алгебраїчно до відповідних приростів і знаходяться ув’язані прирости координат. Суми виправлених приростів координат у замкненому теодолітному ході мають дорівнювати нулю, що є контролем обчислень.