Процесуальний акт поняття складне, яке включає в себе не тільки певні дії
суб’єктів кримінального провадження, що виконуються ними в процесі здійснення
своїх повноважень, а й кримінально-процесуальні документи, що складаються при
цьому.
Однією з вимог процесуальної форми є правило про те, щоб процесуальні дії і
прийняті процесуальні рішення були письмово закріплені у певних процесуальних
документах.
Кримінальний процесуальний закон встановлює таку форму цих документів,
яка дає можливість повно відобразити в них хід і результати проведених
процесуальних дій, прийняте рішення з тим, щоб надалі використати одержані дані
під час досудового розслідування, розгляду та вирішення матеріалів кримінального
провадження у судовому провадженні, перевірки законності та обґрунтованості
проведених дій і прийнятих рішень.
Кримінально-процесуальні документи – це письмові документи, складені на
підставі кримінально-процесуального закону уповноваженим на те суб’єктом у
зв’язку із виконанням процесуальних дій або прийняттям процесуальних рішень, у
якому зафіксована інформація про хід і результати кримінально-процесуальної
діяльності.
Основні види кримінально-процесуальних документів: постанова, протокол,
ухвала, вирок, обвинувальний акт.
Відповідно до ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається у формі
постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених КПК (наприклад, про
продовження строку досудового розслідування, про зупинення досудового
розслідування, про закриття кримінального провадження), а також коли слідчий,
прокурор визнає це за необхідне. Судове рішення приймається у формі ухвали або
вироку, які мають відповідати вимогам, передбаченим статтями 369, 371-374 КПК.
Постанова слідчого, прокурора складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце і час прийняття
постанови; прізвище, ім’я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;
2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про: зміст обставин,
які є підставами для прийняття постанови; мотиви прийняття постанови, їх
обґрунтування та посилання на положення КПК;
3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про: зміст прийнятого
процесуального рішення; місце та час (строки) його виконання; особу, якій
належить виконати постанову; можливість та порядок оскарження постанови.
Постанова слідчого, прокурора виготовляється на офіційному бланку та
підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.
Постанова слідчого, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із
законом, є обов'язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав,
свобод чи інтересів яких вона стосується.
У випадках, передбачених КПК, хід і результати проведення процесуальної дії
фіксуються у протоколі.
Відповідно до ст. 104 КПК протокол складається з:
1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення
та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім'я,
по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії
(прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про
те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про
застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації
та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та
порядок їх використання;
2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій;
отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального
провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи;
3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і
документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом
протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників
процесуальної дії.
Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається
можливість ознайомитися із текстом протоколу.
Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами.
Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.
Якщо особа через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати
протокол, то ознайомлення такої особи з протоколом здійснюється у присутності її
захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу
та факт неможливості його підписання особою.
Якщо особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася
підписати протокол, про це зазначається в протоколі. Такій особі надається право
дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносяться до
протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання
письмових пояснень особи щодо причин такої відмови засвідчується підписом її
захисника (законного представника), а у разі його відсутності – понятих.
Стаття 105 КПК передбачає можливість долучення додатків до протоколу.
Додатками до протоколу можуть бути:
1) спеціально виготовлені копії, зразки об’єктів, речей і документів;
2) письмові пояснення спеціалістів, які брали участь у проведенні відповідної
процесуальної дії;
3) стенограма, аудіо-, відеозапис процесуальної дії;
4) фототаблиці, схеми, зліпки, носії комп’ютерної інформації та інші
матеріали, які пояснюють зміст протоколу.
Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, упаковані з
метою надійного збереження, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора,
спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких
додатків.
Обвинувальний акт – це процесуальний документ, який складається за
результатами досудового розслідування у разі, якщо слідчим встановлені достатні
підстави для розгляду матеріалів кримінального провадження в судовому засіданні
та вирішення питання про винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального
правопорушення.
Обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується
прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо
він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.
Відповідно до ст. 291 КПК обвинувальний акт повинен містити такі відомості:
1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;
2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім’я, по батькові,
дата та місце народження, місце проживання, громадянство);
3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім’я, по батькові, дата та
місце народження, місце проживання, громадянство);
4) прізвище, ім’я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;
5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор
вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з
посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про
кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;
6) обставини, які обтяжують чи пом’якшують покарання;
7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;
8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час
досудового розслідування);
9) дату та місце його складення та затвердження.
Обвинувальний акт підписується слідчим та прокурором, який його затвердив,
або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
Судові рішення, що приймаються у кримінальному провадженні,
викладаються у формі вироку чи ухвали.
Згідно ст. 369 КПК судове рішення, у якому суд вирішує обвинувачення по
суті, викладається у формі вироку, а судове рішення, у якому суд вирішує інші
питання, викладається у формі ухвали.
Стаття 370 КПК встановлює вимоги до судових процесуальних рішень.
Зокрема, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами
матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження,
передбачених КПК.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих
обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та
оціненими судом.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та
підстави його ухвалення.
Загалом, у кримінальному судочинстві існує понад 20 різних видів
процесуальних документів. Окрім названих вище це подання, клопотання, скарги,
виклики, зобов’язання, повідомлення, доручення, заперечення, заяви, реєстри тощо.
Кожен вид процесуального документа незалежно від розповсюдження має свій
зміст, значення, структуру.
Для зв’язку багаточисельних процесуальних актів з урахуванням їхньої
сутності, правової природи, призначення вдаються до їх класифікації.
Так, кримінально-процесуальні документи можна класифікувати:
1) за процесуальним значенням (основні та допоміжні). Основні становлять
підсумок певної діяльності. Як правило, ними закінчуються стадії судочинства
(постанова про закриття кримінального провадження, обвинувальний акт, вирок та
ін.). В них можуть вирішуватися і другорядні питання (наприклад, у вироку
вирішується питання про речові докази). Допоміжні акти, хоча і не є підсумковими,
але також є дуже важливими, оскільки вони забезпечують законне і обґрунтоване
прийняття основного рішення, дають можливість учасникам процесу здійснювати
свої права, тощо. Вони завжди передують прийняттю основного рішення і можуть
бути як початковими (протокол усної заяви про кримінальне правопорушення), так і
проміжними, які приймаються під час кримінального провадження (протокол
допиту, протокол огляду, постанова про призначення експертизи та ін.);
2) за імперативністю складання (обов’язкові та факультативні). Обов’язкові –
це ті з них, які завжди складаються з додержанням безумовної вимоги законодавця у
будь-якому кримінальному провадженні чи у певній категорії кримінальних
проваджень. Факультативні – це документи, які складаються не в усіх кримінальних
провадженнях;
3) за місцем складання (ті, що складаються в службових приміщеннях органів
досудового розслідування, прокуратури, суду та ті, що складаються поза їх межами).
