Тема4. Спеціальна функція у сфері цивільного захисту
(Конспект розроблено згідно з типовою навчальною програмою нормативної дисципліни "Цивільний захист", затвердженою МОН МС України 31.03.2011 р. для студентів вищих навчальних закладів всіх форм навчання).
Питання 1. Регулювання безпеки.
Питання 2. Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки. Питання 3. Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки. Питання 4. Ліцензування діяльності об’єкту підвищеної небезпеки. Питання 5. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС. Питання 6. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО.
Вступ
Щороку в Україні реєструється близько 350 надзвичайних ситуацій. Внаслідок надзвичайних ситуацій та подій щорічно гине понад п'ять тисяч людей.
В Україні функціонують близько 17 тис. потенційно небезпечних об'єктів. Більшість з них попри економічну, оборонну та соціальну значимість для країни потенційно небезпечні для здоров'я і життя населення, а також навколишнього природного середовища.
Значної шкоди населенню, об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу завдають пожежі. Щорічно в державі зареєстровано близько 45 тис. пожеж.
Матеріальні збитки, завдані надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру за останні 11 років, оцінюються в суму близько 12 млрд. гривень.
Кількість коштів, виділених на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, залежить насамперед від кількості та масштабності надзвичайних ситуацій і становить у середньому близько 65% від резервного фонду Держбюджету.
У справі запобігання надзвичайним ситуаціям важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру.
Вони дають можливість підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об'єкти, застосуванням санкцій адміністративного характеру (штрафи), стимулювати роботу щодо зниження рівня ризику надзвичайних ситуацій і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподілу ризику страхуванням і перестрахуванням.
До таких заходів у техногенній сфері належать: декларування промислової безпеки об'єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об'єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров'ю, майну громадян і довкіллю.
Питання 1. Регулювання безпеки.
Під регулюванням безпекирозуміється розробка нормативно-правової документації і реалізація заходів, які визначають і нормують можливі ризики виникнення НС.
Нормативні документи, що спрямовані на регулювання безпеки, є різними по формі і можуть бути загальнодержавними та галузевими. Відповідно, вони затверджуються і вводяться в дію Законами України, Постановами Кабінету Міністрів України або наказами міністерств.
Як приклад можливо привести:
Н О Р М И (Державні будівельні, введені в дію наказами Мінбуду; Радіаційної безпеки, введені в дію наказом МОЗ);
ПРАВИЛА (Пожежної безпеки, введені в дію наказом МВС України; Безпеки перевезень небезпечних речовин, введені в дію наказом Мінтранса);
ПРОГРАМИ (Авіаційна безпека ЦА, введена в дію Законом України);
ПОРЯДКИ (Декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки, Ідентифікації і обліку об’єктів підвищеної небезпеки, введені в дію Постановою Кабінету Міністрів України).
До заходів, спрямованих на регулювання безпеки відносяться:
1. Ідентифікація та облік потенційно небезпечних об’єктів.
2. Ідентифікація та облік об’єктів підвищеної небезпеки.
3. Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
4. Паспортизація та реєстрація потенційно небезпечних об’єктів.
5. Страхування ризику суб'єктом господарської діяльності.
6. Державна стандартизація з питань безпеки у НС техногенного і природного характеру.
7. Державна експертиза у сфері захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру.
8. Державний нагляд і контроль у сфері захисту населення і територій від НС техногенного і природного характеру.
Питання 2. Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки.
Ідентифікація об'єктів підвищеної небезпеки - це порядок визначення об'єктів підвищеної небезпеки серед потенційно небезпечних об'єктів.
Ідентифікація ПНО здійснюється згідно Постанові КМУ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07. 2002р. № 956
Ідентифікація потенційно небезпечних об'єктів полягає у виявленні на об'єктах господарської діяльності джерел та чинників небезпеки, які здатні за негативних обставин (аварія, стихійне лихо тощо) ініціювати виникнення надзвичайної ситуації, а також в оцінці рівнів можливих надзвичайних ситуацій.
Об’єкт підвищеної небезпеки (ОПН) - об'єкт, на якому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються одна або кілька небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру.
(Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.).
ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки відповідного класу у разі, коли значення сумарної маси небезпечної або декількох небезпечних речовин, що використовуються або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на об'єкті, дорівнює або перевищує встановлений норматив порогової маси.
Отже, критерієм ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки відповідного класу є наявність однієї або кількох небезпечних речовин в кількості, що перевищує встановлений норматив порогової маси.
Нормативи порогових мас небезпечних речовин за категоріями та нормативи порогових мас деяких індивідуальних небезпечних речовин встановлені Постановою КМУ " Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки" від 11.07. 2002р. № 956. (Додатки 1 та 2 цієї лекції).
Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є хоча б один потенційно небезпечний об'єкт чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує проведення його ідентифікації.
У процесі ідентифікації розглядаються і враховуються внутрішні і зовнішнічинники небезпек.
Внутрішні чинники небезпеки характеризують небезпечність будівель, споруд, обладнання, технологічних процесів об'єкта господарської діяльності та речовин, що виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються на його території.
Зовнішні чинники небезпеки безпосередньо не пов'язані з функціонуванням об'єкта господарської діяльності, але можуть ініціювати виникнення НС на ньому та негативно впливати на її розвиток (природні явища та аварії на об'єктах, які розташовані поблизу).
Для ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки до небезпечних речовин за їх властивостями належать такі категорії речовин:
- горючі гази;
- горючі рідини;
- горючі рідини, перегріті під тиском;
- вибухові речовини;
- речовини-окисники;
- високотоксичні та токсичні речовини;
- речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів).
За видами аварій, що можуть статися, враховуючи властивості небезпечних речовин, та за впливом уражаючих факторів цих аварій, категорії небезпечних речовин об'єднуються в групи:
група 1 (вибух) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, перегріті під тиском, ініціюючі (первинні), бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові речовини, речовини-окислювачі, речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;
група 2 (пожежа) - горючі (займисті) гази, горючі рідини, горючі рідини, перегріті під тиском, речовини-окисники, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою із виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів;
група 3 (шкідливі для людей і довкілля) - високотоксичні речовини, токсичні речовини, речовини, які становлять небезпеку для довкілля (високотоксичні для водних організмів), речовини, які можуть здійснювати довгостроковий негативний вплив на водне середовище, а також речовини, які вступають у бурхливу реакцію з водою з виділенням горючих або вибухонебезпечних чи токсичних газів.
Визначення потенційно небезпечних об'єктів 1 або 2 класу за масою небезпечних речовин та за відстанню
Під час проведення ідентифікації для кожного потенційно небезпечного об'єкта розраховується сумарна маса кожної небезпечної речовини із зазначених у нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин або кожної небезпечної речовини, яка за своїми властивостями може бути віднесена до будь-якої категорії або декількох категорій небезпечних речовин згідно із зазначеними нормативами.
За сумарну масу небезпечної речовини, наприклад, береться:
- для сховищ (резервуарів) - сумарна маса небезпечної речовини, що може в них знаходитися при повному завантаженні відповідно до технологічного регламенту, проектної або іншої документації;
- для технологічних установок - максимальна сумарна маса, що може знаходитися в апаратах і трубопроводах відповідно до технологічного регламенту, умов процесу та правил експлуатації.
Порогову масу небезпечних речовин однієї групи визначають за формулою:
(1)
∑q(i) - сумарна маса небезпечної речовини, що знаходиться на об'єкті;
Q(і) - норматив порогової маси цієї небезпечної речовини.
Сумарна маса небезпечних речовин однієї групи дорівнює або перевищує її порогове значення, якщо виконується умова:
(2)
Проводиться розрахунок найменшого та найбільшого значення порогової маси небезпечної речовини згідно з нормативами.
У разі, коли сумарна маса небезпечних речовин однієї групи, що знаходяться на об'єкті, дорівнює або перевищує порогову масу, визначену відповідно до розрахунків за формулами (1) та (2), процедура ідентифікації вважається закінченою і об'єкта присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.
У разі, коли сумарна маса речовин на потенційно небезпечному об'єкті не перевищує найменшого значення порогової маси згідно з нормативами або не перевищує порогової маси, визначеної відповідно за формулами (1) та (2), але відстань від цього об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менша ніж 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для небезпечних речовин групи 3, пороговою масою вважається маса небезпечних речовин, визначена за формулою:
, (3)
Q(i) - норматив порогової маси небезпечних речовин для потенційно небезпечних об'єктів, розташованих від місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів на відстані, меншій за 500 метрів для небезпечних речовин групи 1 і 2 і 1000 метрів для речовин групи 3; Q(i) - норматив порогової маси індивідуальних небезпечних речовин або категорій небезпечних речовин, або небезпечних речовин однієї категорії чи групи; R(х) - відстань від потенційно небезпечного об'єкта до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів; R(п) - гранична відстань, починаючи з якої проводиться перерахунок нормативу порогової маси (для речовин групи 1 і 2 R(n) дорівнює 500 метрів, для речовин групи 3 - 1000 метрів).
У разі, коли сумарна маса небезпечних речовин на потенційно небезпечному об'єкті розрахована за формулою (3), перевищує порогову масу, об'єкту присвоюється відповідний клас підвищеної небезпеки.
Питання 3. Порядок декларування об'єктів підвищеної небезпеки
Декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки здійснюється з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.
Декларація безпеки це документ, який визначає комплекс заходів, що проводяться об'єктом господарювання з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій та їх наслідків.
Одним з основних завдань декларування є покладання на керівників суб'єктів господарювання обов'язків щодо здійснення комплексу робіт з оцінювання небезпеки експлуатованих ним об'єктів з урахуванням запроваджених заходів щодо запобігання виникненню і розвитку аварій. (Кодекс ЦЗ ст.57 п.4).
Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначає Закон України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001р. № 2245-III, а також Постанова КМУ «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» від 11.07. 2002р. № 956 (додаток № 4 лекції ).
Декларація безпеки складається за формою згідно з додатком 1 Постанови КМУ № 956 на основі дослідження суб'єктом господарювання ступеня небезпеки
та оцінки рівня ризику виникнення аварій, що пов'язані з експлуатацією цих об'єктів.
Декларація безпеки повинна включати:
- результати всебічного дослідження ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику;
- оцінку готовності до експлуатації об'єкта підвищеної небезпеки відповідно до вимог безпеки промислових об'єктів;
- перелік прийнятих з метою зниження рівня ризику рішень і здійснених з метою запобігання аваріям заходів;
- відомості про заходи щодо локалізації і ліквідації можливих наслідків аварій.
Об'єкти господарювання (ОГ), у власності або користуванні якого є ПНО чи який має намір розпочати будівництво такого об'єкта, організовує розроблення і складання декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки(додаток № 3 лекції ).
Декларація безпеки разом з позитивним висновком експертизи подається відповідним територіальним органам Держгірпромнагляду, ДСНС, Держекоінспекції, державної санітарно-епідеміологічної служби, Держархбудінспекції, а також відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевої ради.
Декларація безпеки подається наглядовим органам як обов'язковий елемент для одержання ліцензії на експлуатацію об'єктів, а також місцевим органам виконавчої влади і місцевого самоврядування для інформування про проведену роботу.
Уповноважені органи ведуть облік декларацій безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
Органи місцевої влади в регіональних засобах масової інформації дають відомості про ОПН, зокрема про способи оповіщення і необхідні дії населення у разі виникнення аварії.
Суб'єкт господарювання, у власності або користуванні якого є об'єкти підвищеної небезпеки, надає будь-якій фізичній або юридичній особі на її аргументований запит можливість ознайомитися із змістом декларації безпеки, а також з будь-якою іншою інформацією, яка стосується цих об'єктів.
Декларація безпеки переглядається суб'єктом господарювання один раз на п'ять років.
Відповідно до вимог Законів України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995, "Про наукову та науково-технічну експертизу" від 10.02.1995р. суб'єкт господарювання проводить експертизу повноти дослідження ступеня небезпеки та оцінює рівень ризику, а також обґрунтовує достатність прийнятих рішень щодо зменшення рівня ризику, готовності до дій з локалізації і ліквідації наслідків аварій.
Фінансування проведення експертизи покладається на суб'єкта господарювання.
Експертизу декларації безпеки проводять установи, що займаються науковою і науково-технічною діяльністю у сфері безпеки промислових об'єктів, зокрема спеціалізовані експертні організації, акредитовані відповідно до вимог Закону України "Про наукову та науково-технічну експертизу " 1995р.
Методики визначення ризиків та їх прийнятних рівнів для декларування безпеки ОПН
Методики визначають порядок проведення аналізу небезпеки та оцінювання ризику об'єктів підвищеної небезпеки, установлює методичні принципи, терміни і поняття аналізу ризику, визначає критерії прийнятних ризиків та їх рівні.
Методики призначені:
- для розроблення декларації безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;
- для прийняття рішень щодо розташування та експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;
- для розроблення заходів щодо запобігання аваріям та підготовки до реагування на них;
- для визначення обсягу відповідальності та страхових тарифів при страхуванні цивільної відповідальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, що може бути заподіяна аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18.01.2001р. та Закону України " Про страхування" від 07.03.1996р.
Аналіз небезпеки й оцінку ризику виконують у повному обсязі, передбаченому цією Методикою, для ОПН першого класу. Для ОПН другого класу визначаються тільки масштаби небезпеки.
Методики можуть застосовуватися також для оцінювання рівня ризику й експертизи рішень з безпеки потенційно небезпечних об'єктів, зокрема під час:
- розроблення нових технологій та конструювання обладнання;
- проектування та розташування нових виробництв;
- реконструкції діючих виробництв;
- експертизи діючих виробництв і тих, що реконструюються та проектуються;
- розроблення планів локалізації та ліквідації аварій;
- організації страхового захисту майна підприємств;
- розгляду конфліктів між суб'єктом господарської діяльності, що експлуатує чи планує експлуатацію потенційно небезпечного об'єкта та будь-якими зацікавленими сторонами, для яких аварії на об'єктах підвищеної небезпеки можуть мати негативні наслідки.
Методики призначені для фахівців у галузі промислової безпеки та охорони праці, керівників і фахівців підприємств, а також для фахівців органів виконавчої влади, що регулюють відносини в сфері діяльності об'єктів підвищеної небезпеки, відповідно до вимог Закону України "Про об'єкти підвищеної небезпеки". Методики є основою для розроблення відомчих або галузевих керівних документів з проведення аналізу ризику об'єктів підвищеної небезпеки відповідно до їх специфіки.
Результати аналізу ризику наводяться у декларації безпеки згідно з вимогами Порядку декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.
Питання 4. Ліцензування діяльності об'єкта підвищеної небезпеки
Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000р. визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання. (Додаток № 5 лекції ).
Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є:
- забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;
- захист прав, законних інтересів, життя та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;
- встановлення єдиного порядку ліцензування видів господарської діяльності на території України та визначення його особливостей для окремих видів господарської діяльності, що зумовлені специфікою їх провадження, у законах, що регулюють відносини у відповідній сфері,
- встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
- запровадження ліцензування окремого виду господарської діяльності у разі недостатності інших засобів державного регулювання господарської діяльності.
Ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, яка дає право займатися певним видом господарської діяльності, що відповідно до законодавства підлягає обмеженню.
Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензіат - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.
Ліцензування - видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.
Орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України або спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;
Суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.
Документи, що подаються органу ліцензування для одержання ліцензії.
Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.
У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:
1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника:
- найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи;
- прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;
2) вид господарської діяльності, вказаний згідно з частиною третьою статті 9 цього Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.
У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.
До заяви про видачу ліцензії додається виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.
Нагляд і контроль у сфері ліцензування
Державний нагляд за додержанням органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування здійснює спеціально уповноважений орган з питань ліцензування шляхом проведення планових та позапланових перевірок відповідно до Закону України " Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності " від 05.04.2007.
Спеціально уповноважений орган з питань ліцензування здійснює позапланові перевірки додержання органами ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування лише на підставі надходження до нього у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення вимог законодавства у сфері ліцензування або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень органом ліцензування вимог законодавства у сфері ліцензування.
Планові перевірки дотримання ліцензіатом ліцензійних умов проводяться не частіше одного разу на рік.
Питання 5. Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об'єкта та використання матеріальних резервів для запобігання НС та її ліквідації
Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об'єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об'єктів, об'єднані фінансові резерви об'єктів, різні форми фінансових гарантій.
Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров'ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об'єкти, на випадок аварій. (Ст. 49 Кодексу ЦЗ України).
Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України №1788 від 16 листопада 2002р. "Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру".
Для здійснення обов'язкового страхування визначаються:
- об'єкти, які підлягають обов'язковому страхуванню;
- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;
- мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).
Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки. Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 5 лекції.
Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання НС та її ліквідації
З метою запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та їх ліквідації в державі створюється матеріальний резерв.
Порядок створення і використання матеріального резерву затверджений Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків».
Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти, продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.
Номенклатура, норми накопичення, місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:
- Кабінетом Міністрів України - державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;
- ДСНС (МНС) - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;
- Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;
- Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;
- суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об’єктовий запас для запобігання та ліквідації НС техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.
Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Резерви створюються, враховуючи максимальну гіпотетичну (прогнозовану) надзвичайну ситуацію, характерну для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.
Матеріально-технічні цінності відпускають з резервів за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.
Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.
ДСНС (МНС) здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних, відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.
Питання 6. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО
Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені законами органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади (ЦОВВ) та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання:
- охорона праці;
- забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища;
- захист населення і території від НС техногенного та природного характеру; - пожежна безпека;
- санітарно - епідеміологічна безпека;
- містобудування.
Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об'єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об'єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об'єктів, радіаційно небезпечних об'єктів, пожежо-небезпечних об'єктів, вибухонебезпечних об'єктів, об'єктів гідродинамічної небезпеки, об'єкти підвищеного ризику тощо. Причому правові режими вищезазначених об'єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найчіткіше виражений правовий режим мають об'єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.
Стаття 66 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 26.06.1991р. № 1268 передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об'єктів. На таких об'єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об'єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об'єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об'єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого Постановою КМУ від 27 липня 1995 року № 554.
ПНО визначається статтею 1 Закону України"Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року як об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об'єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.
Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до «Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів», затвердженого Наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДСЦЗ. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов'язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об'єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДСЦЗ. З погляду власників господарських об'єктів, вони не зв'язані жодними обов'язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.
Переліки ПНО визначають комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях ДСНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мікрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збиранням і аналізом отриманих даних.
Відповідно до «Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об'єктів», затвердженого Постановою КМУ від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об'єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО.
Положення про організацію оповіщення і зв'язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року передбачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО і повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи.
Державна стандартизація у сфері цивільного захисту
Державна стандартизація з питань безпекив умовах НС техногенного і природного характеру здійснюється відповідно до Закону України " Про стандартизацію" від 17.05.2001 р., Кодексу ЦЗ України (ст.17 п. 42) і направлена на забезпечення:
- безпеки продукції (робіт, послуг) і матеріалів для життя і здоров'я людей і навколишнього середовища;
- якості продукції (робіт, послуг) і матеріалів відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технологій;
- єдність принципів вимірювання;
- безпеки об'єктів господарювання з урахуванням ризику виникнення техногенних катастроф й інших надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
ДСНС України відповідно до Закону України "Про правові засади цивільного захисту" від 24.06.2004 р.:
- розробляє програму робіт із стандартизації у сфері ЦЗ, координує і контролює її виконання;
- приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації у сфері цивільного захисту,
- визначає їх повноваження та порядок діяльності;
- бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів з питань стандартизації.
