Адміністративно-фінансова реформа Х ст

Єдиний відомий з літопису син Ігоря — Святослав був ще хлопчиком, і на князівський престол сіла його дружина Ольга. Вона виявила себе розумним, енергійним і далекоглядним державним діячем. Ольга жорстоко придушила повстання древлян навесні 945 р., штурмом здобувши їх головне місто Іскоростень, забивши древлянських князів і багато воїнів. Водночас княгиня, певно, зрозуміла, що настав час встановити розмір данини, насамперед полюддя, із залежного населення, що вона й зробила. «Повість» розповідає: «І пішла Ольга по Древлянській землі з сином своїм і дружиною, встановлюючи устави й уроки; й існують становища її й ловища». А далі — «пішла Ольга до Новгорода й встановила по Мсті погости й данини, й по Лузі оброки й данини, ловища її є по всій землі».

Є підстави розглядати сенс державних нововведень Ольги та її «мужів» (верхівки дружини, радників) у регламентуванні повинностей залежного населення (запровадження «уроків»), створенні уставів, що їх застосовували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції. Все це було, напевне, пов'язано з переходом від системи полюддя до нового порядку стягнення данини через спеціально посланих для цього представників князівської адміністрації, що приймали її від населення в укріплених пунктах — «становищах». Ольгою були також влаштовані опорні пункти центральної влади на місцях, адміністративна ж і судова системи поширені на всі підвладні Києву землі племінних княжінь.

В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. Літописці під 945 р. згадують резиденцію Ольги у Києві: «двір княжий» і «терем кам'яний». Археологи розкопали цю велику кам'яну, слід гадати, двоповерхову споруду, прикрашену мармуром, червоним шифером і декоративною керамікою. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності.

Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946 р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії не з флотом і суходольним військом, а на чолі мирного посольства. Руську княгиню урочисто прийняв візантійський імператор Константан Багрянородний. Було укладено союзну русько-візантійську угоду. Ольгу було охрещено патріархом та імператором у головному храмі Візантійської імперії, грандіозному й пишному Софійському соборі.

Але давньоруське суспільство середини X ст. виявилось не готовим до запровадження християнства як офіційної релігії. Це, зокрема, доводиться розповіддю Нестора про невдале намагання Ольги схилити сина до нової віри: Святослав «не послухав матері, відправляючи язичницькі обряди», оскільки побоювався, що над ним сміятиметься його військова дружина. Минуло ще більше ста років, аж поки князь Володимир Святославич зважився запровадити християнство на Русі.