Українські землі у складі Польщі. Паризька мирна конференція 1919 р

Паризька мирна конференція 1919 р. визнала право Польщі на окупацію Східної Галичини. За Ризьким мирним договором 1921 р. Радянська Росія і Радянська Україна відмовилися від претензій на Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, які перейшли до складу Польщі. Західно-українські землі, що опинилися у складі Польщі, поділялися на Львівське, Тернопільське, Станіславське, Волинське воєводства.

У 1919-1923 рр., коли влада Польщі над Східною Галичиною та Західною Волинню вважалася спірною, польська влада намагалася довести світовій громадськості, що забезпечує права українського населення: гарантувала права українців на використання рідної мови в початкових школах (Конституція Польщі 1921 р.), надала самоврядування воєводствам Східної Галичини (Закон 1922 р.).

У 1923-1926 рр. після визнання Східної Галичини частиною Польщі Радою послів великих держав польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Країну було поділено на дві частини: Польщу «А» (корінні польські землі) і Польщу «Б» (західноукраїнські й західнобілоруські землі). Польська влада штучно стримувала соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель, закривала українські школи, заохочувала переселення польських колоністів - осадників.

Політичні партії Західної України на території Польщі

Важливим напрямом громадсько-політичного життя була культурно-освітня діяльність української громади. Осередками української культури стали Наукове товариство імені Т. Шевченка (НТШ) і Львівський (таємний) український університет.