Соціально-економічний розвиток України в 20-30‑х рр. ХХ ст. Індустріалізація, колективізація сільського господарства, «розкуркулювання», створення машинно-тракторних станцій

На 1927-28 рр. економіка України знаходилась в стані кризи, яка була обумовлена по-перше: хлібозаготівельною кризою; по-друге: загостренням проблем постачання армії; по-третє: відсутністю валютних надходжень. Тому, В. Ленін проголосив план побудови соціалізму в СРСР, який складався з трьох пунктів - індустріалізація, колективізація сільського господарства і культурна революція.

Індустріалізація країни, розпочалась з 1925 р. і вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку.

Риси індустріалізації:

- у валовій продукції починає домінувати виробництво засобів виробництва;

- дрібна промисловість витісняється великою індустрією (Україна посіла 2 місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну; 3 місце - за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії); 4 місце у світі - за видобутком вугілля);

- формується робітничий клас та інтелігенція.

Проте, індустріалізація мала і негативні риси:

- Домінуюче виробництво засобів виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання, в умовах ліквідації ринкових зв'язків вело до відриву підриємств, які виробляли засоби виробництва, від споживача.

Ставку було зроблено на побудову і реконструкцію підприємств-монополістів (модернізація запорізького заводу “Комунар” мала перетворити його на найбільше в світі підприємство з виробництва зернозбиральних комбайнів; реконструйований паровозобудівний завод у Луганську за проекторною потужність дорівнював найбільшому у світі заводу компанії “Америкен локомотив”). Але підприємства-монополії поглинали левову частку капіталовкладень у промисловість, а згодом фактично підім'яли під себе економіку країни, деформуючи її господарство. Кількість підприємств важкої промисловості зросла майже в 11 разів, у тому числі було побудовано промислові гіганти «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод (1931 р.), Дніпровська ГЕС (1932 р.).

Негативними наслідками індустріалізації були формування адміністративно-командної економіки, уповільнення розвитку легкої, харчової промисловості та сільського господарства, зниження життєвого рівня населення (запровадження продовольчих карток, дефіцит товарів і послуг, ускладнення житлової проблеми внаслідок урбанізації).

Розгортання форсованої індустріалізації прискорило зростання економічного потенціалу України, але супроводжувалося екстенсивним шляхом господарювання та адміністративно-командними методами управління.

Колективізація сільського господарства України:

Колективізація -це відчуження селян від власності, яке створювало економічний фундамент під тоталітарним радянським режимом. Вона проводилась для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, тобто полегшити викачування селянських ресурсів у державний бюджет. У такий спосіб держава позбувалась проблем з хлібозаготівлями. 1929 р. - проголошення курсу на суцільну прискорену колективізацію на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б). Тривала колективізація до осени 1931 р.

Риси:

- примусове усуспільнення землі, засобів виробництва;

- позбавлення селян розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки держави за значно нижчими, ніж державні цінами;

- ліквідація куркульства, як класу;

- селянину залишалось присадибне господарство, але в дійсності селянська вдласність мала вигляд комуни - для неї було властиве усуспільнення коров, дрібної худоби і птиці.

Селяни чинили опір такій політиці, тому Сталін вимушений був відступити. Була видана постанова ЦК ВКП (б) “Про боротьбу з викривленням партійної лінії в колгоспному русі” 1930 р.Після постанови селяни почали виходити з колгоспів. До осені 1930 р. вийшла половина селянських господарств. “Одноосібники” обкладалися колосальними податками, а колгоспники мали додаткові пільги.

До кінця 1932 р. в Україні було колективізовано майже 70 % господарств, які охоплювали 80 % посівних площ.