Україна була одним з головних театрів воєнних дій громадянської війни в колишній Російській імперії. Війна розпочалася з того, що більшовики розігнали Установчі збори у січні 1918 р. Основна причина війни неприйняття нового політичного режиму, більшовицьких ідей і економічної політики радянського керівництва з боку різних соціальних верств: буржуазії, дворян-поміщиків, значної частини селянства і інтелігенції. З подіями громадянської війни тісно переплелась визвольна боротьба народів проти інтервенції військ німецького блоку і Антанти.
Після поразки Директорії Україна з 10 квітня 1919 р. по січень 1920 р. стала ареною бойових дій між силами Червоної Армії і Денікіна. Навесні 1919 р. білогвардійські війська генерала А. Денікіна прорвали фронт Червоної армії на півдні України й наприкінці літа встановили свій контроль над Кримом і Лівобережжям. 30-31 серпня 1919 р. у результаті неузгодженості дій УГА та армії УНР білогвардійці оволоділи Києвом. Ці події С. Петлюра згодом назвав «Київською катастрофою». Київська катастрофа тяжко позначилася й на моральному стані армії. Найбільш переконливу й глибоку оцінку становища подає телеграма Петлюри, надіслана 6 вересня 1919 р. іншим членам Директорії й прем’єр-міністрові УНР І. П. Мазепі: «Побувши в околицях Фастова і ознайомившись з ситуацією, констатую:
1. Відступ від Києва деморалізуюче вплинув на нашу армію, і коли він буде тягнутись далі, то армії не буде.
2. Під впливом відступу козаки і навіть старшини Запорізького корпусу переходять до повстанських відділів.
3. Серед галицьких бригад помітно хвилювання і недовір’я до командного складу...»
На окупованій території денікінці ліквідували радянську владу й установили окупаційний режим, поділивши Україну на Харківську, Київську та Новоросійську області на чолі з губернаторами, які мали необмежені повноваження.
Характерними рисами денікінського окупаційного режиму були відновлення поміщицької власності на землю, стягнення із селян податку на потреби білогвардійської армії, ліквідація 8-годинного робочого дня, збільшення норм виробітку на підприємствах, закриття українських газет і журналів, припинення діяльності Всеукраїнської академії наук (ВУАН), здійснення репресій проти політичних противників, застосування військово-польових судів, арешти та страти без суду і слідства комуністів і радянських службовців.
Проти денікінського режиму виступили селяни й робітники, яких очолили представники різнихполітичних партій (більшовики, ліві есери, боротьбисти, анархісти). 11 жовтня 1919 р. радянські війська Південного фронту під командуванням О. Єгорова перейшли в контрнаступ і до кінця березня 1920 р. розгромили основні сили Денікіна, відкинувши їх у Крим.
В серпні-листопаді 1920 р. велась війна проти військ Врангеля, яким пощастило закріпитись в Криму після поразки Денікіна. У листопаді 1920 р. радянські війська вигнали білогвардійців із Криму. Одночасно війська Червоної Армії розгромили решту петлюрівських військ між річками Дністер та Південний Буг. Громадянська війна в Україні закінчилося в листопаді 1920 р.
В умовах громадянської війни на території, яка контролювалась урядом РСФРР і УСРР, здійснювалась економічна політика "воєнного комунізму" 1919-1921 рр.
Основні напрямки політики воєного комунізму - націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська рада народного господарства; ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі; встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари. На всій Україні вводилась продовольча розкладка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялась торгівля продуктами харчування. її введення загальної трудової повинності під гаслом: " Хто не працює, той не їсть! ".
