Гетьманський переворот. Внутрішня і зовнішня політика П. Скоропадського

Скоропадський Павло Петрович (1873-1945 рр.) – гетьман України (1918 р.), походить з давнього українського аристократичного роду, спадкоємиць гетьмана Івана Скоропадського. Закінчив Пажеський корпус у Петербурзі. З 1905 р. – на військовій службі, генерал-лейтенант. З 1917 – командуючий 34 армійським корпусом. У жовтні 1917 р. обраний отаманом Вільного козацтва. У березні 1918 р. один з організаторів української Народної Громади, яка відстоювала ідею сильної влади. 13 грудня у Києві була проголошена Директорія. На другий день гетьман підписав відречення від влади і виїхав у Швейцарію, а з часом до Німеччини. Під час Другої світової війни сприяв звільненню українських військовополонених з німецьких концтаборів. Помер від тяжкого поранення під час бомбардування.

Центральна Рада була розпущена і в українських землях виникло нове державне утворення - гетьманат "Української держави". Це була нова модель української держави, яка повинна була зупинити радикалізацію, дезорганізацію і деградацію суспільства і стати творцем і гарантом стабільного ладу, що ґрунтувався на приватній власності та дотриманні правових норм.

П. Скоропадський, очоливши гетьманат, зосередив у своїх руках усю
повноту влади. Він призначав голову Ради Міністрів, мав право затверджувати і розпускати уряд, контролював зовнішньополітичну діяльність держави, міг
оголошувати воєнний чи особливий стан, проводити амністію. У "Грамоті до всього Українського народу" гетьман обіцяв "забезпечити населенню спокій,
закон і можливості творчої праці".

В період гетьманату відбувається певне економічне піднесення України. Це було зумовлене відновленням приватної власності, підтримкою П. Скоропадським вільного підприємництва, можливістю промислових, та торговельних кіл суттєво впливати на економічну політику влади, широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини. Протягом короткого часу було налагоджено грошовий обіг, вдосконалено грошову систему, створено державний бюджет, відкрито кілька українських банків, засновано нові акціонерні компанії, відроджено промислові підприємства та біржі. Поступово було відновлено залізничний рух, реорганізовано і зміцнено державний флот.

Разом з тим становище трудящих значно погіршилося. Власники фабрик і заводів, намагаючись ліквідувати здобутки робітників періоду революції, застосовували так звані «локаути» - зупинки підприємств з наступним набором нової дешевої робочої сили. П. Скоропадський мав намір відновити козацтво як основу національної армії. Однак реалізувати цей план не встиг. Не вдалося здійснити також і заплановану аграрну реформу на базі викупу великої поміщицької власності.

Певних успіхів було досягнуто в сфері відродження національної культури і освіти. Створено понад 150 українських гімназій, вийшло з друку кілька мільйонів примірників українських підручників, відкрито 2 державних університети у Києві і Кам'янець-Подільському, створено широку мережу загальнокультурних закладів та установ (Державний український архів, Національну галерею мистецтв, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр тощо). У листопаді 1918 р. відкрито Українську Академію Наук, президентом якої став В. Вернадський. У духовній сфері важливим зрушенням стало утворення влітку 1918 р. Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом В. Линківським.

Гетьманська держава значних успіхів досягла у сфері зовнішньої політики: український уряд розширив коло зовнішніх відносин, вів переговори та контактував з Грузією, Доном, Кримом, Кубанню, Литвою, Фінляндією, Голландією, Іспанією, Данією, Норвегією, Швецією та ін. Разом з тим уряд проводив пронімецьку політику, забезпечив умови для пограбування України окупантами.

Отже, основні напрямки діяльності П.Скоропадського можна звести до наступного:

v УНР отримала нову назву Українська Держава;

v уряд – Рада Міністрів. Отаманом (головою) став Н. Василенко згодом Федір Лизогуб;

v нова грошова одиниця – карбованець;

v нове місцеве самоврядування – земські та міські управи;

v проведена судова реформа;

v активна зовнішня політика (переговори з Швецією, Іспанією, Грецією, Швейцарією, Данією. Норвегією, Голландією).

У листопаді 1918 р. Німеччина і Австро-Угорщина зазнали поразки у світовій війні і змушені були вивести свої війська з України, що призвело до ряду важливих наслідків, в тому числі: утворення Західної Української Республіки (ЗУНР), до складу якої увійшли Галичина, Буковина, Закарпаття; падіння режиму гетьмана Скоропадського і прихід до влади Директорії на чолі з В. Винниченком.

Отже, консерватним силам за допомогою авторитарної влади так і не вдалося стабілізувати політичне і економічне становище в Україні. Не могли кардинально змінити ситуацію на краще і окремі успіхи П.Скоропадського у сфері освіти, економіки, міжнародних відносин. Внутрішні і зовнішні протиріччя виявилися сильнішими за гетьманську владу. Падіння режиму гетьмана П. Скоропадського було зумовлено такими причинами: залежність Української держави від австро-німецьких військ; відсутність регулярної армії, реставрація старих порядків та відродження архаїчних форм організації суспільного життя; вузька соціальна база; підкорення соціально-економічної політики інтересам панівних верств та окупаційної влади; наростання соціальної напруги та формування організаційної опозиції.

Правління Директорії

Партії соціалістичної орієнтації у травні 1918 р. утворили опозиційний гетьманові Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). У ніч на 14 листопада на таємному засіданні керівництва політичних партій УНС було створено новий орган відновленої УНР – Директорію на чолі зВ. Винниченком. Командуючим військами став С.Петлюра. Крім того, до складу Директорії увійшли Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко. Отже, Директорія проголосила відродження Української Народної Республіки і відновила її закони.

Армія Директорії, ядро якої становив полк січових стрільців полковника Є. Коновалця, розгромило 18 листопада 1918 р. військо гетьмана П. Скоропадського. 14 грудня 1918 р. повстанці здобули Київ. Зрікшись влади, Скоропадський виїхав до Німеччини. З падінням П. Скоропадського і встановленням влади Директорії корпус Січових стрільців у складі шести полків став ударною силою петлюрівської армії.

Коли під Мотовилівкою 18 листопада 1918 року війська Директорії розгромили найбільш боєздатні сили гетьмана, стало зрозуміло, що в Україні прийшли до влади інші політичні сили. На початок грудня армія Директорії контролювала майже всю територію України. Проте, вже через півтора місяця Директорія була змушена під ударами Червоної Армії залишити Київ. При цьому, війська Директорії залишили Київ передчасно і швидко. Більшовики були ще далеко і ніяк не могли вступити у місто після евакуації петлюрівців. Тому, між відходом одних і приходом інших утворився вакуум влади – період безвладдя, коли в Києві не було влади взагалі. Це тривало цілий тиждень.

Для Директорії почався період безперервних переїздів, жорстокої боротьби за владу, безуспішних пошуків політичної підтримки. Змінювалася обстановка, а з нею і місцезнаходження українського уряду. З Києва уряд Директорії переїхав до Вінниці, а з Вінниці - у Рівне, з Рівного – до Кам’янця-Подільська. Один лише урядовий кабінет міняв свій склад шість разів. Загалом, за підрахунками одного з жителів Києва тих часів, влада в столиці з 1917 до 1920 року мінялася 11 разів.

Слід відзначити, що за час свого існування Директорія прокрокувала від республіки до диктатури військових на чолі з С. Петлюрою.

Основними подіями епохи Директорії були: