Від Курукового озера до Кодацького порога

На. поч. 20-х років XVII ст. стосунки козацтва з польськими властями знову загострюються. Невдоволенні наслідками Хотинського миру козаки, ігноруючи всілякі урядові заборони та демонструючи свою неза­лежність, активно пустошили володіння Криму та Туреччини, втручалися у внутрішні справи цих країн тощо. Така поведінка викликала занепокоєння польської вла­ди, в т. ч. й короля, який зазначав з цього приводу: «По містах і містечках королівських уся влада в руках ко­заків; захоплюють собі судівництво, закони видають».

Для приборкання козацтва та повстанського руху, який розгортався у Середньому Подніпров'ї, влітку 1625 р. сюди було спрямовано 30-тисячме польське військо на чолі з С.Конєцпольським. Проти нього виступили об'єднані сили місцевих повстанців та запо­рожців - всього бл. 20 тис. війська, яке очолив гетьман Марко Жмайло. Запеклий бій між українцями та поляками, який відбувся 25 жовтня 1625 р. під містечком Криловим не дав переваги жодній зі сторін. Наступ­ного дня М.Жмайло, намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до Курукового озера (неподалік Кременчука), де заклав табір. Невдалі спроби польсько­го війська здобути його та різке похолодання змусило С.Конєцпольського запропонувати повстанцям перего­вори. Поміркована частина козацької старшини погоди­лася на цю пропозицію, а тому скинула з посади М. Жмай­ла, який виступав за продовження воєнних дій, і обрала замість нього Михайла Дорошенка. Новий геть­ман 5 листопада підписав з Конєцпольським Куруків­ську угоду, яка передбачала;

1) амністію повстанцям;

2) збільшення козацького реєстру з 3 до б тис. чол.;

3) збереження за козаками права обирати старшого, якого мав потім затверджувати король;

4) заборону козацьких походів на Крим і Туреччину тощо.

Куруківська угода задовольнила інтереси лише тієї незначної частини козацтва, яка потрапила до реєстру, але зовсім не влаштовувала десятки тисяч нереєстро­вих козаків, які за її умовами мали повернутися в під­данство до панів. Тому більшість із них відійшла на Запоріжжя. Сюди втікали тисячі селян і міщан, які не хотіли більше терпіти панської сваволі. Вже на літо 1629 р. за порогами Дніпра зосередилося бл. 40 тис. люду, готового в будь-який момент піднятися на бо­ротьбу проти польсько-шляхетського режиму. Остан­ньою краплею, що переповнила чашу народного терпін­ня, стала діяльність Грицька Чорного, який добився гетьманської посади після смерті у кримському поході М. Дорошенка. Новий гетьман виязляв цілковиту ло­яльність до Польщі, прийняв унію, жорстоко карай не­ задоволених польською політикою, намагався посили­ти контроль уряду за Січчю, поклявся вести смертель­ну боротьбу з самовільним козацтвом. Тоді запорожці та нереєстровці обрали новим гетьманом енергійного і талановитого Тараса Федоровича (Трясила), а Г.Чор­ного викрали й засуди до страти. У березні 1630 р. 10-тисячнс козацьке військо вирушило з Січі на «во­лость». Його очолив Т.Трясило, який звернувся до укра­їнського народу з універсалом, де закликав до повстання проти поневолювачів. На його поклик до війська стали Приєднуватися селяни, міщани, частина реєстрового ко­зацтва- Повсталі оволоділи Корсунем, Каневом, Бари­шівкою, іншими селами та містами й зупинилися у Пере­яславі. Незабаром все Середнє Подніпров'я піднялося на ляхів.

На придушення повстання з Бара вирушив корон­ний гетьман Конецпольський, який закликав шляхту приєднуватися до його війська, щоб «погасити цю:по­жежу хлопською кров'ю». По дорозі жовніри виріза­ли мешканців Лисянки, Івниці, Плесецького, Димера та інших сіл і міст Подніпров'я, не зважаючи ніна стать, ні на вік. У травні почалися запеклі бої між 20-тисячним польським військом та приблизно 30-тисячним пов­станським табором під Переяславом, які тривали три тижні. Їх апогеєм стала знаменита «Тарасова ніч», коли невеликий козацький загін проник у вороже роз­ташування і знищив усю Золоту роту, яка охороняла штаб іскладалася зі 150 представників най знатніших родів польської шляхти. Сам Конєцвольський ледве врятувався. Загалом поляки втратили бл. 10 тис. чол. та майже всю артилерію. Було блоковано шляхи для підсту­пу. Становище ускладнювалося також активними діями повстанських загонів по всьому Подніпров'ю. Перемо­га була близькою. Але на заваді їй знову стали незгоди і чвари між повстанцями. Частина старшини й реєстров­ці» хотіла використати сприятливий момент для закріп­лення своїх прав і привілеїв, а тому погодилася на пропо­зицію С. Конецпольського розпочати переговори. Т. Тря­сило ж, не бажаючи йти на угоду зі шляхтою, разом з 10 тис, своїх прихильників відійшов на Запоріжжя. 8 червня 1630 р. між козацькою старшиною, що залиши­лась, і С.Конецпольськмм було укладено Переяслав­ську угоду. Вона зберігала умови попередньої Куру­ківської угоди, але реєстр збільшувався до 8 тис. чол. Гетьманом реєстру затвердили Тимофія Орендарська, Переяславська угода; як і її попередниця — Куруків­ська, викликала величезне невдоволення серед широ­ких кіл українського суспільства. Тисячі повстанців відмовлялися повертатися в кріпацьке ярмо і створю­вали нові загони або втікали на Запоріжжя, в багатьох місцевостях мали місце заворушення. Не допомогли й видані новообраним королем Владиславом IV та за­тверджені на сеймі у 1633 р. «Статгі для заспокоєння руського народу», за якими узаконювалося існу­вання православної церкви та повернення їй частини майна. Тому на поч. 1635р. сейм Речі Посполитої затвердив постанову «Про припинення козацького сва­вілля». Було вирішено збільшити кількість коронних військ на Подніпров'ї, щоб зміцнити контроль за україн­ським населенням, а для повної ізоляції Запорізької Січі від решти України протягом березня — липня 1635 р, біля Кодацького порога збудували Кодацьку фортецю (тепер у межах м. Дніпропетровська), Сильний гарнізон, який складався з 200 німецьких найманців на чолі з французьким офіцером Ж.Маріоном, не про­пускав по Дніпру човнів на Січ, а кінні роз'їзди патрулювали околиці, затримуючи всіх, хто добирався на Запоріжжя чи з нього. Порушників заарештовували й відправляли на важкі роботи або а тюрми. Розуміючи, що без припливу свіжих сил Запорізька Січ не може існувати, запорожці вирішили ліквідувати небезпеку, У ніч з11 на 12 серпня 1635р. З тис. січовиків на чолі у гетьманом нереєстрового козацтва Іваном Сули ­мою здобули фортецю, зруйнували її мури й винищили гарнізон. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак незабаром реєстрова стар­шина підступно, при допомозі підісланих зрадників, схопила І.Сулиму та його найближчих соратників, їх було відправлено у Варшаву і там страчено через чет­вертування.

Повстання 1637—1638 років

Страта І.Сулими, «очищення» реєстру Війська Запорі­зького від бунтівників та його скорочення до 7 тис. осіб викликали масове обурення та стали приводом до нового повстання., яке очолили Л.Бут (Павлюк), Я.Остря­нин (Остряниця), Д.Гуня. На першому його етапі керівником став полковник реєстровців Павло Бут — учасник зруйнування Кодадької фортеці. У червні 1637 р, він разом із загоном запорожців і реєстровці захопив у Корсуні артилерію реєстрового війська і пе­ревіз її на Січ. Обраний там гетьманом, П.Бут звер­нувся до українського народу з універсалом; яким за­кликав усіх вступати до козацтва і в серпні начолі козацького війська вирушив із Запоріжжя на волость. Невдовзі повстанський рух поширився на всеПодніпро­в'я, особливо на Лівобережжі. Його підтримала части­на реєстровців. Відбувалося масове "покозаченнняі" на­селення, яке почало громити панські маєтки, розправ­лятися з орендарями. Навіть польний гетьман М.По­тоцький мусив визнати» що в Україні «всі до останньо­го покозачились... тут кожний хлоп — козак». Пере­лякана шляхта тікала зі своїх маєтків до Полиці.

16 грудня 1637 р. під Кумейками, поблизу Черкас, зійшлися 15-тисячне польське військо під проводом М.Потоцького і повстанці, яких було бл. 10 тис. чол. Бій б у в запеклим. Козаки успішно відбили три штур­ми, виявивши неабияку мужність, а ті, у кого не було зброї, «били жовнірів голоблями та дишлями". Навіть після того, як полякам під час четвертого штурму вда­лося підпалити козацькі вози з порохом, що вибухнули з надзвичайною силою, козаки утримували свої позиції. Тільки пізньої ночі бій почав згасати, а на світанку повстанці, які зазнали значних втрат почали відступа­ти. Вони дійшли до м. Боровиці, південніше Черкас, де й закріпилися. Почалася облога, безперервні обстріли й штурми місточка, Старшина умовила П.Бута пого­дитися на переговори з М.Потодьким, під час яких козацький гетьман був підступно схоплений. Його та ще кількох старшин згодом стратили у Варшаві. По­встанці, залишившись без керівництва і 24 грудня капітулювали.

Після цього М.Потоцькин розпорошив решту пов­станських загонів і надзвичайно жорстоко приборкав селянський рух на Лівобережжі, Однак Запоріжжя ли­шалося нескореним. Сюди, як і раніше, стікалися ве­ликі маси народу. Спроба І.Караїмовича, що став стар­шим над реєстровими козаками, розгромити Січ на поч. 1638 р. наштовхнулася на рішучу протидію реєстровців, які не хотіли воювати з січовиками. Запорізьким геть­маном було обрано Яцька Острянина, котрий звернув­ся до народу із закликом повстання проти соціаль­ного, національного та релігійного гніту. Навесні зно­ву розпочалися бойові дії. Повсталі, кількість яких зросла до 12 тис., захопили Чигирин, Кременчук, а потім вдало підбили ворожій наступ під Голтвою, знищивши до 3,5 тис. вояків і змусивши неприятеля відступати. Але на підмогу полякам прийшов зі свіжими силами Я.Вишневецький. У запеклому бою під Жовнином (недалеко від впадіння Суми вДніпро ) коронному вій­ську пощастило в кількох місцях прорвати козацький табір, захопити 8 гармат і багато пороху. Вважаючи подальший опір марним, Я.Острянин з частиною війська прорвався на Слобожанщину.

Ті ж повстанці, що залишилися, обрали гетьманом Дмитра Гуню під його керівництвом зуміли дати відсіч полякай, а потім відійшли до самого Дніпра, де під шаленим обстрілом заклали новий добре укріплений табір. Зважаючи, що його важко буде взяти штурмом, поляки вирішили заволодіти ним за допомогою обло- гм, яка тривала протягом другої половини червня - початку серпня. Крім того, щоб деморалізувати козаків і прискорити їхню капітуляцію, М.ІІогоцький наказав мордувати та знищувати в околицях мирне населення. Одночасно він запропонував повстанцям переговори на умовах збереження реєстру в дотеперішній кількості. Козаки на цю пропозицію відповіли, що піднялися на боротьбу не за здобуття привілеїв кільком тисячам реє­стровців, а за визволення всього українського народу від польського ярма. Тоді М.Потоцький наказав вести штурм безперервно; вдень і вночі, Потерпаючи від нестйтків їжі й боєприпасів, повстанці мужньо за­хищалися, надіючись на успішну місію козацького пол­ковника Філоненка, який пробивався, до них із двохтисячним загоном та запасами харчів і боєприпасів. Але до табору зуміли дістатися лише - кілька сот козаків, а запасів харчів ледве вистачило на два дні. Втративши останню надію на допомогу, частина повстанців 7 серп­ня погодилася почати переговори з польським геть­маном. Ті, хто не бажай компромісу з порогом, на чолі з Гунею і Филоненком покинули табір і подалися на Запоріжжя.

Після укладення договору козаки, прокладаючись на польські обіцянки, почали невеликими групами розхо­дитися по домівках. Проте пани й на цей раз не до­тримали слова, винищивши більшу їх частину. По всій Україні почався жахливий терор, жертвами якого ста­ли сотні й тисячі безвинних людей, незважаючи на стать і вік. Уцілілі змушені, були визнати ухвалу польського сейму — т. зв. Ординацію Війська Запорізького реє­стрового, за якою:
1) скасовувалася виборність стар­шини, козацький суд і посада гетьмана, замість якого призначався обраний сеймом із числа шляхти комісар. Військові осавули й полковники теж призначалися з відданих Речі Посполитій шляхтичів; 2) козацький реєстр зменшувався до 6 тис. осіб, а всі «виписники» мали повернутися у підданство до своїх панів; 3) реєс­трові козаки могли проживати лише в Черкаському, Канівському та Корсунському старостах; 4) міщанам і селянам під страхом смертної кари заборонялося всту­пати у козаки і навіть віддавати своїх доньок заміж за козаків; 5) для контролю Запорізької Січі тут постій­но мали перебувати два полки реєстровців. На Запо­ріжжя можна було переходити тільки за окремим дозво­лом, порушники каралися смертю.

Здавалося, що цього разу козацтво було зламане ос­таточно. Поляки підбудували Кодак, щоб тримати в шорах січовиків. Запанувала глуха реакція. Період козацької активності змінився десятиліттям т. зв. зо­лотого спокою. Проте це був спокій перед бурею. Укра­їна нагромаджувала сили для рішучої боротьби за волю і чекала для нього слушної нагоди.

Лекція № 5