Що виносяться на модульний контроль. 4 страница

Перевага московського варіанту зумовлювалася відсутністю в Україні антиросійських настроїв, приналежністю обох народів до православного віросповідання, близькістю мови і культури, наявністю в історичній пам’яті народу спільної долі за часів Русі та військово-політичною слабкістю Росії у порівнянні з Туреччиною, що давало надію на збереження Україною більш повної державної самостійності.

Політичне і правове становище України в складі Московської держави визначали “Березневі статті”, у чому їх суть? Аналізуючи характер Переяславської угоди 1654 р. зверніть увагу на неоднозначність оцінок її наслідків в історіографії. Розібратися в проблемі вам допоможе робота М.Брайчевського “Приєднання чи возз’єднання? (Критичні замітки з приводу однієї концепції)”.

У 1654 р. Б. Хмельницький пішов на Переяславську угоду, обравши найбільш оптимальний варіант в конкретних обставинах. Він сподівався використати Московію як важіль, щоб вирвати українські землі зі складу Польщі й розбудувати власну незалежну державу. Москва ж була зацікавлена використати козацькі війська у тривалому суперництві з Польщею за панівне становище у Східній Європі.

У жовтні 1653 р. Земський собор, якого непокоїла можливість зближення України з Туреччиною, вирішив прийняти Україну до складу Московської держави. У січні 1654 р. на відомій козацькій раді старшин в Переяславі були узгоджені основні принципи майбутнього договору. Але вже на цьому етапі переговорів почали проглядатися розбіжності у підходах до новоствореного союзу. Усі переяславські рішення були усними, тому кожна із сторін могла трактувати їх довільно.

Наступні переговори між гетьманом і царським урядом відбулися в березні 1654 р. у Москві. Договірні документи мали своєрідну форму: з українського боку це були петиції (прохання), з московського – резолюції (“милості” і “пожалування”). Розроблені гетьманом вимоги до царя (так звані “Просительные статьи о правах всего малороссийского народа”), що складалися з 23 пунктів, були зведені до 11 пунктів. Вони одержали назву “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького”.

Значення договору для України історики вбачають у тому, що він: 1) засвідчував відокремлення від Речі Посполитої; 2) служив юридичним визнанням суверенності Української держави і її козацького устрою; 3) підтверджував міжнародний характер довічної влади гетьмана; 4) Створював умови для перемоги над Польщею і завершення об’єднання українських земель у національній державі.

На думку багатьох українських істориків, союз з Московією виявився фатальним для козацької держави. Висловіть власну точку зору з цього приводу.

По замислу Б.Хмельницького, угода передбачала входження України до складу Московії на засадах конфедерації. До самої смерті він проводив незалежну зовнішню політику, рішуче протидіючи спробам московського уряду обмежити права України, у тому числі право на відносини з іншими країнами. Пошуки нових політичних комбінацій перервала смерть гетьмана.

У квітні 1657 р. спадкоємцем Б.Хмельницького було обрано його молодшого сина Юрія (Тиміш загинув у бою під Сучавою у вересні 1653 р.). Цим самим було зроблено вирішальний крок на шляху до утворення козацької монархи у формі спадкового гетьманування. Однак внаслідок державного перевороту, Юрія було усунуто від влади і таким чином були зруйновані підвалини монархічного устрою України.

3.2. План семінарського заняття:

1. Характер, причини та рушійні сили національно-визвольної боротьби середини ХУІІ ст.

2. Державотворча політика Б.Хмельницького. Формування Гетьманської держави – “Військо Запорізьке”

3. Союз Гетьманщини з Московією. Політична оцінка Переяславської ради та “Березневих статей” 1654 року.

Тематика рефератів:

§ Творець козацької державності: історичний портрет Б.Хмельницького.

§ Сподвижники Б.Хмельницького.

§ Атрибути гетьманської влади.

 

3.3. Термінологічний словник

Автономія – форма самоуправління частини території унітарної держави, яка наділена самостійністю у вирішенні питань місцевого значення в межах, установлених центральною владою.

Брацлавщина – історична область України в ХІУ_ХУІІІ ст.., що займала територію Вінницької і частину Хмельницької областей.

Буковина – історична назва етнічних українських земель, розташованих між середньою течією Дністра і Карпатами. Нині входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії.

Воєводство – адміністративно-територіальна одиниця у складі Речі Посполитої. Козацька держава Б. Хмельницького займала територію 3-х воєводств: Київського, Чернігівського та Брацлавського.

Війна – найбільш жорстока, найбільш організована і масова форма збройної боротьби, яка має руйнівний, характер і спрямована на знищення противника.

Возз’єднання – форма реалізації права на самовизначення, яка передбачає об'єднання народів (націй).

Держава – форма організації суспільства, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління від імені народу.

Доктрина – систематизоване філософське, політичне чи ідеологічне учення, сукупність принципів, концепцій.

Ідеологія – система ідей і поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрій людей, класів, націй, суспільства, політичних партій та громадських рухів.

Інституції – форма організації та регулювання суспільного життя, сукупність соціальних норм поведінки та діяльності.

Конфедерація – союз окремих суверенних держав, створений переважено для спільних зовнішньополітичних і воєнних цілей і об'єднаний єдиними керівними органами. (У Польщі в ХУІ- ХУПІ ст. – тимчасові військово-політичні союзи шляхти, що створювалися для досягнення певної мети (зокрема, збереження привілеїв).

Микитинська Січ – у 1648 р. тут було проголошено Б.Хмельницького гетьманом та розпочато повстання, що переросло у визвольну війну.

Повстання – форма збройного виступу, що носить локальний характер, відзначається слабкою організованістю та не ставить за мету ліквідацію існуючої соціальної структури й захоплення політичної влади.

Поділля – історико-географічна область України, що займає басейн Південного Бугу і ліву притоку Дністра, охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та невеликої частини Івано-Франківської, Львівської областей.

Посполиті - узагальнююча назва некозацького населення (селян, міщан) в Україні ХУ- ХУПІ ст. Поступово закріпилася лише за селянством. Юридично за посполитими не визнавалося право власності на землю.

Протекторат – форма залежності, за якої одна держава (протектор) бере на себе здійснення зовнішніх зносин іншої держави, захист її території і фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

Революція – здійснення докорінних перемін у суспільному і державному ладі, що розчищають дорогу прогресу Для революції характерна швидкість перетворень, які можна назвати соціально-політичним вибухом. Вона завжди носить насильницький характер (навіть якщо здійснюється мирним шляхом).

Слобожанщина (Слобідська Україна) – історико-географічна область у північно-східній частині України, що охоплює територію Харківської, Сумської, північ Донецької та Луганської областей, а також південно-східну частину Воронезької, південь Курської, більшість Бєлгородської областей Росії.

Суверенітет – незалежність держави у зовнішніх і внутрішніх справах.

Універсал – адміністративно-політичний акт розпорядчого характеру (про виступ у похід, розподіл землі тощо), який видавали в Польщі та Гетьманщині королі, гетьмани, сейми.

Унітарна – єдина держава, поділена на адміністративно- чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Унія – об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

Навчальні завдання

та методичні рекомендації до їх виконання

Підготовка рефератів:

§ Творець козацької державності: історичний портрет Б.Хмельницького.

§ Сподвижники Б.Хмельницького.

§ Атрибути гетьманської влади.

Методичні поради: Реферат, присвячений Б.Хмельницькому доцільно побудувати за таким планом: а) життєвий шлях гетьмана; б) Хмельницький як організатор національно-визвольної боротьби українського народу і полководець; в) державотворча діяльність гетьмана; г) Б.Хмельницький у пам'яті українського народу.

Обираючи тему другого реферату, студент може висвітлити життєвий шлях та діяльність будь-якого сподвижника Б.Хмельницького за власним бажанням, розкривши його роль (заслуги і помилки) в історії України часів козацтва.

При висвітленні атрибутів гетьманської влади доцільно звернутися до роботи В.Г.Сергійчука “Іменем Війська Запорізького”. – К.: 1991. – С.17-47. Покажіть яка козацька атрибутика знайшла своє втілення у сьогоднішньому житті. Які взагалі традиції козацтва впливають на відродження національної самосвідомості українського народу. Що з них би використовували саме ви?

а) Завдання для самоперевірки

Завдання 1.

Заповніть таблицю “Причини національно-визвольної війни”

Причини	Їхні прояви
соціальні
національні
релігійні

Завдання 2.

Пізнайте особу вивченої теми за описом:

Військо-політичний діяч періоду національно-визвольної війни. З 1638 р. – полковник реєстрового козацького війська. Брав участь у битві під Пилявцями, командував кіннотою під Збаражем, де загинув у бою. Герой історичної пісні.

Завдання 3.

Історик О.Єфименко про Переяславську раду: “представники українського народу прагнули надати приєднанню характеру договору, представники Московської держави – характеру милості”. Чи згодні ви з такою оцінкою позиції сторін на Переяславській раді? Поясніть свою думку.

Завдання 4.

Історик В.Ключевський про гетьмана П.Конашевича-Сагайдачного: “ Шляхтич за походженням, він і на козацтво переніс свої шляхетські поняття”. На підставі яких фактів історик дійшов такого висновку? Чи згодні ви з ним? Якщо так, поясніть, чому.

Завдання 5.

Заповніть порівняльну таблицю: “Зовнішня політика Б.Хмельницького”.

країна	відносини
Польща
Росія
Туреччина
Крим
Швеція
Молдавія

Завдання 6.

Заповніть таблицю “Українсько-московський договір 1654 р.”

Причини укладення
Зміст
Значення

Завдання 7. Назвіть подію вивченої теми, пов’язану з цією географічною назвою:

а) Кодак; б) Корсунь; в) Зборів; г) Біла Церква; д) Переяславль.

б) Питання для проведення дискусії:

ü Чому Б.Хмельницький, звільнивши Україну від Польщі, не проголосив незалежність, а пішов під протекторат Московської держави? 2)Чи могла в той період існувати незалежна Україна?

ü Чи дійсно Б.Хмельницький намагався утворити козацьку монархію?

 

в) Запитання для поточного контролю знань:

1. Назвіть причини національно-визвольної боротьби сер. ХУП ст. та визначить її рушійні сили. Як оцінюють характер подій 1648-1654 рр. науковці різних історичних шкіл?

2. Як змінювались у ході війни погляди Б.Хмельницького на державність України?

3. Які традиції козацтва використовував Б.Хмельницький у своїй державотворчій практиці?

4. Що спонукало Б.Хмельницького шукати союзників у боротьбі з Польщею і чому він зупинився на Російській державі?

5. Розкрийте зміст “Березневих статей” та їх наслідки для розвитку української державності, яку політичну оцінку надали їм історики різних шкіл.

6. Які існують погляди на угоду України з Московською державою серед істориків?

 

3.5 Питання для самостійного вивчення:

1. Бойові дії проти Польщі у 1654 – 1657 рр. і створення антипольської коаліції.

2. Міжнародні зв’язки Б.Хмельницького.

3. Порушення царським урядом Переяславських угод.

Методичні поради:

Для відповіді на перше питання необхідно з'ясувати суть так званого “Вічного договору” між поляками и татарами, після укладення якого розпочався новий етап війни. Визначте позицію Москви у цьому питанні. Розгляньте хід воєнних дій на західноукраїнських землях і уясніть чому не вдалася можливість возз’єднання українських земель під гетьманською булавою, яку роль зіграв зовнішній фактор? Які країни увійшли до складу антипольської коаліції і що викликало її фактичний розпад?

Розглядаючи міжнародні зв’язки Б.Хмельницького з'ясуйте як складалися відносини козацької держави з Польщею, Туреччиною, Кримським ханством, Швецією й Трансільванією.

Третя проблема вимагає відповіді на питання – чим було викликано загострення відносин з Москвою, у чому суть так зв. Віленського перемир'я, яку політику проводив гетьман Б.Хмельницький для збереження незалежності Української держави та об'єднання у її складі західноукраїнських земель. Зверніть увагу, що до кінця життя гетьман проводив незалежну зовнішню політику, рішуче протидіяв спробам московського уряду обмежити права України, у тому числі й право на відносини з іншими країнами.

 

3.6. Інформаційні джерела:

1. Горобець В.М.Зовнішня політика Гетьманату другої половини 50-х років ХУІІ ст.: впливи суспільно-політичного протистояння в Україні та трансформаційний регіональний геополітичний прорив // 2005. - №2. – С. 16-47.

2. Жук В.Н. Сторінки з історії козацтва. – Полтава, 1992. – 54 с.

3. Матях В.М. Українсько-російські відносини другої половини ХУІІ-ХУІІІ ст. / стан дослідження проблеми у вітчизняній історіографії / // УІК. – 2004. - № 1. – С. 81-89.

4. Мицик Ю.А. З досліджень історії Переяславської ради 1654 р. // УІК. 2004. - № 1. – С. 72-80.

5. Смолій В. А. Історія України / В.Ф. Верстюк, О.В. Гарань та ін./ Під ред. В.А.Смолія.- К.: Альтернативи,- 1997.- С. 77-113.

6. Степанков В.С. Переяславська присяга 1654 р.: зміст і наслідки // УІК. – 2004. - № 1. – С. 20-28.

7. Черкас Б.В. Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Вип. – 7. - // УІК. – 2004. - № 1. – С. 131-132.

8. Юсова Н.М. Юсов С.Л. Проблема “приєднання” України до Росії в оцінці істориків УРСР кінця 30-х першої половини 40-х рр. // УІК. 2004. - № 5. – С. 96-121.

 

Тема 4: Велика Руїна. Гетьманщина. Ліквідація

української автономної державності.

Кількість годин: аудиторні заняття – 4, самостійна робота – 4

4.1. Методичні поради до вивчення теми:

Головною проблемою теми є відповідь на питання, чому стала можливою ліквідація української державності і як відбувався цей процес? Вона включає розгляд наступних питань:

1. Україна після смерті Б.Хмельницького. Період “Руїни”.

2. Лівобережна Україна у складі Російської де6ржави. Наступ царизму на автономію України.

3. Ліквідація Гетьманщини і знищення української державності. Зруйнування Запорізької Січі.

Вивчення теми, необхідно розпочати із з'ясування причини політичної кризи та визначення наслідків розколу України для козацької державності.

Після смерті 27 липня 1657 р. Б.Хмельницького, козацька старшина, дбаючи, насамперед, про власні інтереси, намагалась загарбати землі селян і рядових козаків та перетворити їх на своїх кріпаків. У боротьбі за владу і багатства представники різних старшинських угрупувань не гребували будь-якими засобами. Особливо небезпечно для долі України було те, що вони спиралася на збройні сили інших держав. У зв’язку з цим українські гетьмани нерідко перетворювались на справжніх маріонеток Росії, Польщі, Туреччини, Кримського ханства.

Ще на початку 1657 р. смертельно хворий Б. Хмельницький, побоюючись, аби гетьманська булава не потрапила до рук Виговського, відомого своїми пропольськими симпатіями, примусив старшинську раду обрати на гетьманування свого сина Юрія. Але вже через місяць після смерті батька, обраний гетьманом 16-річний Юрій під тиском Виговського відмовився від гетьманства на його користь і повернувся до Києва продовжувати навчання в колегії.

Ставши гетьманом, І.Виговський поновив союз з Кримом і Туреччиною, розірвав стосунки з Москвою, сповістивши про це маніфестом європейські країни, та уклав договір зі Швецією, яка визнала незалежність України і обіцяла їй підтримку у боротьбі з московським урядом.

Народ вороже поставився до спроб Виговського повернутися під Польщу. Проти нього спалахнуло повстання, яке очолили полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий Запорізької Січі Яків Барабаш. І.Виговський потопив повстання у крові за допомогою татар, віддавши їм на пограбування територію Полтавського полку.

У 1658 р. він підписав з Польщею Гадяцьку умову, згідно якої Україна переходила під владу Речі Посполитої як окрема держава зі своїм гетьманом під назвою Велике Князівство Руське. Сейм мав бути спільним для Польщі, Литви й України. Римо-католицька і православна церкви визнавалися рівноправними.

Ця угода з поляками була неоднозначно сприйнята різними верствами населення. Якщо старшина, яку лякав царський абсолютизм, все більше схилялася до Польщі, то козацтво і селянство, навпаки, вороже ставилися до цього союзу – їх лякали панщина, національний гніт, релігійні утиски.

Після підписання договору І.Виговський розпочав війну з Москвою і під Конотопом розгромив російські війська. Але продовжити її гетьман не зміг, бо в Україні проти нього почалося повстання, очолюване Іваном Богуном, якого підтримало Запоріжжя. Разом з російськими військами вони розбили загони Виговського. За цих обставин він зрікся гетьманської булави і втік до Польщі.

Об’єктивної оцінки діяльності Виговського до цього часу не має. Одні історики оцінюють його негативно, як людину, що створила умови розбрату в Україні (М. Костомаров, М. Грушевський), інші – вбачають в його особі діяча-патріота (Д. Дорошенко, В. Липинський та ін.).

Після втечі Виговського, старшинська рада вдруге обрала гетьманом Юрія Хмельницького, сподіваючись таким чином повернути прихильність російського уряду.

Отримавши гетьманську булаву, Ю.Хмельницький вирішив не тільки налагодили стосунки з Москвою, а й добитися від неї поширення прав для України, зокрема, заборони воєводам втручатися у внутрішні справи країни, свободи дипломатичних стосунків, приєднання північної Чернігівщини. У 1659 р. він підписав з царським урядом так звані “Нові статті”. Проте вони не тільки не давали Україні бажаних прав, але й істотно обмежували гетьманську владу. Згідно з ним гетьман вже не міг призначити старшину і усувати її з посад без дозволу царя, самостійно вирішувати питання про військові походи, мати зносини з іншими державами. “Нові статті” 1659 р. суттєво відрізнялися від “Березневих статей”, написаних Б. Хмельницьким у 1654 р., і проводили принцип підкорення України Москві. Отже, саме з гетьманування Ю. Хмельницького російське самодержавство розпочало політику обмеження автономії України.

Розуміючи, що російський уряд не збирається рахуватися з ним, Ю.Хмельницький під впливом пропольсько настроєної старшини уклав у 1660 р. з Річчю Посполитою Слободищенський трактат, за яким вся Україна мала перейти під владу шляхетської Польщі на правах, що були оговорені раніше Виговським у Гадяцькому договорі.

Проти Слободищенської угоди виступили Лівобережні полки, які розпочали війну з поляками. Однак Польща розбила російські війська на Волині й окупувала Правобережжя. У результаті Україна була поділена на дві частини: Лівобережжя залишилося під Москвою, а Правобережжя стало автономною частиною Польщі. Ю. Хмельницький зрікся гетьманства і постригся у ченці.

Тепер обидві частини України мали своїх гетьманів, кожен з яких прагнув об’єднати їх в залежності від власної політичної орієнтації. Взаємною боротьбою старшинських угрупувань скористалися турки і татари, посиливши свої напади на українські землі.

Гетьманом Правобережної України завдяки підтримці татар став Павло Тетеря. Інтереси гетьмана і польського короля щодо Московії збігалися: перший прагнув за допомогою польських військ поширити свою владу на Лівобережжя і таким чином возз’єднати Україну, другий хотів відібрати у царя Смоленщину, яка раніше входила до складу Речі Посполитої. Разом з польським військом він розпочав наступ на лівобережні українські землі, дійшов до Глухова, але був розбитий. Після провалу наступу Тетеря повернувся на Правобережжя, де зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це викликало посилення народних виступів на Правобережній Україні. Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі.

На Лівобережжі, що перебувало під впливом Московії, постійно йшла боротьба серед старшини за владу. Найбільш яскравим представником доби Руїни був колишній кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький – авантюрист і демагог, що створив собі імідж переконаного захисника козацьких прав і вольностей, палкий прихильник Москви, який вважав царя за єдиного володаря України.

Він був першим з українських гетьманів, що відвідав Московію, де й підписав у 1665 р. так зв. Московські статті, які значно обмежували політичні права України, посилювали її залежність від московського уряду, і проголошували українські землі володінням російських царів. За зраду національних інтересів І.Брюховецький отримав боярство.

Занадто промосковська діяльність гетьмана викликала обурення українців. Побоюючись повстання, він змінив орієнтацію і звернувся до Туреччини з пропозицією прийняти Україну під свій протекторат на умовах васальної залежності. Султан дав згоду й на Україну посунули татари. Це викликало хвилю повстань, у ході яких в червні 1668 р. в с. Будищи на Полтавщині Брюховецького замордували.власні козаки.

У середині 1660-х років Україна внаслідок між старшинських усобиць опинилася перед повною катастрофою. ЇЇ фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. У цих обставинах безладу й зневіри знайшовся лідер, мета якого полягала в об’єднанні всіх українських земель у складі незалежної держави. Ним виявився Петро Дорошенко, дід якого був колись кошовим на Запоріжжі.

Обраний гетьманом після втечі П.Тетері, П.Дорошенко розпочав свою діяльність із стабілізації внутрішнього становища на Правобережній Україні, яка на той час втратила 65-70% свого населення. З цією метою він провів ряд важливих реформ: 1) відновив скликання козацьких рад; намагаючись тим самим зміцнити єдність суспільства, 2) щоб не бути заручником козацької старшини, створив регулярне 20-тисячне наймане військо з так зв. сердюків; 3) для зміцнення фінансової системи встановив на кордоні нову митну лінію і почав карбувати власну монету; 4) вживав заходи для утвердження козацького типу господарства і ліквідації шляхетського землеволодіння; 5) проводив колонізацію спустошених окраїн Правобережжя.

У зовнішній політиці П.Дорошенко спочатку демонстрував свою лояльність до Польщі і добивався від неї виведення з українських територій польських залог, повернення православній церкві захоплених храмів і майна, відновлення всіх прав і вольностей Війська Запорізького.

Однак він розумів, що примирення з Польщею є тимчасовим тактичним кроком, тому у пошуках союзників для подальшої боротьби з Московією й Польщею, гетьман розпочав діалог з Кримським ханством про військовий союз і Туреччиною – про політичний протекторат.

Восени 1666 р. Дорошенко, отримавши звістку про зміст московсько-польських переговорів, які проходили у с. Андрусові на Смоленщині і фактично загрожували Українській державі вже міжнародним поділом, став на шлях відкритого розколу з Польщею. Він намагався звільнити все Правобережжя, щоб де-факто вивести його за рамки Андрусівських переговорів, і таким чином перетворити на базу для боротьби за об'єднання розшматованої України. Перемога П.Дорошенка у війні з Польщею була близька, але на заваді стала недолуга політика І.Сірка, який відмовився визнати його гетьманом України і разом із запорожцями напав на Крим.

Зазнавши невдач з Польщею, П.Дорошенко розпочав переговори з Московією про перехід під її протекцію за умови дотримання царським урядом певних гарантій у наступних питаннях: 1) сприяння реальному об’єднанню українських земель;2) вивід московських воєвод з України; 3) відмова від збору податків на українських землях; 4) підтвердження прав і вольностей Війська Запорізького; 5) визнання його гетьманом обох боків Дніпра. Але Москва не ризикнула опинитися віч-на-віч з об’єднаною Україною і воліла дотримуватися Андрусівського перемир'я.

У 1668 р. склалися сприятливі обставини для реалізації політичної програми П.Дорошенка. У результаті антимосковського повстання, яке гетьман підтримав своїм виступом, більша частина Лівобережжя була звільнена від московських військ, і козацька рада обрала П.Дорошенко гетьманом возз’єднаної України.

Однак Польща не збиралася миритися з втратою українських земель і розпочала наступ. П.Дорошенко змушений був повернутися на Правобережжя, залишивши замість себе наказним гетьманом чернігівського полковника Д.Многогрішного. Але невдовзі він отримав з Лівобережжя звістку про перехід більшості старшин на чолі з Д.Многогрішним на бік Москви.

Це змусило П.Дорошенка звернутися за допомогою до Туреччини, яка оголосила Польщі війну. Потерпівши поразку, Польща відмовилась від прав на Поділля, яке стало турецькою провінцією. Окупувавши Поділля, турки грабували міста, забирали людей у полон, обертали храми на мечеті. Спустошливі війни, грабіжницька політика турецького уряду, масове переселення козаків на Лівобережжя, відштовхнули народ від Дорошенка, який зрікся булави на користь Лівобережного гетьмана Івана Самойловича.

Туреччина не допустила об’єднання України під владою Самойловича і поставила гетьманом Правобережжя Ю. Хмельницького. Але він не спромігся створити міцної влади, щоб протистояти туркам. Разом з турецькою армією Юрій був змушений брати участь у походах проти козацьких військ Лівобережжя і навіть розорити давню батьківську столицю – Чигирин. Зазнавши невдач у планах загарбання України, турецький уряд позбавив Юрія у1681 р. гетьманства, але в 1685 р. чомусь знову призначив його на цю посаду. 3 невідомих історикам причин через

півроку потому турки стратили його в Кам’янці-Подільському.

У 1685 р. між Росією й Польщею був підписаний “ Трактат про вічний мир”, який став завершенням Андрусівського перемир’я. Ним остаточно було затверджено поділ України між двома державами.

Зверніть увагу, що розподіл країни був величезною політичною катастрофою для української державності.

Причинами, що сприяли занепаду української козацької держави були: 1) внутрішні протиріччя серед старшинських угрупувань і боротьба за владу; 2) протиріччя між старшинською верхівкою і низовим козацтвом; 3) зовнішній тиск з боку Росії, Польщі та Туреччини; 4) відсутність у гетьманів чітко окреслених цілей, досвіду та відповідних інститутів для ефективного правління всіма верствами українського суспільства. Розглядаючи статус Лівобережжя у складі Російської держави, знайдіть відповідь на одне з головних питань – чому стала можливою ліквідація української державності і як відбувався цей процес.

Події періоду 1687-1764 рр. пов’язані з остаточним входженням Лівобережної України до складу Росії і різким загостренням колоніальної політики російського самодержавства, спрямованої на скасування автономії України та знищення української державності

Царський уряд відразу ж після Переяславської Ради став на шлях послідовного обмеження прав гетьманської адміністрації. У 1669 р. у Глухівських статтях було скасовано права Гетьманщини на самостійну зовнішню політику. Коломацькі статті 1687р. обмежили її політичну та економічну самостійність. Всі справи, пов’язані з Україною, царизм вирішував через Малоросійський приказ, що прагнув повністю контролювати діяльність органів козацького управління. Перехід гетьмана І.Мазепи до шведів Петро І використав як привід для рішучих дій по ліквідації української автономії. До обраного в 1708 р. гетьмана І.Скоропадського був приставлений для нагляду царський міністр-резидент. Восени 1722 р. була створена Малоросійська колегія – ще одна структура, що відстоювала інтереси Росії на українській території.