Що виносяться на модульний контроль. 2 страница

За Ярослава остаточно оформилася внутрішня організація держави: закріпилася федеративна форма державного управління, правові відносини регулювалися першим писаним зводом законів “Руська правда”, зроблена спроба вивести руську церкву з-під візантійської залежності. Чисельні династичні шлюби поєднували Русь з європейськими країнами та Візантією, що піднімало її міжнародний престиж.

Третій етап(1054-1240 рр.) – період феодальної роздробленості, який не слід ототожнювати із політичним занепадом Русі. Вона й надалі залишалась відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, церквою, культурою. Змінилась лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна.

При вивченні причин, що зумовили феодальну роздробленість і сепаратистські тенденції, проаналізуйте вплив таких факторів, як прагнення окремих князівств до самостійності, великі територіальні розміри Русі та етнічна неоднорідність населення, відсутність сталого успадкування князівської влади, геополітичне розташування держави.

Двічі Русь була близька до об’єднання – під владою чернігівського князя Михайла Всеволодовича, або під зверхністю галицько-волинських князів Романа та його сина Данила. Розкрийте причини які не дали їм очолити процеси політичної консолідації держави.

Вивчаючи проблему суспільно-політичних і соціально-класових відносин, розкрийте форми державного управління, з’ясуйте роль боярської думи і народного віче; проаналізуйте внутрішню структуру держави і дайте характеристику основних класів та соціальних верств Київської Русі.

Державний устрій Русі визначається неоднозначно: 1) як конфедерація самостійних князівств, 2) ранньофеодальна монархія федеративного типу, що механічно об’єднувала князівства, 3) як дружинна форма правління.

Законодавча, судова й військова влада зосереджувалися в руках князя. Найважливіші рішення (виступи у походи, укладання миру) він погоджував з Боярською думою, яка складалася з старших дружинників і феодалів-землевласників. За відсутності князя або його смерті дума вирішувала нагальні державні питання і підтверджувала владні повноваження нового князя. Про зародки самоуправління у Київській Русі свідчить наявність народного віче ( загальних зборів міського населення). Компетенція віче не була точно визначеною, найчастіше воно вирішувало питання війни і миру, покликання князя на престол тощо. В період роздробленості, коли зріс сепаратизм удільних князів, вищим органом влади сталикняжі з’їзди.

Класова структура держави відповідала феодальному ладу. Клас феодалів складався з удільних князів з їх оточенням, військової та земельної знаті (дружини і бояр). Клас селян поділявся на вільних общинників - смердів, що сплачували данину, і залежних селян - закупів (смердів-боржників) та рядовичів – (селян-орендаторів). При несплаті боргу чи податків вони переходили в стан холопів (дворової челяді). Значний прошарок становили ізгої. Міське населення було особисто вільним і складалося з міської аристократії, низів (торговців, ремісників, рядового духовенства) та черні (найманців). В умовах феодалізації відбувалось подальше розшарування майнового і соціально-правового положення різних груп населення.

На завершення необхідно визначити місце України княжої доби серед провідних країн середньовічної Європи.

Розкриваючи роль Галицько-Волинського князівства, з'ясуйте основні напрямки діяльності князів Ярослава Осмомисла, Романа Мстиславовича та Данила Галицького й визначте роль держави в історії України-Руси. Тут доцільно звернутися до рекомендованих робіт М.Грушевського й П.Толочка. Аналізуючи проблему етнічної спадщини та давньоруської народності, ознайомтесь з основними концепціями і аргументуйте власний погляд на неї.

1.Російська великодержавно-шовіністична концепція проголошувала спадкоємицею Київської Русі Московську державу. Намагалась довести, що українці не мають відношення до Київської Русі, оскільки до сер ХІІІ ст. в Наддніпрянщині проживали тільки великороси, які під натиском татар емігрували на північ. Українці переселилися на ці землі з Волині і Галичини лише після татарської навали. Концепція відмовляла українцям у праві бути окремим народом (нацією), вважала їх лише етнічною групою, невід’ємною частиною російського народу.

2.Радянська великодержавна концепція ґрунтується на ідеї спільного походженні трьох східнослов’янських народів. Підтримується переважною більшістю російських і частиною українських дослідників, які вважають, що у ІХ – на поч. ХІІ ст. на основі 15 східнослов’янських племінних об’єднань сформувалася відносно єдина давньоруська етнічна спільність. Головною умовою її консолідації було створення Київської держави. У ХІІ-ХІІІ ст. феодальна роздробленість сприяла розмежуванню земель Русі й виникненню передумов для формування трьох східнослов’янських народностей – української, російської і білоруської.

3.Українська національна концепція ґрунтується на тому, що етнічну основу Київської Русі складав винятково український народ. М.Грушевський вважав, що давньоруської народності не існувало взагалі: великоруси сформувались переважно на фінській основі, білоруси – у близькому спілкування з литовцями, а українці - з тюрками. Український народ на своїх історичних землях існує з ІV ст. спершу під назвою антів, потім полян і згодом русів. Таким чином, на погляд вченого, Київська Русь була матір’ю однієї лише України. Проте значна кількість дослідників не погоджувалась з висновками М.Грушевського, вважаючи що вони мають скоріше політичне підґрунтя, ніж є історичними реаліями.

Сучасні історики (М.Брайчевський, Я.Шашкевич, І.Рибалка та ін.) як альтернативу концепції етнічної спільності обстоюють тезу про те, що українська, російська і білоруська народності почали консолідуватися задовго до утворення Київської Русі і цей процес не припинився й після її розпаду.

1.2. План семінарського заняття

1. Перше державне утворення слов'ян – Київське князівство Аскольда. Теорії походження та передумови утворення держави – Київська Русь.

1. Основні етапи розвитку та особливості політики київських князів.
2. Державно-політичний лад і соціально-класова структура Київської Русі. Причини феодальної роздробленості та її наслідки

Теми для написання рефератів:

• Прийняття християнства і його значення.
• Галицько-Волинське князівство та його місце в історії України.
• Київська Русь в контексті європейської історії.
• Проблема етнічної спадщини Київської Русі та давньоруської народності

 

1.3. Термінологічний словник

Автохтон – (слово грецького походження, означає - місцевий, корінний). Народ автохтон – це корінне населення певної території, країни.

Вотчина – комплекс феодальної земельної власності та пов'язане з нею право на феодально залежних селян. Існували князівські, боярські, монастирські й церковні вотчини. Вотчина переходила синам після смерті батька. Найкращою вотчиною вважалося право на володіння київським престолом.

Данина – найдавніша форма оподаткування населення, яка здійснювалась у формі прямого державного податку, феодальної ренти, військової контрибуції тощо.

Десятина – - десята частина прибутків, яку сплачувало церкві залежне населення. Вперше встановлена київським князем Володимиром.

Дружина – загін воїнів, об’єднаних навколо князя. У Київській Русі дружина становила постійну військову силу й брала участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Закупи – категорія феодально залежних селян. Так називали людей, які брали у феодала позичку (купу) і за це мусили відпрацьовувати у господарстві хазяїна. Після повернення боргу селянин знову ставав вільним.

Літопис – найдавніший вид історико-мемуарної прози, що являв собою розташовані в хронологічному порядку коротенькі замітки й докладні оповідання (“сказання”) про історичні події.

Народне віче –рада старійшин, пізніше збори вільних громадян (холопи не мали права на участь у народному вічі), форма громадського волевиявлення часів Київської Русі. Київської Русі. Існувало з УІ до УІІІ ст. поряд із владою князя і було безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ.

Нормани – - вихідці з країн Скандинавії. На Русі їх називали варягами.

Общинник – вільний селянин, який сплачував державі данину, засобом збирання якої було полюддя.

“Руська Правда” – збірник давньоруських законів, складений за часів правління князя Ярослава Мудрого в середині XI ст.

Смерд – селянин, який належав до селянської общини й отримував від князя землю, сплачуючи йому данину.

Удільна роздробленість – процес децентралізації на Русі, послаблення влади київського князя. Настала після смерті київського князя Мстислава Володимировича (1132 р.), коли держава розділилася на півтора десятка земель і князівств.

Усобиці – чвари, суперечки, війни між давньоруськими князями за право володіти землями, переважно за київський престол.

Холоп – підневільна особа, близька за суспільним становищем до раба; пізніше – двірський слуга, кріпак.

Челядь – раби, полонені, які знаходилися під владою хазяїна, цілком безправні особи.

 

1.4. Навчальні завдання та методичні рекомендації до їх виконання

Підготовка рефератів:

§ Прийняття християнства і його значення.

§ Галицько-Волинське князівство та його місце в історії України.

§ Київська Русь в контексті європейської історії.

§ Проблема етнічної спадщини Київської Русі та давньоруської народності

Методичні поради: Розкриваючи проблему утвердження християнства як державної релігії, назвіть причини введення його на Русі, які політичні цілі при цьому переслідувалися, чому Володимир обрав релігією Давньоруської держави саме православне християнство. Згадайте, коли була застосована перша спроба введення християнства на східнослов’янських землях і чим вона закінчилась?

При вивченні історії Галицько-Волинського князівства назвіть чинники, що сприяли його зростанню, проаналізуйте державну діяльність князя Данила Романовича Галицького, враховуючи історичні оцінки різних наукових шкіл. Покажіть зв’язок державотворчих традицій Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.

Готуючи реферат щодо місця Давньоруської держави в контексті європейській історії, розкрийте геополітичну ситуацію того часу в Європі й покажіть роль Київської Русі та Галицько-Волинської держави у боротьбі з монголо-татарським нашестям.

Аналізуючи проблему етнічної спадщини давньоруської народності, викладіть основні концепції та аргументуйте власний погляд на неї.

 

а) Завдання для самоперевірки знань:

Завдання 1.

Предками українців були:

а) південні слов’яни; в) західні слов'яни;

б) північні слов'яни; г) східні слов'яни.

Завдання 2.

Першим князем династії Рюриковичів вважається:

а) Аскольд; в) Ігор;

б) Олег, г) Кий.

Завдання 3.

Держава східних слов'ян мала назву:

а) Руська держава; в) Київська Русь;

б) Куявія; г) Українська держава.

Завдання 4.

Київська Русь припинила своє існування внаслідок:

а) домовленості між князями; б) завоювання тевтонцями;

в) зречення влади Рюриковичів; г) завоювання монголами.

Завдання 5. Як називалися вільні селяни?

а) закупи; в) смерди;

б) наймити; г) челядь.

Завдання 6: Заповніть таблицю:

Діяльність Данила Галицького
Зовнішня політика	Внутрішня політика

Завдання 7.

До сер. ХІІ ст.. Київська Русь за формою державного устрою була:

а) республікою, б) монархією, в) федерацією, г) унітарією.

Завдання 8.

Заповніть таблицю “Причини та наслідки роздробленості Київської Русі”

Причини роздробленості	Наслідки роздробленості

б) Питання для дискусії:

ü Чи є підстави стверджувати, що за князювання Олега постала можливість розвитку Русі у напряму створення імперії?

ü Чому, на ваш погляд, адміністративна реформа, проведена князем Володимиром, не розв’язала остаточно питання управління державою?

ü Чи були варіанти політичної консолідації Русі у період феодальної роздробленості? Якщо так, то чому вони не здійснилися?

 

в) Запитання для поточного контролю знань:

1. Яку роль у формування державності на території України відіграло Київське князівство Аскольда?

2. Розкрийте теорії походження Русі і аргументуйте їх достовірність. Назвіть причини виникнення держави у східних слов’ян.

3. Проаналізуйте етапи розвитку держави та політику князів.

4. Визначте форму державного управління. Яке місце у ньому займали Боярська дума і народне віче?

5. Обумовте причини введення християнства як державної релігії та визначте його роль в подальшому розвитку Русі.

6. Дайте характеристику соціально-класової структури держави.

7. Проаналізуйте причини феодальної роздробленості та її наслідки.

8. Сформулюйте основні підходи до питання давньоруської народності і аргументуйте власний погляд на проблему.

9. Яку роль відіграли Київська Русь та Галицько-Волинське князівство в історії України?

 

Питання для самостійного вивчення:

1. Перші державні утворення на території сучасної України.
2. Особливості політичного правління та соціальної структури Галицько-Волинського князівства.
3. Місце Київської Русі серед провідних країн середньовічної Європи.

Методичні поради:

Вивчаючи перше питання, зверніть увагу на становлення й розвиток державотворчих традицій на території сучасної України, пов’язаних з неслов’янськими народами – кіммерійцями, скіфами, сарматами, античними містами-державами Північного Причорномор’я. З'ясуйте як відбувалося формування держави у східних слов’ян, покажіть схему її утворення (плем’я–князівство–держава) та передумови.

Знайомлячись з особливостями історії Галицько-Волинського князівства з’ясуйте причини виходу галицької та волинської земель із складу Київської Русі, назвіть чинники, що сприяли їх зростанню; проаналізуйте державну діяльність галицьких князів, враховуючи історичні оцінки різних наукових шкіл; висвітліть роль боярської опозиції; покажіть причини занепаду князівства.

Розгляд третього питання пов’язаний з періодом піднесенням авторитета Київської Русі в Європі після прийняття християнства та часом правління Ярослава Мудрого. Визначте внесок Русі до скарбниці духовної культури людства.

 

1.6.Інформаційні джерела:

1. Бойко А. Історія України.- Київ.: Академія, 2002.- С. 51- 56.

2. Вілкул Т.Л. Володимир Мономах: тексти і версії // УІК. – 2004. - № 1. - С. 50-71.

3. Головко О.Б. Держава Романовичів та Золота Орда / 40-50-ті рр. ХІІІ ст. / // УІК. – 2004. - № 6. – С. 3-16.

4. Гончарук П.С. Історія України. З найдавніших часів до поч.. ХХ ст..- Курс лекцій.-К.: Центр навч. літератури, 2005.- С. 100- 112.

5. Історія України. Хрестоматія у двох частинах. Ч.І.- Навчальний посібник.- К.: Алтерпрес, 2004.- С. 128- 146.

6. Кириленко С.О. Причорноморсько-Азовська Русь: історіографічний нарис // УІК. – 2004. - № 3. – С. 39-47.

7. Король В.Ю. Історія України.- К.: Академія, 2005.- С. 40- 45.

8. Котляр М.Р. Війна і військова слава очима давньоруських книжників // УІК. – 2005. - № 2. – С. 3-15.

9. Ричка О. Княгиня Ольга. – К.: Альтернатива. 2004. – 336 с.

10. Світлична В.В. Історія України.- К.: Каравела, 2002.- С. 30- 39 56.

11. Черкащина М.К. Історія України.: від давніх часів до сьогодення. - К.: ВД “Професіонал”, 2005.- С. 33- 41.

 

Тема 2: Україна у складі Польщі. Козацька доба.

(ХІУ-ХУІ ст.)

Кількість годин: аудиторні заняття – 4, самостійна робота – 4

2.1. Методичні поради до вивчення теми:

Головною проблемою теми є відповідь на питання: чому панівна українська верства не висунула програми політичного устрою України, а потрапила в залежність спочатку від Литви, а згодом і Польщі. Які перешкоди стояли на шляху України до створення самостійної держави? Для з’ясування цієї проблеми, необхідно розглянути наступні питання:

1. Політичне становище українських земель в умовах литовсько-польського панування. Перешкоди на шляху утворення державності.

1. Виникнення українського козацтва.
2. Основні риси суспільного-політичного устрою Запорізької Січі та її місце в державотворчому процесі.

Розгляд теми слід розпочати з визначення причин литовської експансії українських земель, початок якої було покладено у 1340 році. Причини стрімкого підкорення Литвою земель південної Русі досі нез’ясовані. Деякі дослідники вважають, що експансія була в значній мірі викликана зацікавленістю литовського боярства міжнародними зв’язками українських купців, особливо важливих в умовах ізоляції язицької Литви в католицькій Європі. Це, в якійсь мірі, підтверджує й політика литовських князів, що швидко споруджували на приєднаних землях укріплені державні митниці, переважно в пониззі Дніпра та Чорноморському узбережжі.

Приєднання українських земель здійснювалось у формі кондомініуму, що зберігав за ними виплату данини Орді. На основі аналізу взаємовідносини Литви та Золотої Орди щодо українських земель уясніть, були вони політичним компромісом чи протистоянням?

Розглядаючи політичний устрій українських земель у складі Литовської держави, обумовте особливості васальної залежності та межі їх самоврядування, визначте зміст Магдебурзького права, визначить, які традиції Київської Русі зберігала і запозичувала Литовська держава.

Розуміння подальшого перебігу подій вимагає розглянути причини зближення Литви й Польщі та вплив цього факту на становище українських земель.

Занепокоєння Литви піднесенням Москви, до якої тяжіла частина українських феодалів і загроза з боку Тевтонського ордена зблизили її з Польщею. У 1385 р. була підписана Кревська уніяза умовами якої литовський князь ставав польським королем в обмін на входження Литовського князівства до складу Польської держави та перехід у католицтво всіх жителів Литви. Отже, Кревська унія відкривала шлях для наступу поляків на українські землі, що знаходились у складі Литви.

Однак Литовські феодали на чолі з князем Вітовтом виступили за збереження політичної самостійності князівства, тому Кревська унія закінчилася компромісом. З'ясуйте його суть.

Після Кревської унії поділ на католиків і православних зблизив польську й литовську знать і водночас поглибив розрив між знаттю литовською і українською. Поступово відбувалось перетворення автономних українських князівств на польські воєводства. Зі скасуванням у 1471 р. найбільшого в державі Київського князівства дослідники пов’язують кінець української автономії.

Розгляньте як відбувалась інкорпорація (входження до складу) українських земель Річчю Посполитою, проаналізуйте роль Люблінської (1569 р.) та Берестейської (1596 р) уній у колонізації, закріпаченні та окатоличенні населення України, розкрийте зміни, що відбулися в адміністративно-територіальному поділі та суспільному устрої українських земель.

У 1569 р. в Любліні польсько-литовський сейм прийняв рішення про об’єднання Литви й Польщі в єдину державу – Річ Посполиту, що мала єдиного виборного короля, один сейм та єдину зовнішню політику. Литва в деякій мірі зберігала місцеве самоврядування, зокрема, фінанси, податки, військо, скарбницю, суд, уряд, адміністрацію і правове законодавство. За унією до Польщі відходили українські землі, що раніше належали литовцям. На них було створено 7 воєводств, де продовжували діяти Литовські статути.

Місцева знать, байдужа до національних інтересів, не порушила питання про надання українським землям статусу державної автономії, що могло вже тоді перетворити Річ Посполиту на федерацію трьох держав. Вимоги українських феодалів були мінімальними: збереження всіх існуючих привілеїв, свобода віросповідання, руська мова в офіційному діловодстві.

Для з'ясування історичної оцінки Люблінської унії проаналізуйте роботи сучасних істориків. В.Смолій, В. Сергійчук вказують, що Люблінська унія поставила під сумнів саме існування українців, як самостійного етносу та посилила закріпачення українського народу. О. Субтельний вважає, що Люблінська унія в певній мірі прилучала українців до Європи. У цілому на сьогоднішній день в історичній науці немає єдиної точки зору на цю подію.

Ополячення українців відбувалось й за допомогою релігії. За Берестейською церковною унією (1596 р.) в Україні була створена уніатська (греко-католицька) церква під вердиктом Ватикану. Православна церква стала, по суті, незаконною.

Проте в історичній літературі Берестейська церковна унія, як і Люблінська, оцінюється неоднозначно і навіть протилежно. Частина сучасних істориків, переважно греко-католицького сповідання, вважають Берестейську унію позитивною подією, що стала, на їх думку, єдиним засобом порятунку українського народу і православної віри. Більшість вчених сприймають її негативно (першими були російські історики ХУІІІ-ХІХ ст.), підкреслюючи, що унія стала фактором політичної нестабільності держави. Замість двох церков після Берестейської унії в Україні діяли три християнські церкви: православна, католицька й греко-католицька (уніатська). Тим самим унія 1596 р. заклала суттєві релігійні розбіжності між українцями, які дають про себе знати і нині.

У вітчизняній історіографії існує чимало різних гіпотез щодо походження козацтва. Найбільш поширеними й досить оригінальними за змістом є так звані етимологічна та етнічна концепції. Перша намагається відшукати початки козаччини в різних словах, спільних за звучанням чи значенням з терміном “козак”. Представники другої концепції шукають родовід козацтва в певній етнічній групі людей – косогах, торках, берендеях, татарах, половцях, хозарах.

Процес формування козацтва був складним і тривалим, тому М. Грушевський виділяв щонайменше два етапи його розвитку. Перший – зародковий, “побутовий”, що з’явився в боротьбі проти монголів та степових кочівників. Другий – класичний, період формування козацтва як організованої суспільної верстви українського населення ХУ-ХУІ ст.

До представників “побутового козацтва” сучасні історики відносять маловідому людність – бродників та берладників, які ще за часів Київської Русі являли собою значну соціально-політичну силу. Перша згадка про цих людей в історичних джерелах датується 1146 роком.

Класичний період формування козацтва як суспільної верстви українського населення в кінці ХУ ст. був зумовлений впливом відповідних військо-політичних і соціально-економічних чинників. Після входження українських земель до складу Речі Посполитої значна частина колись вільних людей була закріпачена, а православна церква заборонена. Це стало причиною того, що селяни і міська біднота тікали на окраїни і ставали вільними людьми – козаками. Другою причиною появи козацтва стала турецько-татарська агресія, що являла смертельну небезпеку для слов’янських народів. Спочатку козаки являли собою прикордонну сторожу. Центром їх розташування були Черкаси і Канів, тому до ХУІІ ст. українських козаків називали “черкасами”. Згодом козацтво зайняло Чернігівську, Київську, Полтавську і південь Подільської губернії.

Складалося козацтво з селян, з незаможної шляхти, що козакуванням заробляла на прожиток, а також з представників великокнязівських родин, які шукали лицарської слави. Офіційно входячи до Великого князівства Литовського, а пізніше до Речі Посполитої козацтво відзначалося незалежністю, і жило своїм окремим життям, головний зміст якого складала боротьба з турками і татарами. В цей час були вироблені принципи організації козацтва (рівність, побратимство, демократизм), морально-етичний кодекс поведінки (мужність, честь, готовність до самопожертви, свобода), спеціальне виховання молоді (навчання, обряди посвячення юнаків у воїни), специфічне ставлення до жінки і родини, аскетизм, релігійність (культ Покрови), колективне землеволодіння, культ шаблі, коня, червоного кольору (малиновий прапор, червона китайка), своєрідна форма зачіски (оселедець) тощо.

Організаційних форм козацтво набуло в кінці ХУІ ст., коли було поділено на городових та низових і набуло відповідного стану. Городові козакипроживали на державній території, займалися різною діяльністю в містах і селах, підпорядковувались не місцевій адміністрації, а “старшому судді” та залучалися до виконання прикордонної служби. Чисельність козаків у 70-х рр. ХУІ ст. коливалась від 300 до 500 чол. Низові козаки проживали в пониззі Дніпра за дніпровськими порогами (звідси назва “запорожці”). Вони вели степове господарство, але головним для себе вважали боротьбу з татарами.

У 1524 р. польський король Сигізмунд І запропонував створити для захисту південних кордонів держави наймане військо із запорізьких козаків. Але здійснив це його наступник – Сигізмунд ІІ Август. У 1572 р. найманих козаків було записано в окремий реєстр, який визначав козацький статус і надавав привілеї, від чого вони дістали назву “реєстрових козаків”.

Джерелом утворення козацтва були передусім “уходники” – сезонні промисловці, які з другої пол. ХУ ст. оселялися на кордонах Дикого поля з метою його господарського освоєння. У ХУІ ст. відбуваються масові переселення, що являли своєрідну форму протесту проти зростаючого соціального та національного поневолення польської шляхти. Основний контингент переселенців складали селяни-втікачі, міщани, дрібні шляхтичі. Було також немало шукачів лицарської слави і різного роду авантюристів.

Відвойовуючи землі у Дикого поля, козаки відігравали вирішальну роль в економічному освоєнні півдня України і утвердження якісно нового типу господарства, що ґрунтувалось на засадах приватної власності та вільної праці. Цивілізація Дикого поля була заслугою козацтва, а не шляхетської Польщі, як це намагаються довести деякі польські автори. Те населення, яке йшло на захищені козацтвом землі, ставали його опорою і резервом.

Таким чином, козацтво сформувалось на рубежі ХУ-ХУІ ст. як специфічний незалежний військово-землеробський стан. Більшість сучасних дослідників вважають, що в умовах розкладу феодального стану козацтво було носієм нових прогресивних суспільних тенденцій. Козак – як приватний власник і вільний виробник – став соціальним ідеалом для переважної маси населення. Завдяки козацтву, Україна відновила на деякий час перервану державну традицію.

У соціальному відношенні козацтво було неоднорідним і поділялось на три групи: 1) Основна козацька маса – дрібні власники виробники (селяни, ремісники, промисловці), що жили з власної праці; 2) Козацька голота – злиденна маса, яка існувала, продаючи свою робочу силу; 3) Козацька верхівка – власники великих господарств, що використовували найманих робітників. Але ці суперечності не досягали рівня класового антагонізму.

Аналізуючи виникнення Запорізької Січі, розкрийте суспільний устрій, адміністративний поділ і владні відносини запорізького козацтва. Доведіть, що Січ відігравала провідну роль у становленні козацтва як вільного стану українського населення та поширення козацьких порядків на всю Україну.

Запорізька Січ розвивалась на підставі своєрідних традицій і звичаїв, що складалися протягом десятиліть. Вона мала свій військовий та адміністративно-територіальний поділ: курені і паланки, а також оригінальну систему органів управління. Вищим законодавчим, адміністративним і судовим органом Запорізької Січі була козацька рада, де розглядали важливі питання внутрішньої та зовнішньої політики, а також обирали козацьку старшину – керівний орган Січі. Її рішення були обов’язковими до виконання.

Радянські історики особливо підкреслювали, що вибори старшини відбувалися в обстановці гострої класової боротьби між “сіромою” і заможними козаками, які застосовували підкуп і насильство, проводили на старшинські посади своїх кандидатів, намагаючись прибрати владу до своїх рук. При цьому ігнорувались цілком однозначні свідчення про те, що якраз старшина залежала від козацької маси, що остаточне рішення ухвалювалось всією козацькою громадою, а старшина мусила цьому рішенню коритися. Права і обов’язки старшини чітко регламентувалися. Козацьке звичаєве право ототожнювалось з козацькими вільностями, і козаки всіляко його захищали.

Неодноразово робилися спроби перенести принципи козацького самоуправління на всю українську територію. Козаки й покозачені селяни та міщани переставали визнавати польську владу (в особі магістрів, старост, гетьманів), самовільно виходили з-під юрисдикції своїх власників, обираючи собі своїх старшин та суддів. У середині 1620-х рр. гетьман М.Дорошенко під час складання козацького реєстру оформив 6 козацьких полків, заклавши тим самим адміністративно-територіальну основу майбутньої Української держави.