Соціально-економічний розвиток. Декабристський рух в Україні

Декабристський рух в Україні

Діяльність Кирило-Мефодіївського братства

Суспільно-політичний рух в Україні у XIX ст.

Перші політичні партії України: виникнення, суть. Лідери

Основний зміст. Політичний статус та соціально-економічний розвиток українських земель у XIX столітті. Національно-культур­ний та громадсько-політичний рух в Україну XIX столітті. Перші політичні партії України: виникнення, суть, лідери.

1.Політичний статус українських земель у XIX столітті

Історична доля України складалася протягом XIX століття достатньо супереч­ливо, була позначена як позитивними, так і відверто негативними, навіть трагічними подіями, явищами, процесами. Головною особ­ливістю, що накладала свій відбиток на весь процес історичного роз­витку України у XIX столітті, була роздробленість колись єдиних ук­раїнських земель, їх приналежність до чужих держав. Так, переваж­на частина територій, на яких розселялися етнічні українці, знаходи­лася в складі євразійської держави того часу — Російської імперії Романових. Адміністративне ці території поділялися на Лівобережну Україну, Південно-західний край та Новоросію. Відповідно, до складу лівобережних земель входили дві історичні області: части­на Наддніпрянщини і Слобідська Україна. Територія Лівобережної Наддніпрянщини відносилася до корінних земель українського на­роду і в офіційних актах називалася Малоросією. Ще у 1796 р. утво­рено Малоросійську губернію, поділено у 1802 р. на Чернігівську і Полтавську. Слобідська Україна або Слобожанщина являла собою колишню південно-західну окраїну Московської держави. На значній час­тині Слобожанщини у 1796 р. була утворена Слобідсько-Українська губернія, яку у 1835 р. перейменували в Харківську. Кордон розсе­лення українців виходить далеко за її межі: на територію Курської та Воронезької губерній. Лише північні повіти двох останніх більш інтенсивно заселялися російськими селянами.

Правобережна частина Наддніпрянщини або Південно-західний край, у 1796 р. була поділена на три губернії: Київську, Волинську та Подільську. Польська шляхта зберігала тут свої маєтки і посади. Як і за Речі Посполитої в офіційних установах Правобережжя панувала польська мова. З 1832 р., з метою приду­шення польського національно-визвольного руху, уряд створив єдину адміністративно-територіальну одиницю у складі трьох гу­берній — Київське генерал-губернаторство.

У 1802 р. Новоросійська губернія була поділена на три окремі: Катеринославську, Таврійську, Херсонську. Родючі землі Півден­ної України швидко освоювалися селянами-переселенцями пере­важно з Наддніпрянщини. Стихійна народна колонізація доповню­валася організованим державою переселенням. У 1812 р. до Новоросійського краю приєдналася Бессарабська область (з 1873р. — губернія). У 1828 р. утворилося Новоросійське і Бессарабське генерал-губер­наторство з центром в м. Одеса.

Після Віденського конгресу 1815 р. до Росії на правах персо­нальної унії перейшло царство Польське і в його складі Холмщина, Підляшшя, Посяння — території, на яких споконвіку відбувалося формування українського народу як етнічної спільності. За віки пе­ребування у складі Речі Посполитої ці українські землі були частко­во полонізовані.

Ті українські території, що опинилися у складі Австрійської імперії Габсбургів, також адміністративне не об'єднувалися. Так, територія Східної Галичини з переважаючим українським населен­ням була частиною так званого «королівства Галіції і Лодомерії» з центром у Львові. До цього королівства входила на правах авто­номної округи Буковина з центром у Чернівцях. Закар­патська Україна адміністративне підпорядковувалася Угорському королівству.