Україна в умовах комуністичного тоталітаризму

(1921 – 1939 рр.)

(2 год.)

1. Політика «Воєнного комунізму» в Україні,її соціально-економічні та політичні наслідки.

2..НЕП.

3. Створення СРСР. Політика «українізації».

4. Індустріалізація та колективізація в Україні.

5. Особливості суспільно-політичного та культурного життя України у 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

Основні поняття (в додаток до лекційних матеріалів):

«Березіль» (від давньослов'янської назви першого місяця весни — березня) — український театр, який був заснований у березні 1922 Лесем Курбасом як мистецьке об'єднання

Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ) — літературна організація 1925-1928 рр. в УСРР. Стояла на засадах творення нової української літератури шляхом засвоєння найкращих здобутків західноєвропейської культури.

«Договірна федерація» — в офіційних радянських документах поч. 20-х рр. відносини між радянськими республіками визначались як федеративні, побудовані на системі двосторонніх і багатосторонніх угод.

Геноцид (від гр. «рід» і лат. «вбивати») — сукупність дій або політика, спрямовані цілковито чи частково на знищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними або соціальними мотивами; один з найважчих злочинів проти людства. Прикладами є Голодомор проти українського народу, Голокост єврейського народу.

Експропріація (від лат. «позбавляю власності») — примусове (платне чи безплатне) відчуження майна, яке здійснюється державною владою, як правило, незалежно від згоди власника.

Ідеологізація (від гр. «образ, початок, основа» і «поняття, думка, розум») — нав'язування, насадження певної ідеології.

Карткова система (від укр. «карткова» і гр. «утворення, складання») — система розподілу продуктів, товарів і послуг, коли їх не вистачає і не можна проводити вільного продажу, за картками, що диференційовано видаються державою різним категоріям населення.

Концесія (від лат. «надання, дозвіл, згода») — 1) договір передачі на певних умовах і певний строк громадянам або юридичним особам, здебільшого іноземним, права експлуатації лісів, надр, підприємств тощо, які належать державі або місцевим органам; 2) підприємство, яке діє за її договором.

«Коренізація» — політика більшовиків у мовно-культурному питанні, спрямована на залучення на бік радянської влади інтелігенції та селянства корінних національностей (у тому числі українців). Сприяла створенню видимості гармонійного та вільного розвитку республік у складі СРСР. Запроваджена на XII з'їзді РКП(б) 1923, її українська видозміна називається «українізація».

«Культурна революція» (від лат. «обробка, виховання, освіта» і «розгортання, переворот») — одна з трьох головних цілей радянської політики у 30-х рр., складова соціальних перетворень, не ставила справжньою метою всебічний розвиток культури, а її радянізацію, більшовизацію, переворот у духовному розвитку країни.

«Ножиці цін» — політика завищення цін на промислові товари і заниження цін на сільськогосподарські продукти з метою отримання додаткових прибутків.

Продовольчий податок (продподаток) — твердий (фіксований) податок для селян, прийшов на зміну продрозкладці у березні 1921 після рішень X з'їзду РКП(б). Після його виконання селянин отримував право вільно розпоряджатися плодами своєї праці, продавати їх, що створювало економічні стимули для розвитку господарства.

П'ятирічки, п'ятирічні плани — вид радянського планового господарства на відміну від ринкової економіки. Всього за радянських часів їх було 12, перша з них у 1928-1932, остання 1986-1990.

«Розстріляне відродження» — нове покоління, покликане до творчості Українською революцією та українізацією, умовна назва, запропонована Юрієм Лавриненком, літературно-мистецької генерації 20 — поч. 30-х рр., репресованої більшовицьким режимом.

«Справа СВУ» (Спілка визволення України) — судовий процес над «шкідницькою підривною націоналістичною організацією», що нібито готувала антирадянський переворот, а насправді над українською гуманітарною інтелігенцією за вигаданими звинуваченнями.

Тоталітаризм, тоталітарний режим (від фр. «сукупність, повнота», яке в свою чергу походить від лат. «весь, цілий») — політичний лад, за якого державна влада зосереджується в руках певної групи (найчастіше політ, партії), яка знищує демократичні свободи, повністю підпорядковує всі сфери життя своїм інтересам і утримує контроль над суспільством методами терору, політичного й духовного закабалення.

Практичне творче завдання:

Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Переваги та недоліки нової економічної політики»

Теми есе та презентацій:

1. Секретарі ЦК КП(б)У: політично-історична характеристика.

2. Культурні діячі України (1920-ті – 1930-ті рр.) (Будь який, на вибір курсанта).

 

Питання для самоперевірки:

1. Які причини і наслідки встановлення політики «воєнного комунізму» в Україні?

2. У чому особливості запровадження НЕПу в УСРР?

3. Доведіть, що у др. пол. 20-х рр. ХХ ст. дійсно спостерігається національне відродження.

4. Що стало причиною введення індустріалізації та колективізації?

5. Як ви можете охарактеризувати впровадження колективізації в Україні?

6. В чому виявилися масові репресії радянської влади?

7. Що таке «Культурна революція»?

8. Які переваги і недоліки політики «українізації»?

9. В чому особливості «Розстріляного відродження» в Україні?

 

Короткі методичні вказівки. План-конспект відповіді

Перше питання визначає становище України після громадянської війни. Причини вступу УСРР у СРСР. На початок 20-х рр. XX ст. УСРР була юридично незалежною державою. Але державний суверенітет її був досить вузьким. Всі радянські республіки мали спільне політичне керівництво. Правлячою була більшовицька партія, місцеві республіканські організації якої не мали автономії. Керівництво радянськими республіками здійснювалося з одного центру — ЦК РКП(б). Це робило їх залежними від настроїв Москви. Система угод між радянськими республіками характеризувалася як «договірна федерація». Насправді державні органи УСРР не мали автономії й підпорядковувалися Москві. Це дає підстави охарактеризувати УСРР на початку 20-х рр. як псевдодержаву. Те саме засвідчив і договір між УСРР і РСФРР, укладений у грудні 1920 р. У середовищі КП(б)У проявлялося відверте, цинічне ігнорування національної культури, презирливе ставлення до неї. Шовінізм викликав у населення і частини партійних працівників України прагнення до реального, а не декларативного суверенітету. Все це свідчило про нежиттєздатність договірної форми федерації.

1921-1923 рр. — голод в Україні. Економічне становище після кількох років війни було дуже складним;

• у 1921 р. воно погіршилося через посуху і неврожай, які охопили степові райони України. Урожай сягав лише 30 % від рівня 1916 р. за рахунок північних і правобережних земель, які постраждали значно менше;

• війська перекрили всі шляхи, що зв'язували північні області з південними;

• незважаючи на неврожай, на Півдні тривали хлібозаготівлі. Жодна з губерній, яка голодувала, не була звільнена від податку. Безперечно, головною причиною трагедії була політика влади, бо це була не перша і не остання посуха на Півдні України;

• хліб з України вивозили в Поволжя, що голодувало, промислові центри Росії, експортували за кордон;

• Москва фактично випробувала голод як ефективний засіб придушення повстанського антибільшовицького руху. Те, що не вдалося здійснити за допомогою зброї, зробила кістлява рука голоду;

Це викликало величезні жертви: 1,5-2,0 млн. померлих осіб. У той же час з інших районів Росії, Казахстану, де також голодували, переселяли людей в Україну. Лише з другої половини 1922 р. деяка допомога населенню районів, що голодували, почала надаватися міжнародними організаціями (більша частина пожертвувань йшла в Росію). Але голод в Україні був ліквідований тільки в 1923 р.

У другому питанні слід зупинити увагу на причинах та особливостях впровадження непу в Україні: внутрішнє становище УСРР на початок 20-х рр. характеризується як господарська розруха. Керівництво й далі стояло на позиціях «воєнного комунізму» з його продовольчою розкладкою; але в країні вибухнула гостра криза, в основі якої було неприйняття широкими народними масами цієї політики. У лютому 1921 р. на території УСРР зафіксовано 118 значних повстань, спрямованих проти політики «воєнного комунізму». Незадоволення більшовицькою диктатурою наростало і в робітничому середовищі. Отже, РКП(б) зіткнулася з масовим опором її політиці комуністичного будівництва.

X з'їзд цієї партії, який відбувся у березні 1921 р., відмовився від «воєнного комунізму».

Особливості:

• широко розрекламований неп у 1921 р. так і не прийшов в українське село (1922 р.);

• установлення високої ставки продподатку, при його вилученні застосовувалися репресивні заходи.

Неп в УСРР та її складові:

• першим і найголовнішим кроком до нової економічної політики (непу) була заміна продовольчої розкладки на продовольчий податок;

• допускалося застосування вільнонайманої праці в селянських господарствах, оренда землі;

• сприяння кооперації, гальмування розвитку великих індивідуальних господарств;

• у місті ця політика запроваджувалася швидше. У 1921 р. були скасовані заборони на дрібне приватне підприємництво і торгівлю. Частина націоналізованих підприємств передавалися в оренду, концесії;

• дозвіл найманої праці у промислових і торгових закладах;

• зміни в керівництві державною промисловістю: відмова від жорсткої централізації, трудових мобілізацій, широке впровадження економічних методів господарювання, господарського розрахунку. На цих засадах працювали державні підприємства, які об'єднувалися в трести. Зрівнялівка в оплаті праці відходила в минуле, натомість запроваджувалася відрядна оплата, що враховувала кількість і якість праці.

Але доки політична влада була в руках більшовиків, великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля залишалися державними, керівництво було спроможним тримати під контролем капіталістичні відносини в економіці. Отже, неп був реакцією на об'єктивні обставини — кризовий стан економіки, невдоволення селян продрозкладкою, спад світового робітничого руху тощо. Запровадження непу в Україні зумовило відродження приватної ініціативи, сприяло поліпшенню економічної ситуації.

Неп обмежувався сферою економічного життя. Відповідних політичних змін у суспільстві не відбувалося. Навпаки, тоталітарні тенденції посилювалися. У 1925 р. оголосила про «саморозпуск» Українська комуністична партія, єдина, крім РКП(б), політична партія.

Відбудова народного господарства. Процес стабілізації економічного та соціального життя в Україні:

• перехід до непу поклав початок відбудові народного господарства. До середини 20-х рр. виробництво електроенергії та продукції машинобудування перевищило довоєнний рівень, а от рівень чорної металургії був далекий від цього показника. Питома вага продукції промисловості України в СРСР становила майже 24 %;

• особливо швидко відбудовувалася легка і харчова промисловість. У цих галузях були досить сильні позиції приватного капіталу. Неп довів свою життєздатність. Приватновласницький сектор становив лише 5,7 %;

• можна вважати, що на кінець 1925 р. відбудова промисловості України закінчилася. Сільське господарство перевищило обсяг довоєнної валової продукції у 1926-1927 господарському році;

• у грудні 1925 р. черговий з'їзд РКП(б), який перейменував партію на ВКП(б), ухвалив рішення за короткий термін перетворити країну з аграрної в індустріальну, тобто взяв курс на індустріалізацію.

Третє питання звертає увагу на входження УСРР до складу СРСР та політику «українізації» Більшовики розгорнули кампанію підтримки утворення союзної держави. У грудні 1922 р. процес юридичного оформлення СРСР вступив у завершальну фазу. 10 грудня в Харкові відбувся Сьомий Всеукраїнський з'їзд рад, який схвалив Декларацію про утворення СРСР і проект Конституції СРСР. 1 з'їзд рад СРСР відбувся 30 грудня 1922 р. На ньому було ухвалено декларацію і договір про утворення СРСР. До його складу увійшли Білоруська СРР, Закавказька Федерація, Російська Федерація й УСРР. Завершення оформлення СРСР було пов'язане з ухваленням Конституції, це відбулося 31 січня 1924 р. У травні 1925 р. завершується процес входження України до складу СРСР. IX Всеукраїнський з'їзд рад затвердив новий текст Конституції УСРР, у якому було законодавчо закріплено вступ радянської України до СРСР.

Наслідки вступу УСРР у СРСР:

• втрата навіть формальної незалежності, повноваження стосувалися лише внутрішніх справ, культурно-освітньої сфери, місцевої промисловості, охорони здоров'я, сільського господарства, право на вихід зі складу СРСР було фікцією, бо цілком залежало від позиції ЦК партії більшовиків;

• закріплення територіальної цілісності України, хоча й в несправедливих щодо України кордонах, існування власного адміністративного апарату, визнання культурно-освітніх прав українців і національних меншин.

Причини «українізації».

• керівництво бачило, що без задоволення мінімуму національних потреб українського народу доля більшовизму буде під загрозою, тому потрібно знайти спільну мову з селянством, залучити на свій бік інтелігенцію;

• прагнення посилити контроль і вплив комуністичної партії в суспільстві через українську мову;

• створення позитивного, демократичного образу радянської влади на міжнародній арені;

• українізація мала замінити певний суверенітет УСРР, втрачений після входження до СРСР.

Саме ці обставини були основою політики «коренізації», яка після XII з'їзду РКП(б), що відбувся у 1923 р., стала впроваджуватися в усіх радянських республіках, а в Україні мала назву українізації.

Політика «коренізації» в УСРР (українізація):

• передбачала виховання кадрів із представників корінної національності;

• запровадження в роботу партійного, радянського та господарського апаратів рідної для населення мови;

• розширення мережі шкіл та інших навчальних закладів із рідною мовою, віщання преси, книг;

• розвиток національної культури під керівництвом партії, вивчення національної історії, традицій.

Важливе значення мало те, що ключовим у справі українізації наркоматом освіти в 1924-1927 рр. керував Олександр Шумський, а в 1927-1933 рр. — Микола Скрипник. Вони зробили чимало для ліквідації пригнобленого становища, в якому український народ перебував до революції.

Наслідки українізації, її вплив на українську культуру й ментальність населення УСРР:

• сприяла залученню до культурного будівництва багатьох представників національної інтелігенції, зокрема повернувся в Україну видатний історик М. Грушевський, актор М. Садовський, приїхали галицькі діячі;

• кількість українців у держапараті зросла з 35 до 54 %, в апараті ЦК партії 42 % володіли мовою народу;

• на діловодство українською мовою перейшло 75 % місцевих державних установ і організацій;

• рідною мовою навчалися у 25 % вишів, 50 % технікумів, 85 % початкових шкіл, 97 % дітей у школах;

• українською мовою видавалося до 89 % періодичних видань, ставили п'єси близько 75 % театрів;

» відбувся стрибок у розвитку культури («Відродження», згодом «Розстріляне відродження»);

• забезпечено культурно-національні права нацменшин (1927 р. — визнані росіяни, Молдавська автономія);

• українці перетворилися на модерну урбанізовану та консолідовану націю, що порушило рівновагу між комуністичним режимом і українським національним рухом.

Але це явище більшовиками підпорядковувалося основному завданню — перебудові культури в Україні на засадах комунізму. Українізація допускалася лише тією мірою, якою не суперечила інтересам найвищого партійного керівництва. Багато українських керівників, будучи росіянами або російськомовними, чинили опір українізації. Повільний хід дерусифікації партійних структур визначив характер і темпи українізації в цілому.

У самому середовищі КП(б)У існувало невдоволення диктатом Москви в усіх сферах життя. У 1926 р. О. Шумський піддав критиці політику більшовиків, спрямовану на насадження на керівних постах представників неукраїнської частини населення. Він піддав критиці Л. Кагановича, вимагаючи замінити його українцем, але сам поплатився посадою. Молодий економіст Михайло Волобуєв аргументовано довів, що Україна, як і за часів царизму, залишається економічною колонією Росії. Виступи цих діячів були проявом національно-комуністичних поглядів, прихильники яких прагнули примирити комуністичні ідеї із завданнями національного відродження України. Ці погляди не отримали підтримки у керівництві партії, а їх автори були критиковані, згодом репресовані.

Отже, українізація створила своєрідну соціально-політичну ситуацію, котра стимулювала сплеск національно-комуністичних настроїв в Україні. За сприятливих умов вони могли втілитися в національну форму суверенної радянської державності в Україні. Але наприкінці 20-х рр. ці тенденції були перервані.

Четверте питання зосереджує увагу на радянській модернізації в Україні. У 1928 р. неп було відкинуто, розпочалася радянська модернізація, що тривала близько 10 років. Її основними завдання були індустріалізація, колективізація сільського господарства і «культурна революція» (виховання радянської людини). Для здійснення цих завдань влада ухвалювала п'ятирічні плани розвитку народного господарства. План першої п'ятирічки був затверджений у 1929 р., але її часові рамки відносять до 1928-1932, а другої — до 1933-1937 рр.

Причини форсованої індустріалізації. У 1929 р. було вирішено перейти до форсованої індустріалізації, тобто прискореного створення великої промисловості «за всяку, ціну»:

• забезпечення економічної незалежності, зміцнення обороноздатності;

• створення матеріально-технічної бази для модернізації промисловості та сільського господарства;

• подолання економічної відсталості, створення економічної бази для побудови соціалізму.

Сутність політики форсованої індустріалізації. Керівник СРСР Й. Сталін у статті «Рік великого перелому» (1929 р.) оприлюднив економічний приріст держави вищий від попередніх планових показників. Це рішення не було підкріплене відповідними матеріальними ресурсами. Серйозних обґрунтувань економічного стрибка не зробили. Цифри були абсолютно нереальні. Звичайно, п'ятирічні плани не виконувалися.

Політика форсованого розвитку зазнала провалу, хоча зроблено великі кроки вперед. За роки перших п'ятирічок в Україні були збудовані: найбільша на той час у Європі електростанція Дніпрогес, Харківський факторний завод, металургійні заводи «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроспецсталь», Новокраматорський машинобудівний завод, Дніпровський алюмінієвий завод, реконструйований Луганський паровозобудівний завод тощо. Приватні підприємства закрилися.

Сталінізм продовжував експлуатувати революційний ентузіазм частини робітничого класу. Найвідоміший трудовий почин, пов'язаний з іменем шахтаря Олексія Стаханова, який застосував новаторський підхід до праці. В інших галузях народного господарства з'явилися послідовники стахановського руху. Це було використано владою для посилення тиску на трудящих.

Наслідки політики форсованої індустріалізації:

• напередодні Другої світової війни частка України в промисловості СРСР становила близько половини у видобутку вугілля, виплавці чавуну, виробництві сталі, дві третини видобутку залізної руди;

• головна увага приділялася розвиткові важкої промисловості, що не супроводжувалося відповідним приростом продукції легкої та харчової промисловості, соціально-культурної сфери;

• індустріальна потужність України була зорієнтована не на задоволення повсякденних потреб людини;

• приріст виробництва відбувався в традиційних промислових центрах, тобто розміщення продуктивних сил продовжувало бути нерівномірним і нераціональним, сформувалася директивна економіка;

• досягнення важкої промисловості були, але продукцією України розпоряджалися центральні відомства;

• відбувалася урбанізація, в 1939 р. кожен третій мешканець України жив у місті. Це сприяло українізації міст;

• сформувались національний робітничий клас і технічна інтелігенція, ліквідовано безробіття;

• ускладнилася житлова і продовольча проблема, життєвий рівень населення знизився;

• серед працівників на виробництві значно збільшилася кількість жінок;

• внаслідок індустріалізації УСРР перетворювалася на індустріально-аграрну республіку.

Причини політики форсованої колективізації. Більшовики з самого початку приходу до влади намагалися створити на селі колективні господарства, провести колективізацію сільського господарства:

• колгоспи — зручна форма, з допомогою якої можна було легко викачувати ресурси до державного бюджету;

• забезпечення міста коштами на потреби індустріалізації, дешевими харчами та сировиною;

• поширення контролю держави за приватним сектором сільського господарства;

• ліквідація куркульства як класу, створення слухняного колгоспного селянства;

• збільшення товарності сільського господарства, спроба налагодити ефективне виробництво на селі.

Сутність політики форсованої колективізації. В умовах «хлібозаготівельної кризи» Й. Сталін висунув гасло суцільної колективізації. У листопаді 1929 р. було ухвалене рішення про форсовану колективізацію. Генеральний секретар ЦК КП(б)У С. Косіор 24 лютого 1930 р. підписав лист-директиву місцевим парторганізаціям, де вимагав закінчити колективізацію в Україні до осені 1930 р.

Зрозуміло, що досягти цього можна було лише грубим насильством. Головним методом колективізації був терор проти селянства. Це викликало опір, загальна кількість повстанців у 1930 р. становила близько 40 тис. осіб.

У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Й. Сталін поставив завдання «ліквідації куркульства як класу». «Розкуркулення» торкнулося близько 200 тис. селянських господарств, що разом з членами родин становило майже 1,5 млн. осіб. Понад половину з них виселили на Північ і до Сибіру.

Створивши колгоспи, держава встановила над ними всеосяжний контроль. Колгоспники перетворювалися на людей «нижчого ґатунку», головне призначення яких — забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Сталінське керівництво фактично прикріпило селян до землі, зробило їх державними кріпаками, об'єктом середньовічної експлуатації.

Наслідки політики форсованої колективізації:

• дезорганізація сільськогосподарського виробництва, зниження його товарності; люмпенізація селянства;

• порушення балансу в розвиткові промисловості та сільського господарства;

• винищення найкращих господарів на селі; хронічне відставання сільськогосподарського виробництва.

Причини Голодомору 1932-1933 рр. Найстрашнішим злочином сталінізму проти українського народу був

організований ним Голодомор 1932-1933 рр. Причинами цього голоду були тільки штучні національно-політичні та соціально-економічні чинники, оскільки урожай 1932 р. був лише на 12 % нижчим від середнього врожаю за 1926-1930 рр., наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 р.:

• необхідність знищення українського селянства як свідомої національної верстви, що загрожувала Москві;

• прискорена насильницька колективізація, небажання селян працювати в колгоспах, прагнення кари;

• непосильні плани хлібозаготівлі, конфіскація владою продовольчих запасів, експорт продовольства;

• економічні прорахунки, спроба влади будувати соціалізм воєнно-комуністичними методами.

1932-1933 рр. — Голодомор в Україні. Й. Сталін особисто написав закон про охорону соціалістичної та

колгоспної власності, відомий під назвою «закон про п'ять колосків», який передбачав за крадіжку колгоспного майна розстріл або позбавлення волі не менш, як на 10 років з конфіскацією майна. Але забезпечити хлібозаготівлі не вдавалося. Тоді в Україну прибула надзвичайна комісія на чолі В. Молотовим, наприкінці 1932 р. — Л. Каганович, а в січні 1933 р. на постійну роботу — П. Постишев. Разом з місцевими керівниками С. Косіором, В. Чубарем, Г. Петровським, М. Хатаєвичем вони стали основними винуватцями Голодомору.

Наслідки Голодомору 1932-1933 рр.:

• голод був і на інших територіях, але найбільших масштабів набрав саме в Україні, тобто був геноцидом українського народу. Селяни були позбавлені всього їстівного. Цим партійно-державний апарат цілком свідомо прирікав їх на смерть. У 2010 р. СБУ встановило близько 4 млн. прізвищ загиблих від Голодомору 1932-1933 рр., але жертв було більше. Деякі дослідники називають цифри 7-10 млн. осіб, померлих від голоду в цей період;

• остаточно зламав опір селян колгоспно-феодальній системі, на 1937 р. колгоспи об'єднали 99,7 % площ;

• суттєво підірвав сили у відстоюванні споконвічних національних прав, старе село було знищене;

• переселення до України селян з Росії та інших територій, деградація сільського господарства.

Взаємозв'язок між різними складовими економічної політики сталінського режиму (індустріалізація, колективізація). Значні економічні ресурси села були кинуті на розвиток важкої промисловості;

• переважно аграрний характер економіки України відійшов в історію, з'явилися нові промислові центри;

• переселення з сіл довели міське населення до третини мешканців України;

• створені на селі колгоспи та радгоспи оснащувалися тракторами і комбайнами;

• структура економіки України практично не змінилася, Україна залишалася придатком імперського центру.

В останньому питанні слід більш детально зупинитись на суспільно-політичному та культурному розвитку України у 1920-х – 1930-х рр.

Кампанія з ліквідації неписьменності дорослих. Одним з важливих завдань культурно-освітньої роботи була ліквідація неписьменності серед дорослого населення. Ставилося завдання не лише навчити робітників і селян читати, писати та рахувати, а й прищепити їм комуністичну ідею. Уся навчальна література мала забезпечити поєднання елементарної освіти з вихованням відданості новому ладові, непримиренності до його противників. З 1921 р. — створення шкіл для ліквідації неписьменності (лікнепи), з 1923 р. — товариство «Геть неписьменність!», очолював Г. Петровський. 70 % дорослих у містах і 50 % у селах навчилися грамоті — кінець 20-х рр.

Українське національне відродження 20-х рр. Особливості розвитку української культури в цей період. Освіта. Наприкінці 1925 р. поза школою залишалося ще понад 40 % дітей шкільного віку. Українці серед студентів вишів становили лише трохи більше половини, хоча їх було 80 % від усього населення республіки.

Наука. Всеукраїнську академію наук у 20-х рр. очолювали визначні природознавці В. Липський і Д. Заболотний. Особливо плідно діяв історико-філологічний відділ, у якому працювали видатні мовознавці Агатангел Кримський і Сергій Єфремов. Ідеологізація діяльності наукових установ. Партійна оцінка діячів науки.

Література. Найпомітнішою постаттю в літературі того часу був Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов), лідер Вільної академії пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). У літературній дискусії 1925-1928 рр. про шляхи розвитку української літератури він наполягав на недоцільності однобічної орієнтації на російську культуру, закликав брати найкраще з європейських досягнень. Письменник був розкритикований генеральним секретарем ЦК КП(б)У (1925-1928 рр.) Л. Кагановичем. Інші видатні письменники — П. Тичина, В. Сосюра, М. Зеров, М. Рильський, М. Драй-Хмара, В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко-Давидович, М. Куліш.

Образотворче мистецтво. Тривала діяльність художників оригінальної школи послідовників М. Бойчука, в творчості яких у неповторний синтез зливалися елементи староукраїнського та візантійського живопису. В театральному мистецтві виділявся театр ім. І. Франка під керівництвом Г. Юри й, особливо, театр «Березіль», на чолі якого стояв видатний режисер Лесь Курбас. Наприкінці 20-х рр. прославився своїми фільмами «Звенигора», «Арсенал», «Земля» кінорежисер Олександр Довженко.

Політика більшовиків щодо релігії та церкви в Україні. У 1921 р. була офіційно створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), митрополитом якої був обраний Василь Липківський. Це було визначною подією церковного життя України. Служба в автокефальних храмах велася українською мовою. Існування УАПЦ влада дозволяла поки тривав неп і діяв курс на українізацію. Офіційно проголошено свободу совісті, відокремлено церкву від держави і школу від церкви. У 1921-1923 рр. під приводом боротьби з голодом відбулося відкрите пограбування храмів. Протягом 20-х рр. не припинялася атеїстична пропаганда.

У 1934 р. — перенесення столиці УСРР з Харкова в Київ. Фактичним диктатором України в 1933-1937 рр., хоча й був другим секретарем ЦК КП(б)У, став П. Постишев. Конституція 1937 р. перейменувала республіку на УРСР. Демократичні положення основного закону не були наповнені реальним змістом, вони не підкріплювалися практикою життя. Тоталітарний режим виключав будь-які прояви незалежного від держави громадсько-політичного життя, виховуючи в широких масах подвійну мораль, формуючи байдужість і соціальну пасивність.

Брутальні розправи з тими, кого вважали противниками радянської влади не припинялися протягом 20- х рр. У 1928 р. відбувся процес над «шкідниками» (так звана «Шахтинська справа»), а по суті — суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. Метою цього процесу було залякати стару технічну інтелігенцію й змусити працювати її на новий режим. Представників гуманітарної інтелігенції на чолі з академіком С. Єфремовим зібрали на процесі «Спілки визволення України» (СВУ), який відбувся у березні-квітні 1930 р. У зв'язку зі справою СВУ в республіці було репресовано близько 5 тис. осіб.

Згортання українізації. Почалося особливо з 1933 р., її активних діячів знищено, М. Хвильовий і М. Скрипник застрелилися. Влада остаточно повернулася до великодержавної асиміляторської політики. Україною прокотилася нова хвиля боротьби з «націоналістичними ухилами». Сам процес українізації поступово почав розглядатися як буржуазно-націоналістичний. Сталінізм, укорінюючи в свідомість людей національний нігілізм, продовжував шовіністичну русифікаторську політику царизму.

Масові репресії. Масова кампанія репресій розгорнулася після вбивства 1 грудня 1934 р. більшовицького діяча С. Кірова. У той же день ухвалено постанову про порядок розгляду звинувачень у підготовці чи здійсненні терористичних актів, яка відводила на слідство у цих справах не більше 10 днів. Справи розглядалися без прокурора й адвоката. Оскарженню чи помилуванню не підлягали. Смертну кару могли застосовувати до звинувачених осіб, починаючи з 12 років. Вирок мав виконуватися негайно. Слідство велося із вживанням до арештованих найжорстокіших тортур. Ця практика в 1937 р. була навіть узаконена.

У 30-х рр. репресії охопили всі категорії населення. Вони торкнулися навіть найвищого керівництва України (загинули всі, крім Г. Петровського). У 1937-1938 рр. сильно постраждали від переслідувань військові. Найбільше серед репресованих було селян і робітників, оскільки їх була основна маса населення. Але, якщо рахувати у відсотках, найбільше постраждала інтелігенція.

Масові репресії були важливою умовою функціонування тоталітарного режиму, оскільки вони:

• у політичній сфері придушували опозиційні сили, нейтралізували потенційних противників системи, блокували розвиток громадянського суспільства, давали змогу повністю контролювати розвиток суспільних процесів;

• в економічній сфері — сприяли підтриманню основного стимулу до праці — страху, забезпечували систему майже дармовою робочою силою;

• у соціальній сфері — розколювали суспільство, протиставляли його верстви одна одній, створювали атмосферу взаємної підозри та недовіри, забезпечували збереження дисципліни та єдності.

Ідеологізація суспільного життя, культ особи:

• установлення монополії комуністичної ідеології, яка базувалася на марксизмі-ленінізмі;

• ідеологізація освіти та культури, жорстка цензура, контроль над засобами масової інформації;

• повне підкорення особистості інтересам держави та колективу, ідеологічне виправдання терору;

• партійний контроль над діяльністю інтелігенції, культ особи Сталіна, поширення міфів про його мудрість.

На зміну українському культурному відродженню 20-х рр. прийшов новий комуністичний наступ, який характеризувався надзвичайною ідеологізацією в усіх сферах життя суспільства, суворим контролем над діячами культури.

Освіта. Ці процеси існували навіть у початковій школі. У 1930 р. було започатковано 4-класне обов'язкове навчання. Було подолано в загальних рисах неписьменність серед дорослих. У 1933 р. було відновлено діяльність університетів у таких містах: Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ.

Наука. Незважаючи на репресивний тиск продовжувала розвиватися наука, визнання здобули дослідження О. Богомольця, О. Палладіна, Є. Патона. Видатне відкриття в 1929 р. зробив Юрій Кондратюк, яке через 40 років використали науковці США при польоті на Місяць. Були репресовані академіки математик Михайло Кравчук, історики М. Слабченко, М. Яворський та інші.

Література і мистецтво. Особливо постраждала від репресій українська література. Загалом зазнали тих чи інших переслідувань близько 500 письменників. Знищені були такі видатні літератори, як Микола Куліш, Микола Зеров, Григорій Косинка, Вапер'ян Підмогильний, Євген Плужник і багато інших. Розстріляла більшовицька влада й видатних митців зі світовим іменем — художника М. Бойчука і театрального режисера Л. Курбаса. Покоління визначних діячів української культури 20-30-х рр. називають «розстріляним відродженням».

Релігійне життя. Нищівного удару було завдано по УАПЦ: було репресовано 3 митрополити, 23 єпископи й архієпископи, близько 2 тис. священиків. У другій половині 30-х рр. в Україні не залишилося парафії з українською мовою богослужіння. У 30-х рр. влада розгорнула масове нищення культових споруд. Жертвами радянських вандалів стали Михайлівський Золотоверхий собор, Богоявленський собор Братського монастиря, церква Успіння Богородиці (Пирогоща) й тисячі інших. У середині 30-х рр. діяло 9 % церков порівняно з 1913 р. Державний атеїзм посилював вплив партії, але спричиняв глибокі моральні деформації в суспільстві, зростання бездуховності.

Сталінська модернізація України означала й осучаснення її населення, а це означає, що з часом вони неминуче мали поставити питання про відродження своєї держави. Модернізація, навіть у її сталінському варіанті, все-таки наближала цю перспективу.

Основні дати (в додаток до лекційного матеріалу)

1920 р., 28 грудня — підписання союзного робітничо-селянського договору між УСРР і РСФРР у Москві. Взаємне визнання суверенітету та незалежності республік (на папері).

1921 р., 8-16 березня — X з'їзд РКП(б). Перші кроки до скасування політики «воєнного комунізму». Заміна продрозкладки продподатком. Початок непу (тривав до 1928 р.).

1921 р., 27 березня — сесія ВУЦВК. Ухвалення декрету про заміну продрозкладки продподатком.

1921 р., 11-27 жовтня — Всеукраїнський православний собор у Києві. Створення УАПЦ на чолі з митрополитом Василем Липківським.

1921 р., 18 жовтня — одноосібне рішення Москви про створення у складі РСФРР Кримської АСРР.

1921 р. — знищення більшовиками національних культурно-освітніх організацій «Просвіт».

1922 р., 31 березня — початок роботи в Києві театру «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса.

1922 р., серпень-жовтень — висилка близько 70 українських учених у північні райони Росії.

1922 р., 30 грудня — І Всесоюзний з'їзд рад, який проголосив створення СРСР. Ухвалення Декларації та Договору про створення СРСР. До його складу ввійшли 4 республіки: РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР.

1922 р. — створення в Одесі кінофабрики Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). З 1938 р. — Одеська кіностудія художніх фільмів.

1923 р., 12 квітня — постанова ВУЦВК про проведення адміністративно-територіальної реформи. Створення округів і районів замість губерній, повітів і волостей.

1924 р., 31 січня — ухвалення Конституції СРСР на II з'їзді рад Союзу РСР.

1924 р., 12 жовтня — утворення Молдавської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки у складі УСРР з центром у Балті. Увійшли землі Придністров'я, де українці становили більшість.

1924 р., 20 жовтня — відкриття в Харкові першої в Україні радіостанції.

1925 р., 3-10 травня — IX Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові, який вніс зміни в текст Конституції УСРР, закріплювалося входження України до складу

1926 р., січень — початок діяльності літературного об'єднання Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ). Входили провідні українські письменники, фактичний лідер — М. Хвильовий. Самоліквідувалася організація 28 січня 1928 р.

1926 р., 25 травня — вбивство в Парижі Симона Петлюри радянським агентом Самуїлом Шварцбардом. Головою Директорії в еміграції став Андрій Лівицький.

1926 р., 28 вересня — більшовицькою владою закрито Києво-Печерську лавру.

1926-1927 р. — завершення відбудови сільського господарства України.

1927 р., 8 листопада — початок будівництва Дніпрогесу в Запоріжжі.

1927 р., 2-9 грудня — XV з'їзд ВКП(б). Виключення Л. Троцького з партії. Проголошення курсу на колективізацію сільського господарства.

1927 р. — початок будівництва Київської кіностудії — на той час найбільшої в Європі.

1927-1928 рр. — хлібозаготівельна криза.

1928 р., — рішення РНК СРСР про достроковий збір усіх платежів з селян. Початок надзвичайних заходів у сільському господарстві. Початок сталінської «революції згори».

1928 р., 28 листопада — створення на Одещині в радгоспі ім. Т. Шевченка першої в СРСР МТС — машинно-тракторної станції. МТС забезпечували посилення впливу держави на село.

1928-1932 рр. — перший п'ятирічний план розвитку народного господарства.

1929 р., 7-15 травня — XI Всеукраїнський з'їзд рад затвердив план першої п'ятирічки.

1930 р., 28-29 січня — самоліквідація УАПЦ на надзвичайному соборі через шалений тиск з боку влади.

1930 р., 30 січня — постанова ЦК ВКП(б) про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації.

1930 р., 24 лютого — лист-директива Станіслава Косіора місцевим парторганізаціям про форсування колективізації. Прагнення колективізувати всю Україну до осені 1930 р.

1930 р., 9 березня — 19 квітня — процес СВУ в Харкові. Підсудними були 45 видатних діячів української національної інтелігенції на чолі з С. Єфремовим, який засуджений на 10 років. Всього за сфальсифікованими звинуваченнями репресовано близько 5 тис осіб.

 

1930 р., 8 квітня — на екрани кінотеатрів вийшов фільм О. Довженка «Земля» (ВУФКУ, за власним сценарієм). У 1958 р. визнаний одним з 12 найкращих картин світового кінематографу.

1930 р., 25 липня — постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання», започатковане обов'язкове чотирикласне навчання.

1930 р. — створення першого українського балету (Михайло Вериківський, «Пан Каньовський»).

1931 р., березень — «викриття» органами ДПУ «Українського національного центру». Засуджено близько 50 осіб, переважно колишні діячі українського національного руху. У зв'язку з цією «справою» був арештований і висланий до Москви М. Грушевський.

1931 р., 1 жовтня — введення в дію і випуск першого трактора Харківським тракторним заводом (ХТЗ) ім. Серго Орджонікідзе.

1932 р., 9 лютого — ухвалення постанови ВУЦВК про адміністративно-територіальну реформу. Створення областей і перехід на триступеневу систему управління: центр — область — район.

1932 р., 16 вересня — затверджено інструкцію щодо застосування постанови від 7 серпня 1932 р., яка мала цілком таємну частину («окрема тека»), що передбачала спрощений порядок затвердження вироків до розстрілу.

1932 р., 10 жовтня — урочисте введення в дію Дніпрогесу в Запоріжжі, найбільшої тоді в Європі електростанції.

1932 р., 30 жовтня — початок діяльності в Україні Надзвичайної комісії з хлібозаготівлі (комісія В. Молотова, діяла до кінця січня 1933 р.). Вилучення репресивними методами з українського села майже 90 млн пудів зерна.

1932 р., 8 листопада — таємна постанова ЦК ВКП(б) про припинення відвантаження товарів для сільської місцевості України.

1932 р., 31 грудня — ухвалення ВУЦВК і РНК УСРР постанови про введення єдиної паспортної системи в УСРР і обов'язкового запису паспортів (прописки). Фактичне прикріплення селян до землі (паспорти лише в містах).

1932 р. — заснування Інституту електрозварювання ВУАН на чолі з Євгеном Патоном (з березня 1945 р. названий його іменем). Розробка ефективного способу електрозварювання під флюсом.

1933 р., січень — постанова партійно-державного керівництва СРСР про організацію політвідділів при МТС і радгоспах. Для роботи на селі прибули близько 16 тис. осіб, наділені надзвичайними повноваженнями.

• Усунення Миколи Скрипника з поста наркома освіти. Згортання українізації.

«Викриття» органами ДПУ чергової «контрреволюційної організації», яка отримала назву «Українська військова організація». Вирок затверджено 20 жовтня 1933 р., засуджено 148 осіб, серед них багато вихідців із Західної України.

1933 р.. 23 лютого — ГІолітбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про поїздки по СРСР іноземних кореспондентів». Установлювався порядок відвідування певних пунктів лише з дозволу Головного управління міліції. Світ не мав знати про те, що коїться в Україні.

1933 р., 10 березня — ухвалення РНК УСРР постанови про організацію в Україні державних університетів. З нового навчального року мали відкритися Київський, Харківський, Одеський і Дніпропетровський університети.

1933 р., 8 квітня — РНК і ЦК КП(б)У затвердили Тимчасові правила трудового розпорядку в колгоспах, якими встановлювався жорсткий контроль і запроваджувалися каральні санкції за невихід на роботу, заборонялася робота поза колгоспом. Правління також могло регулювати тривалість робочого дня, скасовувати вихідні тощо.

1933 р., 13 травня — самогубство М. Хвильового на знак протесту проти погрому української культури. Початок масових арештів серед письменників.

1933 р., 7 липня — самогубство М. Скрипника. Символ закінчення українізації.

1933 р., 17 липня — після закінчення будівництва Дніпрогесу та ліквідації порогів по Дніпру вирушив у рейс перший пароплав з Києва до Херсона.

1933 р., 5 жовтня — постанова наркомату освіти про театр «Березіль», згідно з якою Лесь Курбас був звільнений з посади художнього керівника та директора театру, згодом репресований.

1933 - 1937 рр. — друга п'ятирічка. Введення в дію гігантів металургії: «Запоріжсталь», «Криворіжстапь», «Азовсталь». Завершення суцільної колективізації. «П'ятирічка знищення релігій» (Й. Сталін оголосив про «безбожну п'ятирічку» ще 15 травня 1932 р.).

1934 р., 16 червня — 12 серпня (з перервою) — І з'їзд письменників республіки, який проголосив створення Спілки радянських письменників України.

1934 р., 7 грудня — постанова РНК СРСР про скасування карткової системи на хліб, борошно, крупу (запроваджена восени 1928 р.).

1934 р., грудень — арешт у Харкові майже 300 українських кобзарів і лірників, які приїхали на Республіканську олімпіаду, їх розстріл.

1934 – 1936 рр. — спорудження в Києві стадіону «Динамо» (архітектор Василь Осьмак).

1935 р., 24 березня — урочисте відкриття пам'ятника Т. Шевченкові в Харкові (скульптор Матвій Манізер).

1935 р., 31 серпня — почин Олексія Стаханова на шахті «Центральна-Ірміне» в Кадіївці. Застосувавши новий метод роботи, вибійник О. Стаханов з допомогою двох кріпильників вирубав 102 т вугілля, перевищення норми в 14,5 разу. Стахановський почин підтримали в інших галузях.

1935 р., 5 листопада — у Києві відкрили регулярний тролейбусний рух.

1936-1938 рр. — створення Меморіального музею Т. Шевченка в Каневі на Тарасовій горі (архітектори Василь Кричевський, Петро Костирко).

1936-1939 рр. — спорудження в Києві будинку Верховної Ради УРСР (архітектор Володимир Заболотний).

1937 р., 25-30 січня — надзвичайний XIV Всеукраїнський з'їзд рад. Ухвалення нової Конституції УРСР. Демократичні положення конституції не підтверджувалися практикою життя.

1937 р., З листопада — масові розстріли української інтелігенції на Соловках і в Карелії (М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас та інші).

1938 р., 10 квітня — постанова ЦК КП(б)У «Про реорганізацію шкіл на Україні». Перетворення національних шкіл на радянські школи звичайного типу. Посилення процесу русифікації народної освіти в Україні.

1938 р., 20 квітня — постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У про обов'язкове вивчення російської мови в школах України з неросійською мовою викладання.

1938 р., 26 червня — перші вибори до Верховної Ради УРСР. Відбувалися на безальтернативній основі (вибори без вибору).

1938 р., 28 грудня — постанова ЦК ВКП(б), РНК СРСР, ВЦРПС про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу зі зловживаннями.

1938 р. — вийшов у світ «Короткий курс історії ВКП(б)», редагований особисто Й. Сталіним. Узаконювалася фальсифікація історії партії та країни.

1939 р., 18 червня — відкриття в Каневі на могилі Т. Шевченка пам'ятника (скульптор М. Манізер).

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник. – К.: Академ-видав, 2005. – 688 с.

2. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів і до ХХ1 століття: Навч. посібник. - Харків: Одісей, 2001. – 480 с.

3. Дещинський Л.Є. Міжнародні відносини України: історія і сучасність: Ч.І. - Львів: Бескид Біт, 2002. – 224 с.

4. Історія України: навчально-методичний посібник для семінарських занять / В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко, В. Ф. Колесник та ін.; за ред. В. М Литвина. - К: Знання - Прес, 2006. - 460 с.

Семінарське заняття № 9.