Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій 4 страница

Українська Національна Рада ЗУНР (Укрнацрада) — найвищий законодавчий орган ЗУНР — ЗОУНР. Створена 18 жовтня 1918 р. у Львові як Конституанта (Конституційні Збори) українського народу, що проживав на своїх етнографічних землях в Австро-Угорській імперії.

Установчі збори — виборні тимчасові збори представників народу, покликані виробити або змінити конституцію держави і на правовій основі оформити новий державний і суспільний устрій.

Федерація (від лат. «союз») — форма державного устрою, союзна держава, що складається з державних утворень (республік, штатів, земель і т. п.), які залишають за собою повний політичний суверенітет, поряд із загально федеральними, мають власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи.

Червоний терор (від укр. «червоний» і лат. «страх, жах») — офіційна політика придушення політичних і потенційних противників насильницькими методами, яку здійснювали більшовики в роки громадянської війни (в Україні —у часи Укр. революції 1917-1921 рр.)

Практичне творче завдання:

1. Підготовка матеріалів до дискусії на тему: «Діяльність Української центральної ради».

2. Дискусія на тему: «Гетьманат чи Директорія: «за» і «проти»

Теми есе та презентацій:

1. Політичний портрет М.С. Грушевського.

2. П. Скоропадський – переваги та недоліки в політиці.

3. Культурний розвиток в 1917 – 1920 рр. (на вибір курсанта період, напрям).

4. В. Винниченко – історичний портрет.

5. Є. Петрушевич – історичний портрет.

 

Питання для самоперевірки:

1.Визначте причини, характер, рушійні сили української революції.

2.В чому особливості функціонування Української Центральної Ради?

3.Складіть порівняльну таблицю «Універсали Центральної Ради».

4.Охарактеризуйте перебіг і наслідки першої війни Радянської Росії та УНР?

5.Які наслідки для України мав Брестський мирний договір?

6.Дайте характеристику зовнішній і внутрішній політиці гетьмана П. Скоропадського.

7.Проаналізуйте основні особливості зовнішньої і внутрішньої політики Директорії.

8.Як ви оцінюєте значення Акту злуки між УНР та ЗУНР?

9.Охарактеризуйте процес становлення радянської влади в Україні.

10. Дайте характеристику культурному розвитку України у 1917 – 1920 рр.

Цільові навчальні завдання:

1. Чи вважаєте ви закономірним розвиток революційного руху на Україні?.

2. Який із урядів, на вашу думку, зміг досягти найкращих результатів для України?

3. Чи можливо було уникнути громадянської війни в Україні?

Короткі методичні вказівки. План-конспект відповіді

Перше питання визначає причини Української революції, її характер:

• пригноблене становище України, відсутність державності, шовіністична політика Російської імперії;

• важке соціальне становище переважної більшості населення краю;

• невирішеність селянського питання та питання соціального захисту робітників;

• піднесення українського національно-визвольного руху, його організаційне й ідеологічне оформлення;

• послаблення Російської імперії внаслідок Першої світової війни;

• мала демократичний, національно-визвольний характер.

У лютому 1917 р. в Росії перемогла демократична революція. Влада перейшла до Тимчасового уряду, який утворився за згодою есеро-меншовицьких керівників Петроградської ради. Він зобов'язувався передати свої повноваження Установчим зборам, вибори до яких мали відбутися у найближчому майбутньому.

Безпосередніми наслідками російської Лютневої революції для України були:

• посилення політичної боротьби; вихід на політичну арену широких народних мас;

• зростання ролі політичних партій; зміщення суспільних настроїв вліво;

• перетворення армії на впливовий чинник внутрішнього життя.

У другому питанні необхідно охарактеризувати процес утворення й еволюції Української Центральної Ради. Діяльність українських партій, полі­тичних діячів в історії періоду. З перших днів революції в Україні відбувалося згуртування національних сил. Самостійники на чолі з М. Міхновським і члени ТУП, керовані С. Єфремовим 4 березня 1917 р. створили в Києві Українську Центральну Раду (УЦР). Головою її став М. Грушевський. До УЦР увійшли представники всіх українських партій: ТУП (згодом УПСФ), УСДРП, УПСР, які виступали за автономію України в складі федеративної Росії, а також УНП (згодом УПСС), що стояли за повну самостійність Української держави. Діяльність УЦР була зосереджена переважно на вирішенні національного питання. Вона перетворилася на справжній керівний осередок національно-демократичної революції, своєрідний український парламент.

Визначальною подією в цьому став Всеукраїнський національний конгрес (з'їзд), який проходив 6-8 квітня 1917 р. в Києві. Було обрано нову УЦР і вона з цього моменту стала представницьким органом усього українського народу. Також була чітко поставлена найближча мета, якої вирішили добиватися — національно-територіальна автономія України. Фактично це було початком боротьби за реальну автономізацію.

Місце різних політичних сил у подіях періоду. Еволюція поглядів політичних сил України в питанні самовизначення українців (Універсали Центральної Ради). Самостійники, мріючи про незалежну державу, активно зайнялися формуванням української армії. «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» на чолі з М. Міхновським організував перший український полк ім. Б. Хмельницького, а 5-8 травня - І Всеукраїнський військовий з'їзд. Так розгорнулася українізація армії та флоту. Більшість УЦР не розуміли її.

Причини ухвалення І Універсалу. 5-10 червня 1917 р. відбувався II військовий з'їзд. Саме в цей час до Києва повернувся з відрядження у Петроград В. Винниченко, який розповів про те, що нова російська влада відкинула українські домагання на автономію. Військові рішуче підтримали УЦР. Тоді вона 10 червня 1917 р. урочисто проголосила на Всеукраїнському військовому з'їзді Універсал «До українського народу на Україні й поза Україною сущого», названий пізніше Першим універсалом. Основні положення І Універсалу:

• проголошення автономії України й заклик до організації нового політичного ладу в Україні;

• УЦР — найвищий державний орган влади України до скликання Всенародних Українських Зборів (Сойму);

• кожне село, волость, повіт мали установити зв'язок з УЦР, створити місцеві українські органи влади;

• запровадження «особливого податку на рідну справу», створення скарбниці УЦР;

• український народ мав закріпити власність на землю після ухвалення відповідного закону;

• українські організації мають об'єднати зусилля з демократією інших національностей України.

Значення І Універсалу. Проголошення автономії відповідало вимогам часу й було логічним кроком у розвитку Української національно-демократичної революції, підняло авторитет УЦР, визначило позицію щодо державності, закріпило прив'язку України до Росії, втрачено слушний момент для проголошення незалежності.

15 червня було створено перший український уряд за нових часів — Генеральний Секретаріат, який очолив видатний письменник і громадський діяч В. Винниченко. У його склад увійшли 9 осіб, що представляли УСДРП, УПСР, УПСФ (колишнє ТУП) і позапартійний діяч кооперативного руху.

Причини ухвалення II Універсалу. Наприкінці червня до Києва прибула делегація Тимчасового уряду, щоб добитися відмови від положень І Універсалу. На переговорах сторони дійшли до компромісу, який УЦР оформила як Другий універсал, датований 3 липня 1917 р.

Основні положення II Універсалу:

• Тимчасовий уряд зобов'язувався визнати Генеральний Секретаріат як найвищий орган крайового управління на Україні та затвердити його склад, УЦР — «найвищий орган революційної демократії України»;

• УЦР мала поповнитися представниками національних меншин в Україні;

• вона зобов'язувалася відмовитися від самочинного запровадження автономії, підготувати закон про автономний лад України для затвердження Всеросійськими Установчими зборами;

• Тимчасовий уряд погоджувався на українізацію військ під контролем російського командування.

Значення II Універсалу. Продовжив курс УЦР на мирне досягнення автономії, не окреслював територію,

підпорядковану УЦР, не визначав повноважень ГС, підтвердив негативне ставлення ТУ до автономії України. Проти Другого універсалу рішуче виступили самостійники. 4-5 липня вони здійснили спробу встановити кон­троль над Києвом і змусити УЦР проголосити самостійність України. Виступ було придушено військами, підпорядкованим Тимчасовому урядові.

Взаємовідносини УЦР з Тимчасовим урядом. Петроградський уряд переглянув свої обіцянки й 4 серпня затвердив так звану «Тимчасову інструкцію», у якій йшлося не про автономію, а про «місцеве врядування». Ге­неральний Секретаріат оголошувався органом Тимчасового уряду, його розпорядження поширювалися не на всю Україну, а тільки на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську та Чернігівську (без північних повітів) губернії. Ряд важливих повноважень були вилучені з відання українського уряду.

Здобутки й прорахунки УЦР в державотворчому процесі. УЦР взяла до відома «інструкцію». У цей складний період вона не змогла налагодити ефективне керівництво в Україні. Селянство вимагало негайно розпо­чати аграрну реформу, піти на це Рада не наважилася. Фатальні наслідки мали прорахунки УЦР у військовій політиці. У вирішальний час вона втратила підтримку армії.

8-15 вересня в Києві відбувся З'їзд народів, який закликав до федеративної перебудови Росії, до вирішення найважливіших питань соціально-економічного розвитку з урахуванням місцевої специфіки. Наприкінці місяця УЦР оголосила про поширення своєї компетенції на всі сфери життя України і на всі 9 губерній, що означало відмову від «Тимчасової інструкції». Отже, восени 1917 р. конфлікт між Українською радою і петроградською владою загострився. Від арешту членів Генерального Секретаріату врятувало лише падіння Тимчасового уряду.

Особливості соціально-економічного становища:

• паралізована сфера промислового виробництва, зростання цін, велика кількість страйків;

• масового характеру набирав селянський рух, маєтки поміщиків розгромлювалися.

Перебіг і результати боротьби за владу в Києві у жовтні — листопаді 1917 р. Причини ухвалення III Універсалу. Захоплення влади в Петрограді більшовиками отримало відгук і в Україні. УЦР засудила більшовицький переворот. 29-31 жовтня в Києві відбувалися бої за владу між більшовиками, прихильниками ТУ і УЦР, в яких переможцями вийшли прихильники УЦР. Влада Генерального Секретаріату поширена на всі українські губернії. 7 листопада 1917 р. — ухвалення III Універсалу. Основні положення Третього універсалу:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) як рівноправної частини Російської федерації;

• до Установчих Зборів найвищий законодавчий орган — УЦР, виконавчий — Генеральний Секретаріат;

• до УНР мають бути включені землі, де більшість населення становлять українці;

• скасування права приватної власності на поміщицькі землі, які мали перейти до селян без викупу. Але остаточно це питання мало вирішитися на Українських Установчих зборах;

• запровадження 8-годиннного робочого дня і встановлення державного контролю над продукцією;

• УЦР обіцяла забезпечити всі демократичні права і свободи, окремо про права національних меншин;

• сформульовано також негативне ставлення до війни, зробити все для початку мирних переговорів;

• амністія, скасування смертної кари, а також призначено на 27 грудня 1917 р. вибори до Українських Установчих зборів, котрі мали узаконити нові державні форми в УНР.

Значення III Універсалу. Це стало видатною подією в житті українського народу. Основна маса українців підтримувала УЦР, про що свідчать результати голосування до Всеросійських Установчих зборів, на яких українські національні партії здобули 75 % голосів (більшовики — 10 %). Неоднозначне ставлення різних верств населення. Суперечливе становище: УНР — складова Росії, невизнання Раднаркому законним урядом Росії.

Політика УЦР щодо радянської Росії. Ультиматум Раднаркому в політиці більшовиків щодо усунення УЦР. Захопивши владу в Росії, більшовики взяли курс на встановлення своєї влади на всій території колишньої Російської імперії. З грудня РНК радянської Росії звернулася до УЦР з ультиматумом:

• визнання на словах УНР і її права на самовизначення аж до відокремлення від Росії;

• припинити роззброєння більшовицьких частин на території УНР;

• не пропускати військові частини з фронту на Дон, де велася боротьба козаків проти більшовиків;

• сприяти радянським військам у боротьбі з антибільшовицькими виступами;

• погрожуючи війною, вимагала передати владу в Україні радам, тобто фактично більшовикам.

Місце і роль Всеукраїнських з'їздів рад у Києві та Харкові. Всеукраїнський з'їзд рад, який 4-6 грудня працював у Києві, підтримав УЦР, оскільки більшість делегатів були селянами-українцями. Мирним шляхом захопити владу в Україні більшовикам не вдалося. Якраз у цей час Харків захопили російські більшовицькі війська. Під їх прикриттям 11-12 грудня там відбувся з'їзд, який оголосили І Всеукраїнським з'їздом рад, хоча присутніми були переважно представники Донецького і Криворізького басейнів, а також більшовики, які покинули київський з'їзд рад. Отже, харківський з'їзд не був легітимним. І все ж він 12 грудня проголосив Україну республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Україною управляв російський радянський уряд через місцевих більшовиків, хоча було проголошено федерацію УНР з радянською Росією.

На початку наступного року більшовики створюють Донецько-Криворізьку республіку з центром у Харкові, виключивши ці землі зі складу УНР. Згодом вони на території України створили ще кілька «регіональних радянських республік»: Одеську, Таврійську, Донську. Більшовики свідомо йшли на розчленування України.

На харківському з'їзді було утворено Центральний виконавчий комітет (ЦВК) рад на чолі з Ю. Медведєвим і маріонетковий уряд — Народний секретаріат.

У третьому питанні слід детальніше зупинитись на причинах та наслідках першої війни радянської Росії з УНР. Рада відмовилася виконати вимоги ульти­матуму, вважаючи їх грубим втручанням у внутрішні справи УНР. РНК 5 грудня вирішив «вважати Раду в стані війни з нами». Прагнення більшовиків установити контроль над продовольчими і промисловими ресурсами України; придушення і ліквідація центрів антибільшовицького опору; провал спроб більшовиків усунути від влади УЦР, спираючись на внутрішні сили в Україні.

РНК Росії затвердив В. Антонова-Овсієнка командувачем армією у війні проти УНР. У поході на Київ брали участь незначні загони українців. Був призначений і «головнокомандувач усіх військ УНР» Ю. Коцюбинський, який жодного впливу на прийняття рішень не мав, використовувалося лише в пропагандистських цілях його прізвище. Оскільки УЦР не подбала про формування українських збройних сил, то захищати Україну добровільно пішла недосвідчена молодь. Поблизу станції Крути 16 (29) січня 1918 р. нашвидкуруч зібраний загін з 500 студентів затримав наступ російських військ М. Муравйова (близько 6 тис. осіб), більшість молоді загинула, але подвиг їхній не забутий. А в Києві 16-22 січня більшовики організували повстання, центром якого був за­вод «Арсенал». Це був удар у спину нечисленній українській армії, що обороняла столицю. Для придушення повстання частину військ зняли з фронту, зокрема курінь Січових стрільців під командуванням Є. Коновальця.

9 (22) січня 1918 р. УЦР ухвалила Четвертий універсал. Причини Четвертого універсалу:

• втрата надій на створення демократичної федеративної Росії;

• загроза захоплення більшовиками України;

• необхідність відмежуватися від більшовиків для ведення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення Четвертого універсалу УЦР. Проголошення незалежності УНР:

• УНР проголошувалася цілком незалежною, вільною, суверенною державою;

• підтвердження основних демократичних прав і свобод, проголошених у III Універсалі;

• ГС перейменовано на Раду Народних Міністрів (головою незабаром став В. Голубович);

• ухвалення програми соціально-економічних реформ, до весняних робіт мала бути аграрна реформа;

• заклик до громадян УНР відчайдушно боротися з більшовиками.

Значення Четвертого універсалу. Це було історичне рішення Ради, яке свідчило про остаточний розрив з імперським центром. Керівництво і більшість членів УЦР нарешті перейшли на позиції самостійників. Народ закликали до захисту своєї держави. Та цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху вже був пройдений. Захистити Київ Універсал не допоміг. Ідея самостійності України жила в головах кращих представників українського народу.

УЦР змушена була покинути столицю України. 26 січня (8 лютого) після кількаденного обстрілу в Київ увійшли війська М. Муравйова і почали розправлятися з мирними жителями, здійснюючи «червоний терор». Кількість його жертв називають від двох до п'яти тисяч. Таке ж відбувалося й на інших територіях, зайнятих більшовиками. Це викликало наростання антибільшовицького опору. Потенціал Української революції далеко ще не був вичерпаний.

У четвертому питанні необхідно зупинитись на Брестському мирі між УНР і державами Четверного союзу, Військова конвенція УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною. 27 січня (9 лютого) 1918 р. між УНР і Німеччиною та її союзниками був підписаний Брестський мирний договір:

• скасування стану війни між підписантами договору, відмова від взаємних територіальних претензій;

• Німеччина й Австро-Угорщина мали допомогти УНР відновити контроль над усією територією держави;

• український уряд мав поставляти союзникам продовольство, якого в країні було вдосталь;

• Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли надати УНР сільськогосподарські машини та інші дефіцитні в Україні товари, здійснення обміну надлишками промислових і сільськогосподарських товарів.

Значення і наслідки.

• це був великий успіх української дипломатії, початок міжнародно-правового визнання УНР як незалежної держави, визнання кордонів Української держави;

• УНР стала першою державою, що вийшла з Першої світової війни;

• протягом березня-квітня 1918 р. територія України була звільнена від російських більшовицьких окупантів. УЦР повернулася в Київ і почала плідно працювати, хоча суверенітет УНР був дещо обмежений.

П’яте питання визначає особливості політики П. Скоропадського. Ухвалення Конституції УНР. 29 квітня 1918 р. УЦР ухвалила демократичну конституцію УНР, але їй не судилося вступити в дію, оскільки в той же день влада Центральної Ради була повалена. Причини гетьманського перевороту:

• УЦР виявилася неспроможною забезпечити постачання до Німеччини продовольства, не виконувала своїх зобов'язань, що змушувало німецьких чиновників втручатися у внутрішні справи України;

• конфлікт УЦР з консервативними колами України (заможними селянами, підприємцями тощо);

• небажання і невміння Центральної Ради створити регулярну українську армію та інші силові структури;

• нездатність керівників УЦР налагодити систему державного управління, відсутність політичного досвіду;

• прихильність лідерів УЦР до соціалістичних ідей, нерішучість у вирішенні соціально-економічних питань;

• складна економічна і політична ситуація — анархія, безладдя, господарська криза;

• утрата УЦР соціальної опори, втома населення від нестабільності, згода на прихід сильної влади. Гетьманський переворот і утворення Української Держави. 29 квітня 1918 р. відбувся державний переворот. Німецькі війська розпустили Раду, а Всеукраїнський з'їзд землевласників вирішив встановити монархічну форму державного правління і проголосити гетьманат. Гетьманом України було проголошено генерала Павла Скоропадського. Серед його перших рішень було встановлення Української Держави замість УНР (Грамота до всього українського народу, Закон «про Тимчасовий державний устрій України»),

Внутрішня політика урядів гетьмана П. Скоропадського:

• гетьманський уряд — Раду Міністрів — очолив Ф. Лизогуб, більшість його членів були зрусифікованими українцями, кілька представляли національні меншини України. На відміну від соціалістів, які переважали в УЦР, оточення гетьмана складалося з помірковано-консервативних діячів;

• великі землевласники відновлювали свою власність на землю і майно, у майбутньому передбачалося здійснити аграрну реформу за викуп. Незадоволене селянство чинило опір, відбувалися повстання;

• відновлення права приватної власності у промисловості, скасування законів УЦР щодо робітників;

• певна стабілізація відбувалася в промисловості, фінансах, на транспорті. Присутність німецьких військ сприяла планомірній роботі цих галузей, запроваджено конвертовану гривню, відкрито українські банки;

• збільшення робочого дня, зростання безробіття викликали робітничі страйки, які намагалися заборонити;

• українська мова фактично стала державною, але багато урядовців нею не володіли;

• відкрито українські університети в Києві та Кам'янці-Подільському, 150 державних гімназій;

• створено Українську Академію наук, архів, бібліотеки, галерею мистецтв, історичний музей тощо. Зовнішня політика урядів гетьмана П. Скоропадського:

• за гетьмана розширювалися міжнародні контакти, Україну визнали близько 30 країн;

• до Української Держави належали деякі етнічні землі, які нині не входять до складу України;

• велися переговори з Кримом і Кубанню про об'єднання з Україною, з Румунією — щодо Бессарабії;

• розвиток подій — революція в Німеччині, її поразка в Першій світовій війні — викликав зміну політичної орієнтації гетьмана. 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський опублікував грамоту про федерацію України з небільшовицькою Росією. Був призначений новий уряд, у якому переважали політики проросійської орієнтації.

Причини падіння режиму гетьмана П. Скоропадського:

• залежність стабільності держави від австро-німецьких збройних сил;

• революція в Німеччині та її поразка в Першій світовій війні;

• відсутність регулярної потужної української армії, здатної контролювати ситуацію в країні;

• вузька соціальна база — заможні верстви, а більшість населення не підтримувало владу гетьмана;

• посилення впливу на державну лінію гетьмана російських консервативних кіл;

• наростання соціальної напруги, формування сильної антигетьманської опозиції.

У шостому питанні необхідно визначити особливості діяльності уряду Директорії. Прихід до влади Директорії. 14 листопада 1918 р. — утворення Директорії на чолі з В. Винниченком (всього п'ять осіб) для керівництва збройною боротьбою проти гетьмана. Без підтримки німецьких військ геть­ман зумів утриматися лише місяць. Повстання проти нього стало всеукраїнським. 14 грудня 1918 р. війська Директорії вступили до Києва, гетьман зрікся влади і виїхав за кордон. Внутрішня політика урядів Директорії:

• було відновлено УНР, її основні політичні принципи. Законодавча влада мала належати Трудовому конгресові, але він проіснував лише тиждень у зв'язку з воєнними подіями. Урядом була Рада Народних Міністрів, який очолював Володимир Чехівський, соратник В. Винниченка по УСДРП;

• через непродуманий радикалізм (позбавлені права голосу) Директорія залишилася без підтримки більшості спеціалістів, промисловців, чиновників, без яких нормальне існування держави неможливе;

• незадоволеними аграрною політикою були найбідніші селяни, а також поміщики та заможні селяни (ліквідована приватна власність, землі площею понад 15 десятин підлягали конфіскації);

• відновлено 8-годинний робочий день, установлено робітничий контроль над підприємствами;

• заходи з надання допомоги безробітним та іншим нужденним категоріям населення.

Зовнішня політика урядів Директорії. Зовнішньополітичні обставини були складними. Ще з листопада 1918 р. на Україну почали наступ російські більшовицькі війська, почалася друга радянсько-українська війна. Усі намагання вирішити питання дипломатичним шляхом закінчилися невдало.

Окупація військами Антанти півдня України. На півдні України висадилися війська Антанти й почали наступ вглиб української території. Переговори з представниками Антанти, які вимагали відставки найрадикальніших діячів Директорії й уряду, були важкими. Зрештою В. Винниченко і В. Чехівський у лютому 1919 р. пішли у відставку, але допомоги від військ Антанти УНР так і не дочекалася. Внаслідок повстання фран­цузьких моряків війська Антанти у квітні 1919 р. евакуювалися з території України. Директорію УНР очолив С. Петлюра. З січня 1919 р. російські війська зайняли Харків, який став столицею більшовицької України, резиденцією маріонеткового уряду радянської України. 5 лютого більшовики зайняли Київ (першим увійшов Боїунський полк на чолі з Миколою Щорсом). Справа була не в силі більшовицьких військ. Причини невдач Директорії:

• селяни-повстанці, котрі з великим завзяттям боролися з гетьманськими військами, після їх розгрому стали розходитися по домівках. Частина з них, очолена місцевими отаманами (Ангел, Божко, Зелений, Григор'єв), не визнавали ніякої влади. Отаманщина підривала Директорію зсередини, знесилювала її;

• суперечлива внутрішня політика (невирішене аграрне питання, соціалістична політика);

• відсутність моделі державотворення, яка б відповідала тодішнім реаліям;

• протистояння політичних лідерів, зокрема В. Винниченка і С. Петлюри;

• міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій тощо.

Сьоме питання звертає увагу на утворення ЗУНР. У ніч на 1 листопада 1918 р. українські військові з'єднання взяли під контроль усі головні пункти Львова. Головну роль в організації цього Листопадовому зриву (повстання) відіграв Дмитро Вітовський. Першим урядом став тимчасовий Державний Секретаріат, який очолив К. Левицький. Нова держава отримала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). Внутрішня політика урядів ЗУНР:

• за короткий час було створено досить ефективну систему управління. Парламентом стала Українська Національна Рада, яка обрала Президентом ЗУНР Євгена Петрушевича;

• центральні органи спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління;

• соціальна стабільність у державі забезпечувалася і розпочатою в квітні 1919 р. аграрною реформою;

• запровадження 8-годинного робочого дня, державна монополія на продаж найважливіших продуктів;

• створення Української Галицької армії на чолі з М. Омеляновичем-Павленком;

• українська національно-культурна політика, гарантування прав національних меншин.

Зовнішня політика урядів ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР:

• настроям більшості населення відповідало прагнення уряду ЗУНР до об'єднання з УНР. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919 р., коли в Києві було проголошено Акт злуки. ЗУНР отримала назву Західна область Української Народної Республіки й повну автономію. Є. Петрушевич став членом Директорії. Сторони, що об'єднувалися, не мали достатньої кількості державотворчих сил, щоб вистояти в складних тогочасних умовах;

• відкриття дипломатичних представництв у ряді країн світу, участь у Паризькій мирній конференції;

• війна з Польщею, напружені стосунки з Румунією, радянською і білогвардійською Росією.

• Історичне значення об'єднання українських держав (Акт злуки):

• продемонстрував прагнення українського народу до соборності держави;

• виявив прагнення українського народу до самозбереження як окремої національної спільноти. Причини та наслідки українсько-польської війни. Територіальні претензії Польщі на українські землі. Уже 1 листопада 1918 р. у Львові почалися збройні сутички між українськими і польськими військами. З

Польщі на допомогу місцевим полякам постійно надсилалося підкріплення. 21 листопада українські війська почали відступати з міста. Столицею 40 днів був Тернопіль, а з 2 січня 1919 р. — Станіслав. В умовах війни з

Польщею одним із найважливіших завдань уряду ЗУНР стало формування боєздатної армії. На весну 1919 р. Українська Галицька армія (УГА) — збройні сили ЗУНР — нараховували понад 100 тис. вояків. Але польська армія була ще численнішою, до того ж набагато краще озброєною.

На червень 1919 р. УГА була затиснута в трикутнику між Дністром і Збручем. Українське військо під керівництвом нового командувача генерала О. Грекова несподівано перейшло в контрнаступ (8-28 червня 1919 р.). Це була блискуча операція УГА, але вона до краю виснажилася, брак боєприпасів, резервів призвів до її відступу з території ЗУНР. УНР не змогла надати допомоги ЗУНР, оскільки сама перебувала в складній ситуації під натиском російської більшовицької армії.

Наслідки:

• Паризька мирна конференція визнала права Польщі на окупацію Східної Галичини;

• за Сен-Жерменським договором Буковина відійшла до Румунії, Закарпаття — до Чехо-Словаччини;

• 16-18 липня 1919 р. УГА відійшла за Збруч, ЗУНР перестала існувати.

«Київська катастрофа». Обидві армії в липні 1919 р. об'єдналися на Поділлі й розпочали наступ на Київ. 30 серпня українським військам вдалося зайняти столицю УНР, але вже наступного довелося її залишити під тиском нового ворога — російської білогвардійської армії. Ці події відомі під назвою «Київська катастрофа». Після цього українські війська потрапили в так званий «трикутник смерті» й змушені були вести бої з трьома силами, кожна з яких переважала їх: більшовиками, білогвардійцями та поляками. Ослаблені тяжкими боями, недоїцанням і ранніми заморозками, жертвами епідемії тифу стали вояки обох українських армій, причому це супроводжувалося великою смертністю у зв'язку з браком медикаментів.