ІСТОРИКО-СИСТЕМНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУ
СТАНОВЛЕННЯ ВИЩОЇ ШКОЛИ
Загальносвітовий контекст ідеї
Університетської освіти
2.1.1. Феномен і витоки «ідеї університету»
Ґенеза світової вищої освіти традиційно асоціюється з обґрунтуванням
і впровадженням «ідеї університету». Своїм походженням термін «університет»
завдячує латинському universum – всесвіт. У іншому трактуванні – це однослів-
на форма скорочення виразу universitas litterarum (сукупність наук). В акаде-
мічному контексті поняття «університет» визначається як корпус викладачів
і студентів, об’єднаних залежністю від організованого типу конкретного універ-
ситету, universitas magistrorum et scolarium – співтовариство викладачів і учнів,
яке отримало інституціональне оформлення.
Університет як соціальний інститут залишався цілісним упродовж сто-
літь, незважаючи на зміни структури, напрямків діяльності, зумовлені як
національно-історичними особливостями, так і вимогами часу. Сучасні глобалі-
заційні процеси спонукали освітньо-інтеграційні тенденції, де визначальна роль
належить знову-таки університетові. Зокрема, складовою Болонського рефор-
мування виступає Велика хартія університетів (Magna Charta Universitatum).
Вона стверджує університети методологічними центрами розвитку національ-
них систем освіти і водночас новаторами змін, до яких має йти увесь світ. Отже,
на часі – урізноманітнення типів, видів університету, а звідси – оновлення змісту
університетської освіти, запровадження інноваційних педагогічних технологій,
спрямованих на формування інтелектуального потенціалу суспільства, фунда-
менталізація університетських наукових досліджень із провідних напрямів на-
уки, техніки, технологій тощо. Зазначене закономірно вмотивовує зростання
інтересу до історичних витоків університету, дослідження світової ідеї його тво-
рення. Це, врешті, є класичним прикладом потреби в обґрунтуванні майбуття
визначного сучасного явища через актуалізацію його багатовікового минулого.
Первинні підходи у визначенні ідеї вищої освіти слід шукати в працях
Ксенофонта, Платона, Антисфена, Аристотеля. Зокрема, «високі ступені осві-
ти» мали перебувати під патронатом держави, передбачати сувору селекцію у
відборі на навчання, враховувати як розумові і фізичні здібності, так і статус
особи. Вважалося, що опанування основ елементарної граматики, літерату-
ри, музики і арифметики є підготовкою до подальшого вивчення математики
і філософії. Початком реалізації ідея вищої освіти завдячує трьом центрам:
Афінам – місту Сократа і Платона, котрі, обґрунтувавши ідеї «правильної»
освіти, встановили технічні й моральні основи освітньої діяльності та Лікею
Аристотеля; Олександрії, де на базі Мусейона і Бібліотеки готувалися викладачі
різних рівнів; Риму, який започаткував професійну освіту, ввів у європейський
культурний обіг вищу юридичну школу.
Надалі захистом від повного винищення варварськими германськи-
ми племенами греко-римської цивілізації, її культури став новий центр у
Константинополі (йдеться про перенесення у 330 р. імператором Флавієм сто-
лиці імперії з Риму до Візантії). Культура Візантії виявилася своєрідним «мос-
том» від Античності до Середньовіччя. Без урахування візантійської спадщини
не може існувати адекватного розуміння як стародавнього, так і середньовічно-
го періодів у культурному розвитку Європи.
Перший досвід практичного втілення ідеї університету належить саме
Візантії. Оскільки вважалося, що система вищої освіти зміцнює владні струк-
тури, імператором Феодосієм ІІ було створено першу державну вищу школу
і розроблено своєрідний кодекс (відомий як Кодекс Феодосія), згідно з яким
вища освіта визначалася виключно державною справою, базуючись на єднос-
ті «закону, вченості й християнства». Умовно датою відкриття університету
(«Аудиторіуму») в Константинополі (за Н. Карловим), можна вважати 425 р.
У штаті щойно створеного вищого навчального закладу нараховувався 31 ви-
кладач. Усі були державними службовцями, отримували платню з казни. Вихід
у відставку після 28-річної вислуги передбачав високу пенсію і почесне звання.
Щодо абітурієнтів, то від них вимагалося свідоцтво про походження, стан бать-
ків, мотивація щодо вивчення того чи іншого розряду наук тощо. Викладалися:
тривіум – трипуття до мудрості (граматика, риторика, діалектика), квадриві-
ум – чотирипуття (арифметика, геометрія, астрономія, музика) та Богослов’я,
що поступово стало стійкою тенденцією розвитку європейської університет-
ської освіти. В ХІ ст. відбувся перший поділ Аудиторіуму на факультети, а при
Костянтині Мономахові виокремилося філософське відділення і юридичний
ліцей. У ХІІ ст. вищий навчальний заклад втрачає світський характер. Розгром
Константинополя хрестоносцями остаточно припинив його існування (1204).
Реалізація ідеї університетської освіти в
