Кіммерійці — представники пізнього етапу Зрубної культури. Багато вчених вважали, що кіммерійці залюднили південь України, прийшовши не з Азії, як гадали раніше, а з Наддніпрянщини, і їхня культура успадкована від Пізньотрипільської з переорієнтацією на табунне скотарство.
Мова кіммерійців, залишки якої дійшли до нас у вигляді власних імен царів та деякого топонімічного і гідронімічного матеріалу (назви поселень, річок тощо), має чимало мовних рис, успадкованих від трипільців. Про це свідчить дешифрування найдавнішої у світі абетки трипільців, зразки якої іноді знаходять на глиняному посуді, пряслицях тощо. Звичайно, мова трипільських та арійських племен Наддніпрянщини навіть у III—II тисячоліттях до н. ч. мала кілька локальних діалектів, які пізніше лягли в основу не тільки проукраїнської, але й пралитовської мов. Це свідчить про те, що за кіммерійсько-скіфо-сарматських часів пралитовці жили на Подніпров'ї і, вірогідно, були споріднені з про українцями.
У кіммерійській культурі спостерігається багато рис, успадкованих від попередніх культур України. Поховання здійснювалися в курганах і в фунтових могильниках, хоча відомі й поховання спалених в урнах. Будівлі були глинобитно-каркасні з жертовниками, як у трипільців. Кераміка — конічні миски, макітри, прикрашені геометричними орнаментами: трикутниками, ромбами, зігзагами, штриховками. Зброя, прикраси, казани виготовлялися із бронзи. Культура кіммерійців зазнала впливів фракійсько-балканського світу, а можливо, і була спорідненою з ним.
Палеоантропологічні пам'ятки кіммерійців свідчать про їхню спорідненість з антропологічними типами скіфської доби. За даними археології, скіфська територія успадкована від кіммерійської; тут виявлені пам'ятки ідентичної культури, черепи ідентичної групи.
Отже, всі ці факти ще раз підтверджують безперервність етнокультурних процесів у нашій країні.
Кіммерійська культура в Україні нині датується X — початком VII ст. н. ч. Вже з кіммерійських часів (початок І тисячоліття до н. ч.) хліборобство знову починає набувати того значення, яке воно мало за трипільської доби. Роль хліборобської громади стає значно вищою, ніж роль скотарів і вершників.
Майже весь античний світ годується українським хлібом! Знову, як і за Трипілля, зростає кількість населення, відбувається збагачення людності за рахунок експорту хліба, розвитку ремесел, промислів тощо. Міста втрачають свою провідну роль, а село завойовує пріоритети у господарстві.
Як бачимо, навіть зміни, що відбулися у ІІІ- ІІ тисячолітті до н. ч., не свідчать ще про повне знищення Трипільської культури.
Відмінності між скіфами й кіммерійцями було важко знайти навіть Геродоту, який жив у V ст. до н. ч. Описуючи війну скіфів із кіммерійськими царями, він припускав, що це була лише одна з внутрішньо етнічних міжусобиць.
Кіммерійські кургани майже нічим істотно не відрізняються від скіфських: спільність антропологічних типів, рис культури і побуту свідчать про етнічну спадкоємність. Зображення кіммерійців на керамічному посуді (на одному з них і напис: " кіммеріець") ідентичні зображенням скіфів на їхніх мистецьких виробах. немає відмітки і в їхньому одязі. Однак сучасні історики піддають перевагу міфаніонігтськііі концепції..за якою відділяють кіммерійців Ніл скіфів, вважаючи їх кочівниками різного етнічного походження". Лінгвісти досі дотримуються думки про ірано- мовність кіммерійців. Кіммерійці як етнос. Хоча і інша наукових публікацій, однак про етнічну належність їх до предків слов'ян науковці говорити ще побоюються. Натомість висловлюються думки, що поруч із кіммерійцями на теренах України проживало проти-слов'янське населення, яке маю контакти з кіммерійцями. Етнічність кіммерійців остаточно не з'ясована. Є певні підстави стверджувати, що вони належали до однієї з груп іраномовного населення. Провідною галуззю їх нього господарства було кочове скотарство, дуже висока ефективність якого давала змогу створювати значний додатковий продукт.
Без цього не могли б існувати військові кінні загони згаданого народу, котрі здійснювали далекі грабіжницькі походи аж у Передню Азію. Кіммерійці першими на території України'освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.
Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання. Поширені вони від Дунаю (Істру) до Волги (Араксу). Виділено два ступені культури: чорногорівський та новочеркаський. На першому ступені ховали в простих прямокутних та овальних ямах, іноді з дерев'яним перекриттям (іноді — з підбоями) у скорченому на боці положенні. Чоловіків супроводжували зброя (стріли з бронзовими та кістяними наконечниками, кинджал з бронзовим руків'ям та залізним лезом), збруя (часто стременоподібні вудила), а жінок — золоті та бронзові пронизки, намистини, глиняний посуд. Посуд зберігав білозерські традиції (товстостінні круглотілі горщики, часто орнаментовані наліпним валиком із "вусиками", кубки з циліндричними шийками та черпаки, орнаментовані канелюрами, шишечками), але зникли одноручні черпаки, поширилися лощені кубки та дерев'яні кубки із золотими пластинками.
На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокіль-часті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жабо-тинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння (подібні до стел бронзового віку України).
Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській.
35 Основний виклад
