Внаслідок другого поділу РП у 1793 р. територія П. воєв. була приєднана до складу Рос. імп. (Ізяславське, а пізніше Кам’янецьке намісництво
Брацлавське воєводство — воєводство, яке було розташоване на південно-східній частині давнього Поділля, створено у 1566 році у складі трьох повітів:
Брацлавського,ВінницькогоЗвенигородського.
Брацлавське Поділля, до якого відносилася частина сучасної Кіровоградської області, розташована за рікою Синюхою, остаточно ввійшла до складу Великого Литовського князівства на початку 1430-х років, в 1566 році ця литовська провінція була перетворена на Брацлавське воєводство.
За Люблінською унією 1569 року Брацлавське воєводство увійшло до Речі Посполитої.
Зміст [показати]
Ред.]Гербом Брацлавського воєводства спершу був срібний хрест у червоному полі (Бартош Папроцький спершу помилково вказав, що на гербі був Св. Юрій). А 1589 року на хресті додано синій щиток із срібним півмісяцем.
Ред.]Перехід Брацлавщини під владу Речі Посполитої
По Люблинській унії 1569 року Брацлавське воєводство перейшло під владу Речі Посполитої. Шляхта, що ринулася сюди, захоплювала кращі землі. У 1598 році у Вінницю були переведені всі урядові заклади, і вона стала столицею Брацлавського воєводства, тому що Брацлав ще частіше став піддаватися нападам татар, та й неспокійна Запорізька Січ знаходилася близько. Це обумовило наступний етап зросту Вінниці — забудову правого берега Бугу. Нове розташування замку, що зайняв найважливіше місце в структурі міста, сформувало і планувальну мережу вулиць Правобережжя, що пучком збігали до мосту, пізніше перекиненому на замковий острів Кемпа, а з його — на лівий берег. Ця схема вулиць існує і нині.
У 1610 році староста брацлавський Валентин Калиновський пожертвував тридцять тисяч злотих і два села для монастиря єзуїтів, що оселилися у Вінниці. Вони побудували величезний костьол, колегіум (школу), конвикт (гуртожиток), оточивши їх, подібно до фортеці, товстими цегельними стінами з вежами по кутах. Монастирський ансамбль розмістився в нагорній частині правого берега, видимий здалеку, що домінує над рікою. Його «муровані» будівлі у свій час робили сильне враження капітальністю і добротністю, і з тих пір за ними закріпилася назва Мури (від лат. murus — стіна).
У 1616 році, у противагу кляштору єзуїтів, був заснований православний Преображенський монастир. У 1621 році у Вінниці з'являються домініканці, яким староста Ян Ордживольський дав місце в Мурах, поруч з єзуїтами, і великі маєтності. І вони побудували монастир. Ще через п'ять років відкривається другий православний монастир — жіночий Благовіщенський. Важливу роль грали православні церковні братерства, що повсюдно виникали тоді, у Вінниці — братерство Козьми і Дем'яна, організоване незабаром після Люблінської церковної унії, українська братерська школа проіснувала у Вінниці поруч з Мурами біля двохсот років. У 1632 році за сприяння видатного діяча української культури митрополита Петра Могили і брацлавського підсудка Михайла Кропивницького був відкритий православний колегіум при братерському Вознесенську монастирі. Але через сімох років підступ єзуїтів колегіум закрився. А в 1645 році при жіночому православному монастирі була створена братерська школа.
Ред.]Спустошення Брацлавщини в другої половини XVII ст
За Білоцерківським мирним договором, укладеним між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським урядом 18 вересня 1651 року козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство, в Брацлавське воєводство повернулася польська адміністрація. В травні 1652 р. Богдан Хмельницький анулював умови цього договору.
У Брацлавському воєводстві з 1629 по 1664 рр., згідно з підрахунками, кількість димів зменшилася з 71 471 до 6111, тобто в 11,6 раза, в тому числі на селі — з 22 656 до 3465, тобто у 6,5 раза. Брацлавське воєводство та центральна й південна частини Київського зазнали найбільшого спустошення, оскільки протягом тривалого періоду другої половини XVII ст. були «театром» військових дій.
Переселення та втечі представників різних верств населення у Брацлавське, Подільське та центральну й південну частини Київського воєводства в кінці XVII — на початку XVIII ст. зафіксовані також в актових книгах гродських судів.
