У 70-80-ті роки з України з політичних мотивів була виселена група громадян (дисидентів), частина з яких повернулася на батьківщину.

У післявоєнний період, зокрема з середини 80-х" років, з України зросла еміграція євреїв до США, Канади, Ізраїлю. Дуже багато молоді емігрувало з України також на освоєння цілинних земель Казахстану, на будівельництво господарських об'єктів і шляхів сполучення європейської півночі Росії, Уралу, Сибіру, ​​Далекого Сходу. / ^> Близько тисячі українських громадян з релігійних мотивам (переважно віруючі християни-п'ятидесятники) j з західних земель у 1988 р. переселились до США. I Після здобуття незалежності еміграційні процеси | в Україні трохи сповільнилися.

- ^ ^ =? Що стосується імміграцій населення в Україну, то необхідно підкреслити, що вони також мають давню історію. Їх характер визначається особливостями історичного розвитку України. Для імміграцій населення в Україну характерні такі риси:

1) оскільки Україна упродовж століть не мала своєї державності, то й імміграція населення на її території ніколи не контролювалася; 2) на всіх історичних етапах найбільша кількість іммігрантів прибувало в Україну від її безпосередніх сусідів - Росії, Білорусі, Польщі, Молдови, Угорщини, Словаччини і, як виняток, з Німеччини; 3) протягом двох останніх століть найбільше іммігрантів прибуло в Україну з Росії. Це було обумовлено освоєнням південних степів, промисловим розвитком Донбасу і Придніпров'я в другій половині XIX-на початку XX ст., Переселенням російських селян в Україну після голодомору 1932-1933 рр.., Інтенсивним завезенням їх у повоєнний період. З усіх російських, які зараз проживають в Україні, 43,4% прибуло в повоєнний період;

Розширилась географія іммігрантів в Україну за рахунок прибулих із республік колишнього Союзу, зокрема Казахстану, республік Середньої Азії, Закавказзя, Прибалтики, Білорусі, Молдови; 5) після здобуття Україною незалежності на батьківщину повертаються громадяни української національності як із західної, так і з східної діаспор. ^ Важливе значення для України мають внутрішні міграції населення, тобто міграції, які відбуваються між регіонами, областями, населеними пунктами.

В залежності від тривалості переміщення населення виділяють стаціонарну (безповоротну) міграцію (переміщення на постійне або довгострокове місце проживання) і тимчасову (переміщення на відносно короткий термін). Тимчасові міграції включають сезонні і маятникові переміщення. Всі тимчасові міграції населення є поворотними. Стаціонарні і тимчасові міграції можуть бути внутрішньодержавними та міждержавними.

Сезонні міграції населення - це тимчасові міграції, для яких характерне тимчасове (сезонне) територіальне переміщення мігрантів. Відповідно сезонні міграції можуть бути внутрішньодержавні та міждержавні. В залежності від причин, що їх зумовлюють, виділяють економічну сезонну міграцію (необхідність забезпечити робочою силою певні галузі господарства на період сезонного збільшення обсягу робіт) і соціально-культурну сезонну міграцію (поїздки на навчання, лікування, відпочинок, туризм). В останні десятиліття соціально-культурні сезонні міграції населення в нашій країні постійно зростають.

Маятникова міграція - це регулярне переміщення населення з одного населеного пункту в інший на роботу або навчання без зміни місця проживання. Маятникові міграції зумовлені невідповідністю між розміщенням проізводства і розселенням населення. Основні напрямки цих міграцій - із села в місто, з малого міста у велике. Найчастіше маятникові міграції спостерігаються в приміських зонах великих міст, в міських агломераціях. Ці міграції поширені і в зоні середніх і малих міст, у сільській місцевості урбанізованих територій

Маятникові міграції сприяють збалансованому і раціональному використанню трудових ресурсів міських і сільських поселень. Вони впливають на соціальну мобільність населення, на зміну соціальної структури сільського населення, на подолання суттєвих відмінностей між містом і селом.

Внутрішньодержавні переміщення населення не впливають на його загальну чисельність, проте відіграють значну роль у перерозподілі і формуванні трудових ресурсів областей, регіонів, міст і сільських поселень. ^ ~ - Серед внутрішньодержавних міграційних потоків глав-(ньгмі є внутрішньообласні переміщення, які в Україні становлять понад 70% обсягу внутрідержавних міграцій. Внутрішньообласні міграційні потоки здійснюються в основному в напрямку "село-місто». Це зумовлено значним зростанням продуктивності праці в сільському господарстві та промисловим розвитком нашої держави, а також відмінностями в умовах праці і побуту.

Quot;• За рахунок внутріобласних постійних міграцій" село-місто»збільшилася і продовжує збільшуватися населення міст України. Як правило, при внутрішньообласних міграціях найбільшу кількість населення осідає, в першу чергу, у великих містах і обласних центрах (Львів, Тернопіль, Чернівці). На сучасному етапі найвища інтенсивність постійних міграцій характерна для високоінду-стріальних областей Донбасу, Придніпров'я (Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Запорізька) та Півдня України (Кримська, Херсонська).

В західних областях України, де значно вище питома вага сільського населення, постійні міграції "село-місто» виходять за межі областей. Досить багато сільських мігрантів із західного регіону, а також северноі і центральної частин України переселилися і переселяються в міста Донбасу, Придніпров'я та Півдня нашої країни. "У міжобласних міграційних потоках«місто-село»склалася стійка тенденція притягання їх до найбільших міст України: Києву, Харкову, Одесі, Дніпропетровську, Донецьку, Львову, Запоріжжю, Кривому Рогу.'' ~" Тимчасові міграції населення в Україні представлені сезонними і, маятниковими.