Неортодоксальні філософські школи. Буддизм.

Іншою системою староіндійського матеріалізму є вчення локаята (або “чарвака”). Термін “локаята” перекладається як “точка зору звичайних людей”, а інша назва школи походить від “чар” (чотири) і “вак” (слово), що пов’язане з визнанням школою тільки чотирьох матеріальних елементів, із яких складається світ. Усі твори чарваків загинули. Їх погляди викладаються в різних древніх книгах, часто критично, але там зустрічаються і великі фрагменти справжніх книг чарваків. На відміну від усіх філософських систем чарвака-локаята заперечують Веди, не вірять у життя після смерті, заперечують існування бога в усіх значеннях і будують своє вчення на визначенні первинності матерії і вторинності свідомості. Предмети природи складаються із повітря (вітрів), вогню (світла), води та землі. Після смерті організм знову розкладається на першоелементи. Свідомість існує справді і засвідчується сприйняттям. Свідомість виникає із махабхут (“великі елементи”), коли вони, певним чином поєднуючись, створюють живе тіло. Самі махабхут свідомості не мають. Але властивості, відсутні у розділених частинах цілого, можуть з’явитись як дещо нове при з’єднанні цих частин. При розпаді тіла на елементи зникає і свідомість. Сенс життя чарваки вбачають у щасті, а щастя – в насолоді. Повністю усунути страждання неможливо, але можна звести їх до мінімуму, а насолоду зробити максимальною. Сенс життя – в насолоді. “В нашій владі використати якнайбільше задоволень і уникнути неминуче супутніх їм страждань”.

Головне місце серед антибрахманських й антиведських рухів займав бхагаватизм (у рамках цього руху розглянута йога і санкх’я), буддизм і джайнізм. Джайнізм (від слова “джина” – переможець) спирається на зовсім іншу, ніж брахманізм та буддизм, традицію. Історія джайнізму пов’язана з життям і діяльністю 24 праведників. Джайнізм навчає поважати чуже життя, допускає жінок до чернецтва і вивчення святих книг (брахманізм поставив жінку врівень із шудрою). В основі вчення джайнів – уявлення про життя як страждання. Страждання пов’язане з дією закону карми. Цей закон можна перемогти. Душа, яка перемогла закон карми, – джина. Негарні вчинки, які були здійснені в минулих життях, можна переборювати правильною вірою, правильним пізнанням і правильною поведінкою. Але це ще не повне звільнення. Потрібно звільнитись від сансари, втілення, бо воно – джерело страждань. Щастя і свобода – в повному й остаточному звільненні душі від тіла.

Джайни вчать про наявність у світі двох самостійних начал. Це живе – джива – і неживе – аджива. Останнє має складну будову, куди входять пудгала (матерія), простір, час, умови руху і спокою. Пудгала складається з атомів (ану). Для джайнів живе тотожне одухотвореному. Основною ознакою душі вважається свідомість. Але ступінь свідомості в різних душах різний. Навіть чотири стихії (земля, вода, повітря й вогонь) мають свої душі. Душа не продукт тіла, вона досконала, її можливості безкінечні. Але душа схильна ототожнювати себе з тілом. Основна причина, що породжує залежність душі, – це її сильні бажання або пристрасті. Причина пристрастей полягає в незнанні життя. Тому пізнання повинно звільнити душу від матерії, повністю звільнитись від пристрастей, досягти перемоги над гнівом, гординею, засліпленням, зажерливістю. Цьому слугують “три перлини”: правильна віра (в авторитет праведників), правильне знання (через почуття й розум і без них) та правильна поведінка (п’ять обітниць: бути зразком прощення, покірності, правдивості, жертовності тощо). Звільнення душі від матерії досягається шляхом аскетизму.

У VI–V ст. до н.е. виникає релігійне вчення – буддизм, яке ґрунтується на легенді про його засновника принца Сіддхартхі Гаутами, який пізнав істину і став “буддою” – “просвітленим”. Найбільш повні відомості про ранній буддизм містяться в збірнику текстів, який називається “Трипітака” (“Три корзини вчень”). У ранньому буддизмі виділяється три ступені. Початковий буддизм виникає як етичне вчення. Відкриття Будди, яке лягло в основу його вчення про “чотири благородні істини”, полягає у визнанні того, що добро і зло є антиподами. Тому зло може породити лише зло, але не добро. Перша істина: життя є страждання. Корінь страждання – в жадобі життя. Так і звучить друга істина – існує причина виникнення страждання. Третя істина – страждання має причину, і її можна пізнати. Четверта істина говорить про шляхи, які ведуть до звільнення від страждань. Цей шлях восьмирічний. Жадобу життя не легко перебороти. Для цього потрібні правильний шлях, правильне розуміння, правильна рішучість, правильна мова, правильні дії, правильний спосіб життя, правильні зусилля, правильна увага, правильне зосередження. Правильне розуміння (бачення) – це відповідне розуміння 4 благородних істин. Правильна мова – стриманість від брехні, грубих слів і розв’язних розмов. Правильний спосіб життя – звичка жити чесною працею. Правильна увага – розуміння плинності всього і зреченість того, що прив’язує людину до життя, відраза до тіла, розуму, почуттів.

Правильна зосередженість має 4 ступені, на останньому досягається стан повної незворушності і цілковитої байдужості. Цей стан Будда назвав нірваною. Це слово перекладається як згасання, затухання. Нірвана – це стан надлюдської насолоди, вона безпричинна. На другому ступені раннього буддизму етика отримує опору в ученні про буття. Це концепція загальної змінності – діалектика буддизму, заперечення існування душі як особливої сутності і визнання лише потоку постійно змінюючих один одного станів свідомості. На третьому ступені буддизм вироджується у релігію, і до кінця І тис. до н.е. в Індії не залишилося жодного буддиста.