Геномні мутації виникають внаслідок порушення розходження гомологічних хромосом у процесі І та ІІ поділів мейозу. Поліпллоїдні форми гинуть на ранніх стадіях ембріонального розвитку. Гетероплоїдні – можуть бути двох типів: моносомні (зменшення кількості хромосом 2n -1,2…) та полісомні (збільшення каріотипу 2n = 1,2…).
Хвороба Дауна вперше була описана англійським лікарем Л. Дауном у 1866 р., назвавши захворювання «монголоїдною ідіотією». Причина встановлена через 100 років, в каріотипі у хворого виявили зайву 21 хромосому.
Частота народження складає 1: 700 новонароджених, її ймовірність збільшується з віком батька (50 р.), а особливо матері (40 р.). причиною захворювання може бути перенесена матір’ю перед заплідненням інфекційна хвороба (гепатит, токсоплазмоз, краснуха). Діагноз може бути встановлений за фенотиповими ознаками.
Сьогодні з’ясовано, що спричинює хворобу Дауна у 94% випадків трисомія 21-ї пари (47, ХХ+21; 47, ХУ +21), у 4% випадків – транс локація 21-ї пари на іншу (13 або 15хромосоми), у 2% - мозаїчність, за якої часина клітин організму має нормальний каріотип – 46 хромосом, а інша - 47.
Клінічні ознаки. Плоске обличчя, маленький череп, монголоїдний розріз очей, наявна складка верхньої повіки біля внутрішнього кута ока – епікант, відкритий рот, товстий язик, деформація зубів, короткий ніс, широке перенісся, плоска потилиця. Спостерігається різний ступінь розумової відсталості: від імбецильності до ідіотії. м’язи гіпотонічні, характерні вади серця, шлунково-кишкового тракту. У жінок рідко зберігається репродуктивність. Чоловіки безплідні. Діти зазвичай ласкаві, добродушні, прихильні, добре засвоюють нескладні життєві поняття і звички.
При мозаїчному варіанті хвороби Дауна значно частіше зустрічається легка розумова відсталість, можливий також і нормальний інтелект.
Тривалість життя при хворобі Дауна у середньому до 35 років, хоча на даний час є тенденція до збільшення.
Синдром Патау. Причиною хвороби є трисомія за 13 парою хромосом. Каріотип хворого 47, ХХ+13; 47, ХУ+13. частота проявлення 1:7000-8000.
Клінічні ознаки. Новонароджені мають нормальні розміри та масу тіла, проте в них мікроцефальний череп, низький лоб, вузькі очні щілини, недорозвинені очні яблука, епікант, вушні раковини неправильно сформовані й розташовані дуже низько, неправильний розвиток кортієвого органа часто призводить до глухоти.
Однією з основних ознак синдрому є «вовча паща» і «заяча губа». З боку кістково-м’язової системи відзначаються полідактилія (багатопалість). У дітей діагностують пупкові і пахвинні грижі, аномалії статевих органів, вроджені вади внутрішніх органів та їх систем, мають глибоку розумову відсталість, характерні дерматогліфічні зміни. Середня тривалість життя 3-4 місяця від народження., або протягом першого року.
Діагностика. Цитогенетично визначають за каріотипом та фенотиповими ознаками. Успішних методів лікування немає.
Синдром Едвардса. Причиною хвороби є трисомі я за 18 парою хромосом. Каріотип 47, ХХ+18; 47, ХУ+18. серед новонароджених частота захворювання 1:7000, дівчатка хворіють у 3 рази частіше, ніж хлопчики. Хлопчики помирають відразу після народження, дівчатка живуть до місяця.
Клінічні ознаки. Фенотипові прояви синдрому досить характерні. Череп здавлений з боків, з низьким чолом і широкою виступаючою потилицею, іноді зустрічається мікроцефалія, гідроцефалія. Очні щілини вузькі, епікант, птоз, низько розташовані вуха, недорозвинення завитка і проти завитка, маленькі очі, коротка шия, часто з крилоподібною складкою. У хворих ушкоджені життєво важливі органи: головний мозок, серце, легені, нирки, череп і скелет. Наявна деформація пальців та стопи, маленький таз, сколіоз, злиття хребців, гіпоплазія скелетної мускулатури та підшкірної жирової клітковини, грижі, випадення прямої кишки, затримка психомоторному розвитку – ознаки, за якими діагностують синдром Єдвардса.
