Методи навчального демонстрування.

Демонстрування – використовується під час навчання для кращого сприйняття, розуміння, осмислення школярами навчального матеріалу. Демонструють натуральні об’єкти техніки (прилади, механізми, машини, верстати тощо) та навчально-наочні посібники у вигляді макетів, моделей, навчальних плакатів, таблиць, креслень, схем і т. ін.

Під час демонстрування технічних об’єктів або технологічних процесів у середніх класах значна увага приділяється розмірам, формі та кількості представлених учням предметів. При цьому, якщо вивчається будова машини або приладу, потрібно прагнути до статичного демонстрування, оскільки учні слідкуватимуть за самим процесом руху частин цілого, а не за їх призначенням та взаємозв’язком. У старших класах бажанішою є демонстрування саме функціонального боку об’єктів і процесів, бо учнів цікавлять технічні можливості, призначення або результат роботи пристрою, технічного процесу.

Показ трудових дій полягає в демонструванні вчителем ТНТ робочих рухів, прийомів виконання трудових операцій зазвичай в такій послідовності: 1) цілісний показ в робочому темпі; 2) розчленований або уповільнений показ, що супроводжується поясненнями; 3) повторний цілісний показ в робочому темпі. Потім виконуються ознайомлювальні вправи одним-двома учнями, тобто пояснення послідовності виконання трудових дій. Після цього одному або декільком учням пропонується по черзі повторити показану трудову дію, тобто виконати пробні вправи.

Пояснення при розчленованому показі трудових дій доцільносупроводжувати демонструванням таких навчально-наочних посібників, як таблиці, що зображують окремі основні елементи трудового прийому; малюнки і схеми, що показують робочі пози та рухи, послідовність прийомів виконання окремої операції і послідовність операцій в усьому трудовому процесі; малюнки і схеми з організації робочого місця, порядку і системи вимірювань, технічними вимогами, правилами техніки безпеки і т. ін.

Показ технологічних процесів також може бути цілісним і розчленованим: якщо весь технологічний процес обробки матеріалів до готового виробу здійснюється у декілька етапів або стадій, тривалий час, то для цілісного показу та пояснення проводяться спеціальні екскурсії на виробництво. Ізольований показ окремих етапів (стадій) технологічного процесу необхідний при вступному інструктажі, навчанні учнів регулюванню або виконанню тієї чи іншої операції, наприклад обточування циліндричних поверхонь на токарному гвинторізальному верстаті.

3. Інструктаж – це метод, який передбачає поєднання усного викладу і демонстрування навчального матеріалу при навчанні школярів виконанню трудових дій. У процесі інструктажу учням пояснюється мета, завдання і техніки виконання окремих операцій та стадій технологічного процесу з виготовлення виробу, які супроводжуються показом вчителем трудових дій, котрі мають опанувати учні.

Інструктаж проводиться в усній або письмовій формі. Усний інструктаж проводиться перед тренувальними вправами, навчанням школярів трудовим діям, практичним умінням і навичкам з виконання технологічних операцій, перед роботою з верстатами, пристроями та інструментами, організацією робіт з роздатковим матеріалом, виконанням лабораторних робіт, самостійною роботою технічними довідниками тощо. Письмовий інструктаж передбачає застосування різної техніко-технологічної документації навчального характеру (робочих креслень, ескізів, карток-завдань, інструкційних і технологічних карток), якими учні користуються під час виконання вправ з оволодіння різноманітними трудовими прийомами і операціями, при виконанні виробничих робіт і виготовленні виробів.

Залежно від місця в структурі уроку, інструктажі поділяються на:

1) вступний – проводиться на початку занять з метою раціональної організації і спрямованості трудової діяльності учнів на якісний результат; допомагає школярам свідомо засвоїти особливості роботи (трудових прийомів, операцій і різних практичних завдань) і доцільні способи її виконання; супроводжується такими дидактичними прийомами, як: показ натуральних об’єктів (інструментів, машин, приладів, пристроїв і т. ін.) та відповідних наочних посібників; показ прийомів роботи з обладнанням, інструментами, пристосуваннями; показ прийомів виконання технологічних операцій і трудових дій; демонстрування й аналіз техніко-технологічної документації, яка використовується; проведення необхідних технічних і технологічних розрахунків;

2) поточний – проводиться під час заняття для усунення труднощів, як правило, в індивідуальному порядку, а якщо однакові труднощі та помилки спостерігаються у багатьох учнів, то фронтально, з усією групою; його також можуть проводити ланкові, що має велике виховне значення.

3) заключний – застосовується після закінчення заняття з метою підведення підсумків виконаної роботи; проводиться зазвичай у формі бесіди та передбачає розбір й оцінку правильності та якості виконання завдання учнями, роз’яснення допущених помилок, їх причин та шляхів усунення; сприяє вихованню в учнів навичок самоконтролю, оцінки й аналізу своєї трудової діяльності і діяльності своїх однокласників.

4. Методи перевірки та оцінювання знань, вмінь і навичок учнів. Перевірка знань, вмінь і навичок виконується з метою контролю й оцінювання результатів навчальної роботи учнів. У трудовому навчанні перевіряють і оцінюють технічні та технологічні знання учнів, передбачені навчальною програмою, вміння і навички у проведенні лабораторних і практичних робіт, враховують морально-вольові якості особистості. Їх перелік міститься у програмах з трудового навчання.

Головними вимогами при оцінюванні навчальних досягнень школярів є регулярність, об’єктивність та справедливість. Якість знань, вмінь і навичок оцінюється за 12-бальною системою за такими критеріями:

– рівень передбачених програмою теоретичних знань (їх правильність, повнота і систематичність, осмислене розуміння навчального матеріалу на основі знань з інших шкільних предметів);

– якість виконання лабораторних і практичних робіт (відповідність технічним і технологічним вимогам; правильність прийомів виконання; вміння користуватися інструментами та іншими засобами праці; раціональність організації робочого місця; дотримання культури праці та правил безпеки праці, санітарії);

– вміння пояснювати значення та зміст робіт, що виконуються, на основі науково-природничих знань;

– час, витрачений на виконання роботи.

Існують такі види перевірки: 1) поточна – передбачає з’ясування рівня засвоєння учнями знань, вмінь і навичок, отриманих на одному або декількох найближчих заняттях (форми – усне опитування, коротка бесіда); 2) підсумкова – з’ясовується, наскільки повно та міцно учні засвоїли знання, вміння та навички з декількох тем або розділу програми (форми – залік або письмова контрольна робота, завдання з виконання практичних робіт); 3) заключна – з’ясовується й оцінюється ступінь засвоєння всього змісту навчального матеріалу (форми – усний залік, письмова контрольна робота, залікові лабораторно-практичні роботи; в 11 класі – кваліфікаційні іспити та кваліфікаційні пробні роботи).

 

Методи учіння

Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня під керівництвом учителя ТНТ. Воно виступає у формі інтелектуальних дій (читання навчальної літератури, слухання і засвоєння того, що викладає вчитель, власні спостереження та експеримент, розв’язання різнорівневих навчальних задач тощо) та фізичних дій учня (робота в шкільній майстерні, на пришкільній ділянці, виробнича діяльність на промислових чи сільськогосподарських підприємствах). Кінцевою метою учіння є міцне засвоєння знань, вироблення практичних умінь, доведення навичок до автоматизму їх виконання. До методів учіння відносять: спостереження, вправи, лабораторні досліди, розв’язування технічних і технологічних задач, робота з науково-технічною літературою, книжками, довідниками, пошук інформації в Інтернеті та ін.

Спостереження – це цілеспрямоване, безпосередньо чуттєве сприйняття предметів, явищ, процесів навколишньої дійсності з метою їх пізнання. Воно пов’язане з аналітико-синтетичною розумовою діяльністю. Спочатку в ході спостереження виникає сприйняття, яке дозволяє виділити зовнішні особливості певного об’єкту, явища, процесу з інших, споріднених їм (аналіз). Проте об’єкт (явище, процес) спостерігається і сприймається в цілісному вигляді. В подальшому об’єкт (явище, процес), за яким спостерігають, підлягає детальнішому розумовому розчленуванню: спочатку сприймаються яскравіші, помітніші (проте не завжди істотні) його ознаки, властивості (аналіз), а потім й інші властивості та їх взаємозв’язки (синтез).

Для формування правильних уявлень вчителю ТНТ необхідно спрямовувати спостереження учнів на виділення істотних ознак властивостей, взаємозв’язків об’єктів (явищ, процесів), за якими спостерігають. Цьому сприяють прийоми мислення, з допомогою яких учні здійснюють спостереження: аналіз, синтез, порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, узагальнення. Систематичні самостійні спостереження школярів розвивають їх увагу, пам’ять, мислення. Ступінь самостійності спостережень залежить від віку, рівня загальноосвітньої та загальнотрудової підготовки школярів.

У процесі навчання технологій можна виділити два види самостійних спостережень учнів:

1) спостереження натуральних об’єктів – предметів і знарядь праці, зображувальних засобів наочності, трудових прийомів, виробничих процесів; тут джерелом знань служить слово вчителя у поєднанні з демонструванням об’єктів, явищ або процесів;

2) спостереження як вид практичної діяльності учнів під час виконання лабораторних і практичних робіт; джерелом знань виступає результат практичної діяльності учнів; при цьому, слово вчителя є фактично інструкцією, яка визначає мету роботи, сприяє повторенню тих знань і умінь, які необхідні для її проведення, керує ходом роботи і отриманням намічених результатів.

За тривалістю спостереження поділяються на: 1) короткотривалі – використовуються вчителем ТНТ для ілюстрування усного викладу, демонструючи різні засоби наочності, трудові прийоми і т. ін., а також під час екскурсій; при цьому, діяльність учнів в основному пізнавальна, ґрунтується на осмисленні інформації і безпосередньому чуттєвому сприйнятті предметів і явищ, які створюють у них уявлення, початкові поняття; 2) довготривалі передбачають практичну діяльність школярів, в ході якої вони засвоюють вимірювальні, контрольно-графічні, обчислювальні та інші практичні навички; цей вид спостережень передбачає високий рівень самостійної роботи учнів, адже їх діяльність включає розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, абстрагування) і дає можливість перейти від конкретно-чуттєвого до абстрактного мислення.

Лабораторні досліди – забезпечують єдність пізнавальної та практичної діяльності школярів, дають їм можливість самостійно досліджувати об’єкти (явища, процеси) промислового і сільськогосподар­ського виробництва. Вони проводяться на лабораторно-практичних роботах, наприклад: при перевірці і відбракуванні резисторів, конденсаторів, котушок індуктивності з допомогою приладів або вивченні властивостей тканин, їх відповідність гігієнічним вимогам (волого- і повітропроникність тощо).

Доцільною вважається така структура лабораторних дослідів: 1) вступна частина – вчитель повідомляє або повторює з учнями ті теоретичні відомості, на яких ґрунтуються явища, технологічні процеси, що будуть розглядатися у досліді; 2) інструктаж з проведення досліду, що передбачає постановку мети, коротке пояснення плану, послідовність прийомів його виконання; 3) самостійна робота школярів з проведення досліду та спостережень відповідно до наміченого плану та з використанням самоконтролю; під час самостійної роботи вчитель перевіряє правильність виконання трудових дій, вказує, що і як потрібно спостерігати, проводить поточний інструктаж; 4) аналіз і обробка результатів досліду, підведення підсумків учнями та аналіз й оцінювання роботи вчителем.

Вправи у трудовому навчанні – це багаторазове цілеспрямоване повторення певних дій для формування й удосконалення вмінь і навичок поводження з технікою та виконання трудових процесів. До вправ, як до методу учіння, висувають низку педагогічних вимог: 1) обґрунтованість вправ, їх необхідність у формуванні конкретних умінь і навичок; 2) послідовність і зростаюча складність; 3) урахування вікових особливостей учнів при підборі завдань для вправ, їх кількості і тривалості; 4) систематичність вправ, їх зумовленість змістом навчальних програм з трудового навчання та логікою технологічного процесу.

Вправи поділяються за різними ознаками:

1) за характером навчального матеріалу – вправи на ознайомлення з технікою та формування навичок її користування; вправи на виконання ручних і машинних технологічних операцій; вправи на порівняння і застосування технічної і технологічної документації; вправи на відпрацювання вмінь і навичок вимірювання; вправи на дотримання санітарно-гігієнічних вимог і вимог безпеки праці;

2) за способом діяльності учнів на уроках – розумові, моторно-рухові і комбіновані вправи;

3) залежно від основних дидактичних завдань на певному етапі уроку – перевірочні, закріплюючі та підготовчі вправи.

4) за організацією діяльності учнів на уроці – фронтальні, групові (бригадні) та індивідуальні вправи.

Особливе місце в організації і проведені вправ належить дидактичним матеріалам, з допомогою яких демонструють як статичні, так і динамічні трудові прийоми. Тривалість, повторюваність і кількість вправ встановлюється на основі спеціальних досліджень та в результаті досвіду роботи вчителя ТНТ.

Самостійна робота – метод навчання, що полягає у виконанні учнями завдань з метою засвоєння знань, формування вмінь і навичок, розвитку розумової і моторної (рухової) діяльності. Учитель ТНТ організує, скеровує (поточний інструктаж) і контролює дії учнів під час виконання самостійної роботи, надаючи їм різну допомогу, стимулюючи та заохочуючи успіх у роботі, підбиває підсумки й оцінює кінцевий результат.

Узагальнена структура самостійних робіт учнів містить такі етапи: 1) отримання завдання від вчителя й обміркування його змісту; 2) усвідомлення мети майбутньої діяльності, мобілізація знань і вмінь, накопиченого практичного досвіду; 3) планування майбутньої діяльності; 4) виконання завдання; 5) внесення корективів у роботу (за необхідності); 6) здійснення самоконтролю; 7) аналіз результатів роботи (порівняння їх з метою).

Розв’язання виробничо-технічних задач. Під задачею розуміють ситуацію, яка містить суперечності між даними та вимогою і вказівкою на їх усунення. Виробничо-технічні задачі побудовані на технічному матеріалі та вимагають для розв’язання застосування не лише технічних знань і вмінь, а у знань з основ наук і роздумів. Під час розв’язання виробничо-технічних задач учні повторюють, застосовують, закріпляють і отримують нові теоретичні знання, опановують загальні методи технічних розрахунків. Завдяки цьому досягається зв’язок теорії з практикою. Для складання виробничо-технічних задач використовують різні збірники, довідники та іншу науково-технічну літературу.

Виробничо-технічні задачі можуть бути використані на різних етапах заняття, зокрема: 1) для створення проблемної ситуації у процесі виконання практичного завдання; 2) в ході виконання практичної роботи, коли учні не вкладаються у норму часу, або неякісно виконують завдання; 3) коли тема пройдена, однак в учителя виник сумнів стосовно її засвоєння окремими учнями; 4) при проходженні теми з метою визначення рівня її засвоєння; 5) при відповіді учнів з раніше вивченого матеріалу; 6) при закріпленні вивченого матеріалу; 7) при виборі оптимального варіанту конструкції виробу; 8) при вивченні безпечних прийомів роботи; 9) для встановлення міжпредметних зв’язків.

Виховна і розвивальна роль виробничо-технічних задач досягається лише при дотриманні відповідних вимог до їх змісту і методики вирішення, а саме: 1) відповідність змісту задачі цілям і темі заняття; 2) зрозумілість умови задачі для учнів; 3) практична спрямованість задачі, адже в цьому випадку задачі орієнтують школярів на розв’язання визначених практичних проблем, вимагають врахування ситуацій, що змінюються, а під час обробки результатів обчислень учні повинні оцінювати ці результати з позицій конкретних практичних умов; 4) відповідність умов задачі реальній практичної ситуації.

За змістом виробничо-технічні задачі поділяються на:

– технічні, які пов’язані з пошуком несправностей у заданому об’єкті (електричній мережі, машині, механізмі і т.ін.);

– технологічні, які пов’язані з необхідністю розрахунків оптимальних режимів роботи різних верстатів, механізмів і пристроїв.;

– економічні, які стосуються, наприклад, складання кошторисів витрат і доходів, планування й організації виробництва, визначення фондів розвитку, матеріального заохочення, розрахунків рентабельності виробництва.

Отже, той чи інший метод викладання стимулює відповідний метод учіння. З’єднувальною ланкою тут виступає або відповідна інформація, яку вчитель ТНТ передає учням, або відповідні завдання вчителя учням. На вибір методів викладання й учіння впливають різноманітні чинник, його зміст, форми організації тощо. Вибір методів – процес творчий, тому матеріал з однієї і тієї ж теми для учнів різних вікових груп подається різними методами. Ефективність використання будь-якого методу в значній мірі залежить від того, наскільки вміло вчитель ТНТ володіє різними методичними прийомами.

Ефективність використання будь-якого методу навчання залежить від:

1) закономірностей та принципів навчання;

2) цілей та завдань заняття;

3) змісту та методів навчального предмету або теми;

4) навчальних можливостей школярів: а) вікових (фізичних, психічних); б) рівня підготовленості (освітньої та виховної); в) особли­востей шкільного колективу;

5) особливостей зовнішніх умов (географічних, традицій, виробни­чого оточення та ін.);

6) можливостей самих учителів ТНТ: їх попереднього досвіду; знань типових ситуацій процесу навчання, в яких виявляються найефективнішими поєднання методів; рівня їх теоретичної та практичної підготовки; здатності до застосування певних методів, засобів; вміння обрати оптимальний варіант; особистих якостей та ін.