Навчальна програма - це державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмета.

Навчальні програми затверджуються вищим державним органом (Міністерством освіти і науки України). Вони містять загальну характеристику змісту матеріалу з кожної дисципліни, розподіляють його за роками навчання і темами. Будь-яка навчальна програма передбачає такі розділи:

1) пояснювальну записку, в якій визначені основні завдання навчального предмета, його виховні можливості, провідні наукові ідеї, які покладено в основу навчального предмета;

2) зміст програми (обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета): тематичний план, зміст тем, завдання їх вивчення, основні поняття, уміння, навички, можливі види занять;

3) методичні рекомендації педагогу з організації і проведення занять, перелік дидактичних матеріалів, норми оцінки знань, умінь, навичок.

4) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи.

Обов'язок учителя – детально ознайомитись із пояснювальною запискою до навчальної програми.

Базовий навчальний план.

Навчальні програми часто зазнають змін: їх удосконалюють, розвантажують від другорядного і надто складного матеріалу, підвищують їх науковий рівень, забезпечують реалізацію міжпредметних зв’язків.

На сучасному етапі існують такі використовують такі способи побудови навчальних програм:

1.Лінійна – безперервна послідовність матеріалу від простого до складного у відповідності з принципами послідовності, систематичності, доступності (нове будується на основі вже відомого і в тісному зв’язку з ним). Лінійний принцип побудови програм дає економічність, оскільки унеможливлює надлишкове дублювання матеріалу.

2.Спіральна – неперервне розширення і поглиблення знань з певної проблеми.

3.Концентрична – повторне, в більш ускладненому вигляді вивчення певних розділів, тем на ступенях навчання з метою більш глибокого проникнення в сутність явищ та процесів.

4.Мішана – комбінація різних систем викладу.

Подальша конкретизація змісту освіти здійснюється в шкільних підручниках, які є основним джерелом знань і організації самостійної роботи учнів.

Підручник – навчальна книга, що містить основи наукових знань з певного навчального предмета у відповідності з цілями навчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.

Шкільний підручник за своїм змістом і структурою обов'язково відповідає навчальній програмі з предмета. Структура підручника містить у собі текст як головний компонент і позатекстові, допоміжні компоненти: апарат орга­нізації засвоєння навчального матеріалу (запитання і завдання, пам'ятки або інструктивні матеріали, таблиці і шрифтові виділення); ілюстрації (образна та схематична наочність); апарат орієнтування (передмову, примітки, додат­ки, бібліографію, зміст, покажчики).

В підручнику втілюються важливі компоненти змісту освіти: знання про природу, суспільство, техніку, людину, способи діяльності, закони тощо. Окрім цього в підручнику є завдання, вказівки і методичні рекомендації.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення, практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Зміст навчання розкривається не лише у підручниках, але й у різного роду навчальних посібниках: хрестоматіях з літератури й історії; збірниках задач з математики, фізики, хімії; картах, атласах з географії, біології; словни­ках; довідниках; збірниках вправ з мов і т.д. Навчальні посібники розширюють зміст підручників, подають додаткову, довідкову інформацію.

В національній школі мають місце інтеграційні процеси, велика варіативність програм і підручників. Особлива увага приділяється комп’ютерній грамотності, оволодінню учнями такими способами діяльності як алгоритмізація, програмування і розв’язування завдань за допомогою ЕОМ. Важливим завданням у нових програмах є перерозподіл навчального матеріалу між класами у зв’язку з реформуванням середньої загальноосвітньої школи, її переходом до 12-річного циклу навчання. Водночас автори сучасних підручників і посібників не завжди враховують основні вимоги до організації засвоєння їх змісту, ігнорують положення теорії і методики навчання, висвітлюють в диспропорції теоретичні, емпіричні і практичні компоненти змісту, розкривають його в одній стандартній логіці. Такі підручники і посібники не допомагають, а заважають учителю використовувати розроблені дидактикою і методикою різні типи уроків, не забезпечують в достатній ступені розвиток таких психічних процесів як усвідомлення матеріалу, осмислення зв’язків між його елементами, формування вмінь застосовувати знання в стандартних і змінених умовах. У зв’язку із відсутністю у підручниках і посібниках названих аспектів великий тягар лягає на розум і професійне обдарування вчителя: він має компенсувати всі вади підручника, який мав би допомагати йому без додаткових затрат часу і зусиль планувати й організовувати проведення уроку.