Відповідальна держава та сталий розвиток.

Лекція 3: Соціальна відповідальність людини, держави, суспільства

План:

1. Відповідальна держава та сталий розвиток.

2. Права людини і трудові практики як предмет корпоративної соціальної відповідальності.

3. Формування корпоративної соціальної відповідальності у відносинах з державою.

Відповідальна держава та сталий розвиток.

Згідно ст. 25 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її родини і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.

Тому глави держав і урядів повинні взяти на себе відповідальність за соціальний стан громадян своєї країни, аби політика, що проводиться їхніми державами, була послідовною і орієнтувалася на забезпечення добробуту та благополуччя людей.

Соціальна відповідальність держави полягає в розробці та реалізації внутрішньої і зовнішньої соціально-економічної політики. В умовах глобалізації особливого значення набувають зовнішні фактори забезпечення розбудови соціальної, демократичної держави.

Реалізуючи внутрішню та зовнішню економічну політику, держава впливає на різні сторони економічного життя. Саме держава несе відповідальність за виконання зобов’язань, які випливають з міжнародних договорів та угод.

Конституція України проголошує рівні права кожної людини на достатній рівень життя. Виходячи із свого європейського вибору, Україна започатковує процес змін, поділяючи основні ідеї та принципи Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини. Зазначені ідеї і принципи з найбільшою повнотою відображено в концепції Сталого розвитку.

Термін «сталий розвиток» можна розглядати як життєздатний розвиток. Іноді цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

Концепція містить економічну, соціальну та екологічну складові.

Соціальна складова стійкості розвитку орієнтована на людину і спрямована на збереження стабільності соціальних та культурних систем. Важливим аспектом цього підходу є справедливий розподіл благ.

Надзвичайно важливу роль у розв’язанні проблем людського розвитку відіграє оптимальна зовнішньоекономічна політика держави, яка здатна значною мірою сприяти створенню умов для всебічного розвитку людини.

Насамперед слід звернути увагу на найдавнішу форму міжнародних економічних відносин — торгівлю.

Однак якість життя громадян країни визначається в першу чергу станом національного виробництва товарів і послуг, бо саме вітчизняне виробництво створює можливість зростання кількості зайнятого населення та його доходів.

Недосконала зовнішньоторговельна політика негативно позначилася на розвитку саме тих галузей вітчизняної промисловості, які безпосередньо працюють на задоволення потреб людини. До них насамперед належить легка промисловість, яка включає галузі, що виробляють товари народного споживання, — тканини, одяг, взуття, предмети галантереї та парфумерії тощо.

Серед них — текстильна, швейна, трикотажна, шкіряно-взуттєва, шкіргалантерейна, хутрова та інші галузі. Вони розвиваються на основі перероблення як власної (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так й імпортної сировини. Легка промисловість України з 1990 скоротила виробництво товарів у 10 разів. Кількість працюючих із 750 тис. осіб зменшилася до 100,4 тис. Частка виробництва товарів легкої промисловості в промисловому виробництві з 20 % скоротилася до 0,7 %. Така ситуація не могла не позначитися на обсягах експорту, який наразі утричі менший порівняно з імпортом.

Значної уваги потребує відтік робочої сили. Дослідження показують, що головною причиною у цьому була не стільки відсутність належної роботи, скільки низька заробітна плата. Такий рівень матеріального забезпечення спонукає до розвитку «роздільного» інтернаціонального формування доходів родини, коли основним джерелом стають заробітки за кордоном.

Таким чином, така форма міжнародних економічних зв’язків, як зовнішня міграція, в сучасних умовах виконує активну роль у формуванні доходів значної кількості населення України. Великі масштаби відтоку української робочої сили за кордон свідчать насамперед про недостатні обсяги та продуктивність внутрішнього виробництва, які обмежують можливості зростання доходів працівників. Інша причина — дисбаланс на ринку робочої сили. Це виявляється в тому, що фахові навички, здобуті в процесі навчання, не відповідають потребам економіки.

До того ж, в Україні майже не практикується система безперервного навчання, яка стала правилом для половини працюючих у цивілізованих державах.

Отже, для розв’язання найгострішої проблеми сучасності — забезпечення прав громадян України на достойний рівень життя необхідно:

– терміново визначити пріоритетні галузі і при активній підтримці держави забезпечити їх конкурентоспроможність на зовнішніх ринках на основі інноваційного розвитку.

– розробити програми розвитку імпортозамінних підприємств, що дасть можливість суттєво збільшити зайнятість населення;

– вжити заходів, спрямованих на стимулювання експорту товарів;

– застосувати методи стимулювання банківської діяльності, спрямовані на зростання інвестицій та інновацій;

– одночасно зі зниженням податкового навантаження на підприємства застосувати систему заходів, що обмежують тіньовий сектор економіки;

– привести систему освіти у відповідність до потреб економіки знань.