ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ У СІМ’Ї ТА РЕАБІЛІТАЦІЙНА РОБОТА З НЕЮ
План
1. Сім’я як провідний фактор педагогічної реабілітації.
2. Педагогічні проблеми різних типів сучасних сімей та особливості виховання в них дітей.
3. Авторитет батьків і стилі взаємодії з дітьми.
4. Особливості реабілітаційної роботи педагога з неблагополучною сім’єю.
5. Рекомендації педагогам-реабілітологам щодо їхньої роботи з «важкою дитиною».
Сім’я як провідний фактор педагогічної реабілітації.
Кризовий стан, у якому за сучасних умов опинилася більшість українських сімей, зумовлений цілою низкою причин, серед яких дослідники виділяють:
1) очевидне розшарування суспільства за умови переходу до ринкових економічних відносин і як наслідок – різке зниження рівня життя малозабезпечених сімей;
2) розвиток тіньових ринкових відносин серед підлітків і юнацтва, виникнення підліткового і юнацького рекету, зростання майнових злочинів;
3) розширення бездоглядності і виникнення безпритульності як соціального явища;
4) зростання підліткової злочинності, втягування дітей у злочинні угрупування дорослих;
5) прилучення молоді до споживання наркотичних і токсичних речовин;
6) поширення підліткової та молодіжної проституції;
7) збільшення випадків суїциду серед підростаючого покоління;
8) зниження авторитету батьків і педагогів, що пов’язане із загостренням конфліктності у сім’ї та школі.
Педагогічні проблеми різних типів сучасних сімей та особливості виховання в них дітей.
У сучасній педагогіці досить широко представлений діапазон типологій сімей, які, в основному, не суперечать, а доповнюють одна одну. Так, Л. Алексєєва та М. Плоткін пропонують до розгляду чотири категорії неблагополучних сімей:
- конфліктні,
- аморальні,
- педагогічно неспроможні,
- асоціальні.
Об’єктом педагогічної реабілітації може стати сім’я будь-якого типу, проте ступінь реабілітації, її зміст, види допомоги будуть відрізнятися.
Конфліктні сім’ї становлять близько 60% від загальної кількості неблагополучних сімей. На відміну від інших сімей, де конфліктні ситуації можуть виникати епізодично, у конфліктної сім’ї цей стан набуває перманентного характеру: чвари між членами родини ніколи не припиняються, а нарощування конфронтації робить ситуацію безвихідною. Унаслідок постійних скандалів відбувається поступова руйнація сім’ї, втрата позитивних емоцій, почуття відповідальності одне за одного і за дітей. Психічна енергія, що накопичується на момент апогею назрілого конфлікту, знаходить свій вихід у дітях, які кожного разу стають „винуватцями” чергової сімейної трагедії. Свідченням цього є специфічна поведінка дітей, що характеризується замкнутістю, пригніченістю або збудливістю, нервовістю. Змінити хід подій не в змозі жоден педагог: статистика безапеляційно говорить про те, що подібні родини, термін сумісного проживання яких здебільшого не перевищує п’яти років, приречені на розпад.
У тих випадках, коли грубість, чвари, скандали посилюються через пристрасть до алкоголю, перетворюються на звичку, а подібний спосіб життя влаштовує кожного з батьків, сім’я з конфліктної трансформується в аморальну. Обов’язковими умовами цього є:
1) наявність в одного з подружжя негативних якостей, що провокують грубі, деспотичні форми взаємин, прагнення втримувати владу над іншими, збереження власного авторитету за будь-яку ціну;
2) втрата в одного з подружжя надії на можливі позитивні зміни в майбутньому, що викликає потребу у відповідній реакції (взаємна зрада, тривалий розрив стосунків, споживання спиртних напоїв, участь у бійках);
3) відсутність досвіду позитивної поведінки у батьківській родині.
Не слід сприймати аморальну сім’ю як різновид конфліктної, в якій ще можна відшукати „зони порозуміння”: у ній панують негативні форми поведінки і відносин на фоні забутих морально-етичних норм і правил, на які багате людське товариство.
У педагогічно неспроможних сім’ях низька загальна культура поєднується з відсутністю культури педагогічної, а головне – з небажанням будь-що змінити у самих собі. Постійне ігнорування соціально-педагогічних вимог призводить до напруженої конфронтації сім’ї з суспільством. Діти, наслідуючи батьків, також починають зневажати соціальні і педагогічні норми. Спочатку це виявляється у ставленні до окремих учителів, потім до школи в цілому, а згодом і до всього оточуючого. Серед причин подібних аномальних явищ сучасні педагоги виділяють такі: небажання батьків рахуватися з індивідуальною своєрідністю дитини; відтворення стереотипних ситуацій, у яких колись виховувалися самі батьки; надмірна опіка, непослідовність дій, педантизм і прагнення до нескінченних повчань зі сторони дорослих. Неузгодженість дій дорослих або їхнє об’єднання для боротьби з дитиною здебільшого призводять до руйнації сім’ї, що частіше спостерігається у тих випадках, де дитина досягла підліткового віку.
Для асоціальних сімей характерним є те, що діти змалечку звикають у всьому наслідувати своїх батьків – їхні установки, відносини, погляди на події громадського життя та інших людей. Такий вплив ускладнюється тоді, коли має місце розбіжність між „правильним” виховним підходом зі сторони батьків і реальними діями, вчинками, коли батьки відверто демонструють дітям свою зневагу до прийнятих у суспільстві норм і правил, ігнорують моральність і гуманізм. Наслідком такого виховання є формування бездуховної, цинічної людини.
Звідси сутність педагогічної реабілітації зводиться до компенсації дитині дефіциту сімейного затишку, турботи, що передбачає такі дії педагога:
- уважне ставлення до дитячих інтересів і захоплень;
- підтримання позитивного емоційного стану дитини у ході активної позашкільної роботи (відвідування гуртків, секцій за вподобанням);
- зменшення кількості постійних психологічних стресів, що виникають унаслідок несприятливої сімейної ситуації;
- надання доручень, відвідування групи продовженого дня, з тим, щоб дитина якомога довше перебувала в учнівському колективі;
- залучення до індивідуальної шефської роботи з іншою дитиною;
пошук і реалізація з нею спільного захоплення;
- за відсутності позитивного результату при використанні компенсаторного підходу щодо подолання дефектів виховання – звертання до фахівців або представників соціальної сфери, які здатні не тільки адекватно оцінити ситуацію, але й надати дитині кваліфіковану допомогу.
Подані характеристики різних типів сімей зайвий раз підтверджують, що педагогічну реабілітацію, в першу чергу, слід спрямовувати на оздоровлення сімейного мікроклімату. Батькам необхідно самим навчитися розуміти один одного, шукати безконфліктні шляхи вирішення назрілих проблем і адекватно будувати стосунки зі своїми дітьми. Н. Верцинська пропонує батькам такі правила оздоровлення сімейного мікроклімату, дотримання яких дозволить зберегти цілісність сім’ї в ім’я дитини:
- з’ясуйте причини гострих непорозумінь і рішуче усувайте їх або спробуйте уникнути різко негативної і дратівливої реакції на них, намагайтеся замінити емоційність у діях і вчинках на розумність;
- уникайте непримиренних протиріч у поглядах і позиціях один одного, поки не створяться умови для їхнього розв’язання;
- в основу відносин між усіма членами сім’ї покладіть те, що з’єднує, а не роз’єднує;
- не будьте дріб’язково вимогливими один до одного, не надавайте особливого значення другорядним, несуттєвим подіям;
- намагайтеся прийняти позицію іншого;
- не дозволяйте собі підвищувати голос у присутності дитини, з’ясовувати відносини, робити зауваження;
- уникайте взаємних звинувачень, що можуть накопичувати напруження і недовіру;
- своє невдоволення з будь-якого приводу виражайте наодинці у вигляді прохання, побажання;
- вчасно відмовляйтеся від рішення, що прийняте у пориві почуттів, з приводу якихось подій або дій членів сім’ї: краще поверніться до нього через будь-який час у спокійному душевному стані;
- не втручайтеся категорично в дії інших членів сім’ї по відношенню до дитини, навіть якщо вони пов’язані з покаранням, що не зашкоджує здоров’ю дитини: краще висловити свою незгоду трохи пізніше.
