Від сучасного вищого навчального закладу вимагається запровадження нових підходів до навчання, що забезпечують розвиток комунікативних, творчих і професійних компетенцій та стимулюють потребу майбутнього фахівця у самоосвіті на основі змісту та організації навчального процесу.
Однією з перепон, яка стоїть на шляху успішного оволодіння історичними знаннями у вищому навчальному закладі, нерідко є недостатня мотивація студентів до вивчення історії. Пояснення й демонстрація, самі по собі, ніколи не дають справжніх, стійких знань. Адже процес навчання не можна перетворювати на автоматичне вкладання навчального матеріалу в голови студентів. Він потребує напруженої розумової роботи студента та його власної активної участі у цьому процесі. Цього можна досягти лише за допомогою активного (інтерактивного) навчання. Саме тому особливий інтерес представляють інтерактивні технології, метою яких є створення комфортних умов навчання, за котрих кожен студент відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. В основу такого навчального процесу закладено співробітництво і продуктивне спілкування, спрямоване на спільне розв'язання проблем, формування здібностей виділяти головне, ставити цілі, планувати діяльність, розподіляти функції, відповідальність, критично міркувати, досягати значимих результатів. Тому процес навчання потребує більшої активізації через використання відповідних інтерактивних технологій.
Слово «інтерактив» прийшло до нас з англійської мови від слова «іпіегасі;», де іпіег - взаємний і асі - діяти, тобто інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу. Термін «інтерактивна педагогіка» відносно новий: до наукового обігу його ввів у 1975 р. німецький дослідник Г.Фріц. У своїх дослідженнях він визначив мету інтерактивного процесу - це зміна і поліпшення моделей поведінки його учасників. Аналізуючи власні реакції та реакції партнера, учасник змінює свою модель поведінки і свідомо засвоює її. Це дозволяє говорити про інтерактивні методи як про процес інтерактивного виховання. Лінгвістичне значення слова «нгЬегасііуе», представлене в іншомовних словниках, розтлумачує поняття «інтерактивності», «інтерактивного» як взаємодію, або того, що взаємодіє, впливу один на одного.
Інтерактивність у навчанні можна пояснити як здатність до взаємодії, навчання у режимі бесіди, діалогу, дії. Отже, у дослівному розумінні інтерактивним може бути названий метод, в якому той, хто навчається, є учасником, тобто здійснює щось: говорить, управляє, моделює, пише тощо. Він не виступає лише слухачем, спостерігачем, а бере активну участь у тому, що відбувається, власне створюючи це явище.
Останнім часом науковці, вчителі, викладачі активно обговорюють теоретичні основи інтерактивного навчання. Так, О.Пометун, Л.Пироженко вважають, що інтерактивними можна вважати технології, які здійснюються шляхом активної взаємодії студентів у процесі навчання. Вони дозволяють на підставі внеску кожного з учасників у ході заняття спільною справою отримати нові знання і організувати корпоративну діяльність, починаючи від окремої взаємодії двох-трьох осіб поміж собою й до широкої співпраці багатьох. Н.Мурадова зауважує, що інтерактивне навчання -це навчання, заглиблене в процес спілкування. Для підвищення ефективності процесу навчання необхідна наявність трьох компонентів спілкування, а саме: комунікативного (передача та збереження вербальної і невербальної інформації), інтерактивного (організація взаємодії в спільній діяльності) та перцептивного (сприйняття та розуміння людини людиною).
У цілому, сутність інтерактивного навчання полягає у тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх його учасників. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці). Основний принцип інтеракції: постійна взаємодія студентів між собою, їх співробітництво, спілкування, на відміну від активних та пасивних методів, коли спілкування відбувається між студентами та викладачем. Активні методи навчання будуються на однобічній взаємодії (її організовує і постійно стимулює викладач), тоді як інтерактивні методи принципово змінюють схему взаємодії учасників навчального процесу. Викладач при інтерактивному навчанні виконує функції помічника в роботі, консультанта, організатора, координатора інтерактивної взаємодії. Студент і викладач виступають як рівноправні, рівнозначні суб'єкти навчання, розуміють, що вони роблять, рефлектують з приводу того, що вони знають, уміють і здійснюють. Інтеракція виключає домінування будь-якого учасника, думки, точки зору над іншими, але має враховувати конкретний досвід та практичне застосування.
У системі інтерактивного навчання виділяють такі основні принципи методики співробітництва:
– позитивна взаємозалежність – група досягає успіху за умови гарного виконання завдань кожним студентом;
– індивідуальна відповідальність – працюючи в групі, кожен студент виконує своє завдання, відмінне від інших;
– однакова участь – кожному студенту надається однаковий за обсягом час для виконання завдання;
одночасна взаємодія – коли всі студенти задіяні у роботі.
Під час такого діалогового навчання студенти вчаться критично мислити, розв'язувати складні проблеми на основі аналізу обставин і відповідної інформації, висловлювати альтернативні думки, приймати виважені рішення, брати участь у дискусії, спілкуватися з іншими людьми.
Інтерактивні методи дають найбільший простір для само-реалізації студента у навчанні і найбільше відповідають осо-бистісно орієнтованому підходу. Інтерактивні методи орієнтовані на реалізацію пізнавальних інтересів і потреб особистості, тому особлива увага приділяється організації процесу ефективної комунікації, в якій учасники процесу взаємодії більш мобільні, більш відкриті і активні. Основою інтеракції є принцип багатосторонньої взаємодії, яка характеризується відсутністю полярності і мінімальною сконцентрованістю на точці зору викладача. Організації процесу такої взаємодії сприяє використання відповідних методів навчання, а саме:
– груповий (взаємодія між учасниками процесу навчання реалізується через співпрацю у малих групах);
– колективний (багатостороння взаємодія є полілогом, у якому бере участь кожен студент);
– колективно-груповий (коли робота малих груп поєднується з роботою всієї групи).
Зауважимо, вищесказане не означає, що потрібно використовувати тільки інтерактивне навчання. Для навчання важливі всі рівні пізнання і всі види методик та технологій. Тим більше, що обов'язковою складовою більшості існуючих інтерактивних технологій є і так звані пасивні методи.
Організації процесу багатосторонньої комунікації сприяє використання відповідних інтерактивних методів навчанння, які спрямовані на розвиток творчих здібностей студентів, орієнтують на діяльність, що стимулює активність та «винахідливість». До них можна віднести наступні: «мозковий штурм» («мозкова атака»), метод проектів, рольові та ділові ігри, дискусії, дебати, круглий стіл, методи типу «ажурна (мереживна) пилка», «обери позицію», «шкала думок», «мікрофон», «броунівський рух» та ін. Найширший спектр апробованих, надзвичайно ефективних, цікавих ідей, підходів і методів інтерактивного навчання студентів та учнів представлений в «Енциклопедії інтерактивного навчання» провідного фахівця з теорії та методики навчання предметів суспільствознавчого циклу в середній і вищій школі О.Пометун.
Технологія використання таких форм навчання являє собою поетапне, логічно побудоване використання форм активного навчання від простіших до складніших і включає в себе: засвоєння ігрових прийомів та ігрових ситуацій шляхом введення їх до практики проведення занять; розширення використання на заняттях елементів дискусій, обговорень, проведення в ігровій формі підсумкових занять з теми.
Так, використання рольових ігор, в яких студенти спілкуються в парах або в групах не лише дозволяє зробити заняття більш різноманітним, а й дає можливість студентам проявити самостійність, реалізувати засвоєні практичні вміння та навички. Вони можуть допомагати один одному, успішно коригувати висловлення своїх співрозмовників, навіть якщо викладач не ставить перед ними такого завдання.
Учасники рольових ігор можуть виконувати різноманітні ролі, при цьому їхнім завданням є вирішення проблемної ситуації. Саме серії проблемних історичних завдань відкривають можливості використання знань з історії для виконання професійних завдань, для застосування у житті. Створюючи проблемні ситуації, викладачеві необхідно слідкувати, щоб завдання відповідали рівню наявних знань та інтелектуальних можливостей студентів, не були стереотипними, відтворювали реальні ситуації професійної діяльності, подавали проблему під несподіваним кутом зору, а також були пов'язані з темою заняття. Прикладом проблемної ситуації може бути наступна: «У 1820 р. відбувся бунт гвардійців Семенівського полку. У ході розслідування причин було з'ясовано, що командир полку Шварц власноруч бив солдатів палицею, плював їм в обличчя, тягнув за вуса, змушував марширувати босими по жнивах. Суд приговорив організаторів бунту до повішання, а командира полку - до відсічення голови. Виникають запитання: якщо винний Шварц, то чому до смертної кари приговорили солдатів; якщо ж винні солдати, то чому командиру мали відрубати голову?».
Корисним видом діяльності є організація дискусій на різноманітну історичну тематику. За основу таких обговорень можна брати інформацію з історичних джерел, наукових статей тощо. Викладач бере на себе роль організатора спілкування, формулює запитання, звертає увагу на оригінальні думки учасників, суперечливі питання, допомагає у розв'язанні напружених моментів, що виникають під час дискусії.
Окремо потрібно виділити метод проектів. Є.Полат відзначає, що метод проектів передбачає визначену сукупність навчально-пізнавальних засобів та дій студентів, які дозволяють вирішити ту чи іншу проблему в результаті самостійних пізнавальних дій та припускають презентацію цих результатів у вигляді конкретного продукту діяльності. Як педагогічна технологія цей процес є сукупністю дослідницьких, пошукових, проблемних методів, творчих за своєю сутністю.
У проектній роботі студенти залучаються до створеної педагогом пошукової навчально-пізнавальної діяльності. Використання проектних технологій робить можливим формування та розвиток пошуково-дослідницьких, комунікативних, технологічних, інформаційних компетенцій, формує креа-тивність, стимулює інтелектуальну активність, розвиває комунікативні вміння, допомагає формувати міжпредметні зв'язки, вчить використовувати інформаційно-телекомунікаційні технології при вивченні історичних дисциплін, допомагає оволодіти навичками роботи в групі, формує соціальну мобільність. Крім того, все це підвищує мотивацію студентів, оскільки в даному випадку вивчення історії стає не ціллю, а засобом створення кінцевого продукту діяльності. Навіть найслабші студенти можуть проявити себе тут у повній мірі, виконуючи посильні для них завдання, і, в результаті, кожен студент робить свій внесок у створення проекту.
Достатньо дієвим різновидом групової діяльності є метод «ажурна пилка», розроблений Е.Аронсоном в 1978 р. У створеній навчальній ситуації студенти виступають у ролі педагога, передаючи один одному засвоєну інформацію. Навчальна діяльність здійснюється у групах з шести осіб для роботи з певними частинами навчального історичного матеріалу, який об'єднаний у блоки за змістом і логікою. Кожен член групи опрацьовує свою частину матеріалу, потім представники різних груп, що вивчали одне й те саме запитання, зустрічаються і обмінюються інформацією. Такий обмін називають «зустріч експертів». Після цього «експерти» навчають власні групи тому, що дізналися. У свою чергу, інші члени групи аналогічним чином опрацьовують власну частину матеріалу, як зубці однієї пилки. Засвоїти матеріал та отримати цілісне уявлення про історичне явище, що вивчається, можливо лише уважно слухаючи колег і роблячи відповідні записи, тому студенти будуть зацікавлені у сумлінному виконанні власної та спільної частин роботи. Цікаво те, що звітує по темі як кожний окремо, так і група в цілому. На завершальному етапі викладач пропонує будь-якому члену групи питання за темою. Всі ці аспекти дозволяють залучати до роботи та активізувати навіть пасивних студентів із низькою мотивацією чи недостатнім рівнем володіння історичними знаннями.
Інтерактивний метод навчання «обери позицію» спонукає студентів до прийняття певної думки, точки зору та, що важливо, аргументації свого вибору. Варто згадати і метод «шкала думок», який тренує вміння формулювати власну думку, відстоювати свою позицію. В якості аргументів у даному випадку важливо залучати науково обґрунтовані концепції та теорії, використовувати власний життєвий досвід.
Технологію «мозкового штурму» певна частина викладачів називають найбільш пристосованою до умов проведення практичних занять у вищих навчальних закладах. Основними етапами «мозкового штурму», як правило, являються: 1) формулювання навчальної проблеми, утворення робочих груп з 3-5 чоловік і експертної групи, що повинна буде обрати й оцінити найкращі з ідей; 2) експрес-розминка (швидкий пошук відповідей на запитання тренувального характеру, підготовлені викладачем); 3) «штурм» поставленої проблеми (у групі учасники по черзі висловлюють вголос свої ідеї, експерти фіксують ідеї, роботу кожного, дотримання ними правил); 4) обговорення експертами підсумків роботи груп; 5) відбір й оцінка найкращих ідей; 6) визначення результатів «мозкового штурму»; 7) публічний захист найкращих ідей.
Усі вищезгадані інтерактивні методи спрямовані на розвиток культури спілкування і формування особистості, яка володіє технологіями творчого саморозвитку, самовдосконалення, креативним потенціалом.
Отже, інтерактивні технології навчання при вивченні історичних дисциплін потребують від усіх учасників навчального процесу розвитку комунікаційних умінь, навичок роботи в парах і групах, вмінь аргументувати й дискутувати тощо. У цілому, інтерактивне навчання при викладанні історії створює сукупний ефект, який виявляється у тому, що на фоні програмового засвоєння знань формуються: 1) вміння співробітничати, продуктивність якого характеризується зміною стратегії взаємодії, можливості залучати студентів у навчальну взаємодію і характером групової взаємодії; 2) комунікативна компетентність, що визначається зміною стилю спілкування, усвідомленням бар'єрів спілкування, характером вирішення комунікативних завдань; 3) толерантність, яка характеризується сприйняттям інших людей і забезпечує повноту та адекватність спілкування в різних ситуаціях.
Слід зазначити, що використання інтерактивних форм навчання під час вивчення історичних дисциплін у вузі буде ефективним, якщо зміст навчального процесу перегукуватиметься з майбутньою професійною діяльністю студентів. Викладач повинен зважати на рівень сформованості у студентів практичних вмінь і навичок. Потрібно слідкувати, щоб теоретичні знання в процесі інтерактивного навчання ставали усвідомленими, щоб студент розвивав і удосконалював не лише знання з історії, а й міг пов'язувати їх з майбутньою професійною діяльністю.
Аби уникнути складностей при застосуванні окремих інтерактивних технологій важливо пам'ятати: 1) необхідно починати з поступового впровадження інтерактивного навчання; 2) використовувати спочатку прості інтерактивні технології (наприклад, робота в парах, малих групах, «мозковий штурм» тощо); 3) інтерактивне навчання не самоціль, а засіб для досягнення в аудиторії атмосфери співробітництва, порозуміння, можливість дійсно реалізувати особистісно орієнтоване навчання; 4) для ефективного застосування інтерактивного навчання викладач має ретельно спланувати та організувати свою діяльність.
Таким чином, використання інтерактивних методів у навчальному процесі вищих навчальних закладів, зокрема при вивченні історичних дисциплін, створює умови для розвитку самореалізації особистості та допомагає досягти високого інтелектуального розвитку студентів. Серед визначених переваг інтерактивного навчання виділимо: встановлення дружньої атмосфери і взаємозв'язків між учасниками навчального процесу; викладач не домінує; студенти мають можливість бути більш незалежними і впевненими у собі; викладач заохочує студентів до співпраці, вони не бояться робити помилки; кожен студент залучений до роботи, має певне завдання; слабкі студенти можуть отримати допомогу від більш сильних; студенти можуть застосовувати свої знання і досвід, набуті раніше.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу обставин та відповідної ситуації. Воно ефективно сприяє формуванню професійно значущих навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії.
