Історичні аспекти педагогічної технології

Одним з перших оприлюднив ідею технологізації навчального процесу видатний чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Я-А.Коменський (1592 – 1670), стверджуючи, що школа є майстернею, “живою типографією”, яка “друкує” людей. У педагогічному процесі користуються тими засобами для виховання й освіти дітей, що й типографські працівники, створюючи книгу. Технологія навчального процесу, за переконаннями Я.-А.Коменського, повинна гарантувати позитивний результат навчання. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка за умови правильного користування нею, забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, вміло вибрати засоби, встановити жорсткі правила їх використання. Усе це свідчить, що цей педагог розглядав технологізацію як важливий засіб упровадження провідних дидактичних принципів.

Швейцарський педагог Й.-Г. Песталоцці (1746 - 1827) активним завданням педагогіки вважав створення “механізму освіти”, що дасть змогу кожному підготовленому педагогові, який докладе багато власних зусиль, виховати будь-яку дитину.

Представники “педагогіки творчості” (Ф. Гансберг, Е. Лінде) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології, вони переконували, що до кожної особистості слід добирати індивідуальні засоби виховання. Вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини.

Видатний французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712 – 1778) основою розвитку особистості вважав технологію вільного виховання, за якою “дитина живе в радості”, самостійно відчуваючи, спостерігаючи світ, духовно збагачується. Внутрішньою мотивацією цього процесу є прагнення дитини до самовдосконалення, самопізнання, творчого розвитку.

Від педагогічної технології відмовлялися у Росії Л.Толстой (1828 – 1910), К.Вентцель (1857 – 1947) та ін. Вони заперечували можливість “технологізувати” навчальний педагогічний процес, пропагували ідею створення особливого дитячого світу, “пробудження душі дитини”, прагнення зберегти в дитині оригінальність і яскравість дитинства, а успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювати не на підставі використовуваних технологій, а звертаючи увагу на творчу спрямованість особистості педагога, на створений ним у процесі навчання і виховання клімат.

Р.Штайнер (1861 – 1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей. Завдання вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень (умовисновків). Саме цей принцип був покладений в основу навчання і виховання у першій вільній вальдорфській школі.

Термін “ педагогічна технологія ” з’явився у світі порівняно недавно. Щодо навчального процесу його було вжито у 1886 р. Англійцем Джеймсом Саллі (1842 – 1923).

У колишньому Радянському Союзі педагогічні технології розглядали як засіб реалізації більшовицької ідеології, що надавало їм політичної заангажованості. Зміст інформації свідомо добирали з орієнтацією на виховання комуністичної свідомості й моралі, тобто педагогічні технології використовувались як засіб формування комуністичного світогляду і поведінки.

Однією з перших була створена протягом 20-х років ХХ ст. педологія (грец. pais, paidos – дитина) – комплексна наука про дитину. Саме в наукових працях із педології (М.Басов, В.Бехтєрєв, С.Шацький та ін.) вперше згадано термін “педагогічна технологія”. Тоді ж розповсюджується поняття “педагогічна техніка” – сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку й ефективну організацію навчальних занять. Педологи стверджували, що беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, вчаться володіти соціально значущими видами діяльності.

У 30-і роки ХХ ст.. розпочалася технологічна революція в освітній системі США. Протягом наступних десятиліть зазнало еволюцію тлумачення терміна “педагогічна технологія”, що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку.

Можна виділити чотири періоди еволюції дефініції “педагогічної технології”:

Перший період – 1940 – 1950 рр. У цей час з’явилися і впроваджувалися у навчальний процес технічні засоби запису.

Другий період – середина 50 – 60-х років ХХ ст. Передові педагоги виступали за необхідність застосування аудівізуальних (від лат.audio – чую, слухаю і visualis – зоровий) засобів і програмованого навчання (technolosy in educasion). Це представники напряму, означеного як “технічні засоби навчання”.

Третій період – 70-ті рр. ХХ ст. У системі освіти розпочато модернізацію навчального обладнання. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікації (грец. tele – далеко і communication – зв’язок, повідомлення), системного аналізу та нових досягнень було розширено базу педагогічних технологій. Тоді ж розпочато підготовку професійних педагогів­­-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, електронна дошка та ін.

Четвертий період – 80-і р. ХХ ст. – поч. ХХІ ст. На цей період припало створення і розвиток мережі комп’ютерних лабораторій і дисплейних класів.

Як зазначає І.Дичківська, історію становлення педагогічної технології відтворює така схема: задум впровадити інженерний підхід (“інженерна педагогіка”) – технічні засоби навчання – алгоритмізація навчання – програмоване навчання – технологічний підхід – педагогічна технологія (дидактичний аспект) – поведінкова технологія (аспекти виховання).