Педагогічних технологій у сучасній освіті

Важливим є моральний аспект технологізації освіти. Йдеться про “педагогічну чистоту” (О.Пєхота), моральну безпеку, духовну екологічність. Важливо, щоб в основу кожної з них було покладено принципи гуманістичного світогляду, що передбачають формування таких якостей, як: усвідомлення єдності природи і людини, відмова від авторитарного стилю мислення і взаємодія педагога та учня, терпимість, схильність до компромісу, шанобливе ставлення до думки іншого, інших культур, моральних і духовних цінностей тощо.

Це все залежить від учителя. Нові часи вимагають нових підходів. Хто співає на старий лад, на має шансів стати кумиром нового покоління, перспективна технологія трохи страшить, бо лише та технологія спроможна утвердитися, яка співзвучна часові, відповідає його вимогам і можливостям. Визначальним фактором ефективного використання нових інформаційних технологій є знання і навички викладача, що стосуються застосування й інтеграції цих технологій у ході навчання. Серед цілей сучасної інформатизації в освіті поряд з універсальними (розвиток інтелектуальних здібностей, гуманізація, доступність освіти), визначається і ряд специфічних – комп’ютерна грамотність, інформаційне забезпечення освіти (база даних і знань), індивідуалізована освіта на основі нових комп’ютерних технологій навчання. Комп’ютерна методологія навчання містить у собі ряд діяльних методів, властивих педагогічній інформатиці, зокрема метод комп’ютерного моделювання навчального середовища, метод інформування, метод програмування навчальної діяльності, асоціативний метод, метод тестування, ігрові методи активного навчання.

При впровадженні інформаційних технологій в освіті виникають проблеми, які треба розв’язувати комплексно:

1) стандартизація і підбір ефективних доступних програмних засобів для користувачів і спеціальних класів, шкіл, спеціалізованих освітніх центрів.

2) психолого-педагогічні дослідження з обґрунтування вироблення рекомендацій щодо методів дотримання “екології свідомості” для розробки і впровадження мультимедіа в освітній процес.

3) підготовка педагогічних кадрів технологічно грамотних в університетах, якісна перепідготовка в інститутах підвищення кваліфікації педагогів.

4) інтеграція змісту освіти, оскільки бази знань поєднують джерела і надають можливість комплексного розв’язку проблеми.

5) розробка програмно-методичних технологій з метою комбінування традиційних методів навчання з активними оргдіяльнісними іграми (проектами). Перехід від описових і пояснювальних рівнів до креативних.

6) оцінка й популяризація новітніх освітніх планів, результатів конкурсів, конференцій, обмін досвідом для концентрації сил і засобів педагогічного спрямування.

Отже, в контексті застосування нових інформаційних технологій центром тяжіння стає студент, який активно вибудовує свій навчально-виховний процес, вибираючи основну траєкторію в освітньому середовищі, а важливою якістю вчителя – його інтелектуально-методичні вміння сприяти учням в ефективному і творчому освоєнні інформації, розвиткові критичного мислення набутих знань.

І.Підласий розглядає сучасні українські педагогічні технології як загальну основу певним чином організованої педагогічної діяльності та як найбільш поширені модифікації, що з’являються з особливостями використання технологій у навчальних закладах різних типів. Відповідно до цього виділяє три базові технології, які є принципово відмінними між собою в організації навчально-виховного процесу:

– предметно-зорієнтованого навчання – скерована на засвоєння предмета;

– особистісно-зорієнтованого навчання – скерована на задоволення потреб учня;

– співпраці (партнерства) – яка узгоджує задоволення потреб учня й основну мету навчання.

Предметно орієнтована технологія. Чільне місце в ній посідає навчальний предмет. Засвоєння матеріалу – головна мета навчання. Контроль якості засвоєння ігнорує особистість учня і зводиться до контролю засвоєння предмета. Контроль об’єктивний. Хто не здатен опанувати предмет, відсіюється. Предметно орієнтована технологія безжалісна до учня, але гарантує високий рівень навченості. Досягнення запланованих цілей у визначені терміни і на заданому рівні – основні критерії навчання.

Особистісно-орієнтована технологія. У центрі уваги – учень. Мета – розвивати особистість. Показник навчання не кількість та якість засвоєного, а прогрес особистості – розвиненість, розкріпачення власного Я, самопізнання, самовизначення, самостійність і незалежність думок тощо. Ніякого насильства ні в чому немає. Основний критерій – задоволення запитів особистості, створення умов для самореалізації.

Партнерська технологія (технологія співпраці). Педагог однаково добре турбується і про засвоєння навчального предмета, і про розвиток особистості. Його наміри полягають у тому, щоб учні винесли з класу максимум конкретних знань, умінь, розуміння загальних закономірностей у поєднанні з розвитком власного Я, особистісних оцінних суджень, інших необхідних людині особистісних якостей. Програма навчання за технологією співробітництва багатопланова, а її реалізація – справа надзвичайно важка, адже треба сполучити складну науку з тонкими дотиками до душі кожного учня, діяти так, щоб кожен пішов з уроку навченим, особистісно збагачений і задоволений.

У завтрашній українській школі треба зберегти розумне поєднання загальної і профільної підготовки. Це означає, що спеціалізовані навчальні заклади зобов’язані будувати свою освітню політику на концепції поєднання всебічного розвитку і профілізації, упроваджувати технології, що сприяють вирішенню цього завдання.

М.Гриньова педагогічні технології поділяє відносно взаємодії вчителя й учнів на такі групи:

– авторитарні технології (педагог як одноосібний суб’єкт навчально-виховного процесу, учень – об’єкт навчання);

– дидактоцентричні технології (пріоритет навчання над вихованням, формування особистості учня декларується вчителем виховуючим навчанням);

– особистісно-орієнтовані технології (у центрі навчально-виховного процесу – особистість учня), які поділяються на: гуманно-особистісні (любов і повага до учнів, навчання і виховання як допомога, підтримка), співробітництва (демократизм, спільна діяльність, взаєморозуміння), вільного виховання (свобода вибору, самостійність), езотеричні (навчання – це шлях до істини, педагогічний процес – заохочення пошуку істини, як зразок – школа Піфагора, школа Вавілону, Індії, Тібетські школи).

Поділ навчальних технологій в сучасній освіті обґрунтовано О.Пометун. Поділяючи запропоновану ще у 60-их рр. ХХ ст. Я.Голантом активну та пасивну моделі навчання, залежно від участі студентів у навчальній діяльності, педагог виділяє інтерактивну модель. Інтерактивний (здатний до взаємодії, діалогу).

Інтерактивне навчання – це спеціальна форма оптимізації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Суть інтерактивного навчання в тому, що навчальний процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це спів навчання, взаємо навчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де і учень, і вчитель є рівнозначними суб’єктами навчально-виховного процесу. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне вирішення проблеми. Воно ефективно сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогу стати справжнім лідером дитячого колективу.

Отже, розглядаючи і узагальнюючи теоретико-методологічні підходи педагогів, можемо зробити висновок, що майбутнє за системою: учень – технологія – учитель, за якої викладач перетворюється на педагога – методолога, технолога, а учень стає активним учасником навчально-виховного процесу. Педагогічна майстерність сучасного вчителя має розвиватися “не через забезпечення його великою кількістю рецептурних посібників і широке використання ним готових поурочних розробок. Йому потрібні передусім фундаментальні знання з базового предмета, висока загальна культура і ґрунтовна дидактична компетентність” (С.Сисоєва). А вчителеві допоможе сформувати дидактичну компетентність вивчення курсу теорії та практики впровадження педагогічних технологій українських і зарубіжних вчених, педагогів-новаторів, що стане теоретичною базою у формуванні власної педагогічної компетенції, прилучить до усвідомленого самоствердження як педагога.

Запитання та завдання

1. Поясніть поняття “технологічність в освіті”.

2. Чи існує зв'язок між технологією і майстерністю педагога?

3. Визначте спільне і відмінне у поняттях “педагогічна система”, “методика”, “педагогічна технологія”.

4. Як Ви бачите процес технологізації виховання у сучасній школі.

5. Які, на Вашу думку, негативні та позитивні впливи мають технологічні засоби навчання?

Література

1. Бєлий В. Роль і місце технології в освітянській політиці. Погляд практика з “глибини /В.Бєлий // Директор школи. – 2014. – № 18. – С. 7 – 9.

2. Бех І. Особистісно-зорієнтоване виховання: шляхи реалізації

3. Буркова Л. Технології в освіті / Л.Буркова // Рідна школа. – 2011. – № 2. ­ С. 18 – 20.

4. Васильченко Н. Про деякі аспекти управління школою нового типу /Н.Васильченко // Шлях освіти. – 2001. – № 2. – С. 29 – 32.

5. Данилова Л. Формування особистості нового типу /Л.Данилова // Шлях освіти. – 2001. – № 3. – С. 26 – 28.

6. Карпеннчук С. Педагогічна технологія: антропологічний підхід /С.Карпенчук //Рідна школа. – 2011. – № 1.– С. 20 – 21.

7. Підласий І. Практична педагогіка або три технології: інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти /І.Підласий. – К., 2004. – С. 64 – 74.

8. Сорочан Т. Нові категорії педагогіки: науково-педагогічний супровід /Т.Сорочан // Шлях освіти. – 2002. – № 3. – С. 15 – 18.

9. Цимбалюк І. Підвищення професійної кваліфікації: психологія педагогічної праці. – наук.-метод. посібник /І.Цимбалюк. – К: Видавничий дім “Професіонал”, 2004.– 124 с.