Гуманістична спрямованість освітніх інновацій

Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб’єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною людиною (гуманістична спрямованість). Видатний американський психолог Карл Роджерс (1902-1987) у книзі “Свобода навчатися” стверджував, що тільки розуміння і прийняття педагогом учня таким, яким він є, без авторитарного тиску з метою кардинально його змінити, робить процес формування особистості результативним. На його думку, основою змін у поведінці людини є її спроможність рости, розвиватися і навчатися, спираючись на власний досвід. Характерні ознаки гуманістичної педагогіки:

– надання дітям ініціативи у пізнавальній діяльності, створення емоційно стимулювального навчального середовища, розвиток у дітей саморегуляції і свободи, закорінених у почуттях й усвідомлення особистої відповідальності;

– здійснення навчально-виховного процесу в атмосфері взаємодії, приязні, емоційної співдружності;

– структурування педагогічного процесу на визнаній педагогом і дітьми солідарній основі;

– виконання вчителем ролі порадника, консультанта, джерела знань, метою якого є створення для учнів реальних можливостей вибору пізнавальних альтернатив і самореалізації у формі, яка б відповідала рівневі розвитку кожного з них;

– формування і добір освітніх програм з огляду на максимальні можливості розвитку потенціалу і стимулювання творчих здібностей дітей, обговорення вчителем з учнями проблем пізнавального розвитку, засобів його оцінювання.

Проблема розвитку особистісно-орієнтованого навчання та виховання в Україні обґрунтовано у працях відомих педагогів й психологів: І.Бех, Л.Виготський, С.Гончаренко, І.Зязюн, С.Подмазін, Г.Селевко та ін. Особистісно-орієнтоване навчання і виховання є основою створення в навчальному закладі освітньо-вихованого середовища, організації педагогічно доцільного вербального та невербального спілкування, високої педагогічної майстерності викладацького колективу. Головні положення мети особистісно-орієнтованого виховання окреслені І.Бехом: 1) формування і розвиток особистісних цінностей, які спроможні виконувати функцію вищого критерію для орієнтації індивіда у світі й опори для особистісного самовизначення; 2) вільне й відповідальне самовираження особистості неможливе без поважного, добродійного ставлення до дитини з боку значущих для неї дорослих; 3) вихователь і вихованець, працюючи в єдиному емоційно-чуттєвому діапазоні, що запобігає психічному напруженню, дає змогу вихованцеві краще функціонувати як особистості.

У Законі України “Про загальну середню освіту” визначено, що мета освіти – інтелектуальний і фізичний розвиток особистості. Педагогічна наука визначила шлях досягнення цієї мети – впровадження особистісно-орієнтованого навчання, в основі якого лежить особистісно-діяльнісний підхід до навчання. У працях О.Бондаревської, С.Сисоєвої, І.Якиманської та ін. цей підхід визначено як особистісно-орієнтоване навчання. У центрі навчання знаходиться учень, студент – його мотиви, цілі, неповторний психічний склад.

Гуманістична педагогіка дає широкий простір для реалізації позиції дитини у процесі навчання й виховання. У контексті гуманістичної освітньої парадигми принципово іншою бачиться і позиція педагога, якому належить бути не засобом, а визначальним чинником навчального процесу, соратником і супутником дитини на шляху пізнання. Вчитель, вихователь є провідною фігурою успішної педагогічної взаємодії з вихованцями, від нього залежить оперативність врахування їх особистісних якостей, які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Гуманістична спрямованість інноваційних процесів у системі освіти зумовлена співіснуванням і складними взаєминами в науковій педагогіці й педагогічній практиці традиційної наукової педагогіки, що орієнтована на об’єктивні закономірності виховання й має своїм головним джерелом наукові дослідження, і створюваної педагогами-новаторами педагогіки співробітництва.