Тема з джерела інформаційного права та система інформаційного законодавства

Поняття джерел інформаційного права. Інформаційне законодавство України як основа інформаційного права. Місце інформаційного законодавства в національній правовій системі України. Система інфорхмаційного законодавства. Класифікація нормативно-правових актів інформаційного законодавства. Закони як акти інформаційного законодавства, Перспективи розвитку інформаційного законодавства.

Ключові слова: джерела права, інформаг\ійне законодавство, інформаційно-правові норми, галузі інформаційного законодавства, система інформаційного законодавства, Закон України «Про інформацію», Інформаїіійнгш кодекс України.

Джерела інформаційного права є однією з основних і разом із тим малодосліджених категорій.

Поняття «джерела інформаційного права» вживається, базуючись на сформованому у національній теорії права розумінні його як офіційно-документальної форми вираження і закріплення правових норм, що йдуть від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов'язкове значення. Чіткість визначення має суттєве значення насамперед для теоретичної розробки проблем інформаційного права.

Існує думка, що формально-юридичний підхід у розумінні змісту джерела права не розкриває сутності цієї юридичної категорії, спрощує її зміст¹. Тому навряд чи є потреба абсолютизувати офіційні форми вираження та закріплення змісту права у трактуванні джерел права.

Така особливість характерна і для джерел інформаційного права, оскільки їхня система складається не тільки з нормативно-правових актів, а ще й з окремих юридичних, техніко-правових норм (правил, стандартів тощо), міжнародних та внутрішніх договорів (наприклад, між засобами масової інформації щодо висвітлення певних питань), судової практики тощо.

¹ Теория государства и права: курс лекцій / под. ред. Н.И. Матузова, A.B. Малько. - М, 1997. - С. 329; Погорілко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система / В. Погорілко, В, Федоренко // Право України. - 2002. - № 3. -С. 8-16.

ІНФОРмшійНЕ право України

Зовнішню форму вираження інформаційного права, тобто стан його джерел, характеризує інформаційне законодавство, під яким на сьогодні можна розуміти:

сукупність нормативно-правовых актів, окремих норм (іноді їх називають інформаційно-правовими нормами), положень міжнародних договорів, які регулюють відносини, пов'язані з реалізацією конституційного права кожного на інформацію, зі здійсненням інформаційної діяльності у таких галузях, як: збирання, одержання, виробництво, поширення, зберігання тощо інформації; формуванням інформаційних ресурсів; наданням інформаційних послуг; фунщіону-ванням інформаційно-комуп'каційнга систем; захистом інформації від несанкціонованого доступу та ін.

У структурі національного інформаційного законодавства норми Конституції України (або конституційні інформаційно-правові норми), що встановлюють інформаційні права та свободи людини і громадянина, обов'язки відповідних державних органів щодо забезпечення надання певної інформації, встановлені Основним законом обмеження поширення інформації в державі та суспільстві та ін., які містяться насамперед у статтях 17, 32, 34 та інших, є фундаментальними в ієрархічній структурі відповідного законодавства.

Самостійну групу системи інформаційного законодавства становлять спеціальні Закони України, що врегульовують інформаційні відносини: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про радіочастотний ресурс», «Про телекомунікації», «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» та ін.

До системи інформаційного законодавства належать також норми міжнародно-правових актів, які встановлюють основоположні права людини, зокрема і право на інформацію (ст. 19 Загальної декларації прав людини, ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права тощо), інформаційно-правові норми міжнародних актів, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

Окремі норми інших галузей права«наприклад, адміністративного, кримінального, комерційного, цивільного спрямовані на врегулювання інформаційних відносин.

КОСТЕЦЬКА TJL

У літературні наголошується, що специфікою нормативно-правових джерел інформаційного права є те, що вся їх сукупність формує особливий вид інформаційних ресурсів - нормативно-правову інформацію в структурі правової інформації, яка складається як з індивідуальних правових актів, так і з актів правозастосування.

Складові системи інформаційного законодавства - закони, під- законні нормативно-правові акти - за юридичною формою умовно можна розподілити на такі окремі групи:

1) закони, які в загальній системі нормативних актів посідають основоположне місце, є базовими для прийняття інших актів, оскільки визначають основи регулювання багатьох об'єктів інформаційних правовідносин (насамперед це Закони України: «Про інформацію», «Про Національну програму інформатизації», «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки»);

2) спеціальні (галузеві) закони та інші нормативні (підзаконні) акти, що регулюють конкретні напрями інформаційних відносин;

3) акти визнання корм міжнародних договорів в інформаційній галузі (Закон України «Про ратифікацію Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля від 28 червня 1998 р.» та ін.);

4) рішення, висновки Конституційного суду України щодо тлумачення норм інформаційного законодавства.

Галузеві нормативні акти в інформаційній сфері за предметом правового регулювання у свою чергу розподіляються на:

- закони та інші нормативні акти про окремі види інформації (Закони України «Про державну статистику», «Про державну таємницю», «Про науково-технічну інформацію» тощо);

- нормативні акти про засоби масової інформації, правовий статус журналістів (Закони України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та ін.);

- акти, що врегульовують відносини, пов'язані із формуванням, використанням, зберіганням інформаційних ресурсів, створенням інформаційних продуктів, наданням інформаційних послуг (Закони

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

України «Про бібліотеки і бібліотечну діяльність», «Про національний архівний фонд та архівні установи», «Про радіочастотний ресурс» тощо);

- нормативно-правові акти про застосування інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, інформаційних технологій у сфері кругообігу документованої інформації, інших видів зв'язку (Закони України «Про телекомунікації», «Про Національну систему конфіденційного зв'язку», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронний цифровий підпис» та ін.);

- акти про захист інформації, інформаційних ресурсів - інформаційну безпеку (Закони України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», Положення про державну експертизу у сфері криптографічного захисту інформації та ін.);

- нормативно-правові акти, що встановлюють правовий статус органів державної влади й управління в інформаційній галузі (Закон України «Про Національну раду з питань телебачення і радіомовлення», «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації», Положення про Державний комітет телебачення і радіомовлення України тощо).

Названі групи нормативно-правових актів представляють найбільш укрупнені предметні сфери правового регулювання різнобічних, ієрархічних інформаційних відносин, які сукупно є публічно-правовими і приватноправовими суспільними відносинами, предметом яких є насамперед інформація.

Однак слід зважати на те, що будь-яка класифікація правового масиву не може бути абсолютною, зорієнтованою на якусь конкретну ознаку (за юридичною силою, призначенням тощо).

Предметна «спеціалізація» інформаційного законодавства, а саме регулювання інформаційних відносин, інформаційної діяльності, об'єктом і предметом яких є насамперед інформація, право на інформацію, визначається тим, що його система складається як із норм публічного (конституційного, адміністративного, кримінального та ін.), гак і приватного (цивільного, авторського, трудового) права.

Система актів інформаційного законодавства як джерел права складається з двох підсистем:

• законодавчих актів;

• підзаконних нормативно-правових актів.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Юридичне значення наведених вище актів полягає в тому, що вони забезпечують реалізацію норм Конституції України, розвивають її положення, містять конкретний механізм впровадження їх приписів у практичну дійсність.

Наприклад, деякі акги інформаційного законодавства мають ознаки органічних законів як джерел конституційного права. Зважаючи на визначені у спеціальній літературі ознаки подібних законів, такими можна назвати правові акти, що регулюють чітко визначені Конституцією України (ст. 92) інститути.

Встановлений перелік виключно законодавчого визначення питань, зокрема в інформаційній галузі, стосується засад створення та діяльності засобів масової інформації (відповідно це акти законодавства про засоби масової інформації); організації державної статистики та інформатики (Закон України «Про державну статистику»); організації зв'язку (Закон України «Про телекомунікації» тощо). Безумовно, характер органічних законів як джерел конституційного права мають насамперед ті акти інформаційного законодавства, які складаються переважно із конституційно-правових норм.

Закони як зовнішня форма вираження інформаційно-правових норм є основними серед інших інформаційно-правових актів, їх можна поділити на:

загальні закони, норми яких поширюються на всі суб'єкти інформаційних відносин;

спеціальні закони, що регулюють певну галузь інформаційних відносин (поширення масової інформації, функціонування засобів масової інформації, правовий статус окремих видів інформації тощо);

закони неспеціального регулювання (спрямування), до яких належать окремі норми актів або приписи галузей законодавства, що регламентують окремі групи інформаційних відносин. Наприклад, норми Цивільного кодексу України, що становлять окремі інститути інформаційного права (право на інформацію, інститут спростування недостовірної інформації тощо), які за цивільним законодавством належать до особистих немайнових прав фізичної особи (статті 277, 278, 285, 302 та ін.).

До загальних законів належить насамперед Закон України «Про інформацію».

Закон за відсутності на сьогодні єдиного кодифікаційного акта у відповідній галузі суспільних відносин претендує на роль головного документа, Такий висновок ґрунтується на основі загальнотеоретичних

ІнФОРМАЦійш право України

положень щодо ознак кодифікаційних актів, до яких, зокрема, належать: системність; особлива структура (система), розподіл правових приписів у тексті акта; особлива роль і функції в системі законодавства; всебічне і глибоке регулювання суспільних відносин; досить висока стабільність тощо.

Закони досить детально регулюють відповідні суспільні відносини і як правило не передбачають конкретизації їх на рівні нідзаконних актів.

Особливо це характерно для Закону України «Про інформацію». Прийнятий 2 жовтня 1992 р. він знаменував розвиток і становлення нового напряму національного законотворення, заклав основу системного підходу до правового регулювання відповідних суспільних відносин. Водночас норми цього закону мають здебільшого загальний характер і не є нормами безпосередньої дії, що позначається на правозастосуванні його положень.

Визначальні особливості актів інформаційного законодавства полягають і в тому, що за змістом та функціональним призначенням вони мають комплексний характер, містять норми як публічного, так і приватного права.

Наприклад, Закон України «Про телекомунікацію», дія якого поширюється на відносини суб'єктів ринку телекомунікацій щодо надання та отримання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування, складається переважно з адміністративно-правових та цивільно-правових норм публічно-правового характеру. Такий підхід із поєднанням публічно-та приватноправових елементів є характерним для всіх інших актів інформаційного законодавства, предметом правового регулювання яких, зокрема, стали науково-технічна інформація, реклама, діяльність засобів масової інформації та ін.

Таким чином, інформаційне право, джерелом якого є акти інформаційного законодавства, це окрема комплексна галузь законодавства, в основі якої норми-приписи різних галузей права.

Акти інформаційного законодавства, з одного боку, є цілісним, єдиним утворенням, а з іншого - являють собою диференціацію норм за відповідними галузями інформаційної діяльності.

Підгалузі інформаційного законодавства: - законодавство про: засоби масової інформації (про друковані засоби масової інформації - пресу);

ЗО

КОСТЕЦЬКА I.A.

- телебачення і радіомовлення, систему суспільного телебачення, інформаційні агентства;

- інформатизацію;

- інформацію в інформаційно-телекомунікаційних системах;

- інформаційні ресурси (національний архівний фонд і архівні установи, бібліотеки і бібліотечну діяльність, радіочастотний ресурс тощо);

- телекомунікації;

- науково-технічну інформацію;

- статистичну інформацію;

- рекламну інформацію:

- таємну (з обмеженим доступом) інформацію та ін. Галузеве законодавство є найбільш адекватним реальному стану

розвитку національних інформаційних відносин, більш динамічним, бо пов'язане з конкретними правовідносинами, містить конкретні норми тощо. Воно розвивається поза межами базового законодавчого акта в інформаційній галузі, яким є Закон «Про інформацію». Останній потребує на сьогодні відповідної модернізації відповідно до норм Конституції України, міжнародно-правових стандартів у цій галузі, сучасних реалій розвитку інформаційних відносин.

Першочергового значення набуває не стільки диференціація інформаційного законодавства, хоча це також є необхідною умовою його ефективності, а насамперед його уніфікація. Ця проблема пов'язана з укрупнення нормативних актів, головним чином у формі законів.

Актуальним лишається питання систематизації інформаційного законодавства, основними формами якої є: інкорпорація, консолідація та кодифікація законодавства.

Прикладами систематизації інформаційного законодавства шляхом неофіційної інкорпорації є, наприклад, збірник «Законодавство України про інформацію», періодичне видання «Бюлетень законодавства і юридичної практики України». Особливість такої систематизації полягає в тому, що згруповані таким чином акти не мають сили офіційного документа, на них не можна посилатися в процесі правотворчості та застосування норм права.

Науковці протягом тривалого часу обґрунтовують, а часом і втшюють у підготовлених ініціативних проектах теоретико-правову ідею про необхідність підготовки спеціального кодифікаційного акта -Інформаційного кодексу України.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Про необхідність розроблення і прийняття такого кодексу з метою підвищення ефективного розвитку суспільства нової якості та правового забезпечення відповідних процесів вказано у Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-20 і5 роки», прийнятого 9 січня 2007 р.

Запитання для самоконтролю

1. Що слід розуміти під поняттям «джерела інформаційного права»?

2. Які види джерел інформаційного права Ви знаєте?

3. Дайте визначення поняття інформаційного законодавства.

4. Якою є система інформаційного законодавства України?

5. Охарактеризуйте закони як складові інформаційного законодавства, назвіть їх особливості,

6. Який законодавчий акт є базовим, системоутворювальним для інформаційного законодавства?

7. Дайте загальну характеристику Закону України «Про інформацію». Назвіть його основні положення.

8. Назвіть підгалузі інформаційного законодавства.

9. Які нормативні акти формують законодавство України про засоби масової інформації?

10. Окресліть перспективні напрями розвитку інформаційного законодавства України.