Методи правового регулювання інформаційних правовідносин

Метод правового регулювання є одним із юридичних критеріїв самостійності галузі права.

Метод інформаційного права - це сукупність засобів (способів, прийомів) цілеспрямованого впливу норм на інформаційні відносини, їх учасників з метою забезпечення вимог законодавства» Він є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини.

Питання методів правового регулювання інформаційного права в юридичній науці також є дискусійним. Зважаючи на те, що інформаційне право є міжгалузевим комплексним інститутом у таких традиційних галузях публічного і приватного права України, як конституційне, адміністративне, цивільне, трудове, кримінальне та тісно пов'язане з іншими міжгалузевими інститутами (авторським правом, правом інтелектуальної власності та ін.), то закономірно, що провідним методом інформаційного права є метод комплексного

Див.: Тедеев A.A. Информационное право (право Интернета): учеб. пособие / A.A. Тедеев. - М.: Эксмо, 2005.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права.

Отже, інформаційне право, як і більшість комплексних галузей, має «запозичений» метод.

За визначенням, метод правового регулювання інформаційного права - це системне комплексне застосування методів конституційного, адміністративного, цивільного, трудового та кримінального права (що визначає міжгалузевий характер публічно-правового регулювання) та застосування методів приватноправового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, професійної, ділової етики).

Названим галузям, як відомо, притаманні імперативний і диспозитивний методи, які використовуються також у сфері інформаційно-правового регулювання. Перший метод є найпоширенішим і застосовується, наприклад, при встановленні інформаційних прав, заборон щодо порушення режиму доступу до інформації, юридичної відповідальності тощо.

Цивільно-правовий метод, наприклад, застосовується у відносинах, пов'язаних із спростуванням недостовірної інформації, відшкодуванням моральної шкоди, завданої неправомірними діями в інформаційній галузі тощо.

Слід зауважити, що деякі вітчизняні науковці (Д. Гетманцев, Б. Кормич) критично ставляться до теорії множинності методів регулювання інформаційних відносин. При цьому вказують на існуючі відмінності в методах правового регулювання інформаційного права і, зокрема, адміністративного та цивільного. Якщо, наприклад, в інформаційному праві в основі методу - загальні дозволи (це стосується інформаційних прав), то метод адміністративного права базується на владних приписах. Адміністративним правом регулюються відносини, зумовлені насамперед виконанням державними органами функцій управління, координації, в тому числі і в інформаційній галузі. Загальним методом цивільно-правового регулювання, крім іншого, є рівність сторін, тоді як для інформаційного права характерна різноманітність взаємовідносин учасників правовідносин залежно від правового статусу, серед яких відносини підпорядкування.

¹ Основи інформаційного права України: навч. посіб. / за ред. М.Я. Швеця, P.A. Калюжного, П.В. Мельника. -К.: Знання, 2004. - С. 57.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Виділення комплексного методу, на думку авторів, не є цілком виправданим, тому що суспільні відносини не можуть одночасно регулюватися протилежними за своєю природою прийомами та способами, оскільки таким чином втрачається єдність правового регулювання, що не дозволяє визнати інформаційне право галуззю права.

Важко погодитися з такою думкою, оскільки багато так званих комплексних галузей (аграрне, господарське, екологічне та ін.), які ка сьогодні сформувалися, загальновизнано використовують відповідні комплексні методи.

Отже, характерними ознаками методу інформаційного права є: регулювання особливих суспільних відносин (інформаційних); комплексний, системний характер, оскільки наявна сукупність взаємопов'язаних різноманітних способів, методів, що здійснюють цілеспрямований влив на суспільні відносини, внаслідок чого ті набувають інформаційно-иравових властивостей; органічне поєднання імперативного і диспозитивного способів правового регулювання суспільних відносин; зумовленість функціями інформаційного права (регулятивною, охоронною тощо); гарантування засобами державного примусу (юридичною відповідальністю) та ін.

Система інформаційного права. Під системою інформаційного права розуміється сукупність інститутів і норм інформаційного права, інших структурних елементів, які регулюють суспільні відносини, що становлять предмет права як галузі.

Система інформаційного права як правова категорія має комплексний характер і тісно пов'язана із іншою категорією -структурою інформаційного права, тобто внутрішньою побудовою галузі, способом зв'язку елементів, що її утворюють, об'єднаних єдністю мети та завдань правового регулювання.

Так, структура інформаційного права може бути представлена рівнями публічного (публічно-правового регулювання) та приватного (приватноправового регулювання) права: матеріального і процесуального права.

У спеціальній літературі, особливо навчальній, виділяють, наприклад, як складові загальну й особливу частини інформаційного права. До першої належать норми, які встановлюють основні поняття, загальні принципи, склад інформаційного законодавства тощо. До другої - окремі інститути інформаційного права.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Оскільки питання системи інформаційного права потребує, окремого наукового дослідження, слід зауважити таке. Подібне струк-турування існує в багатьох галузях права і здебільшого воно базується на галузевих кодифікованих актах. За відсутності подібного акта в інформаційному праві загальні принципи, понятійно-правові категорії, властиві загальній частині, об'єктивізуюгься в Конституції України, в Законі «Про інформацію» (2 жовтня 1992 p.), який на сьогодні є єдиним системоутворювальним актом національного інформаційного права, інших законах та підзаконних актах. А тому, на наш погляд, виділення загальної та особливої частин як структурних елементів інформаційного права може бути реалізоване шляхом систематизації наявного інформаційного законодавства.

Найповніше сутність системи національного інформаційного права розкривають його норми та інститути.

Первинною ланкою системи інформаційного права є правова норма. Інформаційно-правовим нормам притаманні всі характерні ознаки норм права. Водночас особливий об'єкт правового регулювання - інформаційна галузь - зумовлює певні характерні риси названих норм.

За методом правового регулювання інформаційно-правові норми можна поділити на імперативні та диспозитивні:

залежно від призначення у механізмі правового регулювання -на матеріальні та процесуальні;

за формою вираження характеру диспозиції норми - на упоєно-важувальні, зобов'язальні та заборонні та ін._? які містяться в інформаційному законодавстві.

Інститути інформаційного права.

Лід інститутом інформаційного права розуміється сукупність правових норм, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин.

Визначення і формування інститутів інформаційного права є вагомим чинником для його становлення.

Базуючись на визначених наукою загальнотеоретичних критеріях, як самостійний структурний підрозділ, що забезпечує суцільне, відносно закінчене регулювання, можна виділити інститути:

• права на інформацію;

• засобів масової інформації;

КОСТЕЦЬКА ТА.

• інформаційних ресурсів;

• правового режиму доступу до інформації:

• інформаційно-комунікаційної системи;

• державної інформаційної політики;

• інформаційної безпеки;

• юридичної відповідальності за порушення вимог інформаційного законодавства та ін.

Вони належать до генеральних інститутів - тобто таких, що регулюють укрупнені різновиди суспільних відносин, які є предметом правового регулювання.

До основних інститутів в ієрархії ікституалізації норм інформаційного права, що відповідають другому рівню поділу і яким притаманна більш предметна спрямованість регулятивного впливу, слід зарахувати окремо статистичну, масову, офіційну, таємну, конфіденційну та інші види інформації, право власності на інформацію, інститут телекомунікацій тощо.

Субінститути інформаційного права мають похідний характер від генеральних та основних інститутів. Вони регулюють більш компактні суспільні інформаційні відносини: інститути спростування, інформаційного запиту тощо.

Наведена класифікація не є вичерпною. Названа проблема досить актуальна і потребує глибокого наукового дослідження.

Таким чином, інформаційне право як самостійна комплексна галузь може бути виділена в системі українського права за таких підстав:

- зацікавленість держави в її формуванні, що обумовлено особливим значенням і роллю інформації, інформаційних ресурсів;

- наявності самостійного предмета правового регулювання, виділення чітких особливостей правовідносин, що його складають;

~ специфічність методів правового регулювання інформаційних відносин.

А також наявність особливих джерел інформаційного права, перспектива створення та затвердження кодифікаційного акта в системі інформаційного законодавства.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Запитання до самоконтролю

1. Назвіть основні концептуальні підходи до визначення змісту інформаційного права.

2. Що є предметом інформаційного права?

3. Визначте об'єкт правового регулювання інформаційного права.

4. У чому полягають особливості методів правового регулювання інформаційного права?

5. На прикладі норм Закону України «Про інформацію» визначте імперативні та диспозитивні, матеріальні та процесуальні, уповно-важувальні, зобов'язальні та заборонні норми.

6. Що таке система інформаційного права? Які її структурні складові?

7. Що означає поняття «генеральний інститут інформаційного права»? Наведіть приклад такого інституту.

8. Назвіть основні інститути та субінститути інформаційного права.

9. Чи є об'єктивні підстави для виокремлення інформаційного права в самостійну галузь?

10. Дайте визначення інформаційного права як галузі.