Поняття і зміст конституційного нрава на інформацію.

Право на інформацію - конституційне право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір (ст. 34 Конституції України).

Це одне з фундаментальних прав людини, закріплене в конституціях багатьох зарубіжних держав, де визначено його зміст, механізм реалізації, гарантії здійснення.

Нині на рівні міжнародно-правових норм урегульовано широкий обсяг інформаційних прав, свобод людини, стандартизовано основні засади правового режиму доступу до різноманітних відомостей, їх поширення, механізм захисту тощо.

В Україні, яка після проголошення суверенітету стала на шлях побудови цивілізованої демократичної, правової держави, право на інформацію, яке зараз належить до основних конституційних прав і свобод людини і громадянина, було вперше закріплено Законом «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р.

За Законом одержання інформації - це набуття, придбання, накопичення документованої або публічно оголошуваної інформації громадянами, юридичними особами або державою.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Зберігання інформації - забезпечення належного стану інформації та її матеріальних носіїв.

Використання інформації - задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

Поширення інформації - це розповсюдження, обнародування, реалізація у встановленому законом порядку документованої або публічно оголошуваної інформації.

Закріплений ст. 9 Закону зміст права на інформацію (можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей) на сьогодні вже не відповідає його конституційному формулюванню. Основний закон, як відомо, одним із змістовних елементів названого права визначає саме «збирання» (інформації).

Слід зазначити, що термін «одержання» інформації, встановлений вищезгаданим Законом та сприйнятий іншими актами інформаційного законодавства (наприклад. Законом України «Про науково-технічну інформацію», актами законодавства про засоби масової інформації та ін.) як структурний елемент змісту права на інформацію, в Конституції відсутній.

Проте, як засвідчила правозастосовна практика, відповідні різнопорядкові терміни, що визначають вид конкретної інформаційної дії, вживаються як ідентичні, тоді як це різнопорядкові по змісту дії.

Складовими сукупного конституційного права можна назвати такі інформаційні права людини і громадянина:

- право особи давати згоду на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про неї;

- право кожного громадянина на доступ до відомостей про себе (крім тих, що становлять захищену законом таємницю) в органах державної влади, місцевого самоврядування, установах і організаціях;

- право кожного перевіряти достовірність інформації про себе і членів своєї сім'ї;

- право спростовувати недостовірні відомості в судовому порядку;

- право вимагати вилучення будь-якої інформації про себе;

- право кожного на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про себе і членів своєї сім'ї;

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- право на правову інформацію як право знати свої права і обов'язки,

- право на вільний доступ до нормативно-празових актів, що їх визначають (ст. 57);

- право власності на інформацію;

- право на заснування друкованих ЗМЇ, на одержання через них масової інформації;

- право на заснування інформаційних агентств;

- право на науково-технічну інформацію;

- право на захист від поширення відомостей, що не відповідають дійсності, право на їх спростування;

- право одержувати інформацію про діяльність державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднання гро-мадян та ін.

Як передбачено ст. 7 Закону «Про інформацію» суб'єктами права на інформацію в Україні є громадяни, їх об'єднання, юридичні особи, державні органи, а також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Конституційно-иравовий механізм права на інформацію. Під

таким слід розуміти сукупність комплексно взаємопов'язаних і взаємодіючих умов, засобів, чинників, за допомогою яких створюються належні юридичні і фактичні можливості для реалізації кожним права на інформацію.

До таких складових належать, зокрема, гарантії права на інформацію, тобто передбачена Конституцією та законами України система правових норм, соціально-економічних, політичних умов, організаційних заходів і способів, вимог загальнообов'язкового характеру тощо, завдяки яким повно і всебічне забезпечується реалізація, здійснюється охорона, захист і відновлення порушеного права на інформацію.

¹ Деякі аспекти реалізації відповідного права розглядаються в наступному розділі.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5 Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин держава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

- обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

~ створення механізму доступу до інформації;

- встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

- здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10 Закону «Про інформацію»).

До конституційних гарантій здійснення права на інформацію належать положення ст. 50 Основного закону про заборону засекречення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Такими є відомості:

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

- про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

- право на забезпечення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

- право на вільний доступ і поширення інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

- право на правову інформацію як право знати свої права і обов'язки,

- право на вільний доступ до нормативно-празових актів, що їх визначають (ст. 57);

- право власності на інформацію¹;

- право на заснування друкованих ЗМІ, на одержання через них масової інформації;

- право на заснування інформаційних агентств;

- право на науково-технічну інформацію;

- право на захист від поширення відомостей, що не відповідають дійсності, право на їх спростування;

- право одержувати інформацію про діяльність державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднання громадян та ін.

Як передбачено ст. 7 Закону «Про інформацію» суб 'етапами права на інформацію в Україні є громадяни, їх об'єднання, юридичні особи, державні органи, а також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Конституційно-правовий механізм права на інформацію. Під

таким слід розуміти сукупність комплексно взаємопов'язаних і взаємодіючих умов, засобів, чинників, за допомогою яких створюються належні юридичні і фактичні можливості для реалізації кожним права на інформацію.

До таких складових належать, зокрема, гарантії права на інформацію, тобто передбачена Конституцією та законами України система правових норм, соціально-економічних, політичних умов, організаційних заходів і способів, вимог загальнообов'язкового характеру тощо, завдяки яким повно і всебічне забезпечується реалізація, здійснюється охорона, захист і відновлення порушеного права на інформацію.

¹ Деякі аспекти реалізації відповідного права розглядаються в наступному розділі,

КОСТЕЦЬКА ТЖ

Гарантованість права на інформацію є одним із принципів інформаційних відносин у державі, суспільстві (ст. 5 Закону «Про інформацію»). Всім учасникам відповідних суспільних відносин дер«жава гарантує рівні права і можливості доступу до інформації.

Право забезпечується насамперед презумпцією відкритого характеру інформаційних відносин. Кожен має право вільно збирати, одержувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку інформацію, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, чинним законодавством.

Серед спеціальних юридичних гарантій права на інформацію:

- обов'язок органів виконавчої влади, місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

- створення у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, які б забезпечували в установленому порядку доступ до інформації;

~~ створення механізму доступу до інформації;

- встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про інформацію;

- здійснення державного контролю за його додержанням тощо (ст. 10 Закону «Про інформацію»).

До конституційних гарантій здійснення права на інформацію належать положення ст. 50 Основного закону про заборону засекречення інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту. Такими є відомості:

~ про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

- про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення;

- про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення стосовно прав і свобод людини і громадянина, а також фактів їх порушень; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб;

- інша інформація, доступ до якої відповідно до законів України та міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, не може бути обмеженим.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Конституція України встановлює також випадки обмеження права на екологічну інформацію, а саме умови воєнного або надзвичайного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Наприклад, відповідно до положень Конвенції ООН про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, схваленій на Нараді міністрів навколишнього природного середовища 5 червня 1998 р. у м. Орхусі (Данія) і ратифікованій Верховною Радою України, на запит щодо отримання екологічної інформації може бути відмовлено лише у випадку, якщо вона стосується:

• конфіденційності матеріалів роботи органів державної влади, міжнародних відносин, національної оборони та державної безпеки;

• справ, які були чи перебувають на розгляді суду чи по яких ведеться слідство (включаючи дисциплінарні розслідування) або які є предметом попереднього судового розгляду;

• комерційної та промислової таємниці, наприклад, стосовно сільського господарства та іншої господарської діяльності, включаючи інтелектуальну власність;

• конфіденційності приватних даних;

• матеріалів, що були надані третьою стороною, якщо ця сторона не має юридичних зобов'язань на це або не спроможна їх виконати та коли ця сторона не згодна передати іншій стороні ці матеріали; матеріалу, розголошення якого може призвести до загрози навколишньому середовищу, наприклад, інформація щодо поширення рідкісних видів.

У запиті може бути відмовлено, якщо інформація включає неповністю розглянутий матеріал.

Право на одержання інформації забезпечується також встановленим законодавством України обов'язком державних органів та органів самоврядування надавати відповідну інформацію.

За конституційними нормами, спосіб реалізації права на інформацію кожен обирає самостійно. Ніхто не може обмежувати право особи у виборі джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених, законом.

Серед форм забезпечення конституційного права на інформацію -створення належних юридичних, організаційних умов реалізації кожною особою права на ознайомлення з інформацією, зібраною про неї.

КОСТЕЦЬКА ТЛ.

Громадянам надається право знати в період збирання інформації, які відомості про них і з якою метою збираються, як, коли і з якою метою вони використовуються; мати доступ до інформації про них, заперечувати її достовірність, повноту, доречність тощо.

Забороняється доступ сторонніх осіб до відомостей (зібраних за чинним законодавством державними органами, організаціями і посадовими особами) про іншу особу.

Як гарантію встановлено обов'язок державних органів та організацій, органів місцевого самоврядування, інформаційних систем, що містять інформацію про особу, безперешкодно та безкоштовно надавати її на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом, а також вживати заходів щодо запобігання несанкціонованого доступу до неї. У разі порушень цих вимог законодавство гарантує захист громадян від завданої шкоди внаслідок неправомірного використання відповідних відомостей, інформації.

Для захисту особи від свавільного втручання в її життя Конституція України як обов'язкову умову збирання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу встановлює згоду особи (крім випадків, визначених законом) та обмежує подібні дії лише інтересами національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ст. 32).

Згідно з рішенням Конституційного суду України¹ без попередньої згоди особи забороняється не лише збирання, а й зберігання, використання і поширення конфіденційної інформації про неї, крім випадків, визначених законом. Згода, наприклад, щодо збирання, зберігання, використання і поширення відомостей щодо недієздатної особи надається членом сім'ї або її представником.

За законодавством, зберігання інформації про громадян не повинно тривати довше, ніж це необхідно для законно встановленої мети. Всі організації, які збирають такі відомості, повинні до початку роботи з ними здійснити у встановленому порядку державну реєстрацію відповідних баз даних. Необхідна кількість даних, яку

¹ Рішення Конституційного суду України у справі щодо офіційного тлумачення статей 3,23,31,47,48 Закону України «Про інформацію» та ст. 12 Закону України «Про прокуратуру» (справа К.Г. Устименка) від ЗО жовтня І 997 р.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

можна одержати законним шляхом, має бути максимально обмеженою і використовуватися лише для законно встановленої мети.

Відмова в доступі до такої інформації або її приховування, або незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення можуть бути оскаржені до суду (ст. З1 Закону України «Про інформацію»).

Таким чином, право на інформацію охороняється законом. Це означає, що суб'єкт конкретного права може вимагати усунення будь-яких порушень його правомочностей.

Зокрема, цивільно-правовими нормами передбачена охорона особи від недоброякісної інформації (недостовірної, брехливої), порядок відшкодування шкоди, завданої поширенням відомостей, що не відповідають дійсності. Відповідно до ст. 297 Цивільного кодексу України фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Вказані положення доповнюються також нормами інформаційного законодавства - законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу)» (ст. 37) «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 64), які передбачають порядок спростування недостовірної інформації, поширеної через засоби масової інформації, а також право на відповідь.

Спростування інформації - одна з форм захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних і юридичних осіб.

Особи, стосовно яких поширені недостовірні відомості або такі, що принижують їхню честь, гідність чи ділову репутацію чи завдають шкоди їхнім інтересам, мають право через суд або в інший установлений законом спосіб вимагати спростування подібної інформації.

Законодавством встановлений порядок такого спростування громадянами, юридичними особами, державними органами через засоби масової інформації (ст. 37 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», ст. 64 Закону» Про телебачення і радіомовлення»).

Зокрема, у випадку, коли редакція друкованого ЗМІ (ДЗМІ) не має доказів того, що опубліковані нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана на вимогу заявника у строк, що не перевищує

КОСТЕЦЬКА Т.А.

одного місяця з дня надходження вимоги, або за власною ініціативою опублікувати спростування у найближчому запланованому випуску. Про затримку або ж відмову виконати відповідну вимогу редакція зобов'язана письмово повідомити заявника, вказавши підстави відмови, а також можливі строк і час опублікування спростування.

Спростування має бути надруковане таким самим шрифтом і поміщено під заголовком «Спростування» на тому ж місці шпальти, де містилося повідомлення, яке спростовується. Обсяг спростування не може більш ніж удвічі перевищувати обсяг спростовуваного фрагмента опублікованого повідомлення або матеріалу. Забороняється вимагати, щоб спростування було меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. Спростування може подаватися як відповідь, обсяг якої не перевищує спростовуваного матеріалу. Скорочення чи інші зміни в тексті спростування заявника без його згоди не допускаються.

Редакція може відмовитися від публікації спростування у випадках:

- якщо це призведе до зловживання свободою діяльності ДЗМІ (ст. З Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»);

- суперечить рішенню або вироку суду, що набрав чинності;

- спростування є анонімним або стосується відомостей, які вже були спростовані;

- надійшло з вимогою заявника опублікувати його пізніше, ніж через рік з дня публікації, що спростовується.

Заявник має право оскаржити відмову в публікації спростування або порушення порядку його публікації до суду, який приймає скаргу до розгляду протягом року з дня публікації спростовуваних відомостей.

У разі поширення у програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи, громадянин або юридична особа відповідно до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» заяву з вимогою спростування мають подати до телерадюорганізації у письмовій формі протягом 14 днів з дня поширення таких відомостей з письмовим повідомленням про це Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. Право вимагати спростування мають офіційні представники громадянина, якіцо сам громадянин не має можливості вчинити такі дії.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Порядок спростування передбачає, зокрема, що телерадіо-організація зобов'язана розглянути заяву у семиденний термін з дня її надходження, якщо інше не передбачено законодавством України. Вона також на вимогу заявника зобов'язана надати йому можливість безкоштовного прослуховування (перегляду) відповідного фрагмента програми чи передачі або надати копію запису фрагмента з відповідною оплатою.

Якщо телерадіоорганізація не має достатніх доказів того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов'язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій самій програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені.

У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі телерадіо-організації вони були поширені. Якщо громадянин чи юридична особа надати текст спростування, то воно піддягає поширенню за умови відповідності вимогам Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Скорочення чи інші зміни в тексгі спростування, поданого заявником, без його згоди не допускаються.

Телерадіоорганізація, яка зобов'язана поширити текст спростування, на вимогу громадянина чи представника юридичної особи може надати йому можливість зачитати власний текст і передати його в записі. Якщо телерадіоорганізація відмовляється від спростування, вона зобов'язана терміново повідомити про це заявника.

У разі винесення судом рішення про спростування його текст поширюється телерадіоорганізацією в порядку, визначеному законом.

Телерадіоорганізація може відмовити особі у спростуванні поширеної інформації, якщо заяву про спростування було подано з порушенням вимог, встановлених законом.

Громадянин або юридична особа, стосовно якого (якої) у програмі чи передачі телерадіоорганізації було поширено відомості, які не відповідають дійсності або порушують його (її) права і законні інтереси, також має право на відповідь (коментар чи власне тлумачення обставин справи) у програмах та передачах цієї телерадіоорганізації незалежно від того, було подано заяву з вимогою

КОСТЕЦЬКА TJL

спростування чи ні.

У випадку, коли спростування у тому ж ЗМІ є неможливим унаслідок припинення його діяльності, воно може бути здійснено в іншому ЗМІ за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.

Якщо особа, яка поширила недостовірні відомості, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою встановити факт неправдивості інформації та її спростування (ст. 277 ЦК України).

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте поняття і зміст конституційного права на інформацію.

2. Які види інформаційних прав та свобод особи передбачені законодавством?

3. Які правові форми ре&шзації права на інформацію?

4. Назвіть основні юридичні гарантії права на інформацію.

5. Які існують конституційно-правові гарантії захисту конфіденційної інформації про особу?

6. Чи встановлені конституційно-правові обмеження права доступу до інформації?

7. У чому сутність поняття правової охорони права на інформацію?

8. Які види правового захисту права на інформацію передбачені законодавством?

9. Який порядок спростування недостовірної інформації?

10. В яких випадках редакція, телеорганізація може відмовитися від спростування поширеної інформації?

11. У чому сутність права на відповідь?

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

ТЕМА 7. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ДОСТУПУ ДО ІНФОРМАЦІЇ

Поняття режиму доступу до інформації. Види інформації за правовим режимом доступу. Правовий механізм доступу до відкритої інформації. Інформаційний запит: поняття, види, процедура. Види інформації з обмеженим доступом. Відносини власності в інформаційній галузі.

Ключові слова: правовий режим доступу до інформації, відкрита інформація, інформація з обмеженим доступом, таємна інформація, конфіденційна інформація, право власності, інформація як товар.

Режим доступу до інформації - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення, зберігання інформації (ст. 28 Закону України «Про інформацію»).

За режимом доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом, а остання - на конфіденційну і таємну.

У більшості випадків інформація є відкритою, обмеження права на одержання подібної інформації забороняється. Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

До основних видів відкритої інформації з передбачених законодавством належить: екологічна, масова, правова, статистична (за винятками, встановленими законодавством), офіційна документована (інформація про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування), соціологічна, довідково-енциклопедична.

Згідно із Законом України «Про інформацію» (ст. 29) доступ до відкритої інформації забезпечується шляхом:

- систематичної публікації її в офіційних друкованих виданнях (бюлетенях, збірниках);

- поширення її засобами масової комунікації;

- безпосереднього її надання заінтересованим громадянам, державним органам та юридичним особам.

КОСТЕЦЬКА Т.А.

Право отримувати, зберігати, використовувати відкриту інформацію не може бути обмежене. Громадяни України та юридичні особи мають право безкоштовно отримувати та використовувати відкриту інформацію для задоволення власних потреб.

Відкрита інформація може бути одержана за інформаціймш запитом. Порядок і умови надання можливості ознайомлення з відповідною інформацією встановлює Закон України «Про інформацію» (ст. 32-37).

Закон поділяє інформаційні запити на два види щодо:

- доступу до офіційних документів;

- надання письмової або усної інформації.

Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів у законі розуміється письмове звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами.

Передбачено, що запит може бути індивідуальним або колективним.

Згідно із законом, громадянам надається право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених самим законом.

Інформаційний запит щодо надання письмової або усної інформації - це звернення з вимогою надати таку інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.

Громадянин має право у письмовій формі звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім встановлених законодавством випадків обмеження доступу.

Надавати інформацію, що стосується їхньої діяльності, письмово, усно, телефоном чи використовуючи інші встановлені законом форми, - це юридичний обов'язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб.

Встановлено, що термін вивчення будь-якого із названих запитів щодо можливості їх задоволення не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа повинна письмово довести до відома запитувача, що його запит буде

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом.

Відмова або відстрочення задоволення запиту може оскаржуватися. У разі, коли запитувач звернувся до суду, обов'язок доводити законність відмови чи відстрочення задоволення запиту покладається на відповідача - державну установу.

Наприклад, необгрунтована відмова у наданні можливості ознайомлення з офіційними документами або порушення визначеного терміну її надання без поважних причин тягнуть за собою дисциплінарну або іншу відповідальність посадових осіб державних установ у порядку, встановленому законами України,

Інформація як товар. Слід підкреслити, що інформація як об'єкт інформаційних відносин у сучасних умовах набуває основних рис товару, а саме особливого його різновиду, якості якого (споживча вартість, відчуження в формі купівлі-продажу тощо) виявляються поза залежністю від кількості витраченої на його вироблення розумової праці.

За чинним законодавством, майже всі основні види інформації будь-якого змісту можуть бути товаром. На деякі види відомостей встановлена плата¹.

Наприклад, органи науково-технічної інформації, підприємства, організації, громадяни, які як суб'єкти науково-інформаційної діяльності вільно реалізують свою інформаційну продукцію та інформаційні послуги, законодавством визначаються як товаровиробники.

Товаровиробнику надається право вчиняти будь-які дії щодо реалізації своєї продукції в порядку, встановленому законом. Вони є вільними у виборі постачальників інформації, форм відносин з ними, методів і видів інформування, а також номенклатури інформаційної продукції та послуг, окрім випадків, коли власники цих підприємств, установ і організацій встановлюють певні вимоги щодо номенклатури продукції, сфери інформаційного обслуговування тощо.

¹ Див. напр.: Положення про виконання статистичних робіт та надання органами державної статистики послуг на платній основі: затв. Постановою Кабміну України 03.08.1998 р.

КОСТЕЦЬКА TJL

З метою вдосконалення організаційно-правового механізму доступу до відкритої інформації чинне законодавство встановлює певні обмеження щодо використання і поширення інформації як товару. Не можуть стати товаром відомості, які в обов'язковому порядку повинні оприлюднюватись:

- відповідно до конституційних вимог - закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права й обов'язки громадян;

- відомості, що становлять офіційну документовану інформацію, надання яких - правовий обов'язок органів законодавчої, виконавчої та судової влади, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування.

Безкоштовно державні органи та організації, органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати інформацію на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом (ст. 31 Закону «Про інформацію»).

Передбачається, наприклад, безплатне поширення так званої соціальної рекламної інформації (соціальної реклами) - інформації будь-якого виду, розповсюджуваної без мети отримання прибутку в будь-якій формі і спрямованої на досягнення суспільно корисних цілей, популяризацію загальнолюдських цінностей. На засоби масової інформації - розповсюджувачів реклами, діяльність яких повністю чи частково фінансується з державного або місцевих бюджетів, покладено, зокрема, обов'язок розміщувати соціальну рекламу органів державної влади та місцевого самоврядування, громадських організацій безкоштовно в обсязі не менше 5 відсотків ефірного часу, друкованої площі, відведених для реклами¹.

Не може поширюватись як товар також інформація з обмеженим доступом, відомості, що становлять державну таємницю.

Стосовно, наприклад, комерційної таємниці та її різновидів (банківська, професійна, службова тощо), режим доступу та систему захисту якої встановлюють особи, у володінні яких є певні відомості, то можливе введення відповідної інформації в товарообіг.

Про рекламу: Закон України // Відомості Верховної Ради VKpaura ~-1996. - № 39. - Ст. 1,12, Ст. 11; 2006, - № 5-6. - Ст. 75.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Унеможливлюється надання на товарній основі відомостей (даних, документів), що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб незалежно від форм власності, громадських об'єднань на вимогу відповідних державних органів, службових осіб, у встановлених законом випадках.

Такими є Рахункова палата Верховної Ради України, аудиторські організації, органи внутрішніх справ, прокуратура, Служба безпеки, підрозділи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність (ст. 18 Закону «Про Рахункову палату», ст. 8 Закону України «Про аудиторську діяльність», п. 17 ст. 11 Закону «Про міліцію», ст, 20 Закону «Про прокуратуру», статті 25, 26 Закону «Про Службу безпеки України», ч. 2 ст, 8 Закону «Про оперативно-розшукову діяльність»).

Право на вимогу інформації, яка необхідна для виконання власних функцій та повноважень, мають також суди, спеціалізовані установи та відомчі служби, що проводять судові експертизи, державні податкові інспекції, уповноважені Антимонопольного комітету. Предметом вимоги може бути, наприклад, банківська таємниця.

Відомо, що інформація має нематеріальний характер, матеріальною формою її існування (одержання, зберігання, використання і поширення шляхом фіксації відомостей на папері, магнітних, кіно-, відео-, фотоплівці, інших носіях) як об'єкта інформаційно-правових відносин визначено документ у вигляді банку даних, творів, архівних фондів тощо.

Інформація в документованій формі є складовою інформаційних ресурсів.

Інформація як об'єкт права власності. За чинним законодавством інформація є об'єктом права власності громадян, організацій (юридичних осіб) і держави.

Інформація може бути об'єктом права власності як у повному обсязі, так і об'єктом лише володіння, користування чи розпорядження.

Підставами виникнення права власності на інформацію названо:

> створення інформації своїми силами і за свій рахунок;

> договір на створення інформації;

КОСТЕЦЬКА TJL

> договір, що містить умови переходу права власності на інформацію до іншої особи.

Інформація, створена кількома громадянами або юридичними особами, є колективною власністю її творців. Порядок і правила користування такою власністю визначаються договором, укладеним між співвласниками.

Якщо інформація створена організаціями (юридичними особами) або придбана ними іншим законним способом, то вона є власністю цих організацій. Та, що створена на кошти державного бюджету, є державною власністю, а на правах індивідуальної власності - може бути віднесена до державної власності у випадках передання її на зберігання у відповідні банки даних, фонди або архіви на договірній основі.

Встановлено, що власник інформації щодо об'єктів своєї власності має право здійснювати будь-які законні дії, зокрема має право призначати особу, яка здійснює володіння, використання і розпорядження інформацією, визначати правила обробки інформації та доступ до неї, а також встановлювати інші умови.

Відповідно до Цивільного кодексу України інформація як об'єкт цивільних прав може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступшщтва чи спадкування або іншим чином, якщо вони (права) не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи (статті 177, 178).

Право власності на конфіденційну інформацію, за законодавством, цілком належить суб'єкту, який створює, зберігає, може використовувати чи поширювати інформацію.

Власник такої інформації встановлює режим доступу до неї, забезпечує заходи зберігання конфіденційної інформації, а також має право використовувати та поширювати інформацію на власний розсуд.

Так, власники інформації, інформаційно-комунікаційних систем є суб'єктами відносин, пов'язаних із захистом інформації в цих системах.

Відповідно до закону на підставі укладеного договору або за дорученням власник інформації може надати право розпоряджатися нею іншій фізичній або юридичній особі - розпоряднику інформації.

ІНФОРМАЦІЙНЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Власник системи забезпечує захист інформації в системі в порядку та на умовах, визначених у договорі, який укладається ним із власником інформації, якщо інше не передбачено законом. На вимогу власника інформації він надає відомості щодо захисту інформації в системі.

Крім того, названа особа надає користувачеві відомості про правила і режим роботи системи та забезпечує йому доступ до інформації в системі відповідно до визначеного порядку доступу.

Власник системи, яка використовується для оброблення інформації з іншої системи, забезпечує захист такої інформації в порядку та на умовах, визначених договором, який укладається між власниками систем, якщо інше не встановлено законодавством.

Умови оброблення інформації в системі власником системи визначаються відповідно до договору з власником інформації, якщо інше не передбачено законодавством.

Слід підкреслити, що згідно із законом в інформаційній сфері допускається функціонування суб'єктів усіх форм власності. Монополізація ринків у сфері інформаційної діяльності не допускається.

Економічною основою та гарантом сприяння розвитку суспільства та держави, захисту національних інтересів України, вирішення соціально-економічних проблем, духовно-культурного збагачення народу визначена державна і комунальна власність.

Недержавна власність у сфері інформаційної діяльності розвивається шляхом заснування нових організацій, створення нової матеріально-технічної бази та придбання необхідного устаткування й обладнання за рахунок недержавного фінансування, а також іпляхом приватизації окремих об'єктів¹.

Реалізація права власності в інформаційній галузі зумовлює формування ринку інформаційної продукції, послуг, технологій. Ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених законом (ст. 39 Закону «Про інформацію»).

Слід додати, що згідно із законодавством громадянам та юридичним особам, які володіють інформацією професійного,

¹ Ст. Ш Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (від 23 вересня 1997 р.)

КОСТЕЦЬКА Т.А.

ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною за власні кошти, або такою, яка є предметом їхнього професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законом таємниці, надається право самостійно визначати режим доступу до неї, включаючи належність ЇЇ до категорії конфіденційної, та встановлювати для неї систему (способи) захисту (ст. ЗО Закону України «Про інформацію»).

Запитання для самоконтролю

1. Визначити поняття правового режиму доступу до інформації.

2. На які види поділяється інформація за правовим режимом доступу до неї?

3. Охарактеризуйте правовий механізм доступу до відкритої інформації.

4. Назвіть шляхи доведення інформації до загального відома.

5. Визначте поняття інформаційного запиту. Які формальні вимоги встановлює законодавство до його оформлення?

6. Які правові обмеження щодо поширення інформації як товару?

7. Визначте зміст права власності в інформаційній галузі.

8. Що є підставою виникнення права власності на інформацію?

9. Назвіть основні права власника інформації.

10. Які повноваження власника інформаційно-комунікаційних систем встановлені чинним законодавством?

П. Які види форм власності передбачені законодавством в інформаційній галузі?