Управління фінансовими інвестиціями

 

У економічно розвинених країнах інвестиційний ринок в основному представлений фінансовими інвестиціями, які найбільшою мірою характеризують рівень його функціонування і динаміку інвестиційної діяльності в економічній системі держави.

Фінансовими інвестиціями називаються вкладення засобів (капіталу) у фінансові інструменти, серед яких найбільшу питому вагу займають цінні папери, з метою отримання доходу (прибутку) у формі дивіденду або відсотка.

У українському законодавстві фінансова інвестиція - це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів і інших фінансових інструментів.

При цьому під фінансовими інструментами розуміють контракти, які одночасно приводять до виникнення (збільшення) фінансового активу у одного підприємства і фінансового зобов'язання або інструменту власного капіталу у іншого.

Таке розуміння фінансових інвестицій і фінансових інструментів не є з наукової точки зору абсолютно правильним. Воно може використовуватися тільки в контексті розуміння фінансової діяльності підприємства, що розглядається з позиції оподаткування (див. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

На погляд Воробйова Ю.М., під фінансовими інструментами слід розуміти різноманітні види активів фінансової природи, наприклад, цінні папери всіх видів, грошові зобов'язання, валюта, процентні депозитні і кредитні ставки, дисконтні ставки, курсові різниці і тому подібне, використовувані з метою отримання доходу (прибутку) в різній формі інвесторами і фінансовими посередниками (фінансово-кредитними інститутами).

Фінансові інвестиції - це активна форма ефективного використання вільного грошового капіталу фізичних і юридичних осіб, яка має особливості в тому, що:

1) здійснюється на пізніших стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби в реальних інвестиціях;

2) дає можливість здійснювати зовнішнє інвестування в будь-якому регіоні країни і за її межами;

3) є незалежним видом господарської діяльності для підприємства реального сектора економіки, оскільки стратегічні завдання їх розвитку можуть вирішуватися тільки шляхом вкладення капіталу до статутного фонду і придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств;

4) дозволяє підприємству реалізувати окремі стратегічні цілі свого розвитку швидше і дешево;

5) підприємство має можливість вкладати засоби як в малоризикові інструменти, так і в спекулятивні інструменти, і, таким чином, здійснювати свою інвестиційну політику як консервативний або агресивний інвестор;

6) вимагає мінімального часу для ухвалення управлінських рішень порівняно з реальними інвестиціями;

7) виникає необхідність активного моніторингу і оперативності в ухваленні рішень при здійсненні фінансових інвестицій, оскільки фінансовий ринок має високі коливання кон'юнктури.

Управлінням фінансовими інвестиціями - комплекс принципів, методів, способів і прийомів, направлений на вибір найбільш ефективних фінансових інструментів для вкладення фінансового капіталу з метою отримання доходу і прибутку у формі дивіденду або відсотка, а також можливості швидкої трансформації фінансових активів в грошові кошти.

Процес управління фінансовими інвестиціями здійснюється за наступними етапами:

1. Аналіз стану фінансового інвестування в попередньому періоді.

2. Визначення доцільності здійснення фінансового інвестування в плановому періоді.

3. Визначення об'єму фінансового інвестування.

4. Вибір форм фінансового інвестування і оцінка інвестиційних якостей фінансових інструментів.

5. Формування портфеля фінансових інвестицій

6. Управління портфелем фінансових інвестицій.

В процесі управління фінансовими інвестиціями найбільша увага приділяється таким питанням як:

а) виявлення рівня ефективності для підприємства фінансового інвестування;

б) встановлення можливості і доцільності розширення об'ємів фінансового інвестування;

в) оцінка якості фінансових інструментів.

Якщо в процесі аналізу буде встановлено, що для підприємства на сучасному етапі не доцільне фінансове інвестування або воно не дає тієї віддачі, на яку було розраховано, то необхідно переглянути підходи до здійснення фінансових інвестицій. Уточнити об'єкти фінансового інвестування, відмовитися від тих видів цінних паперів, які не приносять відповідний дохід. В процесі управління особливу увагу необхідно приділяти зіставленню ризик-дохід. Із зростанням доходу завжди збільшується ризик. Якщо підприємство не є спеціалізованим фінансовим інвестором, то йому, як правило, складно в повному об'ємі оцінити можливі погрози, пов'язані з фінансовим інвестуванням. В результаті можуть бути допущені помилки, які приведуть не тільки до втрати доходу, але також і всього капіталу, інвестованого в цінні папери. Тому з позиції забезпечення надійності при фінансовому інвестуванні якнайкращою формою є вкладення в статутні капітали підприємств, що забезпечують спільну діяльність (постачальники сировини, матеріалів, напівфабрикатів або покупці продукції підприємства-інвестора).

При чисто фінансовому інвестуванні у фондові інструменти з метою формування інвестиційного портфеля необхідно проводити оцінку вартості фінансових інструментів. Це здійснюється за допомогою однієї або декількох моделей, що набули за кордоном найбільшого поширення. До них відносяться:

а) модель оцінки вартості цінних паперів (модель САРМ), запропонована групою авторів на чолі с У. Шарпом;

б) модель оцінки вартості цінних паперів при нульовому «бета», запропонована Ф. Блеком;

в) багатофакторна модель оцінки вартості цінних паперів (мультифактор САРМ), запропонований Р. Мертоном;

г) модель теорії арбітражного ціноутворення, запропонована С. Росом.

Фінансові інвестиції є активною формою ефективного використання тимчасово вільного капіталу. До традиційних активів відносяться акції і облігації. Саме вони є основними інструментами формування капіталу одними підприємствами і напрямами його розміщення для інших.

Акції можуть бути іменними, на пред’явника, привілейованими та простими. Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства в разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не мають права брати участь в правлінні акціонерними товариством, якщо інше не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованими (у процентах до їх номінальної вартості) щорічно виплачуваними дивідендами. Виплата дивідендів здійснюється у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від величини одержаного товариством прибутку. Якщо прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється з резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерам за простими акціями, перевищує розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може надаватися доплата до розміру дивідендів, сплачених іншим акціонерам.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що містить такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, за якою виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Облігація – це основний вид боргових зобов’язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фінансового або плаваючого відсотку. Зміна плаваючого відсотку відбувається згідно з встановленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Облігації є цінними паперами, які можуть випускати держава, підприємства і іноземні організації на певний, наперед визначений період часу, після цього вони підлягають викупу емітентом за номінальною вартістю. Власник облігацій, будучи кредитором, одержує щорічно (щопіврічно, щоквартально) фіксований відсоток від їх номінальної вартості.

На відміну від акцій, за облігаціями гарантується сплата відсотку у встановлений строк, але його розмір, як правило нижчий від дивідендів.