Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій

П

ід міжнародно-правовими санкціями слід розуміти правомірні примусові заходи, які застосовують суб'єкти міжнародного права для припинення міжнародного право­порушення, відновлення прав потерпілих суб'єктів та ви­конання правопорушником зобов'язань унаслідок відпо­відальності, що виникла у відповідь на правопорушення.

Досить авторитетною є думка, що міжнародно-пра­вова санкція — це окрема форма міжнародно-правової відповідальності. Але більшість українських учених із цим твердженням не погоджуються. Визначаючи міжна­родно-правові санкції як односторонні індивідуальні або колективні (спільні), примусові дії держав, покликаних припинити правопорушення та змусити правопорушни­ка виконати зобов'язання, що випливають з його відпо­відальності за протиправну поведінку, вони (В. А. Васи­ленко, Н. М. Ульянова, М. К. Коростаренко, М. К. Ми-хайловський та ін.) застережували: «Не слід ототожнюва­ти міжнародно-правові санкції з міжнародно-правовою відповідальністю і вважати їх формою останньої. Якщо міжнародно-правова відповідальність є обов 'язком віднов-

__________ Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій ________________

лення порушених прав та відшкодування, то міжнародно-правові санкції — це засіб, за допомогою якого відновлю­ють порушені права і домагаються відшкодування»¹.

Український учений В. А. Василенко, який спеціаль­но досліджував проблеми міжнародно-правових санкцій, дійшов висновку, що їх слід розуміти як «дозволені між­народним правом і такі, що мають прецесійний характер, примусові заходи, які застосовуються суб'єктами міжна­родного права для охорони та підтримки міжнародного правопорядку на випадок, якщо суб'єкт-правопорушник відмовляється припинити міжнародне правопорушення, відновити права потерпілих суб'єктів і (або) добровільно виконати обов'язки, які випливають з його міжнародно-правової відповідальності»².

Міжнародно-правові санкції завжди є формою дозво­леного примусу в міждержавних стосунках. Самі приму­сові заходи можуть бути як санкціоновані, так і несанк­ціоновані (в обох випадках ідеться про правомірні при­мусові заходи). Несанкціоновані примусові заходи можуть застосовуватися до виникнення міжнародно-правової від­повідальності як реакція на недружні акти, ситуації, не­переборну силу, конфліктні ситуації, що стали наслідком внутрішніх громадянських воєн тощо. Більшість таких за­ходів з настанням міжнародно-правової відповідальності набувають характеру міжнародно-правових санкцій. Якщо несанкціоновані примусові заходи є проявом насильства і сваволі, вони не можуть набути характеру санкцій навіть після настання міжнародно-правової відповідальності.

Право на примусові заходи належить кожному суб'єк­тові міжнародного права, але практика його реалізації в них різна. Найефективніше реалізовують своє право на приму­сові заходи держави як індивідуально, так і зусиллями кількох держав (у порядку самодопомоги), а також через відповідний міжнародний інституційний механізм (за до­помоги міжнародних організацій). Тому не зовсім правиль­но вважати, що примусові заходи — це лише колективні дії, передбачені статутами міжнародних організацій.

Санкції можуть бути як заходи із застосуванням зброй­них сил, так і без них. Для сучасного міжнародного права

¹ Міжнародне право. К., 1971. С 267.

² Василенко В. А. Международно-правовые санкции. К., 1У8/. с лъ.

Глава XVI Міжнародно-правові санкції

більш характерним є застосування незбройних санкцій. Якщо раніше переважали санкції в порядку самодопомо­ги, то за умов сучасного міжнародного правопорядку пре­валюють централізовані санкції з використанням можли­востей міжурядових організацій.

Залишилось імперативним правилом застосування між­народно-правових санкцій, що вони є можливими лише у відповідь на правопорушення. В цьому й полягає різни­ця від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і від правомірних превентивних примусових заходів. Так, превентивні примусові заходи, до яких іноді вдається Рада Безпеки ООН, не є санкціями. Вони засто­совуються не у відповідь на правопорушення, а з метою запобігти загрозі миру та безпеки. Повноваження на такі дії має лише Рада Безпеки ООН. Окремі держави такими повноваженнями не наділені; їхні посилання на націо­нальну безпеку, національні інтереси як причину засто­сування превентивних примусових заходів не є право­мірними.

Не можуть мати характеру санкцій насильницькі дії держави-правопорушниці у відповідь на застосування до неї санкцій. Подібний спротив можна розцінити лише як нове правопорушення. Застосування санкцій — процес односторонній. Суб'єкт, який застосовує санкцію, не мо­же бути стороною-правопорушницею. Мета застосування санкцій: припинити міжнародне правопорушення, захис­тити права жертви правопорушення, відновити їх до того стану, в якому вони перебували до початку правопору­шення, й реалізувати міжнародно-правову відповідальність суб'єкта правопорушника. Очевидно, що в реалізації та­кої мети немає місця для нових дій насильницького ха­рактеру з його боку. А ненасильницькі дії можуть бути тільки для відновлення порушеного правового статус-кво з боку правопорушника. А це категорія дій не санкційно-го характеру, а терпіння і несення обмежень.

У міжнародно-правових дослідженнях під санкцією розуміють не тільки примусові заходи у відповідь на пра­вопорушення. Санкцією називається й та частина норми міжнародного права, яка визначає ці заходи. Існує й та­кий погляд на санкцію, що це форма політичної міжна­родно-правової відповідальності або явище, яке охоплює заходи примусового впливу та відповідальність.

і

________ Поняття і характерні особливості міжнародно-правових санкцій _________

Утім, між примусовими заходами, санкцією та міжна­родно-правовою відповідальністю можна простежити пев­ну відмінність. Власне, для застосування санкцій підста­вою є не стільки факт міжнародного правопорушення (ос­новна підстава для міжнародно-правової відповідально­сті), скільки відмова виконати міжнародні зобов'язання щодо ліквідації наслідків такого правопорушення.

Якщо міжнародно-правова відповідальність безпосе­редньо пов'язана з міжнародним правопорушенням, то міжнародно-правова санкція, як правило, — опосередко­вано. Вихід на міжнародно-правову санкцію можливий за такою схемою: міжнародне правопорушення — міжна­родно-правова відповідальність — відмова суб'єкта-пра-вопорушника добровільно виконати зобов'язання щодо ліквідації наслідків правопорушення — міжнародно-пра­вова санкція.

Дослідники інституту міжнародно-правових санкцій (В. А. Василенко, Ю. В. Петровський та ін.) наголошу­ють на тому, шо характерна відмінність санкцій розпо­чинається у відповідь на друге правопорушення — відмо­ву виконати зобов'язання щодо ліквідації шкідливих на­слідків первинного протиправного акту. Отже, міжнарод­но-правова відповідальність можлива без міжнародно-правових санкцій, але санкції без відповідальності не­можливі.

Міжнародні санкції є примусовими заходами впливу не на всякого правопорушника, а лише на того, хто доб­ровільно не хоче реалізувати свій обов'язок щодо лік­відації шкідливих наслідків правопорушення. Норми, які регулюють цей процес, сформували в сучасному міжна­родному праві особливий інститут правоохорони і пра-возастосування — міжнародно-правові санкції. Норми цього інституту забезпечують порядок примусового від­новлення первинних (тобто таких, що функціонували до правопорушення) правових відносин, а якщо це немож­ливо, то заміни їх на адекватні. Вони забезпечують від­шкодування збитків, які настали в результаті як право­порушення, так і відмови добровільно виконати зобов'я­зання щодо відповідного відшкодування. Кінцева мета міжнародно-правових санкцій — відновлення неперерв­но функціонуючого механізму міжнародно-правового ре­гулювання.

Глава XVI Міжнародно-правові санкції

Типи і види міжнародно-правових санкцій