Умови правомірності застосування міжнародно-правових санкцій

З

астосування міжнародно-правових санкцій за силою їхнього впливу на міжнародний мир і безпеку, на міжна­родну законність і правопорядок не може бути не впо­рядкованим. У міжнародному праві функціонує комплекс норм, які визначають умови правомірності застосування санкцій, які можна розділити на такі групи:

1. Норми, що визначають правомірний початок застосу­вання міжнародно-правових санкцій. Як правило, чинні норми міжнародного права вимагають, щоб застосуванню міжнародно-правових санкцій передували спроби мирно­го врегулювання конфлікту, який виник. Лише в разі по­рушення миру, актів агресії та інших збройних нападів дозволяється негайне застосування міжнародно-правових санкцій. Серед інших причин це зумовлене й особливою загрозою міжнародному миру та безпеці, якщо негайно не вжити контрзаходів.

Необхідність задіяння процедури мирного врегулюван­ня міжнародних спорів до застосування міжнародно-пра-

Глава XVI Міжнародно-правові санкції

вових санкцій випливає зі Статуту ООН (глава VI), ста­тутів ІКАО (глава XVI11), МОП (ст. 24-34), ЮНЕСКО (ст. XIV), ВООЗ (ст. 75), ФАО (ст. XVII), МАГАТЕ (ст. XVII), МСЕ (ст. 27), ВПС (ст. 32), ВМО (ст. 29), 1МКО (ст. 55-56), МВФ (ст. XV1I1), МБРР (ст. IX) та ін.

Процедуру мирного врегулювання міжнародних спорів до застосування міжнародно-правових санкцій передбача­ють Статути регіональних організацій: Хартія ОАЕ (ст. З, 7, 19), Пакт ЛАД (ст. V), Боготський пакт (ст. V) та ін.

Важливою вимогою для застосування міжнародно-пра­вових санкцій є попередження про можливість такого за­стосування. Попередження має бути у формі, узвичаєній у дипломатичній практиці (нота, заява, декларація, вис­туп державного представника тощо). Іноді необхідність попередження включають до відповідних міжнародних договорів (ст. 12 Протоколу 1953 р. про обмеження і ре­гламентацію культивування рослин маку, виробництва опіуму, міжнародної та оптової торгівлі ним, його вжи­вання).

Не може вважатися попередженням провокаційне застосування збройних сил у формі воєнних демон­страцій.

Часто застосування міжнародно-правових санкцій розпочинається після тривалої відмови держави-право-порушниці мирно врегулювати конфлікт і виконати свої обов'язки у зв'язку з міжнародно-правовою відповідаль­ністю.

Сучасна практика застосування міжнародно-правових санкцій знає такі правомірні початки:

а) з моменту здійснення правопорушення, якщо йдеть­
ся про збройний напад або інший акт агресії;

б) в період, коли вичерпано спроби мирного врегулю­
вання конфлікту;

в) у разі припинення правопорушення, але відмови
виконати обов'язки, що випливають із міжнародно-пра­
вової відповідальності — за рішенням потерпілої сторо­
ни, але після застосування мирних засобів розв'язання
спорів;

г) у разі застосування міжнародно-правових санкцій
міжнародними організаціями відповідно до їхніх Статутів
і спеціальних постанов, які набули чинності. Такі поста­
нови можуть передбачати: негайне застосування санкцій;

________ Умови правомірності застосування міжнародно-правових санкцій __________

застосування санкцій з певної дати; негайне застосування частини санкцій, а за умови спротиву їм — застосування санкцій у повному обсязі; застосування санкцій за пев­них обставин тощо;

д) у разі застосування міжнародно-правових санкцій у порядку самодопомоги держава — жертва правопорушен­ня визначає початок такого застосування.

2. Норми, що визначають компетенцію щодо застосуван­
ня санкцій. Сторона, яка застосовує міжнародно-правові
санкції (держава, міжнародна організація), повинна діяти
відповідно до своєї санкційної компетенції.

Застосовуючи санкції, держава не може втручатись у сферу повноважень санкційної компетенції іншого су­б'єкта міжнародного права. Якщо санкції здійснюються в межах міжнародної організації, то слід діяти відповідно до її статуту з дотриманням вимог як матеріальних норм, так і процедури застосування санкцій.

Санкційна компетенція суб'єкта, який застосовує санк­ції, обмежується вимогами Статуту ООН, вона не може йому суперечити. Органи організації, що застосовує санк­ції (скажімо, Рада Безпеки і Генеральна Асамблея ООН), повинні діяти тільки за власними повноваженнями і не заступати на «поле» повноважень іншого органу.

Санкційна компетенція держав визначається в міжна­родних договорах універсального, регіонального й партику­лярного характеру. Наприклад, Віденська конвенція 1969 р. про право міжнародних договорів визначає права дер­жав щодо припинення або призупинення дії договорів (ст. 60).

3. Норми, що визначають об'єкт застосування санкцій.
Загальне правило імперативного характеру встановлює,
що об'єктом застосування санкцій можуть бути тільки
правопорушники: суб'єкт, який здійснив правопорушен­
ня, його співучасники та його спільники. Застосування
санкцій не повинно шкодити третім суб'єктам, які не є
учасниками міжнародного правопорушення.

Якщо санкція застосовується в межах міжнародної ор­ганізації, то таке застосування може бути лише стосовно держав-членів цієї організації. Винятком може бути ситу­ація, коли держава, що не є членом організації, порушує імперативну норму, обов'язкову для всіх суб'єктів, неза­лежно від членства їх в організації. Коли порушник є аг-

Глава XVI Міжнародно-правові санкції

Механізм застосування міжнародно-правових санкцій

 

ресором, то всі суб'єкти міжнародного права можуть зас­тосовувати до нього санкції, в тому числі й міжнародні організації, незалежно від того, чи є ця держава її чле­ном, чи ні.

4. Норми, що визначають умови пропорційності міжна­
родно-правових санкцій. Принцип пропорційності вима­
гає, щоб інтенсивність, обсяг і характер застосування між­
народно-правових санкцій відповідали обсягу і характеру
шкоди, заподіяної правопорушенням, були розумно не­
обхідними для ліквідації негативних наслідків.

Отже, не можна застосовувати збройні сили у відпо­відь на міжнародне правопорушення ординарного харак­теру або таке, що відбулося без застосування збройних сил. У разі прикордонного конфлікту чи разового, незнач­ного застосування сили не можна у відповідь удаватися до масивних, широкомасштабних збройних дій. Застосу­вання міжнародно-правових санкцій повинно бути в ме­жах дотримання прав цивільного населення, збереження культурних цінностей тощо. Суб'єкт, який застосовує санкції, повинен діяти тільки на основі принципів та норм сучасного міжнародного права, Статуту ООН. Він не може виходити за межі кінцевої мети застосування санкцій.

5. Норми, які визначають умови припинення застосуван­
ня санкцій. Застосування санкцій припиняється тоді, коли
досягнуто їхньої мети: зупинено правопорушення, визна­
чено міру відповідальності правопорушника, отримано
його згоду добровільно відшкодувати заподіяні збитки,
виконати інші зобов'язання, шо випливають із міжнарод­
но-правової відповідальності.

У разі агресії метою санкцій може бути знищення аг­ресора незалежно від його згоди відшкодувати заподіяний ним збиток.

Якщо застосування санкцій визначається певним стро­ком, їх здійснення припиняється по закінченні цього строку.

Якщо передбачається припинення санкцій за певних умов, то так повинно бути по досягненні цих умов.

Припинення застосування санкцій групою держав або міжнародною організацією відбувається за спеціальною постановою (рішенням) цієї організації чи групи.