Сім етапів опанування мистецтвом гри. Настане час, коли вас як ігромайстра не задовольнить лише маленька аудиторія, малі завдання, поодинокі ігри

Настане час, коли вас як ігромайстра не задовольнить лише маленька аудиторія, малі завдання, поодинокі ігри. Відчувши збагачену професій­ну і духовну силу, ви намагатиметеся реалізувати значні проекти. Для цього знадобляться всі отримані навички з менеджменту гри: уміння вести групу (організацію) до реалізації певних завдань, що стоять перед нею. В організацію входять: асистенти, гравці, аудиторія, звукооператор та інші, які виконують певні дії за алгоритмом і добиваються певного результату. Окреме питання: мистецтво складання ігрової програми.

Як домогтися мети:

• розвивайте горизонти знань про оточуючий світ. Створіть банк цікавих, а значить, перспективних тем для ігрових програм за віковими та психологічними потребами. Пам'ятайте, тільки через інтерес можна об'єднати навіть протилежних учасників групи;

• знайте правила композиції ігрової програми, прийоми театралізації, вимоги до реквізиту, музичного та художнього оформлення;

• вчіться робити творчими мислення, уяву, спрямовувати їх на ство­рення ігрової програми-комплекса.

• вчіться моделювати проект (створювати комплекс ігор, об'єднаних єдиним задумом, змістом, архітектонікою, надзавданням), планувати діяльність з його реалізації;

 

• оволодійте навичками підтримування оптимальних взаємин з усіма функціональними учасниками проекту на всіх етапах його здійснення;

• опануйте потрібними для конкретної ігрової програми спеціаль­ними уміннями і навичками;

• вчіться доводити справу до логічного кінця і отримувати прогно­зований результат (реалізовувати власний ігровий проект);

• вчіться робити якісний аналіз проведеної діяльності і знаходити варіанти вдосконалення створеної ігрової програми.

Останній етап є логічним завершенням системи зрощення ігромай­стра. Кожен педагог проростає через власних учнів. Ігромайстер не є винятком. Інша річ — цього етапу можна не дочекатися, не досягти. Однак це не означає, що до нього не треба прагнути. Навіть якщо так сталося, що у вас немає власних учнів, можна вчитися на аналізі до­свіду інших ігромайстрів, культорганізаторів тощо.

Головне — ви побачите свій досвід через призму майстерності інших. Ви оціните, що у вас є цінним, що потребує вдосконалення, що можна адаптувати до вашої неповторної ігрової технології. Помітите невідомі чи по-новому трансформовані старі форми, прийоми, ходи.

Майстерність володіння аудиторією

Усвідомлення таких стане вашим надбанням. Тож поспішаймо вчитися! Шукаймо ігромайстрів!

Сьомий етап: учуся на роботі своїх учнів

Мета етапу: корекція індивідуальної майстерності через зіставлен­ня власного і побічного досвіду.

Це означає: удосконалення ігрової майстерності відбувається ефек­тивніше завдяки зіставленню системи власних знань, умінь, навичок з діяльнісним досвідом колег за родом праці.

Як домогтися мети:

• вчіться систематизувати і класифікувати індивідуальний досвід. Не бійтеся побачити власні хиби. Критикувати можна лише те, що вже зроблено. Критикувати можна лише того, хто щось здійснив. Зробіть висновки, перетворіть хибу на позитив і станете сильнішими;

• вчіться виробляти сферичне бачення ігрового процесу. Бачити все: процеси, емоції та почуття, стани, відчувати потреби, бажання, перед­бачати реакції, результати, хиби;

• вчіться поважати працю (навіть поки що недосконалу) своїх учнів і тих, кому надали допомоги, подарували увагу. Пам'ятайте, вчаться лише там, де не дають готових відповідей, а навчають ставити серії запитань;

• вчіться бачити найменші, найнепомітніші деталі в реагуванні людей на репліки ігромайстра, які кристалізуються у складники успіху. Вчіться читати людей, швидко орієнтуватися в їхніх проявах;

• вчіться коректно ставитися до неефективних, з вашого погляду, дій партнерів й інших фахівців;

• вчіться працювати з аркушем. Що ясніше вибудовується програма на аркуші, то легше вона злетить в залі, то яскравішою буде побудована вами радість.

ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ГРИ

Під час організації ігри ігромайстер має дотримуватися низки таких принципів:

1. Зазвичай мову ведуть про принцип відсутності примушень будь-якого виду під час включення дітей у гру про те, що ігрова взаємодія за своєю природою унеможливлює будь-яке насильство, утиск. Вільний і абсолютно добровільний вхід дітей у гру гарантує збереження їх ігрового настрою, усталює мотивацію, передбачає багатоваріантність форм розгортання сюжетних ліній.

Не ставлячи під сумнів значущість цього принципу, наголошуємо, що при цьому мають на увазі саме вільну, не керовану дорослим ігро­ву діяльність дошкільників, а не якусь іншу ігрову діяльність. Тобто таку, яка не має чітко встановленої мети, вдовольняючи гравців самим процесом.

Керована ж мудрим дорослим (чи тим, хто завдяки йому опанував обов'язками ведучого), встановленими метою і завданнями гра стає педагогічною. Не існує гри, яка б щось не розвивала, чомусь-то не на­вчала чи не виховувала б щось. Виходячи зі своєї мети, ігри можуть бути навчальними, розвивальними і виховними. Починаючи з молодшого шкільного віку, значно виростає потреба в організованій ролі дорос­лого, який запропонує ігри вищого порядку (інтелектуальні, проективні, технологічні, соціально-орієнтовного та духовкого спрямування). І тут вільною самостійною діяльністю вже не обійтись.

Залежно від генеральної мети гри, диск потенціалів гри (біле коло в центрі діаграми) переміщується по лінії радіусу до центру того чи іншого кола-сектора.

Якщо ігромайстер ставить за мету розвинути будь-який параметр особистості чи колективу, то диск потенціалів гри пересувається в бік центру сектора «А» — (сектор розвивальних ігор). Якщо ігромайстер ставить за мету навчити учасників нових знань, умінь чи навичок — диск потенціалів гри пересувається в бік центру сектора «Б» (сектор навчальних ігор). Якщо ж ігромайстер ставить за мету позитивно вплинути на емоційно-почуттєвий світ учасників ігрового спілкування, розвинути почуття чи формулювати певне переконання, відкрити нове

Майстерність володіння аудиторією

у собі, — диск потенціалів гри пересувається в бік центру сектора «В» (сектор виховних ігор).

На діаграмі 1 зображено варіант, коли гра представляє собою суму перелічених рівнозначних величин потенціалів (див. діаграму). Утво­рене в такий спосіб внутрішнє коло «Г» (обмежене пунктирними рис­ками) є полем потенціалів ідеальної гри, тобто такої гри, в якій логічно позв'язано навчальні, розвивальні й виховні цілі.

Ми ведемо мову про такого ігромайстра, який насамперед, є ство­рювачем перспективного середовища для розгортання позитивного ігрового спілкування, ігрової дії. Причому не з позиції вчителя, на­ставника, а «ще одного гравця». Він той, хто поруч, той, хто робить інших здібними (фасілітатор), залишаючись при цьому завуальованою керівною фігурою. Він стимулює до проявів активності, діючи ім­пульсивно точно та гуманістично спрямовано. Тому перший принцип ми декларуємо у такому вигляді: імпульсне стимулювання ігрового простору з метою ввести в резонанс усі види потенцій особистостей (інтелектуальні, фізичні, емоційні, діяльнісні).

Діаграма

Принципи організації гри

2. Принцип розвитку ігрової динаміки. Він реалізується через
систему правил гри чи правил побудови ігрової програми. Правила
можуть стимулювати розвиток ігрового сюжету, змісту (прогресивний
режим), можуть стримувати, створюючи монотонність (регресивний
режим). Сутність перших—збуджувальна, других — зняття надмірного
збудження. У будь-якому разі, у будь-якому моменті гри, на будь-якій
фазі її розгортання в ній необхідна наявність «внутрішньої пружини»,
якою виступає ігрова інтрига («а далі що?»). Уміння розміщати цикли
«знаків питання» (запитально-пошукових зон) протягом розгортання
гри прямо пропорційне умінню розвивати ігрову динаміку.

3. Принцип підтримки ігрової атмосфери. Говорячи про цей принцип, мають на увазі здатність ігромайстра розігріти й підтримувати реальні почуття дітей. Що ширше задіяна емоційно-почуттєва палітра учасників ігрового дійства, то багатшою стає особистість. Генеральним вектором є спрямованість ігромайстра на гуманістичні цінності у спілкуванні. Спо­собами стимулювання ігрової атмосфери виступають: дух суперництва, умови ігрового спілкування, відчуття безпеки й уникання моментів, що можуть провокувати на конфлікти, збагачення репертуару дитячих ігор, максимальне залучення попереднього ігрового досвіду дітей.

4. Принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності. Для справжнього ігромайстра дуже важливим питанням є вибір такого ракурсу розгортання гри і взагалі ігрового процесу, за якого відбудеть­ся найефективніше перенесення сенсу ігрових дій, що відбуваються в умовлених ситуаціях у реальний життєвий досвід дітей. Співвідношення ігрового та неігрового спроектовано на поступову заміну гри позитивною працею, деструктивного чи пасивного спілкування — на оптимістичне і духовне. Цей принцип пов'язаний з мірою гри у правді життя.

5. Принцип ущільнення ігрової культури як змістовної частини загальнолюдської культури (кристалізація ігрового досвіду). Кристал вирощують методом насичення розчину. Таким чином можна ущільнюва­ти і кристалізувати елементи ігрового досвіду людей. Логіка переходу від простих ігор до складних ігроформ пов'язана з поступовим поглибленням різнобічного змісту ігрових завдань, правил, дій, взаємин, здобутих в іграх умінь та навичок. Ущільнення ігрової культури веде від ігрового стану до ігрових ситуацій, від простої імітації до ігрової ініціативи, від локальних ігор до ігор-комплексів, від ігор, притаманних конкретному віку і діяльнісному періоду, до ігор, що не мають вікових обмежень.

На цьому ми зупиняємось. До зустрічі на сторінках наступної книжки «Майстерність проведення гри».