Ознаки ігрової культури ігромайстра

Активні і пасивні учасники ігрового простору не лише беруть участь у процесі ігрового спілкування й ігровій діяльності, а й мимоволі кон­структивно аналізують дії ігромайстра, дають йому та його якостям пев­ну оцінку, характеристику, виробляють своє ставлення до нього, тобто формують естетичний смак. Більше того, зіставляючи свої надбання з продемонстрованими ігромайстром, люди переглядають власні якості й уміння, даючи їм оцінку відносно продекларованих ігромайстром, встановлюючи нові перспективні цілі.

Отже, ігромаистер має бути ознайомлений з критеріями оцінки ігрової програми, з тими параметрами, за якими його можуть оцінити фахівці і пересічні представники аудиторії.

Досвід свідчить, що для фахівців найбільш вагомими є така низка

критеріїв.

1. Відповідність ідеї, форми і змісту гри віковим та психологічним
особливостям аудиторії, її запитам і потребам.

2. Повне володіння змістом програми. Ігромаистер мусить знати
все, що стосується об'єкта і предмета програми, значення всіх термінів,
використаних ним у програмі, зв'язків і взаємозалежності їхніх якостей.
Все, що використовує ігромаистер, має відповідати нормам професій­
ного використання. Все, що потрапило у сферу гри, не повинно бути
фальсифікованим, напівправдою (окрім спеціальних творчих ігрових
завдань, де метою є фантазування, відхід від реальності, оригінальне
рішення), що веде у темряву.

3. Правильне і коректне побудування композиції програми (методика
моделювання гри або програми). її класичний вигляд майже не змінився від
запропонованого ще Аристотелем: зачин—розвиток — кульмінація —
розв'язка. Але потрібно врахувати й сучасні погляди на проблему по­
будови архітектоніки, врахувати закони театру, реальні потреби. Най­
дорожчий і найправильніший критерій для цього: доцільність.

4. Правильний вибір місця проведення ігор і конкурсів програ­
ми. Враховують головне місце дислокації груп учасників, аудиторії,
реквізиту та допоміжні, ситуативні. Актовий зал має сенс тільки при
досить великому числі учасників. Рухові конкурси вимагають про-

Організація ігрового простору

стору, словесні — хорошої акустики, інтелектуальні — організації середовища (меблів: стіл, стільці тощо; письмового знаряддя: ручка, аркуші паперу тощо).

5. Наявність адекватного програмного змісту оформлення. Театру Шекспіра було достатньо, щоб усе оформлення сцени складалося з написів «ліс» або «замок». Сучасна ігрова програма потребує від­повідного сучасним вимогам оформлення, наприклад: аеродизайну, світлоустановок, оригінальних декорацій, піротехнічних ефектів, рахункового табло тощо.

6. Адекватне використання технічних засобів — звукопідсилення, музики, якщо можливо — світла, відеоматеріалів, дистанційних засо­бів тощо.

7. Методично правильне виготовлення і використання ігрового реквізиту.

8. Володіння ведучим технічними професійними навичками: вербальними (мовою, артикуляцією, дикцією, темпоритмом) і невер-бальними (сценічною поведінкою, навичками використання технічних засобів).

9. Залучення різноманітних форм діяльності. Уміння застосовувати різновиди діяльностей, змінювати їх залежно від потреб. Уміння пере­микати увагу учасників ігрового дійства через деякі відрізки часу.

Пересічні представники аудиторії (нефахівці) оцінюють майстер­ність ігромайстра практично системою двох критеріїв: «сподобалось» (вдовольнило, прийшлося до душі, викликало радість, осяяло душу) чи «не сподобалось» (лишило байдужим, не лягло до серця, викликало підозру, насторожило, обурило), рухаючись в оцінці від точки відліку або у бік позитиву (праворуч), або негативу (ліворуч). Найвизначніши­ми, найрельєфнішими позитивними якостями ігромайстра визначають «світлість» і сонячність особистості, шарм й інтелігентність, легкість і культуру спілкування.