Організатор гри на шляху до майстерності

У попередніх розділах ми могли пересвідчитись в тому, що орга­нічне й ефективне керування грою є вкрай складною і відповідальною справою.

Настав час учитися не тільки «грати» (цей досвід у тебе вже є, навіть якщо він надійно прихований товстим шя~им різнобарвного емоційно-практичного досвіду), а й організовувати, створювати свою гру. Адже колись ти вчився ходити, говорити, читати, писати. У великої ГРИ теж є свої «палички-крючечки». Із чого будемо починати?

Насамперед організаторові гри, який починає професійний шлях, слід подолати кілька типових оман, очиститись від їх гнітючого тиску.

Першою серед них є погляд на гру як про щось несуттєве, дру­горядне, таке, що має лише розважальний ефект. Не маючи наміру довго сперечатися (істина також невидима некомпетентному погляду, як підводна частина айсбергу), обмежимося лише деякими фактами. Нині світова освіта використовує понад три тисячі ділових ігор, з них

Майстерність володіння аудиторією

близько двох тисяч — у СНД. Практично у всіх великих містах СНД створено центри з розробки теорії й практики ділових та імітаційних ігор (Москва, Санкт-Петербург, Новосибірськ, Київ, Одеса, Мінськ, Ки­шинів, Харків тощо). Відкрилися численні центри з навчально-ігрового моделювання. Теорією ігор цікавляться серйозні науки: філософія, ма­тематика, соціальна економіка, соціологія, військова справа, статистика, політтехнологія тощо. Регулярно відбуваються фестивалі й конкурси ігрової майстерності (позашкільне виховання). Образно кажучи: все, що стосується проблем тактики і стратегії розвитку чогось немож­ливе без гри — реального чи уявного «програвання» певних ситуацій, епізодів, циклів, шляхів.

Як бачимо, гра — далеко не розвага. Вона заслужено зарахована до активних методів навчання, бо сприяє розвитку швидкого і глибокого розуму, вправності. Хіба цього замало для сприймання гри, як серйозну справу?

Нестійке тримання фрази: «Справі — час, потісі — година» фаль­шиве. Гра тьмяно виблискує в кожній краплині світового і робочого дня. Праця, побут, суспільно корисна діяльність, дозвілля. Ось головні складові життєдіяльності людини. І кожна з них неможлива без гри. Вона несе натхнення, силу, радість. «Постійна серйозність — ознака посередності», — стверджував Ф. Вольтер. Одягніть веселкові окуляри гри і оточення переконає вас — Всесвіт сповнений гри. А ми, люди, лише маленькі голограми цього безмежного Всесвіту.

Люди, що уміють грати, в усі століття були хоронителями й опти-мізаторами позитивного енергопотенціалу нації. Добротна гра — це фізичне й моральне здоров'я. Учений XVII століття Сиденгам писав: «Прибуття паяца в місто значить для здоров'я його жителів набагато більше ніж десятки навантажених ліками мулів». На початку XX ст. критерій психічного здоров'я формулювався так: «Здоровий той, хто уміє любити і працювати». Наприкінці XX ст. формула змінилась і до­повнилась: «Здоровий той, хто уміє любити, працювати і грати».

Зазначте, активними гравцями та справжніми організаторами гри, як правило, є просунуті, оптимістичні, життєстійкі, впевнені в собі люди, що завжди домагаються суттєвих досягнень у житті, всаморе-алізації. Отже, впевнись, друже, гра — дуже достойна і серйозна справа. У твоїх руках — чарівний інструмент ощасливлення людей і себе.

Ще однією оманою є уявлення про здатних до гри людей як про таких, що «впадають у дитинство», інфантильних, а тому мало чого вартих.

Організатор гри на шляху до майстерності

По-перше, за даними психології, ми з дитинства ніколи повністю й не «виходимо» і не можемо з ним розпрощатись назавжди. Упродовж життя ми розвиваємо, вдосконалюємо й орнаментуємо надбання дитинства. По-друге, нівелювати цю оману можна наведенням фактів з біографій великих людей, що висвітлили цивілізацію світлом розуму і довели цінність «ігрової поведінки» своїм життям, віддавши їй належної шани. Обмежимося лише висловленням генія XX ст. А. Ейнштейна, умілого гравця символами, звуками, уявою і мисленням: «Вивчення фізики—ди­тяча гра порівняно з вивченням гри». Станьте поряд з великим ученим й розділіть його переконання! По-третє, збереження дитячої свіжості сприймання оточуючого світу залишає вас юним душею. Ви саме ті, хто самоомолоджується й омолоджує планету! Ви завдяки грі маєте змогу бути вічно юним і плекати надію про це в душах інших!

І наостанок нагалосимо, що саме інфантилізацію Г. Лозанов, автор серії методик з навчання іноземних мов методом навіювання (впливом), вважає ефективним методом установлення широкої й повної «дитячої» довірливості взаємин між тим, хто навіює, і тим, на кого навіюють, на кого впливають. Під таким методом розуміється зняття певних пове-дінкових та емоційних стереотипів, за допомогою яких установлюється відчуття внутрішньої свободи й комфортності, легкості й доступності, відбувається швидке руйнування «гострих кутів» (реальних і уявлюва-них) у взаєминах. Педагог або ігромайстер, який став на подібну ігрову позицію, значно підсилює своє навіювання (вплив) на окремих пред­ставників аудиторії і взагалі на всю аудиторію, сприяючи гуманізації і демократизації взаємин.

Оманою є і впевнення в тому, що гра здатна вирішувати тільки ло­кальні питання, що між організацією та проведенням навчальної гри (вправи, завдання) і виховною грою стоїть межа. Перша начебто більш серйозна, вагоміша, особливо під час переходу дитини до школи, пере­важно звернена до інтелектуальних — індивідуально-особистісних — потенцій людини (процес інтеріоризації). Друга — на спрямування індивідуально-особистісних потенцій у колективно-співробітницьке поле, у суспільні стосунки (процес екстеріоризації). Ми переконані, що всі, абсолютно всі ігри в руках справжнього ігромайстра можуть ви­рішувати питання масштабно, стати ціннісними. Будь-яку гру можна показати як виховну і кожну — як навчальну.

Малоймовірно? Доводимо. Беремо математичну гру: набери суму різними складниками. Переможцем буде той, хто знайде більше варі­антів. Чисто інтелектуальна гра стане виховною, коли:

Майстерність володіння аудиторією

а) педагог зверне увагу на те, що до однієї мети можна прямувати
різними шляхами (що властиве людям);

б) ми — такі різні, а суспільство отримує суму талантів, умінь
і навичок;

в) будь-що у природі тяжіє до гармонії, до врівноваженості (у при­
кладі ліва частина дорівнює правій).

А далі справжній педагог-ігромайстер запропонує розв'язати певну виховну ситуацію, що доводить продеклароване чи наводить конкрет­ні приклади з життя. Ще кращого результату можна було б досягти, якби виконання завдання проводилося б по-різному: одна група (ряд) індивідуально, друга — парами, третя — мікрогрупою. Тоді б наукові і виховні підсумки підбивалися б паралельно. Звичайно, щоб бути готовим до такого рівня професійної компетентності, треба стати не лише вчителем-технологом, а творчим, гнучким, неповторним, мати блискавичну реакцію, прискорені інтелектуальні процеси й інтуїтивне відчуття мети. А чи не саме таких педагогів ми називаємо вчителями з великої літери — справжніми вчителями!

Усвідомлення змісту омани — це перший крок на шляху подолання її.

Звісно, на вашому шляху поставатимуть і заздрісники й ненавис­ники, які вішатимуть вам ярлики на кшталт «два притупування, три припліскування», і ті, що осуджуватимуть вас в інфантилізмі, і ті, хто оголосить гру марнотратством часу. Це про них у спину кажуть: «Два плескання, три притопи». Сам не раз чув це про себе. Та хіба часто люди знають, про що кажуть? Чи варто їм вірити? Я не вірю!

Таким треба прощати, таких треба прощати. На жаль, вони в дитинстві не дограли! їм не зрозуміти якого Божого дарунка вони позбавлені. Загублене неможливо повернути, але можливо подбати про інших, про майбутнє покоління, про створення специфічного ді-яльнісно-ігрового середовища для прийдешнього творчого будівника суспільства, про розвиток технології організації та проведення ігрової практики в будь-яких сферах людської життєдіяльності. Словом, подба­ти про усталення іміджу гри як рівноправного з навчанням і працею виду діяльності.

Другим кроком на шляху до високого звання «справжній ігромай-стер» є усвідомлення низки спеціальних положень.

Наведемо найголовніші серед таких:

• гра потребує сформованого ціннісного ставлення до неї. Роз­почніть з усвідомлення значущості важливої місії бути супутником дитинства, ігропровідником людини просторами життя, власним

Організатор гри на шляху до майстерності

ігровим радником. Зрештою, якщо навіть ви не станете педагогом, то вам, сьогоднішній юначе або юна леді, неодмінно бути люблячими батьками найбажанішої, найкращої, найкоханішої дитини на планеті — СВОЄЇ дитини. А шлях до її серденька, до її податливої та відважної душі лежить тільки через ГРУ;

• будь-яка гра більш педагогічна, аніж розважальна. Переконайте себе, що в ваших руках найефективніше знаряддя досягнення педа­гогічної мети, найгуманніший метод формування успішної людини, найдемократичніший стимул розвитку творчої особистості;

• ваша свідомість сприяє створенню успіху ще на фазі «прогрівання» установки в голові. Вам не минути успіху!!! Допоможіть собі, умовте, запрограмуйте власну підсвідомість: «Я спроможний нести людям і собі істинну радість. Я — справжній ігромайстер!».