Форми розміщення учасників ігрового процесу

Залежно від генерального вектора спілкування ігромайстра з ау­диторією і характеру взаємин між ними в ігровій практиці, умовно виокремлюються три різновиди форм розміщення людей: переважно монологічні, переважно діалогічні й переважно полілогічні.

У варіантах першої домінує ігромаистер, тому такі ігри здебільшого репродуктивні, імітаційні за характером. У них можна грати і спогля­дати водночас. У варіантах другої — ініціатива поділяється навпіл: вона проявляється і у ігромайстра і у команд (кіл). Тому таку форму впроваджують за наявності системи репродуктивно-творчих завдань. У них можна побачити тільки свої власні напрацювання, і почути через звукове підсилення про досягнення інших. У варіантах третьої простежується найбільше випромінювання творчої енергії учасників ігрового процесу. Таку форму організації гри частіше застосовують під час інтелектуальних та різновидів ділових ігор. У ній є можливість учасникам гри генерувати ідеї в командах, мікрогрупах, демонструвати свої здобутки і бачити варіанти рішень інших угруповань.

Найпоширенішою серед переважно монологічних форм розташу­вання аудиторії для ігор є традиційна (див. мал. 6 варіант А). За такої форми ігромаистер та учасники ігрового процесу розташовуються навпроти одне одного: перший на сцені, решта — в залі. Перший орга­нізовує, веде і контролює спілкування, інші — відповідають на запити першого. Такий спосіб організації гри досить вигідний для ігромайстра завдяки можливості концентрувати енергію гри. Іншим варіантом пе­реважно монологічних форм розміщення учасників ігрового процесу є квадратне (див. мал. 6 варіант Б).

Ще одним варіантом переважно монологічного формування і роз­міщення учасників ігрового процесу є дуговидне розташування (див. мал. 6 варіант В). Це найефективніша форма для ігрового спілкування. Крім розглянутих позитивів, вона має ще один — всі учасники, навіть позиційно віддалені (крайні в рядах), максимально наближені до ігро­майстра, що дає змогу встановлювати тісніший творчий контакт.

Організація ігрового простору

Форми розміщення учасників ігрового процесу

 

Загальна схема форми переважно монологічного розміщення учас­ників ігрового поля та її варіантів показана на мал. 6.

І

А — традиційне розміщення

В — дуговидне розміщення

Б — квадратне розміщення

Мал. 6. Переважно монологічні форми розміщення людей для гри.

До варіантів переважно діалогічної форми розміщення груп гравців можна віднести популярні в ігропрактиці центричні кола. Відмінністю цієї форми від решти є те, що учасники ігрового процесу, по-перше, спілкуються не з усіма присутніми, а з представниками своєї групи, обмеженої колом. По-друге, найбільш поширеним інструментом спіл­кування в колах є руки і тактильні контакти, завдяки чому енергія гри рівномірно поширюється по кожному колу, об'єднуючись у просторі в єдине енергетичне поле гри. По-третє, в таких обумовлених колах може народжуватись і реалізовуватись власний колективний чи авторський творчий продукт як відповідь на запити ігромайстра. Наявність цього продукту ефективно згуртовує команду, надаючи їй наснаги до нових красивих творчих рішень.

Відомі щонайменше два варіанти переважно діалогічної форми органі­зації гри: А) цирковий (або подібна зала із місцями), де люди мають сидіти на одному місці і не мають можливостей переміщуватись; Б) стадіонний варіант (ігрове поле, майдан без посадочних місць) з можливістю рухатись і пересуватись, але у стаціонарному компактному положенні — в обраних чи встановлених колах (див. мал. 7, варіанти А і Б).

Варіант А дуже скрутний для ігромайстра тим, що він не може рів­номірно розподілити увагу між присутніми. За його сектором уваги, за спиною завжди залишається певна частка людей. З цією «мертвою зоною» (mz), як правило, працюють асистенти. Позитивом пропоно­ваного варіанта є те, що ігромайстра видно з будь-якого сектора, адже кожен наступний ряд розташований вище від попереднього. Підкорити

й контролювати ситуацію можна за допомогою асистентів, які відпо­відатимуть за конкретні сектори людей і ретранслюватимуть на них вказівки ігромайстра.

асистент

Варіант Б характерний тим, що ігромайстер наочно сприймається тільки першим-другим колом, інші можуть тільки чути його голос. Тому ігромайстру в таких випадках бажано працювати на спеціально­му узвишші (подіумі, тумбі, мікросцені) і, безперечно, з мікрофоном. Керування рештою кіл доручається асистентам (по два-три в кожному колі), які дублюють команди й розпорядження ігромайстра та стиму­люють представників свого кола.

mz

асистент

Варіант А — цирковий

Варіант Б — стадіонний

Мал. 7. Переважно діалогічна форма організації гри «Центричні

кола».

Мал. 8. Варіант діалогічної форми організації гри «Вільні кола».

Ще одним варіантом розміщення груп учасників ігрового простору— вільні кола (мал. 8).

 

Організація ігрового простору

їх вільність проявляється у праві вибору місця для нашої групи, кількості і якості учасників. Відповідальність за організацію свого ігрового кола бере на себе конкретна група і відряджений до неї асистент ігромайстра. Завдання останнього — швидко втертися в до­віру представникам свого кола, згуртувати їх через мотив «доведемо, що наше коло найкраще, ви того варті». Практично вільний вибір і правильно проведена мотивація сприяє швидкому усвідомленню учасниками групи колективного «ми». Загальне керівництво ігро­вими процесами очолює ігромаистер, який алгоритмічно посилає у простір певні команди, робить установки, проводить стимулювання, заохочує.

Така організація гри має ознаки і діалогічної і полілогічної форми.

Як зазначалося, переважно полілогічна форма організації гри най­частіше застосовується при різновидах інтелектуальних та ділових ігор. Чисельність учасників таких ігор не може бути великою, адже в них практично кожен має бути почутим. А значить, умови проведення ігор треба оптимально наблизити до мети і їх завдань. Наголошуємо й на тому, що така форма дуже ефективна при організації будь-якої прак­тичної діяльності. Все, що відбувається за столом: техніка спілкування і виробництва, уміння і навички, деталізація процесів, оперативність і вправність (хто на якому рівні просування до мети) — все миттєво стає надбанням усіх присутніх. Особливо така форма актуальна для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Зрозуміле і вільне ігрове спілкування забезпечують кілька спорідне­них варіантів організації гри. Наприклад, «круглий стіл», «рівнобічний трикутник)), «трапеція)) (мал. 9).

сектори дій команд 1 і 2 сектори дій команд 1 і 2

запасні І запасні експерти журі
Варіант А — Варіант Б — Варіант В —

«Круглий стіл)) «Рівнобічний трикутник» «Трапеція»

Мал. 9. Переважно полілогічна форма організації гри

Форми розміщення учасників ігрового процесу

Найоптимальніший з них перший (мал. 9, варіант А), тому що коло не має гострих кутів, кожен з учасників гри є рівно віддаленим від центру, а значить, має рівні шанси на успіх, на вдоволення потреби бути почу­тим, реалізованим. Ігромаистер має можливість швидко і точно ділити представників аудиторії на ігрові групи (проводячи рукою уявні діагоналі через центр) залежно від запитів гри, проходячи за внутрішнім колом, за спинами гравців. Кількість команд може варіюватись кожного ігрового періоду (максимальна кількість вісім команд — вісім секторів кола). Ігромаистер може за потреби звертатись особисто до кожного, надати допомоги, розтлумачити незрозуміле, активізувати, утішити.

«Рівнобічний трикутник» (мал. 9, варіант Б) має аналогічні поперед­ньому варіанту властивості за виключенням одного: він має гострі кути і, як правило, такий варіант залучають для суперництва тільки двох ко­манд, капітани яких займають місця в кутах трикутника. Решта гравців утворюють лаву запасних, яких можна запрошувати до своїх команд (обмінювати) для розробки відповіді на творче запитання. Наприклад, якщо запасний гравець знав відповідь чи мав рішення, а його не запро­сила команда, вона втрачає певну кількість балів. Якщо ж команда ввела потрібну людину — набрані бали за конкурс подвоюються.

«Трапеція» (мал. 9, варіант В) ефективна у разі введення у гру дитячого журі, групи експертів або кураторів (асистентів, тьюторів) команд. У такому разі останні розміщуються біля ігромайстра і звідти виконують свої функції.

Переважно полілогічна форма організації гри використовується і під час проведення диспутів, дискусій, різного виду «мозкових штурмів», тренінгів тощо. Особливо актуальна у вигляді заготівки для «ток-шоу». Розробляючи ідею ігрової програми, ігромайстру треба подбати про створення атмосфери двобою з «рингом» для схрещення ідей, думок, рішень. Окрім безпосередніх учасників двобою у грі, присутні сторонні глядачі, активність яких оцінюється окремо.

Розглянемо кілька варіантів полілогічної форми (див мал. 10).
О О О

D D <> <> О Ъ

Варіант А — Варіант Б — Варіант В —

«Ринг» «Гарно — погано» «Вулиця»

Мал. 10. Рингові форми організації гри

Організація ігрового простору

Варіант А «Ринг» використовується у разі передбачення гострої по­леміки, зіткнення протилежних інтересів. У «тайм-ауті» між раундами участь у грі беруть гості, тобто решта присутніх.

Варіант Б «Гарно — погано» передбачає зіставлення мотивів, погля­дів, поглядів, відпрацювання певних ролей, виходячи з однієї позиції. Наприклад, одна команда представляє позитивний аспект проблеми, факту, дії, ситуації. Друга — негативний. Решта учасників може ви­ступати в ролі журі, ще однієї загальної команди, вболівальників (брати час на себе, поки твоя команда знайде рішення).

Варіант В «Вулиця» або «Парк професій», «Ринок», «Фестиваль» тощо використовується як поле зіставлення різнобічних поглядів, ідей, варіантів розв'язання проблем з фрагментарним показом своїх рішень.

У тому разі, якщо присутніх на грі доволі багато, можна ввести па­ралельні команди — подвоїти кожну лінію фігури. В ігровій практиці така форма дістала назву «Акваріум». У цьому разі готують окремо допоміжні правила для учасників зовнішнього «кола», «трикутника», «трапеції», які стежать за перебігом спілкування у внутрішньому колі. Свої думки і результати споглядань підсумовуються в «тайм-аутах» та наприкінці програми. Цікавий хід: переглянути проблему з боку «ви­вернутого акваріума». Або грати на висадку, тобто глядачі утворюють власні команди, які виходять на поле гри у разі першої поразки супер­ників на «рингу» (варіант «Брейн-ринг»).

Ще одним варіантом форми переважно полілогічного спрямування гри є так званий «сотовий». Він дуже підходить для масового залучення аудиторії, поділеної на кілька команд з кількістю гравців до дванадцяти — п'ятнадцяти кожна. Загальна схема гри є такою: грає кожна команда сама за себе, заробляючи бали протягом гри. За підсумками обирають переможців. Подаємо схему (мал. 11) форми, де є десять команд і група експертів або журі (ГЕ).

1 І З І 6 І 9

О' ^D^ О

2 5 8 10

Мал. 11. «Сотовий» варіант розміщення гравців. 104

Форми розміщення учасників ігрового процесу

Зрозуміло, що наведені форми не вичерпують всього того різно­маніття варіацій форм організації ігрового спілкування та ігрового поля. Справжній ігромайстер намагатиметься підійти до цієї проблеми творчо, відшукуючи для своєї програми найефективніші форми з наве­дених та за потреби синтезуючи їх для отримання найоптимальнішого варіанта.

Розглядаючи проблему організації ігрового поля, варто звернути увагу ігромайстра на проблему посадки осіб в аудиторії. Найефективніше роз­міщення людей — без пустот, тобто без порожніх вільних місць у залі — без «чорних дір». Останні, неначе космічні «чорні дири», всмоктують у себе колективну ігрову енергію, де вона безслідно зникає, втягуючи до себе все більше коло присутніх. Щільне ж розміщення людей сприятиме швидкому підведенню присутніх до єдиного «емоційного знаменника» — об'єднання та рівномірного розподілу їхньої емоційно-діяльнісної енергії. Психологи свідчать, що у разі великого і щільного скупчення народу можна спостерігати ефект масового самогіпнозу, під впливом якого у оператора з'являється можливість приведення аудиторії до потрібного стану, думки, дії. Зазначений феномен підтверджується і в ігровій практиці. Справжній ігромайстер використовує цей прийом тільки задля вирішення педагогічних і виховних завдань*. Порядність в ігрових взаєминах ціниться понад усе!

При щільному розміщенні людей активніші, підготовлені до гри особи природно заохочують і залучають до процесу своїх сусідів, чим виявляють неоціненну послугу ігромайстру. І за це їм потрібно бути вдячним!

Іноді для більш активної загальної чи позиційної стимуляції прак­тикують введення групи «підсадки» або «чорних конячок» (таємних асистентів). Вони не викривають себе, своїх функцій, а лише актив­но діють разом з іншими, спрямовуючи енергію у потрібні сектори чи ділянки аудиторії. До речі, в стародавньому театрі на місця між сценою, де відбувалося видовище, і рештою глядачів (його називали «хор») спеціально висаджували емоційно рухливих людей, які швид­ше за інших реагували на події на сцені і завдяки демонстративності своєї емоційності впливали на всіх присутніх, допомагаючи останнім швидше позбутися скутості. Учасникам «хору» як обов'язковому колективному учаснику дійства часто доручали роль — грати «на­род». Сучасному ігромайстру не завадить скористатися стародавніми технологіями.

Організація ігрового простору

Увага] Одним потенціальним загальним позитивом для будь-яких вікових груп є факт розміщення дітей на місця у залі за уподобаннями, за симпатіями (виняток — діти дошкільного віку, таких навчають займати вільне місце по черзі). Це дає фору ігромайстру швидко налагодити ефективні стосунки між усіма членами процесу ігрового спілкування через контакти найближчих «сусідів». Логічний крок: залучити до гри спочатку саме ці пари або трійки дітей, поступово розширюючи кіль­кість залучених до ігрових контактів до максимуму. Як ігромайстру визначити такі пари-уподобання? Наприклад, можна запропонувати завдання взятися за руки всім, хто має друга в цій залі; в якій частині зали — в лівій чи правій — друзі вище підведуть руки на мою команду; підведіть руки, хто знає ім'я свого сусіда тощо.