Загальні риси світового господарства, об’єктивні основи його розвитку.

Світове господарство — сукупність національних економік, їх виробничих, торгових, кредитних, науково-технічних, фінансо­вих та інших організаційних об'єднань та підприємств, об'єдна­них міжнародним поділом праці, й відповідна система міжна­родних економічних відносин.

Риси світового господарства

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

На розвиток світового господарства виливають такі чинники:

§ розвиток науково-технічного прогресу, перетворення інформаційних технологій на один із найважливіших аспектів розвитку світової економіки;

§ зростаюча взаємозалежність національних господарств, загальна лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків;

§ поглиблений розвиток МПП — міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва;

§ високий рівень інтенсифікації міжнародного ру­ху факторів виробництва: робочої сили, капіталів, технологій, засобів виробництва, інформації;

§ інтернаціоналізація виробництва і капіталу;

§ формування самостійної фінансової системи, безпосередньо не пов'язаної з обслуговуванням руху товарів;

§ вирішення глобальних проблем тощо.

 

Джерела адміністративного права. Адміністративні правовідносини.

Джерела адміністративного права

Джерело адміністративного права — це правотворчий акт органу державної влади, який містить адміністративно-правові норми і у зв'язку з цим регулює суспільні відносини, що виникають у сфері здійснення виконавчої влади та в процесі внутрішньої організації усіх державних органів і організацій.

Особливості джерел адміністративного права полягають у величезній кількості та різноманітності нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми, а також в тому, що серед них переважають підзаконні нормативно-правові акти. Тобто серед джерел адміністративного права відсутній один центральний, стрижневий нормативний акт, навколо якого групувалися б усі інші джерела, що характерно для більшості галузей права (наприклад, у цивільному праві — це Цивільний кодекс, у кримінальному — Кримінальний кодекс тощо). Іншими словами, єдиного Адміністративного кодексу немає, і розробити його неможливо.

Систему джерел адміністративного права утворюють Конституція України, закони та інші законодавчі акти України (тобто акти, що мають юридичну силу закону — основи законодавства, кодекси), міжнародно-правові акти, ратифіковані у встановленому порядку, постанови Верховної Ради України, нормативні акти Президента України, нормативні акти органів виконавчої влади рішення місцевих рад та їх виконкомів, прийняті в межах делегованих їм повноважень виконавчої влади.

До джерел адміністративного права можуть бути віднесені рішення Конституційного Суду України, оскільки в результаті діяльності цього органу можуть тлумачитися або визнаватися такими, що не відповідають Конституції України, окремі адміністративно-правові норми.