Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма виробничих відносин, економічних явищ і процесів, які реально існують.
Вони теоретично відображають не лише окрему сторону системи виробничих відносин, а й її зв'язок з відповідною стороною системи продуктивних сил. Змістом останніх є відношення людини до природи, їх взаємодія. Речовим змістом економічної категорії є окрема сторона такого відношення до природи. У кожній економічній категорії відображається діалектична взаємодія соціально-економічних зв'язків і відносин між людьми (відносин економічної власності, суспільної форми праці) з техніко-економічними зв'язками й відносинами, з речовою формою процесу праці, тобто з взаємовідносинами людини і природи. Ігнорування продуктивних сил, процесу праці як такого означало б, що поза колом питань економічної теорії лишився розгляд категорій «зміст праці», «робоча сила», «споживча вартість», «процес праці» тощо.
Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи.
До системи економічних законів належать такі групи:
1. Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні, загальні, специфічні, стадійні.
Всезагальні економічні закони властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо) і відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві і технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою.
Загальні з акони діють у кількох економічних формаціях (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо).
Специфічні економічні закони діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з-поміж них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами (відносинами економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил.
Стадійні закони діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму) або на одному із ступенів стадії. Так, на вищому, державно-монополістичному ступені низхідної стадії діють закон планомірності економічного розвитку, закон одержавлення економіки.
2. Закони різних сфер суспільного відтворення. Так, до законів сфери безпосереднього виробництва належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін.; до законів сфери розподілу — закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання — закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.
51. Предмет та методи правового регулювання фінансового права. Принципи оподаткування.
Фінансове право —це самостійна галузь права, яка є системою норм прав, що регулюють суспільні відносини у процесі формування, розподілу й використання централізованих децентралізованих фондів коштів держави та місцевого самоврядування, необхідних для реалізації їхніх завдань і функцій і задоволення публічного інтересу.
Специфіка відносин, що регулюються нормами фінансового права, полягає в тому, що вони складаються в особливій сфері життєдіяльності суспільства — фінансовій діяльності.
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають, змінюються й припиняються в галузі формування, розподілу й використання фондів коштів держави й місцевого самоврядування та врегульовані фінансово-правовими нормами.
Фінансові відносини, що є предметом фінансового права, мають місце при формуванні, розподілі й використанні державного й місцевого бюджетів, спеціальних цільових фондів; у сфері оподаткування, державного й муніципального кредиту, бюджетного фінансування, фінансового контролю, обов'язкового державного страхування, грошового обігу, розрахунків, банківського регулювання й нагляду, валютного регулювання.
Методом правового регулювання фінансового права є система юридичних прийомів (способів), за допомогою яких здійснюється регулювання фінансових правовідносин, юридичний вплив на учасників останніх.
Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів (імперативний), який полягає у державно -владних вказівках одному учаснику фінансових відносин з боку іншого. Цей останній виступає від імені держави чи місцевого самоврядування та наділений у зв'язку з цим відповідними повноваженнями.
Окрім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: узгодження, рекомендації, координації і т.п. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.
Стаття 3 Закону України “ Про систему оподаткування ” встановлює принципи побудови та призначення системи оподаткування: система оподаткування будується за принципами: обов’язковості, економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів держави, регіонів, підприємств і громадян та забезпечує надходження коштів до бюджетів відповідних рівнів і державних цільових фондів.
В Україні розмежування податків йде по двох рівнях: на державні і місцеві. За державним бюджетом закріплюються більшість загальнодержавних податків і зборів, за республіканським Автономної Республіки Крим і місцевими бюджетами закріплюється частина загальнодержавних податків (повністю або за певними нормативами) і місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки регулюють республіканський бюджет Автономної Республіки Крим і місцеві бюджети.
