Валютні ринки. Державне регулювання валютних курсів

Валютний ринок — система міжнародних валютних відносин (передусім відносин економічної власності) з приводу організації і купівлі-продажу національних та іноземних валют з метою забезпечення міжнародних платежів.

Основними суб'єктами цих відносин є:

1) фізичні та юридичні особи, зайняті зовнішньоекономічною діяльністю;

2) некомерційні банківські установи, які здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

3) посередники (окремі брокери, брокерські фірми), які за свої операції отримують комісійну винагороду;

4) державні установи і насамперед центральні банки та державні скарбниці окремих країн.

Серед суб'єктів валютного ринку домінуюча роль належить транснаціональним банкам, які здійснюють готівкові і безготівкові міжбанківські операції. Тому ці банки мають вирішальний вплив на валютні курси, масштаби валютного обігу.

Об'єктами валютного ринку є національні грошові одиниці, цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви та ін.) в іноземній валюті.

Регулювання відносин суб'єктів на валютному ринку відбувається згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який було прийнято 19 лютого1993 р. Цим Декретом встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено права та обов'язки учасників валютного ринку, їх відповідальність за порушення законодавства, повноваження органів управління в регулюванні валютних операцій.

Головним органом валютного регулювання і контролю в Україні є Національний банк України. Він регулює здійснення валютних операцій, визначає порядок організації торгівлі іноземною валютою та порядок розрахунків у іноземній валюті. За погодженням з Кабінетом Міністрів України Національний банк встановлює валютні курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах і в розрахункових одиницях. Також Національний банк України може встановлювати граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку.

У сфері валютного регулювання Національний банк України компетентен:

• здійснювати валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України;

• складати разом з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс України;

• видавати нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку;

• видавати ліцензії на здійснення валютних операцій та скасовувати їх;

• установлювати способи визначення і використання валютних курсів іноземних валют;

• встановлювати ліміти відкритої валютної позиції для установ, що купують і продають іноземну валюту.

Головною метою валютного регулювання Національного банку є проведення зваженої та обґрунтованої курсової політики. Національний банк України використовує загальновизнані методи валютного регулювання.

1. Валютна інтервенція — пряме втручання Національного банку у валютний ринок. Вона зводиться до покупки і продажу Національним банком іноземної валюти.

2. Дисконтна (облікова) політика — підвищення або зниження дисконтної ставки національного емісійного банку з метою впливу на рух закордонних короткострокових капіталів. Підвищенням дисконтної ставки в період Центральний банк сприяє припливу капіталів із країн, де дисконтна ставка нижче, тобто поліпшенню стану платіжного балансу. Цей метод ефективний лише за умови, що рух капіталів між країнами обумовлено пошуком більш прибуткового їхнього розміщення. Тому підвищення дисконтної ставки веде до подорожчання кредиту всередині країни.

3. Валютні обмеження: девальвація — зниження офіційного курсу для стимулювання експорту і стримування імпорту; ревальвація — підвищення падаючого валютного курсу.

Кабінет Міністрів України регулює діяльність суб'єктів валютного ринку України шляхом:

1) визначення ліміту зовнішнього державного боргу України;

2) забезпечення формування і розпорядження Державним валютним фондом України;

3) визначення порядку використання надходжень у міжнародних розрахункових одиницях.

Валютні операції за участю резидентів і нерезидентів, зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна підлягають валютному контролю. Національний банк України здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України та забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю.

Крім Національного банку України, функції валютного контролю здійснюють уповноважені банки, Державна податкова інспекція України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил щодо поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Незаконні дії, тобто вчинення операцій з валютою без відповідного дозволу (ліцензії), тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

57. Поняття земельного права.

Земельне право - це галузь права, що регулює та охороняє земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як землевласників і землекористувачів. Звідси земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального використання. Земельне право - комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного й екологічного права.

Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний кодекс України, що був прийнятий 25 жовтня 20-01 р., набрав чинності з 1 січня 2002 р. Саме в останньому встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а тому право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. А завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.