У 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст.

(2 год.)

План.

1. Парад суверенізації республік. Передумови та причини розпаду СФРЮ.

2. Проголошення та розвиток Союзної Республіки Югославії у 90-х рр. ХХ ст. Санкції та військові операції ООН і НАТО проти СРЮ.

3. Сербія та Чорногорія на початку ХХІ ст. Проблема незалежності Косово.

4. Хорватська республіка у 90-х рр. ХХ – на початку ХХІ ст. Режим президента Ф. Туджмана.

Реферати:

Міжетнічна війна в Югославії (90-і роки ХХ ст.).

Відносини України з країнами колишньої Югославії

на сучасному етапі.

Література:

Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн ХХ століття: Підруч. для вищих навч. закл. – К.: Генеза, 2005. – 816 с.

История южных и западных славян: В 2 т. Т. 2: Новейшее время: Учебник / Под ред. Г. Ф. Матвеева и З. С. Ненашевой. – 3-е издание. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Изд-во «Печатные Традиции», 2008. – 368 с.

Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки: 1945 – 2002. – К., 2004.

Гуськова Е. Ю. История югославского кризиса (1990–2000). – М., 2001.

Гуськова Е.Ю. В.К. Волков о современных событиях на Балканах // Славянский мир в третьем тысячелетии. – М., 2007. – С. 19–26.

Лещиловская И. И. Исторические корни югославского конфликта // Вопросы истории. – 1994. – № 5.

Кузнецов Д. В. Общественное мнение в странах Запада и Косовский кризис // Славяноведение. – 2007. – № 3. – С. 55–72.

Шилова А. Становлення й розвиток відносин України з країнами колишньої СФРЮ як фактор зміцнення стабільності на Балканах // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія. – 2010. – №103. – С. 47–51.

Бірюкова О.О. Сучасні Балкани: внутрішньополітичні проблеми та зовнішньополітичні перспективи / О.О. Бірюкова // Вiсник Харкiвського нацiонального унiверситету iм. В.Н. Каразiна. Сер. «Питання політології». – 2009. – № 861, вип. 15. – С. 218 – 227.

Тодоров І. Позиція України щодо врегулювання югославської кризи (90-ті роки ХХ ст.) // Проблеми слов’янознавства. – 2003. – Вип.53. – С.76–86.

 

Творчі завдання:

1. Проаналізуйте фактори та причини кризи Югославської федерації.
2. Чи можна було уникнути силового розв`язання проблеми розпаду Югославії?
3. Яка роль С. Мілошевича у подіях на Балканах?
4. Що відіграло вирішальну роль у припиненні збройного конфлікту на Балканах?
5. Чи можна стверджувати, що проблема Балкан розв`язана?

Основні поняття: Союзна Республіка Югославія; міжетнічна війна; міжетнічний конфлікт; соціально-економічний розвиток; політичний розвиток; зовнішня політика; дипломатичні відносини; життєвий рівень населення; незалежність; Сербія; Чорногорія; Хорватія; Босна і Герцеговина; Македонія; ООН; НАТО.

Методичні рекомендації до самостійної роботи з теми:

На виборах 1990 р. до республіканських парламентів перемогли прокомуністичні сили. Це означало загальмування ринкових реформ і згасання надії на перетворення Югославської федерації на конфедерацію. Кульмінація кризи і початок розпаду СФРЮ припадали на червень 1991 р., коли Хорватія, де на виборах перемогла Хорватська демократична співдружність на чолі з Ф. Туджманом, і Словенія, очолювана лідером блоку "Демос" М. Кучаном, проголосили свою незалежність. У 1992 р. таке саме рішення прийняли Боснія та Герцеговина і Македонія. У квітні 1992 р. на уламках СФРЮ було утворено Союзну Республіку Югославія (СРЮ), до складу якої увійшли Сербія і Чорногорія. Сербія, де при владі залишався комуністичний уряд на чолі з С. Мілошевичем, під гаслом збереження федерації розпочала війну з Хорватією.

Головними чинниками розпаду СФРЮ, на думку різних дослідників, були: економічна криза; стара етнічна неприязність між югославськими народами; націоналізм; культурні відмінності між ними; зовнішній чинник, тобто зміни в міжнародній політиці; роль різних осіб у створенні та руйнуванні югославської держави; передмодерний характер югославської держави, яку часто порівнюють з імперією; структурно-інституційні причини.

Студентам необхідно детальніше охарактеризувати причини, хід та наслідки війн та конфліктів, що відбувалися на теренах Югославії у 90-х роках ХХ – на початку ХХІ ст.

26 червня – 4 липня 1991 р. відбувалася вйна за незалежність Словенії (бойові дії між військами ЮНА та словенськими збройними формуваннями).

Із середини літа 1991 р. до серпня 1995 р. тривала війна за незалежність Хорватії (між військами ЮНА та хорватськими збройними формуваннями; боротьба Хорватії з проголошеною у районах компактного проживання сербів Республікою Сербської Країни (19 грудня 1991 р.), операція хорватської армії «Буря» по знищенню РСК (серпень 1995 р.)).

Весна 1992 р. – 14 грудня 1995 р. – громадянська війна у Боснії і Герцеговині між сербською, хорватською і мусульманською громадами. Під тиском ООН і НАТО сторони сіли за стіл переговорів. Було прийнято Дейтонську угоду.

1988–1999 рр. – албано-сербське протистояння в Косово (боротьба сербської поліції та армії проти албанських загонів ОАК).

24 березня – 10 червня 1999 р. – операція сил НАТО проти Сербії «Союзна сила» з метою примусити її прийняти план мирного врегулювання в Косово. Введенні військ КФОР до Косова.

Весна–осінь 2001 р. – громадянська війна в Македонії. Операція НАТО по роззброєнню албанських бойовиків (вересень 2001 р.).

У ході громадянської війни і розпаду від Югославії наприкінці XX ст. відокремилися чотири з шести союзних республік (Словенія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія). На початку XXI ст. залишалося дві республіки: з 1992 по 2003 рр. – Союзна Республіка Югославія (СРЮ), з 2003 по 2006 рр. – конфедеративний Державний Союз Сербії і Чорногорії. Югославія остаточно припинила існування з виходом з союзу Чорногорії 3 червня 2006 р. Президент Чорногорії обирається на 5 років, законодавчу владу представляє однопалатний парламент – Асамблея.

На думку В. К. Волкова, криза в Югославії має комплексний характер; її не можна розглядати у відриві від таких подій, як революції 1989 р. в країнах Східної і Південно-Східної Європи, як розпад «соціалістичного табору» і Радянського Союзу. Події 1999 р. в Югославії він назвав озброєною агресією з боку терористичної організації албанських радикальних націоналістів і НАТО; пропонував віддати Балкани балканським народам, які самі повинні вирішувати свою долю.

Відносини України з Югославією розвивалися нерівномірно у 90-х рр. ХХ ст.; стали більш тісними після візиту президента Л. Кучми до Белграду (2001 р.). Серйозною проблемою для Сербії сьогодні залишається Косово.

Щодо розвитку Хорватії на сучасному етапі важливо зазначити, що після названих вже подій першої половини 1990-х років після операції хорватської армії «Буря» 12 листопада 1995 р. голови делегацій країнських сербів у місті Ердут і хорватського уряду у Загребі підписали угоду про статут окремих частин території Республіки Сербська Країна, які залишились під сербським контролем. Країнські серби дали згоду на реінтеграцію цих трьох областей протягом перехідного періоду тривалістю 12 місяців. У січні 1996 р. Рада Безпеки ООН заснувала Тимчасову адміністрацію ООН для Східної Славонії, Бараньї і Західного Срему; туди було введено військовий контингент багатонаціональних сил ООН. 15 січня 1998 року у Вуковарі відбулася офіційна церемонія передачі повноважень від Перехідної адміністрації хорватським властям. Головний пріоритет політики сучасної Хорватії – інтеграція в перспективі в усі західно-європейські та атлантичні структури. У 2005 р. Хорватія подала заявку на вступ до ЄС (має увійти до 1 липня 2013 року). Взимку 2009–2010 рр. в Хорватії відбулися президентські вибори, перемогу в яких здобув соціал-демократ Іво Йосипович.

 

 

Теми самостійної роботи у модулі 4: