Робочий час і час відпочинку

Час, протягом якого працівники виконують доручену їм роботу, називають робочим.

Законом встановлено такі види тривалості робочого часу:

-нормальна тривалість;

-скорочена тривалість;

-неповний робочий час;

-ненормований робочий день;

-робота в нічний час;

-надурочні роботи.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може первищувати 40 годин на тиждень незалежно від форм власності підприємства, де він працює.

Більшість працівників має п?ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. На тих підприємствах, де запровадження п?ятиденного тижня є недоцільним – встановлено шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.

П?ятиденний або шестиденний робочий тиждень встановлюється роботодавцем спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового колективу і за погодженням з органами місцевого самоврядування. Тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами – внутрішнього трудового розпорядку роботодавцем за погодженням з профспілковим комітетом підприємства.

Законодавством передбачено скорочену тривалість робочого часу для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці (робота під землею в шахтах, ливарних цехах, на хімічних виробництвах, рентгенівських кабінетах...) Для збереження здоров?я таких категорій працівників запроваджено скорочену тривалість робочого тижня – не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу і для ряду інших працівників – диспечерів, учителів, лікарів, робота яких пов?язана з великим навантаженням. Для неповнолітніх працівників до 16 років тривалість робочого тижня не може перевищувати 24 години, а для працівників віком 16-18 років – 36 годин. Скорочується тривалість роботи (зміни) для тих, хто працює в нічний час.

Нічним часом є час з 22 години до 6 години.

Право на скорочений робочий час передбачено законом. Власник підприємства зобов?язаний його дотримуватися, незалежно від будь-яких умов. При цьому зарплата працівникам не повинна зменшуватися.

Неповний робочий час означає, що працівник працює менше нормальної тривалості робочого тижня (тобто менше сорока­годинного робочого тижня). Неповний робочий час може встановлюватися за погодженням між працівником і роботодавцем. При цьому тривалість його не повинна бути меншою, ніж половина нормальної тривалості робочого дня.

Термін " ненормований робочий день " зовсім не означає, що працівники, для яких він встановлений, повинні працювати необмежений час. Загальна тривалість роботи і для таких працівників не може перевищувати 40 год на тиждень з відповідним розподілом цього часу на 5 чи 6 робочих днів. На них повністю поширюються правила внутрішнього трудового розпорядку. Залучення до роботи понад норму робочого дня не перетворює цей робочий день у подовжений. Роботодавець не може постійно залучати працівників до роботи за межами нормального робочого дня. Але, якщо така необхідність виникла, то працівник зобов?язаний виконати без будь-якої додаткової оплати роботу за межами робочого дня.

Надурочними вважають роботи понад встановлену тривалість робочого дня. Роботодавець може застосовувати надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством, а саме:

1.при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і усунення її наслідків;

2.при проведенні громадсько необхідних робіт по водопостачанню, газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв?зку;

3.при необхідності закінчити почату роботу, яка не могла бути закінчена в нормальний робочий час внаслідок непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва, коли припинення її може попсувати майно чи викличе зупинення робіт для значної кількості працівників;

4.при виконанні вантажно-розвантажувальних робіт для недопущення простою транспорту і скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення;

5.для продовження роботи при нез?явленні працівника, коли робота не допускає перерви; в цих випадках роботодавець повинен негайно вжити заходів для заміни змінника на іншого працівника.

До надурочних робіт забороняється залучати такі категорії працівників:

1. вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

2. осіб, молодше 18 років;

3. працівників, які навчаються в загальноосвітніх школах і ПТУ без відриву від виробництва в дні занять.

Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину–інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою.

Надурочні роботи можуть проводитися лише з дозволу профспілкового комітету підприємства. Вони не повинні перевищувати для кожного працівника 4 годин протягом двох днів підряд і 120 годин на рік.

Важливим розділом правил внутрішнього трудового розпорядку є охорона праці.

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоро?я і працездатності людини в процесі праці.

Час відпочинку – це встановлений законом час, на протязі якого працівники вільні від виконання своїх трудових обов?язків і який вони можуть використовувати на свій розгляд. Кожна людина, яка працює, має відпочивати для відновлення своїх сил і здоров?.

Основними видами відпочинку є:

-перерви на протязі робочого дня (до двох годин – час обідньої перерви – надається для харчування, використовується працівником на власний розгляд);

-перерви між робочими змінами чи робочими днями (тривалість перерви в роботі між змінами має бути не меншою від подвійної тривалості роботи у попередній день);

-щотижневі дні відпочинку (при 5-денному робочому тижні 2 дні, при 6-денному – один день, але загальна тривалість щотижневого відпочинку повинна бути не менша 42 годин);

-святкові і неробочі дні (згідно закону у ці дні припиняються усі роботи, крім тих, без яких не можна обійтись – транспорт, лікарні, безперервні виробництва);

-відпустки.

Право на відпустку мають працівники, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності, а також ті, хто працює за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустку забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням місця роботи, заробітної плати, неперервності трудового стажу.

Закон України "Про відпустки", КЗпП У установлюють такі види відпусток:

1. Щорічна — основна; додаткова за роботу із шкідливими та тяжкими умовами праці; за особливий характер роботи; інші, передбачені чинним законодавством.

2. Додаткова у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва).

3. Творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників тощо).

4. Соціальна — у зв'язку з вагітністю та пологами; з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; працівникам, які мають дітей.

5. Відпустка без збереження заробітної платні надається на різні строки у випадках, передбачених Законом України “Про відпустки”. Без згоди власника чи уповноваженого ним органу: ветеранам війни; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; пенсіонерам за віком; інвалідам; особам, які одружуються; працівникам у разі смерті рідних — чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчерки), братів, сестер тощо. За згодою сторін трудового договору відпустка без збереження заробітної плати надається до 15 календарних днів на рік і може поділятися на частини, але загалом не більше 15 календарних днів.