Як видно з перших розділів, філософія техніки в силу специфіки свого предмета відрізняється від класичних епістемологічних концепцій, заснованих на жорсткій демаркації суб'єкта та об'єкта в теорії пізнання; світоглядному розділенні світу існуючого та світу належного в філософському знанні, і, як наслідок, соціополітичному розмежуванні етико-ціннісного (публічного) та професійно-дослідного (описового) дискурсів.
У техніко-технологічних науках, це виявляється неможливим і в організації наукового знання від самого початку присутні елементи різної природи - від буденного і до чисто філософського.
Ймовірно, ця особливість технічного знання інтуїтивно відчувалася античною культурою, що знайшло своє відображення в поділі двох форм знання: практично орієнтованого (технічного), яке вважалося участю «низьких» соціальних верств та «високого» теретичного знання, яке вважалося участю благородних класів.
Внаслідок дії обох цих факторів, як самостійна дисципліна філософія техніки виникла лише в останній чверті XIX століття (Ернст Капп, «Основні напрямки філософії техніки. До історії виникнення культури з нової точки зору», 1877 р,; Фред Бон, 1898 г.). Погляди Каппа поділяв і французький соціальний філософ Альфред Еспінас. Обидва вони розвивали концепцію органопроекціі, згідно з якою технічні пристрої (на думку Каппа і артефакти взагалі) є ні чим іншим, як проекціями на об'єктивну реальність органів людського тіла, їх продовження і механічне імітування їх функцій. (Цит. За аль-ани, с. 32).
Справжнім її засновником все ж слід вважати російського інженера-філософа П. К. Енгельмейер, який опубліковав в 1898 р. нарис «Технічний підсумок ХІХ-го століття», а в 1912 р свою 4х-томну «Філософію техніки», в якій послідовно проаналізував загальний зміст предмета і основних проблем філософії техніки і значення техніки в житті людини і людської цивілізації, сформулював концепцію «техніцизм (створення людиною штучного світу як основу власного буття).
В цілому, виникнення філософії техніки було пов'язано причинним зв'язком з еволюцією типу наукової раціональності і предтечею її переходу в фазу постнеокласичної (постакадемічної науки (див. вище).
У філософії техніки сформувалися два напрямки. Перший - технократичний - поширений серед фахівців в галузі природничих та технічних наук і постулює оптимістичну оцінку перспектив сучасного технічного розвитку.
Другий напрямок - технокритицизм - домінує серед гуманітаріїв і аргументує критичне ставлення до наслідків науково-технологічного прогресу сучасної цивілізації, висловлює в ряді випадків досить розумні підстави сумніватися в здатності вирішення виникаючих соціогуманітарних проблем цим шляхом.
У сучасному розумінні, предметом філософія техніки є осмислення феномена техніки в цілому (1), його значення як фактора соціальної та культурної еволюції (2), перспективи еволюції соціокультурного статусу техніки і її значення для майбутнього людини як космічного феномена.
Атрибутами техніки і технічної (інженерної) діяльності є цілеспрямованість і знання основних засобів її (мети) досягнення, оформлені у вигляді системи керуючих принципів.
Як і наука зміст категорій техніка/технологія є багатовимірним. Їх інтерпретація може бути здійснена принаймні в трьох аспектах:
1) як сукупність артефактів - штучно створених людиною (на відміну від спонтанно існуючих фактів) з метою задоволення власних потреб та інтересів об'єктів реальності і їх узгоджено функціонуючих технічних систем;
2) як технічна діяльність по створенню цих пристроїв, включаючи всі стадії цього процесу (наукове дослідження об'єктивних можливостей, проектування/конструювання, виробництво та експлуатація, розробка окремих елементів технічних систем, системне дослідження можливостей їх системної інтеграції, проектування та експлуатація;
3) як систематизоване технічне знання, необхідне для технічної діяльності.
Очевидна на даний час взаємний причинний зв'язок і взаємозумовленість техніки/технології та науки пройшли кілька стадій свого формування. Рушійною силою цього процесу була раціоналізація технічної діяльності?
1) Самовідтворення (навчання нових поколінь) професійних спільнот ремісників;
2) Раціоналізація технічної діяльності в результаті проникнення в нього елементів наукового знання;
3) Загальна систематизація та узагальнення наявних технічних знань (відправна точка - створення у Франції XVIII століття «Енциклопедії», що об'єднала в єдину систему накопичені на той час знання з усіх галузей науки та ремесла);
4) Виникнення «симбіозу» наукової методології й прийомів створення та експлуатації технічних пристроїв і їх систем, сполученого зі створенням наукових теорій функціонування технічних пристроїв, а, отже, виникненням особливої сфери науково-дослідницької діяльності інженерних (техніко-технологічних) наук.
У сучасній філософії техніки можна виділити кілька напрямків, перш за все, соціологічний і антропологічний. Основою для віднесення до того чи іншого напрямку служить основний принцип, відповідно до якого розглядається походження цього феномена.
Тема 7. Онтологія науки
