Практика наукового дослідження в гуманітарних дисциплінах. Герменевтика і структуралізм

Науковi теорiї займають провiдне місце далеко не в усiх науках. Є науки (iсторiя, етнографiя), в яких домiнуючим є простий опис фактiв, а теорiї займають допомiжне, периферiйне мiсце. Що ж тодi може претендувати на роль методу в таких науках? Одним з таких претендентiв є герменевтика (екзегетика), або мистецтво тлумачення. Основнi положення герменевтики були опрацьованi ще у стоїчнiй та перипатетичнiй фiлософiї. Однак, у Давнiй Грецiї герменевтика мала надто вузьку область застосування, щоб отримати подальший розвиток. У XIX столiттi становище дещо змiнюється, оскiльки стає зрозумiлим, що в галузi гуманiтарних наук природничi методи непридатнi. Для того, щоб осмислити сенс витвору мистецтва, оцiнити його, зрозумiти, що означає смак у мистецтвi чи життi, що таке генiальнiсть, мода, трагiчне й комiчне, логiка, математичнi методи та емпiричнi пiдходи недостатнi. Для того, щоб зрозумiти витвiр мистецтва, необхiдно в нього вжитися, вiдчути тi думки й почуття, якi вiн покликаний передати. Тобто потрiбно навчитися вiдчувати те, що вiдчував їх творець, або принаймi той, хто їх «розумiє». Для цього може знадобитися знання мови, якою написано лiтературний твiр, знання епохи та її звичаїв, уявлень та прагнень, знання естетичних категорiй епохи й маса подiбних речей. I ось для розв'язання всiх таких, естетичних за суттю проблем звертаються до герменевтики, розробленій ще в давнину мистецтва тлумачення.

Сфера застосування герменевтики не обмежується одним мистецтвом, її також можна розповсюдити на такi гуманiтарнi науки, як iсторiя, психоаналiз, лiнгвiстика тощо. Так, за Ф. Шлейєрмахером, «iсторiя – це щось на кшталт великої темної книги, написаного мовами минулого сукупного витвору людського духу, текст якого треба зрозумiти» [8, с. 225]. Пiзнiше ця тема розвивалася Л. Ранке, В. Дiльтеєм та iншими. Природна причиннiсть не вiдкидається, вона тiльки набуває пiдпорядкованого статусу. Вона є механiзмом, за допомогою якого реалiзується щось iнше. Що саме – й належить зрозумiти герменевтицi. Iсторiя, дух, мислення є потоком життя, що проявляється у виглядi iндивiдуального. Для того, щоб зрозумiти його, потрiбно держати в полi зору одночасно і частину, і цiле. Прицьому, якщо ми спробуємо розпочати з чогось одного, ми потрапимо в логiчне коло. Оскiльки для того, щоб по-справжньому зрозумiти частину, потрiбно знати цiле; розумiння ж цiлого неможливе без розумiння частини. Стосовно iсторiї це буде, примiром, означати, що ми не можемо зрозумiти геополiтичнi тенденцiї без знання окремих iсторичних тенденцiй чи подiй, а цi окремi тенденцiї та подiї ми не зможемо зрозумiти без розумiння загальних геополiтичних тенденцiй. Або ми не можемо пізнати характеру людини, не знаючи її вчинкiв, а її вчинки не можемо зрозумiти без знання її характеру. Це так зване герменевтичне коло. Фактично, ми завжди рухаємося в цьому колi, й перешкода для розумiння не є нездоланою. Вона долається шляхом усе того ж вживлення, конкретнi методи якого дає герменевтика. «Розумiння – це завжди саморух у такому колi, в силу чого iстотнiм є поверненя вiд цiлого до частин i навпаки» [8, с. 238]. Воно досягається не за один раз, а є багатократним процесом проходження герменевтичного кола.

Рухаючи в герменевтичному колі, дослідник постійно втягує в розгляд не прийняті раніше до уваги факти, а в результаті одержує нове знання, завдяки якому виявляє нові факти (рис.).

Рис.. Загальна схема герменевтичного кола

В ХХ столiттi роль герменевтики насамперед визначається такими галузями: 1) розумiння iнших свiтоглядiв i культур; 2) розумiння свiдомого й несвiдомого; 3) розумiння природних, культурних, символiчних та iнших мов. Про першу галузь сказано вже досить, можна тiльки додати, що у ХХ ст. виникла цiла низка нових наук (наприклад, медiєвiстика) i напрямкiв дослiджень, що майже повнiстю грунтуються на герменевтицi.

Iнший цiкавий аспект герменевтики – розумiння пiдсвiдомого, що здiйснюється за допомогою психоаналiтичних тлумачень. Завдання психоаналiтичної практики полягає в тому, щоб з'ясувати, що саме, якi переживання ховаються за зовнiшнiми психiчними проявами, такими, як фобiї, психологiчнi комплекси, сновиддя й фантазiї. Що стоїть за ними, iнстинкт задоволення, як казав Фрейд, чи жадоба влади, як учив Адлер? I чи можлива взагалi вiдповiдь на це запитання? Часто однi й тi ж самi випадки вдається пояснити виходячи як iз фрейдистської, так i з адлеровської концепцiї, що вказує на їх принципову нефальсифiкованiсть i метафiзичнiсть. Данi концепцiї виконують роль каркасу, в рамках якого здiйснюється тлумачення. Цiле (тобто загальне положення, що визначає характер пiдсвiдомого у вiдповiднiй концепцiї) є гранично абстрактним, яке потрiбно узгодити з конкретним (конкретними психiчними станами). Розумiння конкретних станiв неможливе без розумiння загального принципу, розумiння ж загального принципу – без окремих психiчних станiв.

Iнший приклад – юридична герменевтика, коли окремий емпiричний випадок треба пiдвести пiд загальний юридичний закон. Для розумiння абстрактного закону необхiднi преценденти, тобто приклади, для класифiкацiї яких потрiбен абстрактний закон. Розумiння досягається в ходi руху герменевтичним колам, цей рух є психоаналiтичною чи юридичною практикою.

Аналогiчна ситуацiя буде в галузi лiнгвiстики. Мова – це слова, що функцiонують у вiдповiдностi зi структурними правилами. Чим визначаються правила? Що стоїть за ними? За ними стоїть те, що давнi греки називали словом «логос», яке тiльки пiзнiше стало означати учення чи сукупнiсть якихось правил. Спочатку ж логос розумiли як якусь дословесну (неструктуровану мовою) реальнiсть. Усе, що ми можемо знати й мислити, знаходиться в рамках мови. Логос знаходиться за межею цих рамок. Першi грецькi фiлософи розумiли логос як чисте, цiлiсне буття, що осягається не логiчно, а iнтуїтивно, шляхом цiлiсного осягнення. Для Фоми Аквiнського логос є словом божим, яке внаслiдок своєї вседосконалостi єдине й неподiльне, тодi як людськi слова внаслiдок своєї недосконалостi множиннi. Одне визначається через iнше, хоча визначальним є слово боже. В осучасненiй iнтерпретацiї мiсце логоса займають якiсь унiверсальнi правила («природна граматика»), що є не тiльки визначальними для окремих граматик, але й законами, за якими функцiонує людське несвiдоме. Їх можна вивести за допомогою герменевтики, рухаючись у вiдповiдному герменевтичному колi. Унiверсальна чи природня граматика задає правила функцiонування мови, мислення, пiдсвiдомостi, несвiдомого, тощо. Згiдно з деякими думками цi правила й складають найбiльш унiверсальний аспект дiйсностi. Ними займається фiлософський напрямок, що називається структуралізмом.

Виникнення структуралiзму звичайно пов'язують з iм'ям швейцарського лiнгвiста Ф. де Соссюра, який в опублiкованому в 1916 роцi «Курсi загальної лiнгвiстики» показав дiю внутрiшнiх механiзмiв мови як знакової системи. Аналогiчна робота була проведена Хомським, Трубецьким, Якобсоном та iн. Їх зусиллями були закладенi основи структурної лiнгвiстики та фонологiї (науки про звуки мови), що ґрунтувалися на так званому струтурному методi, який полягав у переходi вiд конкретно-семантичних тлумачень до абстрактно-теоретичних структур. Пiд структурою розумiється не просто будова якогось об'єкта, поєднання його частин та елементiв, доступне спостереженню, а й сукупнiсть прихованих вiдношень, що виявляються «силою абстракцiї» в ходi руху вiд явища до сутностi. При цьому вiдбувається абстрагування вiд конкретних особливостей елементiв тiєї чи iншої системи. В цих елементах враховуються тiльки «реляцiйнi» властивостi, тобто властивостi, що залежать вiд положення елементiв у системi та їх вiдношень з iншими елементами [41, с. 543].

Пiзнiше структурний метод був застосований К. Левi-Стросом при дослiдженнi системи родинно-шлюбних вiдносин, тотемiв, ритуалiв i мiфiв первiсних племен Бразилiї. Левi-Строс намагався видiлити апрiорнi (такi, що передують досвiду) форми функцiонування мислення. Вiн назвав їх несвiдомими структурами або структурами несвiдомого (яке взагалi слiд вiдрiзняти вiд пiдсвiдомого психоаналiтикiв). Воно є не чим iншим, як прихованим механiзмом знакових систем. У ролi знакiв можуть виступати слова людської мови чи будь-якi iншi символи, за допомогою яких здiйснюється мислення. Несвiдомi структури є зовнiшньою формою, всерединi якої вiдбувається процес мислення. Несвiдомими вони називаються тому, що не усвiдомлюються в процесi повсякденної роботи свiдомостi. Так, людина, що цiлком нормально розмовляє своєю рiдною мовою й використовує в своїй мовi необхiднi граматичнi правила, свiдомо може навiть не здогадуватися про їх iснування. Тим бiльше не знає про несвiдомi механiзми мiфiв первiсна людина, що живе в їх середовищi.

Структурний метод дозволяє переходити вiд поверхових семантичних зв'язкiв i правил до прихованих закономiрностей, якi Левi-Строс вважав унiверсальними структурами людського iнтелекту, що мають загальнолюдський характер. А оскiльки нiчого за межею нашої можливої думки помислити ми не можемо, то пiзнання, згiдно з Левi-Стросом, полягає у «вiдборi iстинних аспектiв», тобто таких, якi спiвпадають з несвiдомими структурами. Деякi iншi структуралiсти просто вказують на те, що несвiдомi структури є одночасно як структурами мислення, так i структурами зовнiшнього свiту. Прикладми несвiдомих структур можуть слугувати вже згаданi граматичнi структури, що, згiдно з Левi-Стросом та деякими iншими антропологами й лiнгвiстами, є найбiльш безпосереднiм проявом структур, що лежать у основi свiдомостi. В цьому зв'язку часто говорять про так звану «природну граматику», недосконалими вiдбитками якої є граматики iснуючих природних i штучних мов. Щоправда реконструювати таку граматику так i не вдалося. Зараз бiльшiсть дослiдникiв заперечують її iснування. Iншим прикладом таких структур можуть слугувати правила логiки чи математики, доповненi механiзмами асоцiацiї та впiзнавання. Одним iз основних компонентiв несвiдомих структур є так звані бiнарнi (подвiйнi) опозицiї, такi як: верх – низ, право – лiво, суб'єкт – об'єкт, матерiальне – iдеальне, iстина – похибка, я – ти, так – нi, добре – погано тощо. Можливi також потрiйнi опозицiї: право – посерединi – лiво, iстинно – хибно – невизначено, я – ти – вiн, земля – небо – море; четверичнi: пiвнiч – пiвдень – захiд – схiд, лiво – право – верх – низ тощо. В основi всiх їх лежать бiнарнi опозицiї, концентрованим вираженням яких є так – нi або одне – iнше. Мислення i сприйняття неможливi без таких опозицiй, що свого часу знайшло своє мiстичне вiдображення у фiлософiї неоплатонiзму, засновник якої Плотiн писав, що в основi вьсого лежить Єдине, або Бог, яке, переповнюючись само собою породжує Інше, або Свiтовий Розум, який, у свою чергу, народжує свiтову душу, Всесвiт та iн. Нинi структурнi методи використовуються здебiльшого в культурологiї, лiнгвiстицi, антропологiї.

Контрольні запитання

1. Що таке гуманiтарнi i що таке природничi науки? В чому полягає рiзниця мiж ними?

2. Назвiть складовi елементи наукового знання, проаналiзуйте їх мiсце i роль у науквому пiзнаннi.

3. Що таке наукова теорiя? Якi науковi теорiї ви знаєте?

4. Яким чином визначаються науковi поняття? Якi способи визначення понять використовуються в економiчних науках?

5. Проаналiзуйте мiсце i роль гiпотези в науцi (в економiчних науках). 6. Що таке факт? Чи можливi «голi» факти? Чому?

7. Що таке експеримент? Якi рiзновиди експерименту вживаються в економiчних науках?

8. У чому полягають проблеми iндукцiї? Якi шляхи можливого їх розв'язання?

9. Що таке гiпотетико-дедуктивний метод? У чому полягають його сильнi й слабкi сторони порiвняно з iншими методами?

10. Що таке абдукцiя? Наведiть приклади абдукцiї в економiчних науках.

11. Що таке моделювання? Наведiть приклади використання моделей у економiчних науках.

12. Що таке верифiкацiя та фальсифiкацiя? Чи має (якщо має, то якi) переваги один з цих методiв порiвняно з iншим? Чому?

13. Що таке герменевтика? В яких науках використовуються її методи?

14. В яких науках герменевтика набуває онтологiчного статусу?

15. Що таке структуралiзм? Чи прийнятнi методи структуалiзму в економiчних науках? Чому?

16. Якi методи використовуються у сучасних економiчних науках?