У суспільстві ризику змінюється епістемологічна ситуація. Виникає нова методологія економічного дослідження, ряд принципів, які були відсутні в соціоекономічному знанні класичної фази розвитку науки.
Соціальна верифікованість наукової істини – уже згадуваний паритет об'єктивного наукового знання і суб'єктивного «здорового глузду», що беруть участь в інтерпретації реальності, дорівнють одне одному. Як наслідок, принципи етики, що зародилися в медицині (відомий Кодекс Гіппократа з усіма наступними уточненнями і трансформаціями) поширюються на всю сучасну науку і технологію.
Телеологічність – наукове пізнання, яке споконвічно повинно служити досягненню шуканої мети – підвищенню шансів реалізації найбільш бажаного варіанта майбутнього.
Технологічність – тематична і змістовна структура фундаментальних наукових теорій, яка у своїх основах повинна сприяти реалізації конкретної технологічної схеми, рішенню стратегічної технічної проблеми.
Етична спрямованість. У сучасних умовах соціоекономічне пізнання забезпечує рішення трьох основних завдань:
1) пізнавального – придбання нових знань;
2) економічного – розробка нових раціоналістичних способів перетворення природи, суспільства і людини;
3) етичного – забезпечення людині і людству деяких орієнтирів, що дозволяють йому діяти в ім'я творення, а не руйнування.
З часів виникнення позитивізму у філософії науки вважалося аксіомою, що перші два з них – первинні, тоді як третє є похідною від них. Гармонізація в дослідницькому процесі всіх трьох складових є у наш час фундаментальною основою для збереження науковим співтовариством і окремим вченим високих моральних засад. Вузько професійний раціоналізм, що змушував дослідника відноситися до етичних аспектів і результатів своєї діяльності як до прикрої перешкоди перемозі нових знань, може стати трагедією планетарного масштабу.
Інноваційна спрямованість – створення нових реалій буття, що відповідають запитам соціуму й окремих індивідів. Інновація вже сама по собі припускає в майбутньому (прогнозованому чи спонтанному) пункти біфуркації, що змінюють напрямок соціоприродної еволюції і, отже, стратегічних векторів, основних принципів і цілей системи керування знанням.
Зміни в методології корелюють з радикальними змінами в області соціоекономічного регулювання і контролю, менеджменту і маркетингу. Відбувається перехід від системи керування наукою до системи керування знаннями. Відмінності між ними носять принциповий характер – керування знаннями має на увазі внутрішній контроль наукового дослідження. Іншими словами, ціннісний компонент стає іманентним змісту наукової теорії, а не просто критерієм соціоекономічної і політичної селекції науково-дослідної тематики. Відчуження наукового знання (інформації) від свого біосоціального носія (людини) і його вільна циркуляція в інформаційних мережах змінюються формуванням соціокультурного контексту, що самоорганізується. Такий контекст можна розглядати як своєрідну колективну пам'ять, а точніше – колективний розум різного рівня складності. Останній визначає склад і зміст сукупності соціально значимих наукових концепцій. Керування знаннями стає найважливішою функцією державних і політичних структур і, одночасно, центральним принципом діяльності суб'єктів ринку.
Відповідно до результатів соціологічних досліджень 2000 – 2002 рр. принаймні 75 – 80% фірм-суб'єктів підприємницької діяльності в економічно розвинених країнах світу вже мають систему керування знаннями, у більшості випадків (понад 53% прийнятих до уваги фірм) – структурно оформлену.
Інтеграція систем керування знаннями в менеджмент і маркетинг окремих фірм дозволяє останнім, у свою чергу, органічно вписатися в соціальні структури суспільства ризику, не вступаючи при цьому в конфлікт із домінуючої в даний час у суспільстві системою ціннісних пріоритетів. Чисто виробнича вигода полягає в координації інноваційної політики з векторами розвитку менталітету і світогляду сучасного людства.
«Надлишкове», тобто не залучене до діючих чи до потенційно можливих технологічних схем, знання не є простим результатом науково-технічного прогресу. Самим своїм існуванням це знання задає напрямок розвитку інновацій, є джерелом «перманентного творчого занепокоєння». Відновлення і трансформація фундаментальної науки в суспільстві ризику у свою чергу стимулює перетворення інноваційної економічної діяльності у систему, що самовідновлюється і самопрограмується. Отже, організація керування знаннями містить у собі дві підсистеми:
1) повсякденне розпізнавання, оцінка і корекція ризикогенних ситуацій, тобто визначення виконання чи нездійсненності умов реалізації конкретних інновацій з урахуванням наслідків для соціоекологіного середовища і біосоціальної природи людини (тактичне планування);
2) вибір оптимального вектора інноваційного процесу і його інтеграції в загальних хід соціобіологічної еволюції людства для того, щоб зросла імовірність актуалізації найбільш бажаного сценарію майбутнього (стратегічне планування).
