Зупинимося, перш за все, на еволюційно-антропологічних передумовах науки. Кожний живий організм має певну видоспецифічну ознаку - особливий спосіб вирішення різноманітних завдань виживання у природному середовищі, так звану стабільну еволюційну стратегію. Відмінність стратегії людини полягає у тому, що він, на відміну від усіх інших істот не пристосовується до навколишнього середовища, а пристосовує його до себе, точніше, до організації власного біосоціального субстрату - тілесної і психічної організації. Російський антрополог А. А.Зубов, на наш погляд, вдало називає цю особливість «адаптивною інверсією» [[2], с.7].
Це стало можливим, завдяки тому, що стабільна адаптивна стратегія Homo sapiens, яка виникла у ході антропогенезу включає у себе суперпозицію трьох основних модулів, що забезпечують його виживання - біологічного, культурного і техно-раціоналістичного. Кожен з них має власну систему генерації важливої для виживання інформації, її оцінки та поширення. Несучою конструкцією техно-раціоналіоналістичного модуля є комплекс
НАУКА-ТЕХНОЛОГІЯ-ТЕХНІКА.
Цілісність цього комплексу підтримується саме наукою, яка виступає у якості передумови і механізму розвитку техніки і технології.
Перші стадії процесу формування науки мають назву пра-наука (пред-наука). У цей час закладаються умови, які і зробили можливим власне науку як цивілізаційний феномен.
Ця стадія історії науки розділяється на 2 етапи:
Формування навичок і вмінь, що зберігаються і передаються новим поколінням не біологічним шляхом (генетична спадковість), а шляхом соціокультурної трансмісії - через наслідування майстрові («роби як я»). Мова тут грала лише допоміжну роль, символи для позначення відповідних понять у мові були відсутні і накопичувалися дуже повільно. Проте у цей період складається знако-символічна система ведення обчислень і календаря.
Формування знань у рамках локальних культур, які відповідають будівництву міст і зародженню первинних держав. Для обслуговування функцій державного управління (стягнення податків, уніфікації і стабілізації відносин усередині державної машини і між державами, підтримка релігійних культів, як найважливішої адаптації, що підтримує соціальну стабільність) виникає писемність. Виділяються дві перші соціальних спільності (писарі і жерці), чия здатність виконувати призначені їм соціальні функції вимагала шкільного навчання на основі мовного спілкування з учителем. З ускладненням функцій держави, відповідної соціальної диференціації і стратифікації виникають школи алхіміків, барвників, мореплавців, медиків, архітекторів, військових інженерів і агрономів (в стародавній Ассирії секрет запилення фінікової пальми і його практичне здійснення було прерогативою жерців). Набуті у школах позитивні (корисні) знання відомості вважаються корпоративним секретом («таємницями ремесла; розробляються особливі способи кодування текстів словами або знаками.
Таким чином, у результаті кожного етапу склалися два способи генерації нового знання, що має адаптивну (суттєву для виживання) значимість для людини:
● заснований на наслідуванні і запам'ятовуванні випадкових вдалих відхилень у реалізації способів досягнення заздалегідь поставленої мети. Цей спосіб сформувався на першому етапі формування пранауки і спирається на властиву біологічним предкам людини здатність до мімезису (наслідування особинам, які займають високий соціальний статус у групі)
● заснований на раціональному мисленні і мовній комунікації передачі інформації про способи вирішення життєво важливих завдань. Цей спосіб спирається на властиву тільки людині здатність передачі інформації не про власний стан, а зовнішню, об'єктивну ситуацію за допомогою конвенціоналістської (договірної, не біологічної за своєю природою) мови символів.
