Наука передбачає об'єктивнiсть знання, його незалежнiсть вiд суб'єкта, що пізнає. В цьому полягає специфiка, що вiдрiзняє її вiд мiфу (який узагалi не особливо пiклується таким розрiзненням), релiгiї (що є, насамперед, способом пiзнання суб'єктивного, внутрiшнього свiту), мистецтва (яке є сферою вiльної творчостi, пiдпорядкованої бiльше фантазії, ніж якимось об'єктивним критерiям). Таку специфiку можна трактувати по-рiзному: як перевагу чи як слабкiсть. Дехто закликає вiдмовитись вiд неї, а також дещо послабити iншi критерiї науковостi. Але навряд чи це можна буде вважати наукою, скорiше ні. Таким чином, крiм науки i псевдонауки можна також видiлити антинауку, тобто пiдхiд, що вiдкрито й рiзко протиставляє себе науковому пiдходу й науковим цiнностям. Щодо критерiїв розрiзнення наукового i антинаукового Джералд Холтон видiляє такі критерiї. Наукове свiтосприйняття: високий статус «об'єктивностi»; пiдсумкове прагнення до кiлькiсних, а не якiсних результатiв; iнтерсуб'єктивний, надособистісний, унiверсальний характер результатiв; антиiндивiдуалiзм; iнтелектуально-теоретичний, абстрактний характер результатiв на противагу даним безпосереднього чуттєвого досвiду; бiльш iнструментальне, нiж субстанцiйне розумiння процесу пiзнання (тобто конкретнi форми – поняття, теорiї, концепцiї – є скорiше iнструментами пiзнавального освоєння дiйсностi, нiж вiдображенням об'єктивних субстанцiйних форм); проблемна настанова на дослiдження (на противагу настановi на чудеса, таїнства, практичнi iнтереси тощо); настанова на докази (можливiсть верифiкацiї чи фальсифiкацiї); тенденцiя до тиражування й повторюваностi результатiв («Розум i рутина»); спецiалiзацiя; скептичне вiдношення до авторитетiв, iнтелектуальна самостiйнiсть i автономiя; рацiоналiстичне неприйняття будь-якої сакралiзацiї того чи iншого елементу; неприйняття необґрунтованих думок, але вiдкритiсть для дискусiй, аргументованої критики й нового досвiду; чiтко виражений секулярний, антитрансцендентний, антиметафiзичний характер загальної дiяльної настанови; антиромантизм, антисентименталiзм; еволюцiйне на противагу статичному й катастрофiчному (революцiонаристському) розумiння реальностi; як правило, байдуже вiдношення до усвiдомлення сенсу й пiдґрунть своєї дiяльностi, нерефлексивнiсть; космополiтизм i глобалiзм; активiзм, прогресизм (тобто переконання в наявностi взаємозв'язку «науковий прогрес – матерiальний прогрес – прогрес в областi прав людини») [51, с. 414 – 415].
У відношенні до оцінки соціального значення науки у суспільному розвитку й у порівнянні з іншими засобами пізнання існують дві альтернативні моделі – сцієнтизм (акцентує увагу на позитивних аспектах розвитку науки) та антисцієнтизм.
Антисцієнтичне сприйняття пізнавальної ролі та соціального статусу науки можна пiдсумувати так: у центрi – iдеал суб'єктивностi, а не об'єктивностi; якiсний, а не кiлькiсний аналiз результатiв; особистiсний, а не iнтерсуб'єктивний характер пiзнання; егоцентризм; чутливо-конкретна, а не абстрактно-теоретична форма знання; субстанцiйний, а не iнструментальний тип рацiональностi; унiкальний, одиничний, а не узагальнений характер результатiв; визнання права й можливостi робити «вiдкриття» для всiх бажаючих, а не тiльки для iнтелектуальної елiти й експертiв-професiоналiв; настанова на практичну користь, iнтерес, на таємниче й дивовижне (на вiдмiну вiд проблемної органiзацiї наукового дослiдження); незацiкавленiсть у перевiрцi на фальсифiкованiсть; опора на вiру, на гадку, переконання; значна роль авторитету. [51, с. 415 – 416]. Тобто до антинаукових слiд вiднести, наприклад, нацистськi теорiї щодо особливостi «арiйської раси», «синiв криги», особливу роль в iсторiї того чи iншого народу або держави тощо.
Щоправда, далеко не завжди наука чiтко задовольняє всiм зазначеним критерiям науковостi, а навпаки, те, що не визнається науковим спiвтовариством за науку, укладається у критерiї антинауковостi. Питання розмежування науки, псевдонауки та антинауки є досить складним i вимагає великих зусиль. Дуже часто проблему неможливо обмежувати лише суто рацiональними пiдходами, оскiльки розвиток реальної науки (як, власне, будь-якої iншої форми дiяльностi) включає в себе цiлу низку iнших факторiв. Розгляду цих рацiональних та iррацiональних моментiв будуть присвяченi наступнi роздiли. Якщо у будь-яких з наведених раніше визначень науки відкинути одну із складових, то це буде вже не наука, а псевдонаука, або принаймні переднаука. Так, якщо знання є логiчно суперечливим або просто не вiдповiдає дiйсностi чи не перевiряється досвiдом, то науковим воно бути не може. Тiльки псевдонауковим. Якщо ж знання не є систематизованим, то його слiд вiднести до переднауки. Щоправда, проблема перевiрки, явної чи неявної логiчної несуперечливостi, iстинностi тощо, не є такою однозначною, як може видатися на перший погляд. Усi вище зазначенi проблеми вiдносяться до сфери гносеологiї, i, вiповiдно, проблема науковостi чи псевдонауковостi набуває гносеологiчного характеру. Традицiйно в захiднiй культурi пiд наукою розумiється досить обмежений спектр теорiй, концепцiй, напрямкiв. Це традицiйнi природничi, гуманiтарнi й формально-логiчнi дисциплiни в тiй формi й з тим змiстом, якi склалися у Європi й Сполучених Штатах протягом ХVII – XX столiть. Все iнше (астрологiя, хiромантiя, магiя, рiзнi окультнi вчення і т. д.) звичайно вважається лженаукою, псевдонаукою чи антинаукою. Бiльшiсть таких псевдонаукових вчень склалися ще в сиву давнину i є набагато старшими за науку в сучасному розумiннi цього слова. Можна, однак, також згадати такi вчення, як френологiя, фiзiогномiка, графологiя, що виникли й розвивалися разом з наукою й у рамках науки, але згодом були визнанi псевдонауковими. Тобто конкретних випадкiв й особливостей розподiлу на науку i псевдонауку є багато. Саму ж псевдонауку можна визначити як наукоподiбне утворення, яке, однак, не задовольняє тим чи iншим критерiям науковостi. Щодо самих критерiїв, а також щодо того, наскiльки та чи iнша область людської дiяльностi їм вiдповiдає, можливi суперечки. Про все це йтиметься у наступних роздiлах.
Контрольні запитання
1. З'ясуйте рiзницю у термiнах «псевдонаука» та «антинаука».
2. Куди (до науки, псевдонауки, антинауки) слiд вiднести астрологiю, хiромантiю, метафiзику, iсторичний матерiалiзм, полiтекономiю, фiзику? Вiдповiдь обґрунтуйте.
3. Чи завжди наука вiдповiдає усiм критерiям науковостi? Чому?
4. Як ви гадаєте, чи можна сучаснi природничi та гуманiтарнi науки вважати рiзновидом мiфу? Чому?
5. Чи є що-небудь спiльне мiж наукою та мiфом, i, якщо є, то що саме?
6. Проаналiзуйте особливостi мiфiчного. Спробуйте виявити їх у сучасних природничих i гуманiтарних науках чи iнших сучасних формах людської дiяльностi.
7. Наведiть аргументи «за» i/чи «проти» рiвноправностi науки, мiфологiї, iнших форм людської дiяльностi.
8. Наведiть приклади елементiв мiфiчного свiтогляду в життi сучасних людей.
9. Проаналiзуйте закон трьох стадiй О. Конта, наведiть аргументи «за» чи/i «проти» нього.
10. Що слiд вважати таким, що пiзнається, й таким, що не пiзнається? Наведiть приклади.
+++
