нові структури у рамках спільноти. Митець може знайти кількох колег* у поселенні чи невеликому місті, але, з іншого боку, у великому місті він може пристати до значної мистецької та інтелектуальної субкультури.
Велике місто — це "світ чужих", однак воно підтримує і створює особисті відносини. В цьому немає ніякого парадоксу. Ми маємо розмежовувати досвід міського життя як контактів із чужими в громадській сфері та приватний світ родини, друзів та колег по роботі. Коли людина вперше прибуває до великого міста, їй, можливо, важко "зійтися з людьми". Але коли хтось перебирається до невеликої, усталеної сільської громади, то невдовзі розуміє, що доброзичливе ставлення жителів є просто виявом звичайної ввічливості; визнання людини "своєю" може вимагати кількох років. У місті це відбувається інакше. Як зазначав з цього приводу Едвард Крупет:
"Шкаралупу міського яйця... розбити важче. За браком нагоди та сприятливих обставин для знайомства, багато людей, які щодня бачаться на автозупинці чи на вокзалі, у кафетерії чи в коридорах організації, де вони працюють, ніколи не стають більше, ніж "знайомими незнайомцями". Крім того, багато людей можуть триматися осторонь, оскільки їм бракує навичок спілкування або ініціативи. Водночас слід зауважити, що, з огляду на кількість незнайомців, кожен з котрих є потенційним другом, та на широкий діапазон життєвих стилів та уподобань у місті, людей все-таки туди тягне. І коли вони опиняються в орбіті діяльності якоїсь групи чи структури, можливості розширення їхніх зв'язків значно зростають. Через це, як показує досвід, позитивні можливості міста часто переважають стримуючі чинники, що дозволяє людям розвивати й підтримувати на задовільному рівні взаємини" (Krupat, 1985, p. 36).
Ідеї Вірта певною мірою обгрунтовані, однак, у світлі подальших теоретичних розробок, стає очевидною їхня надмірна узагальненість. У сучасних містах часто існують безособові, анонімні соціальні зв'язки, проте вони так само є джерелами відмінностей, а іноді — дружніх стосунків. Гарві: реструктуризація простору
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
В найновіших теоріях урбанізму наголос робиться на тому, що він не є автономним процесом, а потребує аналізу у взаємозв'язку з найголовнішими напрямками політичних та економічних змін. На двох провідних авторів — аналітиків урбанізму Девіда Гарві та Мануеля Кастелза великий вплив мали ідеї Маркса (Harvey, 1973, 1982, 1985; Castells, 1977, 1983).
Гарві: реструктуризація простору
Як наголошує Гарві, урбанізм є одним з аспектів штучного середовища, породженого поширенням промислового капіталізму. У традиційному суспільстві міста й сільська місцевість чітко розмежовувалися. У сучасному світі промисловість розмиває межу між містом і селом. Сільське господарство стає механізованим і ведеться, беручи до уваги лише ціни й прибуток, подібно до праці в промисловості, а цей процес стирає відмінності в стилях соціального життя городян та селян.
Гарві зазначає, що в сучасному урбанізмі простір безперервно реструктурується. Цей процес зумовлений вибором великих фірм місця розташування їхніх фабрик, дослідницьких та наукових центрів тощо, контролем з боку уряду за аграрним і промисловим виробництвом, а також діяльністю приватних інвесторів, які купують і продають будинки й землю. Наприклад, комерційні фірми постійно спів-ставляють відносні переваги нового місця розташування з наявним. Якщо виробництво в одному реґіоні дешевшає порівняно з іншим або фірма переходить з виробництва одного продукту на інший, то офіси й заводи закриваються і відкриваються в іншому місці. Так, у певні періоди, коли можна домогтися значних прибутків, у центрах великих міст виростає безліч нових офісних будівель. Коли офіси збудовано, а центральний район "перебудувався", інвестори вишукують потенційні можливості для можливого будівництва в іншому місці. Те, що в певний період дає прибутки, за зміни фінансового клімату може себе не виправдати.
На приватних покупців житла значно впливає те, де саме скуповують землю підприємці, а також розміри позик та податків, що встановлюються місцевими органами влади й центральним урядом. Наприклад, після другої світової війни відбулося бурхливе зростання приміських зон головних міст Сполучених Штатів. Це часто пояснювалось етнічною дискримінацією і тенденцією білих вибиратися з центральних районів міста. Однак, як стверджує Гарві, це стало можливим лише завдяки рішенням уряду про надання пільг в оподаткуванні покупців житла та будівельних компаній, а також створенню фінансовими організаціями спеціальних кредитних установ. Саме завдяки їм виникла можливість для будівництва й придбання нових будинків на периферії міст; одночасно зріс попит на промислові товари, такі як автомобілі. Зростання й розвиток міст та містечок на півдні Англії на початку 1960-х років безпосередньо пов'язане із занепадом давніх промислових галузей на півночі, а відтак і з вкладенням інвестицій у нові промислові проекти.
Кастелз: урбанізм і соціальні рухи
Як і Гарві, Кастелз наголошує, що просторова форма суспільства тісно пов'язана із загальними механізмами його розвитку. Щоб зрозуміти міське життя, ми маємо усвідомити процеси утворення і трас-формації просторових форм. Планування й архітектурний стиль Міст і приміських зон відображають боротьбу й конфлікти між різними групами суспільства. Інакше кажучи, міське оточення являє собою символічну та просторову маніфестацію певних суспільних сил. Наприклад, хмарочоси можуть споруджувати, сподіваючись на одержання від них прибутку, проте ці гігантські будівлі, крім того,
"символізують владу грошей над містом, що здійснюється через технологію та упевненість у собі, і є монументами періоду розвитку корпоративного капіталізму" (Сааіеіів, 1988, р. 103).
На відміну від чиказьких соціологів, Кастелз розглядає місто не тільки як окреме місце проживання, міську територію, але й як складову частину процесів колективного споживання, які, в свою чергу, є невід'ємними аспектами промислового капіталізму. Помешкання, школи, транспортні послуги та вигоди відпочинку є способами, в які люди "споживають" продукти сучасної індустрії. Система оподаткування впливає на те, хто й де може придбати чи орендувати житло, а хто може його збудувати. Значний вплив на ці процеси мають великі корпорації, банки й страхові компанії, котрі надають капітал для будівельних проектів. Але й державні установи також безпосередньо впливають на численні аспекти міського життя, прокладаючи дороги й будуючи громадські споруди, проектуючи зони зелених насаджень тощо. Отже, матеріальна форма міст є продуктом і ринкових сил, і органів влади.
Однак природа рукотворного середовища є не просто результатом діяльності заможних і впливових людей. Кастелз наголошує на важливості боротьби непривілейованих груп за зміни в їхніх умовах життя. Міські проблеми спричиняють ряд соціальних рухів, що виступають за поліпшення житлових умов, протестують проти забруднення повітря, захищають парки і зони зелених насаджень, бойкотують будівельні проекти, що спотворюють природу певного району. Наприклад і Кастелз дослідив рух ґеїв у Сан-Франциско, котрі домоглися реструктуризації кварталів довкола власних культурних осередків, що дало можливість багатьом організаціям, барам і клубам ґеїв розквітнути та здобути вагомі позиції в місцевих політичних структурах.
Як наголошують і Гарві, й Кастелз, міста майже виключно є штучними середовищами, створеними нами самими. Навіть сільські райони здебільшого не уникли втручання людини та впливу сучасної технології, оскільки діяльність людини перетворила і переформувала світ природи. Продукти харчування виробляють не для місцевих споживачів, а для національних та міжнародних ринків; на механізованих фермах ґрунт ретельно розбивають на спеціалізовані ділянки згідно з фізичними шаблонами, мало пов'язаними з природними характеристиками довкілля. Фермери та дрібніші землевласники в економічному, політичному й культурному відношенні пов'язані з ширшим суспільством, хоч би яка відмінна була модель їхньої поведінки від поведінки городян.
Оцінка
Погляди Гарві й Кастелза викликали широкий резонанс, а їхня праця відіграла важливе значення в переорієнтації в аналізі міського життя. На відміну від екологічного підходу, вони наголошують не на "природних" просторових процесах, а на способі відображення штучним середовищем соціально-економічної системи влади. Це означає істотне зміщення наголосу. І все-таки ідеї Гарві й Кастелза часто надто абстрактні, тож вони не дали поштовху стільком дослідженням, як то було з працею членів Чиказької школи.
Власне, висловлені Гарві й Кастелзом, а також членами Чиказької школи погляди органічно доповнюють одні одних, і їх можна об'єднати для показу вичерпної картини процесів урбанізації. Контрасти між міськими районами, описані в екології міста, все-таки існують, як існує й загальна знеособленість міського життя. Однак ці контрасти більш мінливі, ніж це уявляли собі члени Чиказької школи, і, перш за все, залежать від соціальних та економічних чинників, проаналізованих Гарві й Кастелзом. Джон Лоґан і Гарві Молотч запропонували підхід, який безпосередньо пов'язує погляди таких авторів, як Гарві й Кастелз, із деякими моментами екологічного напрямку (Logan and Moiotch, 1987). Вони погоджуються з Гарві й Кастелзом у тому, що характерні риси економічного розвитку, як у національному, так і в міжнародному масштабі, впливають на міське життя цілком безпосередньо. Однак, на їхню думку, ці широкомасштабні економічні фактори діють через місцеві організації, включаючи ближчі комерційні фірми, банки, державні агенції, а також індивідуальних покупців будинків.
Згідно з Лоґаном і Молотчем, місця (земля й будівлі) купуються й продаються, як і всі інші товари в сучасних суспільствах, однак на ринки, які структурують міське середовище, впливає те, які саме групи людей хочуть скористатися нерухомістю, що купується Н продається. В результаті цих процесів виникає багато проблем і конфліктів, і ці процеси є головними чинниками, що структурують міські квартали. Наприклад, житловий будинок в очах його мешканців є "домівкою", проте для домовласника це "джерело орендної плати". Комерційні фірми найбільше зацікавлені в купівлі та продажу нерухомості у певному районі, аби здобути найкращі виробничі території або одержати прибутки від перепродажу землі. їхні інтереси й турботи цілком відмінні від інтересів і турбот мешканців, для яких цей квартал — "місце проживання".
Як зазначають Лоґан і Молотч, у сучасних містах великі фінансові та комерційні фірми повсякчас намагаються інтенсифікувати користування землею у певних районах. Що більше їм це вдається, то більше існує можливостей для перепродажу землі та для прибуткового будівництва нових споруд. Ці компанії мало цікавляться соціальними та матеріальними наслідками їхньої діяльності для певного кварталу, наприклад, чи будуть зруйновані старі гарні будинки, аби звільнити місце для нових великих офісних будівель. Процеси зростання, які форсуються великими фірмами, зайнятими торгівлею нерухомістю, часто суперечать інтересам місцевих комерційних фірм або жителів кварталу, котрі можуть активно їм протидіяти. Люди згуртовуються, щоб захищати свої інтереси. Такі місцеві асоціації можуть проводити кампанії за розширення зональних обмежень, за зональний поділ, блокувати будівництво в зонах зелених насаджень чи в парках або вимагати більш поміркованої квартирної плати. ПОВОЄННІ МОДЕЛІ ЕВОЛЮЦІЇ МІСТ ЗАХОДУ
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
У Сполучених Штатах проводилося набагато більше досліджень процесів урбанізації, ніж у Британії, однак загалом моделі розвитку міст Сполученого Королівства у повоєнний період відображають ті, що перед тим мали місце у США. Тому, перш ніж обговорювати проблеми міст Сполученого Королівства, ми розглянемо американський досвід.
Урбанізм у Сполучених Штатах
Субурбанізація
Одним із найяскравіших здобутків в американських містах повоєнного часу стало розширення передмість (suburbia). Слово "suburb" походить з латинського suburbe, що означає "під контролем міста". Протягом усієї історії урбанізації таке значення терміна було доречним. Передмістя були невеликими забудованими районами, залежними від міських центрів у питаннях комунальних послуг та засобів для існування. Нині це слово почали вживати для позначення будь-якого забудованого району, прилеглого до великого міста.
У Сполучених Штатах процес субурбанізації досяг свого піку в 1950—1960-і роки. Протягом цих десятиліть центральні міста зросли в розмірах на 10 відсотків, а приміські зони — на 48. До передмість найчастіше перебиралися білі родини. Вимога спільного навчання у школах дітей різних рас сприяла переселенню білих із центральних районів, оскільки чимало їх прагнули навчати своїх дітей у школах для білих. Звичайно, існували й інші причини. Люди перебиралися з центральних районів через проблеми забруднення, скупченості транспорту та високих рівнів злочинності; крім того, їх приваблювали нижчі податки на нерухомість та перспектива мати просторіше житло або будинок із садком замість типової квартири. Водночас програма екстенсивного прокладання доріг сприяла сполученню віддалених районів з місцями роботи і дала можливість розвивати виробництво та сферу послуг у самих приміських зонах. Багато приміських районів самі перетворилися на окремі міста, сполучені швидкісними автомагістралями з навколишніми містами. Починаючи з 1960-х років частка осіб, що діставалися до місця роботи з одного передмістя до іншого, зростала швидше, ніж число людей, що добиралися на роботу до великих міст (така ситуація спостерігається сьогодні в Сполученому Королівстві).
Хоча приміські райони в Сполучених Штатах населені переважно білими, туди перебираються дедалі більше представників расових та етнічних меншин. З 1980 по 1990 рік негритянське населення приміських зон збільшилося на 34,4 відсотка, латиноамериканців стало більше на 69,3 відсотка, а вихідців з Азії на 125,9 відсотка. Натомість частка білих жителів зросла тільки на 9,2 відсотка. Представники меншин перебираються до передмістя з тих самих причин, що й їхні попередники: кращі житлові умови, школи та комунальні вигоди. Серед людей, котрі почали масово перебиратися
ЛОС-АНДЖЕЛЕС: ЕТНІЧНИЙ КОНФЛІКТ ТА ЕКОНОМІЧНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ
до приміських зон у 1950-і роки, були здебільшого фахівці, представники середнього класу. Як висловився голова Чиказького відділу житлобудівництва: "Субурбанізація — це тепер проблема не раси, а класу. Ніхто не хоче мешкати поряд із бідняками через пов'язані з незаможними сусідами проблеми: погані школи, небезпечні вулиці, злочинні групи" (цит. із: De Witt, 1994).
І все-таки приміські зони й досі населені переважно білими. В 1990 році представники меншин становили тільки 18 відсотків сукупного приміського населення. Троє з кожних чотирьох американців африканського походження порівняно з одним із кожних чотирьох білих і далі проживають у центральних кварталах. Більшість чорношкірих проживають у кварталах, населених переважно неграми. Урбанізм у Сполучених Штатах
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
У Сполучених Штатах проводилося набагато більше досліджень процесів урбанізації, ніж у Британії, однак загалом моделі розвитку міст Сполученого Королівства у повоєнний період відображають ті, що перед тим мали місце у США. Тому, перш ніж обговорювати проблеми міст Сполученого Королівства, ми розглянемо американський досвід.
Урбанізм у Сполучених Штатах
Субурбанізація
Одним із найяскравіших здобутків в американських містах повоєнного часу стало розширення передмість (suburbia). Слово "suburb" походить з латинського suburbe, що означає "під контролем міста". Протягом усієї історії урбанізації таке значення терміна було доречним. Передмістя були невеликими забудованими районами, залежними від міських центрів у питаннях комунальних послуг та засобів для існування. Нині це слово почали вживати для позначення будь-якого забудованого району, прилеглого до великого міста.
У Сполучених Штатах процес субурбанізації досяг свого піку в 1950—1960-і роки. Протягом цих десятиліть центральні міста зросли в розмірах на 10 відсотків, а приміські зони — на 48. До передмість найчастіше перебиралися білі родини. Вимога спільного навчання у школах дітей різних рас сприяла переселенню білих із центральних районів, оскільки чимало їх прагнули навчати своїх дітей у школах для білих. Звичайно, існували й інші причини. Люди перебиралися з центральних районів через проблеми забруднення, скупченості транспорту та високих рівнів злочинності; крім того, їх приваблювали нижчі податки на нерухомість та перспектива мати просторіше житло або будинок із садком замість типової квартири. Водночас програма екстенсивного прокладання доріг сприяла сполученню віддалених районів з місцями роботи і дала можливість розвивати виробництво та сферу послуг у самих приміських зонах. Багато приміських районів самі перетворилися на окремі міста, сполучені швидкісними автомагістралями з навколишніми містами. Починаючи з 1960-х років частка осіб, що діставалися до місця роботи з одного передмістя до іншого, зростала швидше, ніж число людей, що добиралися на роботу до великих міст (така ситуація спостерігається сьогодні в Сполученому Королівстві).
Хоча приміські райони в Сполучених Штатах населені переважно білими, туди перебираються дедалі більше представників расових та етнічних меншин. З 1980 по 1990 рік негритянське населення приміських зон збільшилося на 34,4 відсотка, латиноамериканців стало більше на 69,3 відсотка, а вихідців з Азії на 125,9 відсотка. Натомість частка білих жителів зросла тільки на 9,2 відсотка. Представники меншин перебираються до передмістя з тих самих причин, що й їхні попередники: кращі житлові умови, школи та комунальні вигоди. Серед людей, котрі почали масово перебиратися
ЛОС-АНДЖЕЛЕС: ЕТНІЧНИЙ КОНФЛІКТ ТА ЕКОНОМІЧНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ
до приміських зон у 1950-і роки, були здебільшого фахівці, представники середнього класу. Як висловився голова Чиказького відділу житлобудівництва: "Субурбанізація — це тепер проблема не раси, а класу. Ніхто не хоче мешкати поряд із бідняками через пов'язані з незаможними сусідами проблеми: погані школи, небезпечні вулиці, злочинні групи" (цит. із: De Witt, 1994).
І все-таки приміські зони й досі населені переважно білими. В 1990 році представники меншин становили тільки 18 відсотків сукупного приміського населення. Троє з кожних чотирьох американців африканського походження порівняно з одним із кожних чотирьох білих і далі проживають у центральних кварталах. Більшість чорношкірих проживають у кварталах, населених переважно неграми. Занепад центрів міст
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Занепад центральної частини міст, властивий усім американським містам в останні кілька десятиліть, є прямим наслідком розширення приміських зон. Пересування груп осіб з високими доходами від центру міста означає втрати місцевих податкових надходжень. Оскільки ті, що залишаються або приходять на їхнє місце, переважно незаможні особи, немає можливості компенсувати втрачені надходження. Якщо у центрі міста податки зростають, багатші групи та комерційні фірми, як правило, залишають цей район.
Ситуація ускладнюється тим фактом, що будівлі в центрі міста занепадають більше, ніж у передмістях, а рівні злочинності та безробіття зростають. Тому збільшуються витрати на соціальні послуги, освіту, утримання будівель, поліції та пожежної охорони. Виникає зачароване коло, коли з розширенням приміських районів збільшуються проблеми міських центрів. У багатьох американських містах наслідки просто жахливі, надто у старих містах, таких як Нью-Йорк, Бостон або Вашинґтон. У деяких кварталах цих міст погіршення стану нерухомості, ймовірно, більше, ніж у будь-якому іншому місті індустріалізованого світу. Занедбані орендовані, покинуті та неопалювані будинки чергуються з пустирями, вкритими битою цеглою.
Занепад міст і міський конфлікт
Навесні 1992 року в Лос-Анджелесі спалахнули бунти. Генрі Чіснерос, секретар відділу житлобудівництва та розвитку міста, вилетів до Лос-Анджелеса розслідувати ці події по гарячих слідах:
"Я побачив місто у клубах диму. Тхнуло паленою гумою і пластиком. Дим був такий густий, що заволікав вогні гелікоптера, який кружляв просто над головою. Кожні кілька секунд завивали сирени: це пожежні команди у супроводі патрульних автомашин каліфорнійської автомагістралі — справжній конвой з двадцяти машин для охорони пожежників — мчали від полум'я до полум'я... В ту ніч на вівторок Лос-Анджелес перетворився на справжнє пекло, повите димом оранжевого кольору, погроми, охоплені панікою люди з несамовитими очима, крики" (Cisneros, 1993).
Можна подумати, що Лос-Анджелес якесь особливе місто. Може в ньому більше насильства, люди нервовіші, ніж в інших містах. Крім того, місто стоїть на перехресті геологічних аномальних ліній; у лютому 1994 року великий землетрус викликав сцени, дуже подібні до описаних вище. І все-таки Лос-Анджелес має багато спільного з більшістю інших великих міст США, а також з великими містами Британії та інших країн світу. Місто є концентрованим та підсиленим вираженням соціальних проблем, якими вражене американське суспільство в цілому.
Першою з таких проблем є бідність; другою — етнічний поділ та антагонізм, особливо між білими й чорношкірими; третьою — злочинність; четвертою — проста незахищеність. Незахищеність і невпевненість випливають з перших трьох чинників, незалежно від їхнього безпосереднього впливу на конкретну людину.
Як і в Сполученому Королівстві, бідність у Сполучених Штатах набула більшого поширення з 1980-х років. Частка населення, що живе за офіційною межею бідності, у середині 1990-х років була найвищою за останні чверть століття. Бідність відокремлює великі сегменти населення від ширших кіл суспільства, створюючи знедолені декласовані групи; багато найбідніших груп зосереджується в занепадаючих центральних районах міст або в нетрищах.
Етнічний поділ і класовий поділ накладаються один на одного. Протягом 1980-х років до США прибуло більше імміґрантів, ніж за будь-яке інше десятиліття з 1920-х років. Вони зазвичай оселялися в найбільших містах, побільшуючи чорно- і жовтошкіре населення, яке вже там проживало. В Атланті, Вашингтоні, Бал ті морі, Чикаго, Детройті, Новому Орлеані та Окленді проживає понад 60 відсотків представників "меншин" (чи ж не меншини!). У Детройті проживає майже 80 відсотків "меншин"; це найбільш сегреговане з усіх американських міст. Більшість представників колишнього білого населення покинули місто протягом останніх 50 років, залишивши по собі багато недовіри й незадоволення.
Насильницькі злочини в містах набули масштабів епідемії. У в'язницях США перебуває більший відсоток населення, ніж у будь-якій іншій країні. Щодня в американських містах гинуть десять молодих людей від куль чи ножа; тридцять дістають поранення. Водночас пропозиція житла в центральних кварталах є така обмежена, що багато міських бідняків змушені виділяти дві третини своїх доходів на оплату помешкання. Як зауважує Чіснерос,
"усі ці труднощі й жорстоке насильство спостерігаються не тільки в Лос-Анджелесі, а всюди. Повільне руйнування сотень кварталів — це плоди недбайливості, самоусунення, небажання або неспроможності інвестувати кошти в усіх нас... Навіть якщо ми й не проводимо багато часу в межах міста, його життєздатність істотно важлива для всієї країни, щоб Генерувати продуктивність, створювати можливості та реалізувати обіцянки кращого майбутнього" (1993). Занепад міст і міський конфлікт
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Занепад центральної частини міст, властивий усім американським містам в останні кілька десятиліть, є прямим наслідком розширення приміських зон. Пересування груп осіб з високими доходами від центру міста означає втрати місцевих податкових надходжень. Оскільки ті, що залишаються або приходять на їхнє місце, переважно незаможні особи, немає можливості компенсувати втрачені надходження. Якщо у центрі міста податки зростають, багатші групи та комерційні фірми, як правило, залишають цей район.
Ситуація ускладнюється тим фактом, що будівлі в центрі міста занепадають більше, ніж у передмістях, а рівні злочинності та безробіття зростають. Тому збільшуються витрати на соціальні послуги, освіту, утримання будівель, поліції та пожежної охорони. Виникає зачароване коло, коли з розширенням приміських районів збільшуються проблеми міських центрів. У багатьох американських містах наслідки просто жахливі, надто у старих містах, таких як Нью-Йорк, Бостон або Вашинґтон. У деяких кварталах цих міст погіршення стану нерухомості, ймовірно, більше, ніж у будь-якому іншому місті індустріалізованого світу. Занедбані орендовані, покинуті та неопалювані будинки чергуються з пустирями, вкритими битою цеглою.
Занепад міст і міський конфлікт
Навесні 1992 року в Лос-Анджелесі спалахнули бунти. Генрі Чіснерос, секретар відділу житлобудівництва та розвитку міста, вилетів до Лос-Анджелеса розслідувати ці події по гарячих слідах:
"Я побачив місто у клубах диму. Тхнуло паленою гумою і пластиком. Дим був такий густий, що заволікав вогні гелікоптера, який кружляв просто над головою. Кожні кілька секунд завивали сирени: це пожежні команди у супроводі патрульних автомашин каліфорнійської автомагістралі — справжній конвой з двадцяти машин для охорони пожежників — мчали від полум'я до полум'я... В ту ніч на вівторок Лос-Анджелес перетворився на справжнє пекло, повите димом оранжевого кольору, погроми, охоплені панікою люди з несамовитими очима, крики" (Cisneros, 1993).
Можна подумати, що Лос-Анджелес якесь особливе місто. Може в ньому більше насильства, люди нервовіші, ніж в інших містах. Крім того, місто стоїть на перехресті геологічних аномальних ліній; у лютому 1994 року великий землетрус викликав сцени, дуже подібні до описаних вище. І все-таки Лос-Анджелес має багато спільного з більшістю інших великих міст США, а також з великими містами Британії та інших країн світу. Місто є концентрованим та підсиленим вираженням соціальних проблем, якими вражене американське суспільство в цілому.
Першою з таких проблем є бідність; другою — етнічний поділ та антагонізм, особливо між білими й чорношкірими; третьою — злочинність; четвертою — проста незахищеність. Незахищеність і невпевненість випливають з перших трьох чинників, незалежно від їхнього безпосереднього впливу на конкретну людину.
Як і в Сполученому Королівстві, бідність у Сполучених Штатах набула більшого поширення з 1980-х років. Частка населення, що живе за офіційною межею бідності, у середині 1990-х років була найвищою за останні чверть століття. Бідність відокремлює великі сегменти населення від ширших кіл суспільства, створюючи знедолені декласовані групи; багато найбідніших груп зосереджується в занепадаючих центральних районах міст або в нетрищах.
Етнічний поділ і класовий поділ накладаються один на одного. Протягом 1980-х років до США прибуло більше імміґрантів, ніж за будь-яке інше десятиліття з 1920-х років. Вони зазвичай оселялися в найбільших містах, побільшуючи чорно- і жовтошкіре населення, яке вже там проживало. В Атланті, Вашингтоні, Бал ті морі, Чикаго, Детройті, Новому Орлеані та Окленді проживає понад 60 відсотків представників "меншин" (чи ж не меншини!). У Детройті проживає майже 80 відсотків "меншин"; це найбільш сегреговане з усіх американських міст. Більшість представників колишнього білого населення покинули місто протягом останніх 50 років, залишивши по собі багато недовіри й незадоволення.
Насильницькі злочини в містах набули масштабів епідемії. У в'язницях США перебуває більший відсоток населення, ніж у будь-якій іншій країні. Щодня в американських містах гинуть десять молодих людей від куль чи ножа; тридцять дістають поранення. Водночас пропозиція житла в центральних кварталах є така обмежена, що багато міських бідняків змушені виділяти дві третини своїх доходів на оплату помешкання. Як зауважує Чіснерос,
"усі ці труднощі й жорстоке насильство спостерігаються не тільки в Лос-Анджелесі, а всюди. Повільне руйнування сотень кварталів — це плоди недбайливості, самоусунення, небажання або неспроможності інвестувати кошти в усіх нас... Навіть якщо ми й не проводимо багато часу в межах міста, його життєздатність істотно важлива для всієї країни, щоб Генерувати продуктивність, створювати можливості та реалізувати обіцянки кращого майбутнього" (1993). Урбанізм у Британії
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
