8. Фундаменталізм набув поширення серед деяких віруючих у різних світових релігіях. Фундаменталістів називають так через їхню віру в повернення до основ їхніх релігійних доктрин. Ісламський фундаменталізм був головним чинником революції в Ірані, яка привела до влади в цій країні натхнений релігійними ідеями уряд.
9. Показники реґулярного відвідування церкви в Сполученому Королівстві та більшості інших європейських країн є низькими. Натомість у Сполучених Штатах церкву регулярно відвідує більшість населення. В Сполученому Королівстві, Європі і в США значно більше людей, які, за їхніми словами, вірять у Бога, ніж тих, що регулярно відвідують церкву.
10. Секуляризація означає послаблення впливу релігії. Визначення рівня секуляризації — складне завдання, оскільки існує кілька критеріїв. Хоча вплив релігії однозначно зменшився, вона, звісно, не перебуває на грані зникнення і продовжує об'єднувати, так само як і розмежовувати, людей у сучасному світі. Релігії можуть діяти в суспільстві як консервативні або революційні сили.
Додаткова література
Eileen Barker, New Religious Movements (London: HMSO, 1991). Дослідження впливу нових релігійних рухів у Сполученому Королівстві,
Peter В. Clarke and Peter Byrne, Religion Defined and Explained (Basingstoke: Macmillan, 1993). Корисний навчальний посібник для початківців з релігієзнавства.
Sir James George Frazer, The Golden Bough: A Study in Magic and Religion (London: Macmillan, 1995). Класичне дослідження міфології, магії, забобонів та релігії.
Ernest Gellner, Postmodernism, Reason and Religion (London; Routledge, 1992). Провокуюча дискусія про відродження та значення релігії сьогодні.
Gilles Kepel, The Revenge of God (Cambridge: Polity Press, 1994). Монографія про фундаменталізм.
Joseph M. Kitagaura (ed.), The History of Religions: Retrospect and Prospect (London: Macmillan, 1985). Збірник статей, репрезентуючих різні погляди на історію релігії.
Josh McDowell and Don Stewart, Concise Guide to Today's Religions (Amers-ham-on-the-Hill: Sripture Press, 1998). Загальний огляд наукових матеріалів з релігійної тематики.
Важливі терміни
• монотеїзм • священний
• магія ш світський
• шаман • громадянська релігія
• тотемізм • церква
• анімізм • секта • деномінація
• пророки • культ
• етичні релігії • "тисячолітництво"
• відчуження • фундаменталізм Розділ 17. МІСТА І РОЗВИТОК СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Основні поняття
• урбанізм
ТРАДИЦІЙНЕ МІСТО
Міста в традиційних суспільствах, за сучасними нормами, здебільшого були дуже малими. Наприклад, Вавилон, одне з найбільших стародавніх міст Середнього Сходу, займало територію лише в 3,2 квадратних миль, і цю площу, ймовірно, населяло не більше як 15—20 тисяч чоловік. Перші міста світу з'явилися приблизно в 3500 році до н.е., у долинах річок Нілу в Єгипті, Тигру та Євфрату на території теперішнього Іраку, та Інду — на землях теперішнього Пакистану. Рим за часів імператора Авґуста був найбільшим старовинним містом, за винятком Китаю, яке налічувало близько 300 тисяч городян.
У більшості міст стародавнього світу, незважаючи на відмінність цивілізації, існували певні спільні риси. Міста зазвичай обносилися мурами, які насамперед були призначені для захисту міста від нападників, але також позначали межу між міською спільнотою та сільською місцевістю. Середмістя, де часто знаходився великий майдан, іноді було обнесено другим, внутрішнім муром. Хоча тут зазвичай містився ринок, середмістя разюче відрізнялося від ділових кварталів у центрах сучасних міст. Головними будівлями майже завжди були релігійні або політичні, такі як храми, палаци або суди. Оселі представників правлячих класів або еліти, як правило, зосереджувалися в центрі або поблизу нього, тимчасом як менш привілейовані городяни жили на околицях міста, а деякі за мурами, проте в разі нападу вони могли швидко опинитися під їхнім захистом.
Різні етнічні та релігійні групи часто оселялися в різних кварталах, де їхні представники жили й працювали. Іноді ці квартали теж обносилися мурами. Головний майдан, де відбувалися урочисті зібрання, був зазвичай замалим, щоб умістити більшість городян, тож спілкування між ними мало хаотичний характер, і, виступаючи на людях, урядовці мусили кричати на весь голос. Хоча в кількох традиційних містах існували центральні вулиці, здебільшого таких "вулиць" у сучасному розумінні було мало: за дороги правили ще не забудовані ділянки землі. Для більшості людей помешкання і робоче місце означали одну й ту саму будівлю, а іноді навіть одну і ту ж кімнату. Такого поняття, як "ходити на роботу", майже не існувало.
У кількох традиційних державах міста сполучалися складною системою шляхів, однак вони існували переважно для військових цілей, і сполучення у більшості випадків було сповільненим та обмеженим. Подорожі значною мірою мали специфічний характер; єдиними категоріями осіб, які подорожували реґулярно, були купці та військові. У традиційних державах міста були головними осередками науки, мистецтва та космополітичної культури, однак рівень їхнього впливу на сільські округи залишався відносно низьким. У містах проживала тільки назначна частина населення, а поділ між містами й сільською місцевістю був чітко вираженим. У той час більшість людей проживала в невеликих сільських громадах, і вони рідко спілкувалися з урядовцями чи міськими торговцями.
Аналізуючи в цьому розділі роль сучасних міст, ми дослідимо деякі з найістотніших змін, що відмежовують наш світ від традиційного. Адже в усіх індустріалізованих країнах більшість населення проживає в містах. Більше того, сучасне міське життя впливає на всіх, а не тільки на городян. Перш за все ми дослідимо причини швидкого зростання населення міст, що розпочалося минулого століття, і проаналізуємо деякі найголовніші теорії урбанізму. Далі ми розглянемо різні моделі урбанізації, порівнюючи міста у Британії, Сполучених Штатах і країнах "третього світу". ТРАДИЦІЙНЕ МІСТО
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Основні поняття
• урбанізм
ТРАДИЦІЙНЕ МІСТО
Міста в традиційних суспільствах, за сучасними нормами, здебільшого були дуже малими. Наприклад, Вавилон, одне з найбільших стародавніх міст Середнього Сходу, займало територію лише в 3,2 квадратних миль, і цю площу, ймовірно, населяло не більше як 15—20 тисяч чоловік. Перші міста світу з'явилися приблизно в 3500 році до н.е., у долинах річок Нілу в Єгипті, Тигру та Євфрату на території теперішнього Іраку, та Інду — на землях теперішнього Пакистану. Рим за часів імператора Авґуста був найбільшим старовинним містом, за винятком Китаю, яке налічувало близько 300 тисяч городян.
У більшості міст стародавнього світу, незважаючи на відмінність цивілізації, існували певні спільні риси. Міста зазвичай обносилися мурами, які насамперед були призначені для захисту міста від нападників, але також позначали межу між міською спільнотою та сільською місцевістю. Середмістя, де часто знаходився великий майдан, іноді було обнесено другим, внутрішнім муром. Хоча тут зазвичай містився ринок, середмістя разюче відрізнялося від ділових кварталів у центрах сучасних міст. Головними будівлями майже завжди були релігійні або політичні, такі як храми, палаци або суди. Оселі представників правлячих класів або еліти, як правило, зосереджувалися в центрі або поблизу нього, тимчасом як менш привілейовані городяни жили на околицях міста, а деякі за мурами, проте в разі нападу вони могли швидко опинитися під їхнім захистом.
Різні етнічні та релігійні групи часто оселялися в різних кварталах, де їхні представники жили й працювали. Іноді ці квартали теж обносилися мурами. Головний майдан, де відбувалися урочисті зібрання, був зазвичай замалим, щоб умістити більшість городян, тож спілкування між ними мало хаотичний характер, і, виступаючи на людях, урядовці мусили кричати на весь голос. Хоча в кількох традиційних містах існували центральні вулиці, здебільшого таких "вулиць" у сучасному розумінні було мало: за дороги правили ще не забудовані ділянки землі. Для більшості людей помешкання і робоче місце означали одну й ту саму будівлю, а іноді навіть одну і ту ж кімнату. Такого поняття, як "ходити на роботу", майже не існувало.
У кількох традиційних державах міста сполучалися складною системою шляхів, однак вони існували переважно для військових цілей, і сполучення у більшості випадків було сповільненим та обмеженим. Подорожі значною мірою мали специфічний характер; єдиними категоріями осіб, які подорожували реґулярно, були купці та військові. У традиційних державах міста були головними осередками науки, мистецтва та космополітичної культури, однак рівень їхнього впливу на сільські округи залишався відносно низьким. У містах проживала тільки назначна частина населення, а поділ між містами й сільською місцевістю був чітко вираженим. У той час більшість людей проживала в невеликих сільських громадах, і вони рідко спілкувалися з урядовцями чи міськими торговцями.
Аналізуючи в цьому розділі роль сучасних міст, ми дослідимо деякі з найістотніших змін, що відмежовують наш світ від традиційного. Адже в усіх індустріалізованих країнах більшість населення проживає в містах. Більше того, сучасне міське життя впливає на всіх, а не тільки на городян. Перш за все ми дослідимо причини швидкого зростання населення міст, що розпочалося минулого століття, і проаналізуємо деякі найголовніші теорії урбанізму. Далі ми розглянемо різні моделі урбанізації, порівнюючи міста у Британії, Сполучених Штатах і країнах "третього світу". РИСИ СУЧАСНОГО УРБАНІЗМУ
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Усі сучасні індустріальні суспільства значною мірою урбанізовані. В найбільших містах індустріалізованих країн проживає до 20 мільйонів чоловік, а у т.зв. великих містах, що охоплюють їх відгалуження, може проживати набагато більше. Найвищою формою сьогоднішнього урбанізованого життя є те, що названо мегаполісом — "містом міст". Цей термін походить із стародавньої Греції, де так називали місто-державу, сплановане на заздрість усім цивілізаціям, проте в сучасному варіанті він має мало спільного з тією мрією. В новітні часи цим терміном уперше позначили північно-східне узбережжя Сполучених Штатів — забудована зона, що простяглася на 450 миль від північної частини Бостона аж до південної частини Вашингтона. У цьому регіоні мешкає близько 40 мільйонів чоловік, за густоти населення понад 700 чоловік на квадратну милю. Майже такі самі числа й густота міського населення спостерігаються в районі Великих Озер між Сполученими Штатами й Канадою.
Британія, перша країна, що зазнала індустріалізації, також перша перетворилася із сільськогосподарської на переважно урбанізовану. 1800 року у великих і малих містах з чисельністю городян понад 10 тисяч проживало менше 20 відсотків населення. На 1900 рік ця частка становила вже 74 відсотки. Столицю країни, Лондон, у 1800 році населяло близько 1,1 мільйона чоловік; на початку XX століття населення міста перевищило 7 мільйонів. У той час Лондон був найбільшим містом світу — величезним виробничим, комерційним і фінансовим центром Британської імперії, котра дедалі більше розросталася.
Урбанізація більшості інших європейських країн і Сполучених Штатів відбулася дещо пізніше, однак іноді, розпочавшись, прогресувала навіть швидшими темпами. У 1800 році Сполучені Штати, порівняно з провідними європейськими державами того часу, залишалися
Світові міста: міські зони з населенням понад 10 міл. чол
аграрною країною. У спільнотах, що налічували понад 2500 чоловік, проживало менше 10 відсотків населення. Сьогодні у таких спільнотах проживає понад 3/4 американців. Від 1800 до 1900 року населення Нью-Йорка зросло із 60 тисяч до 4,8 мільйонів чоловік!
Урбанізація у XX столітті є глобальним процесом, до якого дедалі більше прилучаються країни "третього світу" (див. мал. 17.1). До 1900 року майже весь приріст міського населення спостерігався на Заході: протягом наступних 50 років у містах "третього світу" відбувалося деяке зростання, однак головним періодом приросту міського населення стали останні 40 років. У 1960—1992 роках кількість жителів міст усього світу зросла на 1,4 мільярди. Протягом наступних 15 років вона зросте ще на 1 мільярд. У країнах "третього світу" число городян щороку зростає на величину, що дорівнює населенню Іспанії.
Міське населення зростає значно швидшими темпами, ніж сукупне населення світу: у 1975 році в міських зонах мешкало 39 відсотків населення світу; у 2000 році ця цифра, за прогнозами, становитиме 50 відсотків, а в 2025 році, за оцінками ООН, — 63 відсотки. У Східній та Південній Азії у 2025 році проживатиме близько половини світового населення, і на той час кількість міського населення Африки та Південної Азії в кожному разі перевищуватиме число городян Європи.
Розвиток сучасних міст: свідомість і культура
Статистики й суспільствознавці почали розмежовувати містечка й міста тільки на початку XX століття. Міста з великим населенням визнавалися зазвичай більш космополітичними порівняно з невеликими центрами, оскільки їхній вплив поширювався за межі національного суспільства, частину якого вони становили.
Розширення міст відбувалося внаслідок зростання населення, а також міграції з ферм, сіл та містечок. Ця міграція часто мала міжнародний характер, за якого люди сільського походження опинялись одразу ж у містах країн, куди вони прибували. Найочевиднішим прикладом цього є імміграція величезної кількості європейців з незаможних селянських родин до Сполучених Штатів.
Взаємонаціональна імміграція до міст різних країн була поширена і в самій Європі. Селяни й аграрії мігрували до міст (як це зараз спостерігається у масових масштабах у країнах "третього світу") через брак можливостей в аграрних регіонах і очевидні переваги та принади великих міст, де вулиці "вимощені золотом" (робочі місця, достаток, широкий вибір товарів і послуг). Більше того, міста перетворилися на концентровані центри фінансової та промислової влади, а підприємці створювали нові міські квартали чи не одним помахом руки. До 1900 року населення Чикаго, розташованого в районі, що до 1830-х був майже незаселеним, зросло до більш як 2 мільйонів.
Розвиток сучасних міст мав величезний вплив не тільки на звичаї та стиль поведінки, але й на моделі мислення та почуттів. З початком формування великих міських агломерацій у XVIII столітті відбулася поляризація поглядів щодо впливу міст на суспільне життя, яка зберігається й донині. Дехто вважає, що міста являють собою "цивілізовану доброчесність", джерело динамізму й творення культури. На думку цих авторів, міста максимізують можливості економічного й культурного розв'язку і надають засоби для комфортного та приємного життя. Джеймс Босвел часто вихваляв чесноти Лондона, порівнюючи його з "музеєм, садом, нескінченними музичними композиціями" (Вугсі, 1978, р. 92). Інші таврували місто як задимлене пекло з агресивними, сповненими взаємної недовіри людьми та пануванням злочинності, насильства й корупції.
Трактування міського життя
У XIX — на початку XX століття, коли міста розросталися, ці суперечливі погляди набули нових форм вираження. Критики знайшли для своїх стріл готові мішені, оскільки умови життя бідноти в більшості нових міських кварталів часто були жахливими. Джордж Ґісінґ, англійський романіст і соціальний аналітик, сам пережив період надзвичайної бідності в Лондоні й Чикаго у 1870-х роках. Його опис лондонського Іст-Енду, найбідніших кварталів міста, справляє сумне враження. Ґісінґ змалював цей район так:
"...район смердючих ринкових вулиць, фабрик, тартаків, похмурих складів, алей, заповнених дрібними торговцями й ремісниками, район брудних дворів і проходів, що ведуть до згубного мороку; усюди праця в її найпримітивніших формах; центральні вулиці, сповнені гуркоту перевантажених автомашин, тротуари, якими тягнеться неотесаний робочий люд, кутки і притулки, що демонструють злиденність у її найпотворніших проявах". (Gissing, 1973, pp. 25—26).
На той час бідності в американських містах приділялося менше уваги, ніж у Європі. Однак наприкінці століття реформатори почали дедалі частіше засуджувати злиденність життя у великих кварталах Нью-Йорка, Бостона, Чикаго та інших великих міст. Датський іммігрант Якоб Рііс, котрий став репортером газети "New York Tribune", багато подорожував Сполученими Штатами, документально фіксуючи злиденні умови життя людей та читаючи лекції про необхідність реформ. Книжка Рііса "Про життя другої половини" (How the Other Half Lives), яка з'явилася 1890 року, здобула широку популярність (Rus, 1957; Lane, 1974). Ідеї Рііса підтримали й інші автори. Описуючи життя бостонської бідноти, один поет висловився так:
"У великому християнському місті помирають безпомічні з голоду! Помирають там, де стільки яскраво освітлених банкетних залів! У місті лікарень помирають у в'язницях! Помирають бездомні в країні, що всім обіцяє вільний край! Гинуть без грошей у місті мільйонерів!"
(Цит. з: Lees 1985, pp. 128—129).
Масштаби бідності в містах та значні відмінності між міськими кварталами були головними причинами ранніх соціологічних спроб аналізу міського життя. Не дивно, що перші важливі соціологічні дослідження, а також теорії сучасних міських умов життя започатковано в Чикаго — місті, відомому надзвичайно високими темпами розвитку та яскраво вираженою нерівністю. ТЕОРІЇ УРБАНІЗМУ
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Чиказька школа
Кілька авторів, імена яких у 1920— 1940-х роках були пов'язані з Чиказьким університетом, зокрема Роберт Парк, Ернест Берджес та Льюїс Вірт, розробили ідеї, що протягом багатьох років стали основою теорії та досліджень у соціології міста. На особливу увагу заслуговують дві концепції, розроблені членами Чиказької школи. Одна з них — так званий екологічний підхід до аналізу міського життя; d друга — характеристика УРБАНІЗМУ як способу життя, розвинута Віртом (Park, 1952; Wirth, 1938).
Екологія міста
Термін "екологія" взято з природничих наук: дослідження адаптації рослинних і тваринних організмів до їхнього довкілля. (У цьому значенні "екологія" вживається у контексті проблем довкілля загалом, див. розділ 19). У світі природи організми, як правило, систематично розподіляються на поверхні землі таким чином, що при цьому досягається баланс або рівновага різних видів. На думку членів Чиказької школи, розташування найбільших міських поселень та розподіл різних типів кварталів у їхніх межах можна зрозуміти, керуючись подібними принципами. Міста зростають не стихійно, а як наслідок сприятливих характеристик довкілля. Наприклад, великі міські райони в сучасних країнах, як правило, виникають уздовж берегів річок, на родючих рівнинах або на перетині торговельних шляхів чи залізниць.
За словами Парка, "започаткувавшись, місто, як видається, стає великим сортувальним механізмом, котрий... безпомилково добирає із загальної маси населення індивідів, найкраще пристосованих до життя в конкретному реґіоні або конкретному оточенні" (Park, 1952, p. 79). Міста вписуються у "природне середовище" через процеси конкуренції, інвазії та наступництва — усі вони мають місце в біологічній екології. Якщо ми розглянемо екологію озера в природному середовищі, то виявимо, що конкуренція між різними видами риб, комах та інших організмів відбувається задля досягнення їх стабільного співвідношення. Цей баланс порушується при "вторгненні" нових видів, котрі прагнуть зробити озеро своєю домівкою. Деякі організми, що раніше кишіли в центральній частині, витісняються і змушені вести ненадійне існування у прибережних районах. Види-нападники є їхніми наступниками в центральній частині.
Схеми розташування, руху та переміщення в містах, згідно з теорією екології, мають подібну форму. Різні квартали розвиваються завдяки коригуванню з боку жителів, котрі борються за своє місце проживання. Місто можна зобразити як схему районів з чітко вираженими й контрастними соціальними характеристиками. На початкових етапах зростання сучасних міст промислові об'єкти зосереджуються поблизу джерел необхідної сировини, а також поруч з лініями постачання. Навколо цих робочих місць, що стають різноманітнішими, в міру зростання міського населення зосереджується дедалі більше людей. Створені ж зручності, відповідно, стають привабливішими, а тому змагання за їх здобуття загострюється. Вартість землі та податки на нерухомість зростають, що ускладнює проживання родин у центральній частині або змушує мешкати у важких побутових умовах чи в старих будинках, плата за проживання в яких невисока. Центр захоплюють бізнес і сфера розваг, а заможні мешканці пересуваються по периметру до новоутворених районів. Цей процес іде транспортними маршрутами, які дають можливість щонайшвидше дістатися до місця роботи; райони, розташовані між цими маршрутами, розвиваються повільніше.
Міста можна розглядати як концентричні кола, поділені на сегменти. У центрі знаходяться внутрішні міські райони — суміш процвітання великого бізнесу та занепаду приватних будинків. За ними розташовані старі квартали, де живуть робітники, зайняті на постійних робочих місцях. Ще далі — передмістя, де, як правило, живуть люди з високим рівнем доходу. Між сеґментами кола відбуваються процеси вторгнення і наступництва. Так, якщо в центрі або поблизу нього руйнується будинок, то в нього можуть перебиратися представники етнічних меншин. При цьому більша частина попереднього населення починає вибиратися з цього будинку, поспішно переселяючись до кварталу десь-інде в місті або передмісті.
Хоча екологією міста протягом певного періоду нехтували, згодом вона була відроджена й удосконалена в працях кількох авторів, зокрема Еймоса Холі (Amos Hawiey, 1950, 1968). Холі, на відміну від своїх попередників, зосередив увагу не на конкурентній боротьбі за рідкісні ресурси, а на взаємозалежності різних районів міста. Диференціація, тобто спеціалізація груп та професійних ролей, є головним способом, у який людські істоти пристосовуються до свого довкілля. Групи, від котрих залежать багато інших груп, посідатимуть домінантне становище, що часто позначається на їхньому місці проживання. Наприклад, бізнесові групи (великі банки або страхові компанії) надають важливі послуги багатьом членам спільноти, тож зазвичай знаходяться у центральних частинах міст. Однак, як зазначає Холі, зони, що розвиваються в міських районах, виникають на основі не тільки просторових, а й часових взаємозв'язків. Наприклад, домінування бізнесу знаходить свій вияв не тільки у схемах використання землі, а й у ритмі повсякденної діяльності; це добре видно в "години пік". Часовий розпорядок повсякденного життя людей відбиває ієрархію міських кварталів.
Екологічний підхід відіграв важливу роль як для проведення комплексу емпіричних досліджень, так і для розробки теоретичної перспективи. Загалом, у багатьох дослідженнях життя міст та конкретних кварталів використовувалося екологічне мислення, наприклад, стосовно щойно згаданих процесів "уторгнення" та "наступництва". І все-таки цей метод можна небезпідставно піддавати критиці. Екологічна перспектива, як правило, недооцінює важливість свідомого проектування і планування в організації міста, оскільки розглядає розвиток міських районів як "природний" процес. Моделі просторової організації, розроблені Парком, Берджесом та їхніми колегами, були запозичені з американського досвіду і відповідали лише деяким типам міст у Сполучених Штатах, залишивши без уваги міста в Європі, Японії або країнах "третього світу". Урбанізм як спосіб життя
СОЦІОЛОГІЯ / СОЦІОЛОГІЯ - ГІДЕНС ЕНТОНІ
Віртова теза про урбанізм як спосіб життя менше стосується внутрішньої диференціації міст, ніж суті урбанізму як форми соціального існування. Як зауважує Вірт:
"Міра, до якої сучасний світ можна назвати "урбанізованим", не визначається лише частиною сукупного населення, що проживає в містах. Вплив міст на соціальне життя людини означає дещо більше, аніж свідчить пропорція міського населення; адже місто — це не тільки місце проживання й роботи сучасної людини, а й Генеруючий та управлінський центр економічного, політичного й культурного життя, що втягнув у свою орбіту найвіддаленіші спільноти світу і сплів різні регіони, різних людей та різні види діяльності в єдиний космос* (Wirth, 1938, р. 342).
Як зазначає Вірт, у містах великі групи людей живуть дуже близько одні від одних і при цьому особисто незнайомі з більшістю своїх сусідів, що разюче контрастує з невеликими традиційними поселеннями. Більшість контактів між жителями міст є побіжними й обмеженими і не задовольняють потребу в спілкуванні, а, радше, служать іншим цілям. Розмови з продавцями в крамницях, касирами в банках, пасажирами чи контролерами в потягах є випадковими контактами, що відбуваються не заради самих контактів, а задля інших цілей.
Оскільки люди, що проживають у міських зонах, як правило, відзначаються високою мобільністю, між ними існують відносно слабкі зв'язки. Люди щодня беруть участь у різних видах діяльності та опиняються в різних ситуаціях; "темп життя" тут швидший, ніж у сільській місцевості. Конкуренція переважає над співпрацею. Вірт визнає, що щільність суспільного життя в містах призводить до формування кварталів з чітко вираженими характеристиками, деякі з котрих зберігають характеристики невеликих громад. Наприклад, в еміґрантських кварталах існують традиційні види зв'язків між родинами, а більшість людей знайома з більшістю сусідів особисто. Однак що більше такі квартали вписуються у загальноприйнятий стиль міського життя, то менше вони зберігають попередні риси.
Ідеї Вірта заслужено здобули широке визнання. Знеособленість багатьох повсякденних контактів у сучасних містах е незаперечним фактом, і деякою мірою вона є загальною нормою суспільного життя в сучасних країнах. Віртова теорія важлива тим, що визнає урбанізм не просто складовою частиною суспільства, а виразником і чинником впливу на природу широкої соціальної системи. Аспекти міського способу життя характерні для суспільного життя в сучасних країнах загалом, а не лише для діяльності тих, хто живе у великих містах. Водночас ідеї Вірта відчутно обмежені. Як і екологічна перспектива, з якою теорія Вірта має багато спільного, остання заснована переважно на спостереженнях за життям американських міст, проте прямує до узагальнення стосовно урбанізму в цілому. Урбанізм не є однаковим повсякчас і повсюди. Наприклад, як зазначалося, старовинні міста в багатьох відношеннях украй відрізнялися від сучасних міст. Життя більшості людей у старовинних містах було не набагато знеособленішим чи анонімнішим, ніж життя осіб у сільських громадах.
Крім того, Вірт перебільшує знеособленість сучасних міст. Ті спільноти, в яких існують тісні дружні або родинні взаємини, виявляються набагато тривкішими в сучасних міських умовах, ніж це вважає Вірт. Бверет Хьюджес, колега Вірта по Чиказькому університету, писав про нього: "Льюїс часто казав усі оці слова про безликість міста, проживаючи серед цілого клану родичів і друзів, з якими був у щирих стосунках" (цит. з: Kasarda and Janowitz, 1974). Групи, які Герберт Ґанс називає "міськими селюками", досить поширені в сучасних містах (Gans, 1962). Його "міські селюки" є американцями італійського походження, що живуть у центральних кварталах Бостона. Такі "етнічні ареали білих", порівняно з минулим, втрачають свою значущість в американських містах, однак вони витісняються спільнотами внутрішнього міста, до яких входять новоприбулі іммігранти.
Важливіше те, що квартали, де проживають близькі родичі або люди, зв'язані особистими стосунками, як видається, часто активно формуються міським життям; вони не просто рештки попереднього способу життя, який існував у місті певний період. Клод Фішер запропонував своє бачення того, чому великомасштабний урбанізм фактично тяжіє до сприяння різноманітним субкультурам, а не розчиняє кожного в анонімній масі. Як він зазначає, жителі міст здатні співпрацювати з іншими особами подібного походження чи подібних інтересів і розвивати відносини на місцевому рівні; вони можуть приєднуватися до релігійних, етнічних, політичних та інших субкультури их груп. Невеличке місто або поселення не дає можливостей для розвитку такої різноманітності субкультур (Fischer, 1984). Наприклад, особи, які формують етнічні громади в містах, могли мало знати або й узагалі не знати один про одного в своїй рідній країні. Прибувши на чужину, вони пориваються до районів, де проживають люди подібного мовного і культурного середовища і де сформовані
